Гіпотези та проблеми походження мови (43357)

Посмотреть архив целиком

























Реферат

на тему:

«Гіпотези та проблеми походження мови»





План



Вступ

Міфологія та «царські експерименти»

Божественні етимології

Мова Адама

Висновок





Вступ



Найбільша таємниця мови – у її природності. Вона така ж звична і непомітна, як подих. Ми можемо говорити про усе. Але далеко не завжди задумуємося, як коливання повітря, які ми сприймаємо слухом, можуть повідомляти нас про кольори, запах, розміри і форми, відомі завдяки зору і дотику. І ще більш дивовижно: мова вибудовує ідеальний космос людського духу, будуючи його з неосяжних смислів: «справедливість», «день», «сон», «краса», сама «мова» і необмежена кількість інших. І світ думки, що втілений у звук, розквітає і стверджується поряд із світом природи.

Коли давньогрецькі мислителі осягали природу, мову і розум, вони протиставляли змінній, текучій природі стійкий світ ідей і проголосили його єдиною реальністю, що варта вивченню, бо у ній – сенс буття. Адже будь-яка людина – настільки людина, наскільки вона втілює природу людини взагалі. А справедливий вчинок справедливий лише тому, що виражає справедливість як таку. Але в оточуючому нас світі є лише конкретні люди і конкретні вчинки і немає ні людини взагалі, ні справедливості самої по собі. Ми можемо говорити про них, не маючи можливості на них показати. Вони існують лише завдяки мові, звукам, що зникають у момент своєї появи. У мові ми як би доторкаємося до понять, відчуваємо ідеальне.

Тож, як виникла людська мова? Не конкретна, а саме людська. Адже найдавніші конкретні мови з’явилися не раніше 10 тисяч років тому, тоді як людство заговорило декілька сотень тисяч років тому. Проблема ця не вирішена і, схоже, довго ще не буде вирішена. Минуле і теперішнє проблеми походження мови – це поки переплетення можливих невірних теорій з можливо вірними ідеями. Іноді для того, щоб дізнатися відповідь на це питання, проводилися найнеймовірніші експерименти та висувалися найдивовижніші гіпотези. Існують такі гіпотези виникнення мови, як гіпотеза звуконаслідування, звукосимволічна гіпотеза, вигукова гіпотеза, гіпотеза трудових вигуків, гіпотеза жестів, гіпотеза Ф. Енгельса, суміжна з теорією Ч. Дарвіна, теорія моногенезу та теорія полігенезу. Кожна з них переконує по-своєму, але усі їх можна поділити на такі дві групи: 1) мова не від людини і 2) мова від людини. Розглянемо першу групу, а саме, як розуміли виникнення мови найдавніші люди, як появу мови трактує Біблія, які є докази того, що мова – це нелюдське творіння.





Міфологія та «царські експерименти»



Ми знаємо, що мова – це система знаків, що призначені для спілкування. Поняття знака відноситься, в першу чергу, до слів, які несуть певне значення, що виражається чітко заданим числом звуків. Поняття системи означає, що слова можуть поєднуватися у речення лише відповідно до деяких правил, що кожне слово несе граматичні характеристики (рід, число, відмінок та ін.), а без них воно не існує.

У найдавніші часи, не маючи жодних наукових знань, люди зацікавилися загадкою мови і таємницею її походження. Створювалися міфи про створення людини, що говорить. Грецькі філософи сперечалися, як виникли слова – самі собою або за допомогою людських зусиль. Але що вони мали на увазі, коли вимовляли ті слова, які ми зараз називаємо «мовою»? Тоді у них не було такого уявлення про мову як про систему, і бути не могло.

У міфологічному розумінні мови немає. Здавалося б, що у міфах, що пояснюють виникнення світу, тварин, людини, звичаїв та ін., є звичайним зустріти розповідь про виникнення такого корисного явища, як мова. Але лише дуже рідко мова згадується у міфах про виникнення людини, та й то, як фізіологічне явище. Наприклад, папуаси маринд-анім розповідають такий міф про походження людей: деми-творці розвели багаття поряд з ще сирими бамбуковими людьми. «Від жари бамбук потріскався, і уламки розійшлися у різні боки. Так у перших людей з’явилися руки і ноги, а на голові – очі, вуха та ніздрі. Та тут почувся найголосніший тріск «Ваах!». Це у перших людей відкрилися роти, і вони отримали дар мови». У даному випадку мова – здатність говорити – перерахована в одному ряду з руками, ногами, очима, ніздрями. Це наштовхує на думку, що найголовніша причина мови – рот. Бамбук тріснув, і з’явилися отвори. З’явився рот – і це вже «мова».

Приблизно те ж саме здавалося давньому єгиптянину: «…Єгиптяни були впевнені в тому, що мовлення виконується безпосередньо язиком і для того, щоб навчитися іншій мові, слід просто змінити положення язика у роті, «перевернути його». Вродженою здатністю мова виявляється також і в індійських та китайських релігійно-філософських системах, де вона ставиться в один ряд із зором, слухом, дотиком та мисленням.

