Знакова природа мови (42683)

Посмотреть архив целиком






Реферат на тему

Знакова природа мови


ПЛАН


1. Поняття про знак і знакову систему мови

2. Типологія знаків

3. Структура знака

4. Специфіка мовного знака. Своєрідність мови як знакової системи

5. Знаковість і одиниці мови

Використана література


Хоча теорія знакової природи мови бере початок в ученні стоїків (IV ст. до н. є.) і пройшла довгий шлях у своєму розвитку (концепції Арістотеля, граматики Пор-Рояля, В. Гумбольдта, Е. Кассірера, Ч. Пірса, Р. Кар-напа, Ч. Морріса, Ч. Огдена, А. Річардса, А. Гардинера, К. Бюлера, Ф. де Соссюра та ін.), ставши предметом особливої лінгвістичної дисципліни — лінгвосеміоти-ки, однак і досі дискусійними є багато питань, серед яких питання про структуру мовного знака та знакові одиниці мови.


1. Поняття про знак і знакову систему мови


Небезпідставним є твердження, що ми живемо в сві­ті знаків. Дзвінок будильника вранці сигнал того, що пора вставати. Червоне світло світлофора знак забо­рони переходити вулицю, зелений знак дозволу. По дорозі в університет ви зустрічаєте товариша, кивком голови вітаєтеся з ним чи тиснете йому руку знак поваги, прихильного ставлення до нього. У гардеробі вам видають жетон, який засвідчує, що у вас прийняли на зберігання пальто. У їдальні ви розплачуєтеся гро­шовими знаками. А якщо додати до цього різні вивіски на громадських чи торговельних закладах, стрілки, що вказують на рух чи місцезнаходження чогось, різні схеми і графіки, з якими кожного дня доводиться стикатися, то все це засвідчує велику роль різних знако­вих систем у нашому повсякденному житті.

Однією із знакових систем є мова. Про її знако­вий характер говорили ще вчені давніх Індії та Гре­ції. Так, Арістотель стверджував, що «мовні вирази суть знаки душевних вражень, а письмо знак пер­ших». Поняття знаковості знаходимо також у грама­тиці Пор-Рояля, а згодом у працях лінгвістів-компаративістів — В. Гумбольдта, О. Потебні, П. Фортуна­това, І. Бодуена де Куртене, В. Поржезинського, В. Богородицького та ін. Однак термін знак у дос­лідженнях цих учених не отримав спеціального лін­гвістичного визначення.

Зовсім по-іншому стали розглядати це питання з часу виходу в світ книжки Ф. де Соссюра «Курс загальної лінгвістики» (1916). Ф. де Соссюр мову як систему знаків ставить в один ряд з будь-якою іншою системою знаків, що «відіграє певну роль у житті сус­пільства». Вивчення мови на рівних правах і тотожни­ми методами мислиться в складі семіології — єдиної науки про знаки: «Мова є система знаків, що виража­ють ідеї, а тому її можна порівняти з письмом, з азбу­кою для глухонімих, з символічними обрядами, з фор­мами ввічливості, з воєнними сигналами тощо. Можна, таким чином, мислити собі науку, яка вивчає життя знаків у житті суспільства [...]• Ми назвали б її семіо-логія ».

Така наука виникла і отримала назву «семіотика».

Семіотика (від грец. semeion «знак»)— наука, що вивчає структуру та функціонування різних знакових систем.

Зародження семіотики пов'язують із працями Чарль­за Морріса «Основи теорії знаків» (1938), «Знаки, мова і поведінка» (1964), хоча її початки заклав американ­ський математик і логік Чарльз Пірс. Ф. де Соссюра по праву вважають основоположником лінгвосеміотики.

Основним поняттям семіотики є знак.

Знак матеріальний, чуттєво сприйманий предмет, який виступає в процесі пізнання і спілкування в ролі замінника (представника) іншого предмета і використовується для одержання, зберігання, перетворення і передачі інформації.

Основними ознаками знака є: 1) матеріальність, тобто чуттєва сприйманість; 2) позначення чогось, що перебуває поза ним (об'єкт, позначений знаком, нази­вається денотатом або референтом); 3) непов'яза­ність із позначуваним природним (причиновим) зв'яз­ком; 4) інформативність (здатність нести якусь інфор­мацію і використовуватися з комунікативною метою); 5) системність. Що стосується системності, то її слід ро­зуміти так: знак отримує своє значення лише за умови входження в певну знакову систему. Так, зокрема, знак ! в дорожній знаковій системі означає «небезпечна дорога», в шаховій грі «цікавий хід», у математиці «факто­ріал», у пунктуації «знак оклику». Червоне світло са­ме по собі нічого не означає, але в дорожній сигнальній триколірній системі червоний, жовтий, зелений ко­льори воно має певне значення. Кивок головою звер­ху вниз у системі жестів українців означає «так», а в системі жестів болгар «ні». Таким чином, знаки утворюють певні системи, а значеннєвість (цінність) знака зумовлюється його місцем у системі. Поза сис­темою знак неможливий.


