Тунгуському феномену – 100 років. Чого чекати землянам? (43437)

Посмотреть архив целиком

Тунгуському феномену – 100 років. Чого чекати землянам?

Проф. Л. ЧОРНОГОР

Стаття газети ХНУ

ВІД РЕДАКЦІЇ. На замовлення наших читачів публікуємо актуальну статтю професора, академіка АН ВШ України, лауреата премій Ради Міністрів СРСР та Державної премії УРСР Леоніда Феоктистовича ЧОРНОГОРА. Ім’я вченого вам запам’яталося статтями: «НЛО та сучасна наукова картина світу», «Цунамі», «Екологія космосу» та ін.

Рівно сто років тому, в червні 1908 р., відбулася подія, яка могла круто змінити історію нашої цивілізації. В атмосферу Землі на великій швидкості врізалося космічне тіло величезних розмірів. Не долетівши до поверхні Землі, воно вибухнуло в приземній атмосфері. Вибухова хвиля вивалила ліс на площі понад 2 тис. кв. км. Згоріло близько 250 кв. км тайги. Запізнися космічне тіло, що одержало назву Тунгуського метеорита, на п'ять годин (на мить за космічними масштабами), вибух відбувся б над Санкт-Петербургом – столицею Російської імперії. Загинули б близько 2 млн. чоловік. Коли б це трапилось, чи спалахнула б Перша світова війна? Відбулася Жовтнева революція? З'явився б Радянський Союз? Розв'язали б Другу світову війну? Хто б став переможцем?..

Як часто трапляються подібні катастрофи? Якою є їхня природа? Наскільки жахливі їхні наслідки? Чи можна їм запобігти? Що для цього потрібно зробити?

Космічні мандрівники

Метеороїди. Метеори. Боліди. Під метеором розуміється явище, що виникає при вторгненні невеликого космічного тіла в атмосферу, і пов'язані з ним процеси. Саме тіло іменується метеороїдом. На земній поверхні метеороїд називається метеоритом. Досить великі (звичайно діаметром 1 – 10 м) метеорні тіла, що дуже яскраво світяться, іменуються болідами.

Метеороїди можуть вторгатися потоками або поодинці. Метеорних потоків відомо близько трьох десятків. Потік Леонід – один з найвідоміших. Він спостерігається щорічно в кінці другої декади листопада. Розмір метеороїдов змінюється в широких межах: від часток міліметру до 10 м. Густина речовини складає 1 – 8 т/куб. м. Маса метеорних тіл знаходиться в межах від мільйонних часток грама до тисяч тонн, їх швидкість – 11 – 73 км/с. За хімічним складом метеорити ділять на чотири класи: залізні, залізо-кам'яні, кам'яні та крижані. Близько 93, 2 % метеорних тіл є кам'яними, 5, 4 % – залізними (точніше, залізо-нікелевими) і 1, 3 % – залізо-кам'яні.

Астероїди. До астероїдів відносять космічні тіла розміром понад 10 м. Кількість астероїдів перевищує багато сотень тисяч. Їхній діаметр змінюється від 10 м до 1000 км. Ці космічні тіла зародилися одночасно з планетами Сонячної системи. Вони є ніби будівельним матеріалом для планети земного типа. Усі астероїди є допланетною речовиною. У цьому, мабуть, полягає їхня головна цінність для науки. Загальна маса цих тіл не перевищує 0, 001 маси Землі. Відносно Землі астероїди рухаються зі швидкостями 12 – 20 км/с і мають гігантський запас кінетичної енергії.

При вторгненні в атмосферу космічні тіла розміром не більше ніж 10 – 100 м гальмуються в ній, генерують ударну хвилю та руйнуються, астероїд діаметром більше 100 м пронизує її практично безперешкодно.

Як показало вивчення кратерів на Землі, куб інтервалу часу між двома падіннями астероїдів приблизно пропорційний квадрату їхньої енергії. Наприклад, космічні тіла діаметром близько 10 км, які здатні привести до глобальної катастрофи, падають на Землю в середньому раз в 200 мільйонів років. Є сліди падінь великих астероїдів на Землю: виявлено більше ніж 100 кратерів – місць падіння космічних тіл. Так, у Кіровоградській області (Україна) виявлений і вивчений Болтишський кратер діаметром близько 25 км, що утворився в результаті падіння астероїда більше 100 млн років тому.

Ще в 1980-х рр. американські геологи, проаналізувавши карту розподілу густини земної кори в Північній Америці, виявили сліди гігантського доісторичного кратера діаметром близько 2800 км. Він тягнеться від північної частини Гудзонової затоки до південної частини озер Мічіган і Гурон і від канадського Атлантичного узбережжя до провінції Саскачеван. Площа кратера в 10 разів перевищує площу України. Кратер виник близько 4 млрд років тому. Діаметр космічного тіла, що породило кратер, складав сотні кілометрів. Мабуть, це найбільший з відомих кратерів у Сонячній системі. У одному ряду з ним знаходиться кратер на Місяці діаметром 2500 км і завглибшки 15 км. Він утворений близько 4 млрд років тому падінням космічного тіла діаметром приблизно 200 км.

Ще цікавішою подією представляється падіння на Землю десятикілометрового астероїда близько 65 млн років тому. Швидше за все, в результаті катастрофічних наслідків цієї події вимерли динозаври, й істотно змінилася вся біосфера. На зміну ері динозаврів прийшла ера ссавців, вінцем яких стала людина розумна (homo sapiens).