Ще один приклад: «Люди вибралися з ями. Нггіве узяв бамбуковий ніж, надрізав ним ті місця, де зараз у людей рот, і сказав: «Тепер ви зможете говорити». І тоді люди здійснили свій перший крик».

Людина родової общини вірила, що слово, ім’я – це невід’ємна частина предмета, особистості. Без цієї віри не можлива магія, багато дій. Люди змінюють ім’я хворої дитини, щоб обдурити злі сили, що завдають їй страждання. Змінюють свої імена, щоб обдурити смерть, коли вона йде до них. Ліки не дієві без промовляння певних слів: вони надають йому силу. Людину можна проклясти і зачарувати її ім’я, так як і її уяву.

Зв'язок імені з його власником вважається подібним зв’язку між обрізками волосся, нігтів та їх власником. Північноамериканський індіанець ставиться до свого імені не як до звичайного ярлика, а як до самостійної частини свого тіла і впевнений у тому, що від поганого ставлення до імені йде не менша шкода, ніж від рани, нанесеної якомусь органу. Сказане відноситься не лише до власних назв. Так, російські назви тварин дані для заміни давніх, які не можна було промовляти уголос, щоб не потривожити і не розлютити їх власників: «медведь» (що їсть мед), «змея» (земляна), «волк» (що волочить) та ін.

Людина ніколи не могла навіть помислити, що слова – це звичайні мітки речей, які придумані для зручності, адже було так очевидно, що назви – природні супутники речей. Вважалося, що якщо імена від природи - вони не можуть бути невірними. Тому люди вірили, що мова лише одна, вона правильна.

Мова ототожнювалася з народом. Римляни не випадково називали «варварами» народи, що не говорили як вони – бурмотіли «bar-bar». Так виникла і назва «німець»: вона позначала іноземців взагалі, що виражалися незрозуміло, як німі. Таке уявлення зливається з ідеєю правильності рідної мови. Лацаріус у книзі «Життя душі» розповідає про двох німців, що приїхали на Паризьку виставку. І на виставці один сказав іншому: «Який дивний народ ці французи! Замість того, щоб сказати «хліб» вони говорять «дю пен». А ми говоримо «хліб». Це ж усе таки «хліб». Їм здається, що німецьке слово – правильне, справжнє, на відміну від іноземних назв хліба.

Тому з’явилося переконання, що існує природна, притаманна усім людям мова. Нею говорили усі первісні люди і зможуть говорити діти.

Почали проводити «царські експерименти». Класичний опис одного з них – можливо, навіть найпершого – дав Геродот у своїй «Історії».

«Єгиптяни…до царювання Псамметиха (VII – V ст. до н.е.) вважали себе найдавнішим народом на світі. Коли Псамметих ступив на престол, він забажав дізнатися який же народ найдавніший. Він не знайшов способу кращого, ніж віддати двох новонароджених немовлят (від простих батьків) пастуху на виховання серед кіз. За наказом царя ніхто не повинен був промовляти у їх присутності жодного слова. Немовлят помістили в окрему пустку, куди у певний час пастух приводив кіз і поїв дітей молоком. Псамметих бажав почути, яке перше слово зірветься з уст немовлят після незрозумілого дитячого лепетання. Так пастух діяв за наказом царя на протязі двох років. Одного разу, коли він зайшов до хатини, обидва немовляти пали до його ніг і, протягнувши рученята, мовили «бекос». Згодом, навіщаючи немовлят, йому щоразу доводилося чути це слово, і він повідомив про це цареві. Цар наказав розвідати, який народ і що саме називає цим словом, і дізнався, що так фрігійці називають хліб. Звідси єгиптяни зрозуміли, що фрігійці ще давніші за них…»

Розповідь про дітей, які ніколи не чули людської мови і не бачили хліба, але почали просити його фрігійською мовою, Геродот вважає досить достовірною.

Здоровий глузд запевняв, що діти, що виростуть поза суспільством, заговорять. Та не просто заговорять, їхня мова буде єдино правильною, першою мовою. Вважалося, що мова прихована у людині, як злак у насінині: вирости його, і він з’явиться в усій своїй красі. І буде вигідно відрізнятися від своїх диких родичів. Так і мова – з часом псується, втрачає благородство і ясність, і зберігається лише у якогось одного народу.

Експеримент повторюється в історії неодноразово і часом незалежно від єгипетського зразка. У І ст. н.е. римський вчитель риторики, автор знаменитого підручника, Квіптиліан говорить: «…спробою виховувати дітей у пустелі німими годувальницями доведено, що діти ці, хоча вимовляли деякі слова, але говорити зв’язно так і не могли».

Здавалося б, такі ствердження спростовані. Але досліди проводять і проводять. У ХІІІ ст. експеримент повторює германський імператор Фрідріх ІІ. Його дослід не вдався: діти померли, не заговоривши. У XVI ст. дослід повторюють король Джеймс IV Шотландський і хан Акбар. У Джеймса IV результат вийшов на рідкість «успішним»: діти заговорили «дуже доброю давньоєврейською мовою», тобто король отримав те, що й очікував.


Случайные файлы

Файл
32199.rtf
26387.rtf
17985.rtf
166373.rtf
27070-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.