2. Типологія знаків


Існує декілька класифікацій знаків. Найвідоміші серед них — класифікація за типом відношень між матеріальною формою знака і позначуваним об'єк­том та класифікація з погляду фізичної природи. За першою класифікацією всі знаки поділяють на знаки-індекси, знаки-копії, знаки-сигнали і знаки-сим-воли.

Знаки-індекси (знаки-прикмети і знаки-симптоми) знаки, пов'язані з позначуваними предметами, як дії зі своїми причинами. Наприклад, дим як знак вогню (без вогню диму не буває), низькі чорні хмари як знак до­щу, висока температура у людини як знак хвороби, дзенькіт скла як знак розбитого посуду тощо. Правда, кваліфікувати симптоми як знаки немає достатніх під­став, бо вони не відповідають наведеному вище визна­ченню знака. Причинові відношення не є заміною одного предмета іншим.

Знаки-копії відтворення, репродукції, подібні на позначувані предмети. їх ще називають іконічними знаками. До них належать сліди лап тварин, фотогра­фії, зліпки, відбитки тощо.

Знаки-сигнали знаки, які потребують певних дій, реакцій. Наприклад, звук сирени як знак повітряної тривоги, ракета як знак атаки, свисток як знак дозволу ввести м'яч у гру, дзвінок як знак початку чи закін­чення заняття тощо. Знаки-сигнали завжди прив'яза­ні до ситуації. Через ситуативну обмеженість сигналів деякі вчені (Е. М. Ахунзянов та ін.) не кваліфікують їх як знаки.

Знаки-символи знаки, які використовують для передачі (визначення) абстрактного змісту. Вони, як правило, характеризуються відсутністю природного зв'язку з позначуваними об'єктами. Наприклад, три­зуб і синьо-жовтий прапор як символ України, п'ять кілець як символ олімпійських ігор, голуб як символ миру, маска як символ театру. До знаків-символів належить хімічна, географічна та математична симво­ліка. Тут названі символи, що є міжнародними. Ще ба­гатшими й різноманітнішими бувають специфічно-на­ціональні символи — символіка кольорів, квітів, дерев, птахів, взагалі тварин тощо. Наприклад, такі українсь­кі символи, як калина, явір, верба, червона рута, едель­вейс, гарбуз, чайка тощо.

Знаки-індекси і знаки-копії вмотивовані і не є умовними. Це природні знаки. Вони не мають комуні­кативної функції, а виконують пізнавально-прагматич­ну функцію.

Знаки-сигнали і знаки-символи штучні, умовні знаки. Це знаки спілкування. Вони мають відправни­ка та адресата (отримувача) і виконують комунікатив­но-прагматичну функцію.

Знак-індекс і знак-копія можуть стати знаком-сигналом чи знаком-символом, коли відправник і отри­мувач домовляться про їх значення. Так, звичайно, дим є симптомом, наслідком вогню, але в часи козач­чини дим, що йшов від підпаленої на вишках соломи, сигналізував про набіг ворога. Солома чи сіно самі по собі нічого не означають, однак вони можуть стати ко­мунікативними знаками, що засвідчує одна з українсь­ких пісень Закарпаття, де дівчина говорить коханому: «Як буде солома, не йди: старі дома, а як буде сіно, то приходи сміло». Отже, справжні знаки характеризу­ються умовністю, конвенціональністю.

Наведену класифікацію, яка є дещо доповненою авс­трійським психологом К. Бюлером класифікацією Ч. Пірса, розглядають і як функціональну. Симптоми —

знаки, які виконують експресивну функцію і виражають «внутрішню суть» відправника. Сигнали виконують апелятивну функцію, оскільки звернені до сприймана, пове­дінка якого ними скеровується (операціональні знаки). Символи мають репрезентативну функцію, оскільки орі­єнтуються на предмети й матеріальний зміст.

Польський мовознавець А. Шафф запропонував класифікацію, за якою всі знаки поділяють на природні й штучні. Штучні розпадаються на несловесні і словес­ні, в несловесних виокремлюються сигнали і замінники, а в замінниках іконічні знаки та знаки-символи.

Справжні знаки, на думку вченого, жодної іншої цін­ності не мають і поза знаковою функцією не існують.

Цікавою є бінарна класифікація знаків, що спира­ється на їх функцію і структуру, польського мовознав­ця Т. Мілевського. На думку Мілевського, ця класифікація передає й історію (послідовні етапи) виникнення знаків [Milewski 1972: 20].

З погляду фізичної природи, або, іншими словами, за способом сприйняття їх людиною знаки поділяють на 5 видів: 1) акустичні (слухові, вокально-інструмен­тальні); 2) оптичні (зорові); 3) дотикові (брайлівський алфавіт для сліпих); 4) нюхові (запах етилмеркаптану як застережливий знак для шахтарів); 5) смакові (існують вони більш теоретично, ніж практично; як приклад можна навести те, що на українському По­ліссі подача гостям киселю є сигналом закінчення гостини, через що цю страву тут називають кисіль-розганяй; подібний факт зареєстрований на Курщині, де подача на стіл каші означає закінчення весілля; цю кашу називають каша-разгонница, выгоняйло, выгонялка, разгоняй1).


Случайные файлы

Файл
185384.rtf
57124.rtf
ref-17699.doc
104983.rtf
159760.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.