Мовленнєвий етикет спілкування (43242)

Посмотреть архив целиком

План


1. Усна і писемна форма спілкування.

  1. Орфоепічна та граматична правильність мовлення.

  2. Мовний етикет. Виразність мовлення.

  3. Багатство і різноманітність мовлення. Культура діалогу.






1. Усна і писемна форма спілкування


Перш, ніж розпочати мову про форми спілкування, про мовленнєвий етикет, давайте спробуємо розібратися, а що ж власне виражає мовлення, яким воно є. Отже, мовлення буває монологічним і діалогічним.

Монолог (від грецьких слів mono – один і logos – слово, мовлення) – це особлива форма побудови усного чи писемного мовлення, що становить розгорнуте висловлювання однієї особи, звернене до себе або до глядача (у спектаклі, кінофільмі).

Монолог має певну композиційну організованість і змістову завершеність. Розрізняють внутрішній монолог – роздум уголос, драматичний монолог – поєднання мовлення з мімікою, жестами, ліричний монолог – лірична сповідь у поезії.

Діалог (від грецького dialogos – розмова, бесіда) – одна з форм мовлення, що являє собою розмову між двома або кількома особами. Діалог характеризується короткими висловлюваннями, простотою синтаксичної будови його частин, використанням неповних і незакінчених речень. Особливістю діалогу є: взаємозумовленість синтаксичної будови реплік співбесідників, яка об'єднує діалог в єдине ціле. Розрізняють внутрішній діалог – фігура мовлення, що є зверненням до самого себе.

Розмова кількох осіб називається полілогом (від грецьких слів роlі – багато, logos – слово, мовлення).

Для прикладу прочитаєм обидва тексти, дамо відповідь, в якому тексті використано монолог, а в якому – діалог?

1. Одного разу до Степана прийшов дядько Василь і давай хвалитися своїм сином, який здобув медичну освіту аж в самому Парижі.

Знаєте, – нарешті вклинився у розмову племінник, – це щось схоже на арабську казку, коли емір вихваляв свого скакуна, якого люди не бачили в роботі, а лише чули його іржання.





2. Орфоепічна та граматична правильність мовлення


Вони мовчали мить-другу, а тоді чоловік сказав:

  • Як діти?

  • Ах, любий… Я ж зовсім забула! Оля просила одразу ж тебе поцілувати від неї…

  • Не треба плакати, - сказав чоловік. – Ми так мало маємо часу…

  • Двадцять хвилин, любий… (О.Смотрич. Двадцять хвилин. – Світо-вид. – 1993. – Ч.2. – С.22)

Тут взаємозумовленість синтаксичної будови реплік співбесідників, що об'єднує діалог в єдине ціле.

Отже, для літературної мови властиві усна і писемна форми її існування. Усне і писемне мовлення – це форми реалізації мови як засобу спілкування. Таким чином, повторимося, що літературне мовлення атрибутують дві форми вираження: усне й писемне. Усне буває діалогічне й монологічне (полілогічне). Писемне мовлення носить монологічний характер, яке розподіляється на рукописне й друковане.

Усне мовлення – це така форма реалізації мови, яка вимовляється, виражається за допомогою звуків, є процесом говоріння. За походженням усне мовлення є первинною формою існування мови. Писемне мовлення фіксується на папері. Воно є вторинною формою існування мови й розраховане на зорове сприймання. Кожна з форм мовлення має свої особливості.

Обидві форми мовлення мають широке застосування в різних сферах життя людей. Усне мовлення існує у формах діалогу, дискусії, диспуту, монологу, розповіді, переказування, звіту, доповіді тощо, а писемне – у формах переказу, творів (опису, розповіді, роздуму), художніх текстів, ділових паперів, газетних жанрів, плану, тез, конспекту, реферату тощо.

Для прикладу оберімо уявного співбесідника. Напишімо текст, де були б слова і вирази характеристики співрозмовника. Яку роль у тексті відіграє монолог?

Висока культура усного мовлення неможлива без досконалого звукового його оформлення. Із звуковою стороною мови пов'язані насамперед фонетичні й орфоепічні (вимовні) норми. Фонетичні норми виявляються у додержанні правильного вживання звуків мови, зокрема у врахуванні правил чергування голосних і приголосних у словах, подовження, уподібнення тощо: спокій — спокою; лебідь — лебедя (а не лебідя), камінь — каменя (-ю); село — сіл (а не сел); Київ — Києва (а не Київа); Дунаївці – Дунаєвець; знання, весілля, стінний (а не знаня, весіля, стіний); бік — бічний— на боці (і на боку), порох — порошина — у поросі (а не в пороху); радити — раджу (а не ражу і не радю); сидіти — сиджу (а не сижу і не сидю), їздити — їжджу; возити — вожу; косити — кошу; летіти — лечу.

В основі орфоепічних або вимовних норм літературної мови лежать відповідні фонетичні закономірності, властиві українській мові. Наприклад:

1. Звуки [дж], [дз] вимовляються злито, як один звук: [джерело], [ходжу], [дзв'ін], [дзеркало], [кукурудза].

2. У деяких словах вживається проривний звук [ґ], який вимовляється подібно до німецького G, [ґ]: [ґанок], [ґн'іт], [ґудзик], [ґедз'], [дзиґа] тощо.

3. Перед голосним [е] всі приголосні вимовляються твердо: сту[де]нти, лі[те]ратура, ін[женер], [те]ма.

4. Приголосний [в] не оглушується і не переходить у [ф]. Після голосних у кінці складів і перед приголосними та у кінці слова вимовляється, як [у]: [буу], [дауно], [шоук], [в'іуторок].