Комети. У перекладі з грецької "комета" – "кудлата" (планета). Комети – космічні тіла, які стають спостережуваними при наближенні до Сонця. Комета складається з невеликих розмірів щільного ядра, великої розрідженої голови та довгого хвоста. Назва "кудлата" з'явилася саме завдяки наявності хвоста. Його існування пов'язане з тиском сонячного світла на порошинки, з яких складається голова космічного тіла. Тому хвіст завжди направлений від Сонця. Комети стають спостережуваними за межами орбіти Юпітера. З цієї причини кількість комет невідома. Якщо раніше виявлення нової комети було рідкісною подією, то останнім часом щорічно відкривають в середньому 100 – 200 комет. Їхні орбіти можуть бути еліптичними (за цієї умови рух комет – періодичний), параболічними або, можливо, гіперболічними. Найбільш відомим періодичним мандрівником є комета Галлея з періодом обернення 76 років. Маси комет найчастіше складають 10 – 1000 гігатон (1 Гт – мільярд тон). Розмір голови комети може перевищувати розмір Сонця, хвости деколи мають довжину більше 1 а. о., тобто 150 млн км.

Великі витівки Тунгуського тіла

Про Тунгуське диво написано багато рядків. Таємниця його, проте, до кінця не розгадана. Ось що про Тунгуський феномен розповів очевидець.

«Раптом дуже сильно вдарив грім. Це був перший удар. Земля стала смикатися й гойдатися, сильний вітер ударив у наш чум і повалив його. Отут я побачив страшне диво: дерева падають, хвоя на них горить. Пекуче, дуже пекуче – згоріти можна. Раптом над горою, де вже впав ліс, стало дуже світло, начебто друге сонце з’явилося…»

Що ж об’єктивно відомо про це унікальне явище природи?

30 червня 1908 р. у басейні Підкаменної Тунгуски (Сибір) відбулася рідкісна подія, що одержала назву Тунгуського феномена. Вона супроводжувалася оптичним, акустичним, сейсмічним, геомагнітним і біологічним ефектами. На висоті 7 – 8 км відбувся вибух, на великій площі був повалений і частково спалений ліс. Спалах світла й звук спостерігали на відстані ~ 750 км, прилади в м. Потсдамі (Німеччина) зареєстрували акустичні хвилі, які пройшли відстані 5 тис. км (пряма хвиля) і 35 тис. км (зворотна хвиля). Нічне небо в Сибіру й Європі було настільки світлим, що можна було читати книгу. Прозорість атмосфери над США в липні – серпні помітно знизилася. В Іркутську, Ташкенті, Тбілісі та Йені (Німеччина) спостерігали сейсмічну хвилю від вибуху Тунгуського тіла. Нарешті, варіації геомагнітного поля фіксували на відстанях близько 1 тис. км, вони тривали протягом 1 – 2 годин. Зразки, можливо, речовини Тунгуського тіла були знайдені в 60 – 70-і рр. ХХ століття.

Тунгуський вибух мав такі біологічні наслідки: протягом багатьох десятків років спостерігали ефект прискореного поновлення росту дерев; частота мутацій соснового молодняку збільшилася приблизно в 10 разів; відзначали рідкісну мутацію в корінного населення Евенкії. Останній ефект, однак, вимагає подальших досліджень.

Ретельне дослідження й моделювання наслідків прольоту Тунгуського тіла дозволило визначити його параметри: початкові та кінцеві маси – 2 Мт і 100 кт, початкова та кінцева швидкості руху – близько 30 і 17 км/с, початкова енергія – близько 500 Мт, густина речовини 0.5 – 1 т/куб. м, енергія вибуху – 10 Мт, яка була еквівалентна енергії 1000 бомб, скинутих на Хіросіму.

Природа Тунгуського феномена точно невідома. Висунуто безліч гіпотез про його природу. Першою «гіпотезою було припущення евенків – очевидців падіння космічного тіла. Спостерігаючи за катастрофою, що наступила, вони вважали, що її причиною стало зішестя на Землю бога Агди – залізного птаха, що вивергає вогонь.

У 1908 р. французький дослідник Фелікс де Руа припустив, що Земля зіткнулася з хмарою космічного пилу. Аналогічну гіпотезу в 1932 р. висловив наш співвітчизник

В. І. Вернадський – засновник і перший президент Академії наук України.

У 1927 р. першодослідник району тунгуської катастрофи Л. А. Кулик вважав, «що випав рій уламків залізного метеорита...».

У 1934 р. англійський метеоролог Ф. Уїппл вперше висунув гіпотезу про кометну природу Тунгуського феномена. Цю гіпотезу підтримав радянський астроном

І. С. Остапович. У подальші роки кометна гіпотеза докладніше була розроблена академіком В. Г. Фесенковим – випускником, а потім і співробітником Харківського університету.

У 1975 р. В. П. Стулов під керівництвом академіка Г. І. Петрова спробував створити математичну модель зіткнення ядра комети з Землею. На жаль, в її основу автори поклали той факт, що густина речовини комети була близько 10 кг/куб. м. Астрономам відомо, що такі «рихлі» тіла не можуть довго існувати в Сонячній системі. Тому модель Петрова – Стулова являє собою лише академічний інтерес.


Случайные файлы

Файл
141627.rtf
16360.rtf
REVIZKON.DOC
132405.rtf
42952.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.