У четвертому розділі ми говорили про фоностилістику, про милозвучність. Повторимо ще раз: українська мова відзначається милозвучністю. Це одна з її природних тенденцій у закономірному розвитку та вдосконаленні. Потреба милозвучності зумовила спрощення груп приголосних, важких для вимови: [стн], [ждн], [здн], [стл], [рдц], [лнц], [рнч]: вісник, тижневий, обласний, виїзний, серце, сонце, гончар тощо.

Створенню милозвучності сприяє існування в нашій мові фонетичних варіантів окремих слів, які виникають в результаті чергування звуків [у]-[в], [і]-[й]: уперед – вперед, увесь – ввесь (і весь), учений – вчений, іти – йти, пішла в поле – пішов у поле.

Фонетичними варіантами виступають прийменники з, із, зі (з книжки, зі сходу, із шафи); у, ув, уві (увійшла в хату, ввійшов у хату, глянув ув очі (у вічі), бачив уві сні); під, піді, підо (під столом, піді (підо) мною).

Для унаочнення прочитаймо вірш, дотримуючись норм літературної вимови. Особливу увагу звернімо на вимову ненаголошених голосних [е], [и]. Прослухайте цей текст. Порівняйте свою вимову з вимовою іншої особи. Таким чином ви вдосконалюватимете свою вимову.


МОЯ МОВА

Шепіт зачарований колосся,

Поклик із катами на двобій.

Ти даєш поету дужі крила,

Що підносять правду в вишину,

Вченому ти лагідно відкрила

Мудрості людської глибину.

І тобі рости й не в'януть зроду,

Квітувать в поемах і віршах,

Бо в тобі — великого народу

Ніжна і замріяна душа.

(В. Симоненко.)


Ще наведемо приклади: прочитаймо два тексти (задля закріплення вище мовленого). Дещо запишемо на дошці чи в зошиті, спробуємо разом з’ясувати мотиви свого вибору з варіантів слів, що в дужках, найбільш удалий. Отже, приступимо до своєрідної редакторської правки:

«Функціонування слова-символу в (у) художньому мовленні несе прозорий відбиток його образно-смислового значення як певної ідеї, абстракції, що знаходить реалізацію в (у) межах прозової структури. У (в) системі художнього світу відбуваються процеси взаємодії слова-символу із (з) змістовою організацією твору, що зумовлюється природою поняття-символу. Слова-ідеї, як правило, в (у) прозовому творі розширюють контекст, його розуміння загальносуспільного масштабу. Показовими в (у) цьому плані є окремі сакральні символи: собор, Ісус Христос, душа, ангел. Такі символи вказують і (й) на рідну віру, і (й) на Україну, (і, й) на рідну землю, малу батьківщину, бо особистість невіддільна (від, од) народу, його віри, витоків, а народ невіддільний (від, од) Батьківщини. Саме (в, у) цих символах дешифрується сила народу (і, й) його патріотизм, невмирущість (і, й) безсмертя».

«Черпаючи (з, із) скарбниць усної народної творчості, що сягає (у, в) прадавні часи, (пересвідчуємось, пересвідчуємося), якою вірністю (і, й) незрадливістю шанували наші предки рідну землю, захищаючи її (від, од) ворогів на (ратному, ратнім) полі. З древньоруських літописів, легенд та переказів, (з, із) героїчних дум та пісень постає (перед, переді) нами та любов, гартована (у, в) битвах (з, із) степовими ордами половців (і, й) печенігів, турків, татар, ляхів. Мабуть, (нема, немає) такої пісні чи думи, де (б, би) народ не оспівав своєї рідної землі» ( Є. Гуцало.)


3. Мовний етикет. Виразність мовлення


Для того, щоб приступити до розгляду третього питання, спробуємо перекласти українською мовою іменники перепись, тюль, шатер, степь, боль, тополь, дробь, Север (Північ – ж.р.), боль – (біль – ч.р.). Порівняйте їх рід.

Розкрийте дужки, правильно вживаючи відмінкову форму іменників.

Дякувати (Бог), наслідувати (професор), навчати (українська мова), вибачити (товариш), говорити (рідна мова), туга (батьківщина), посилати (пошта).

Таким чином, ознакою культури мовлення є граматична правильність. Кожен текст вимагає дотримання правил змінювання слів та їх творення, побудови словосполучень і речень.

Морфологічна правильність

1. У сучасній українській літературній мові деякі іменники мають паралельні форми роду – чоловічого і жіночого: зал – зала; клавіш – клавіша; санаторій – санаторія; птах – птаха; сусід – сусіда. Форми чоловічого роду є літературними, форми жіночого – розмовними, хоча з певною стилістичною метою зрідка користуються ними й письменники. Наприклад: У залі, повній сяйва і тепла. (В. Сосюра). Не одна кричала птаха: «Пожалій гніздо моє!» (Д. Білоус).

2. Кожній змінюваній частині властива певна, чітко встановлена система словозміни, якої слід дотримуватись.

3. У давальному відмінкові однини іменники чоловічого роду мають закінчення -ові, -еві (єві) та -у, -ю, однак перевагу слід надавати першим, особливо якщо ці іменники є назвами осіб за фахом чи родом діяльності та істот: директорові, деканові, бригадирові, товаришеві, Андрієві. Закінчення -у, -ю вживаються переважно для урізноманітнення форм, коли таких іменників кілька, наприклад: товаришеві Борисенку Іванові Васильовичу, студентові-фінансисту.


Случайные файлы

Файл
19576.rtf
83695.rtf
15738-1.rtf
30613-1.rtf
26426-1.RTF




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.