Європейське мовознавство епохи Cередньовіччя і Відродження (42642)

Посмотреть архив целиком








Реферат на тему

Європейське мовознавство епохи середньовіччя і Відродження.


ПЛАН


1. Тенденції розвитку мовознавства Європи.

2. Течії філософського осмислення мовознавства.

3. Українське мовознавство XI — XVIII ст.

4. Використана література


1. Тенденції розвитку мовознавства Європи.


Протягом VIXII ст. у Західній Європі зусилля вчених були спрямовані переважно на засвоєння ла­тинської спадщини. Із зародженням і становленням схоластичної логіки граматику розглядали як допо­міжну дисципліну, яка служить суто практичним потребам оволодіння читанням і письмом. Вивчення граматики було цілком підпорядковане логіці, визна­но логіко-граматичні ідеї Арістотеля. Граматику До­ната застосовували для тлумачення явищ інших мов. Лише з XIII ст., у передренесансний період, коли євро­пейські вчені ширше і глибше ознайомились із праця­ми Арістотеля, граматика стає частиною філософії, ключем до розуміння природи людського мислення. Формується концепція філософської граматики, яка протиставляється практичній граматиці. На основі логічних ідей у XIII ст. виникає логіко-граматична школа «модистів». Основою її концепції було розме­жування в мові трьох компонентів — речі, поняття, слова, яким відповідали три категорії модусів — мо­дуси існування, модуси поняття і модуси позначення. Основну увагу модистів було зосереджено на загаль­них способах позначення.

У XVXVI ст., тобто в епоху Відродження з її культом Людини і Прекрасного, виникає зацікавлення культурними й науковими пошуками Давньої Греції, давньогрецькою мовою, згодом давньоєврейською, а та­кож живими національними мовами. Канонічні тексти Біблії почали перекладати з давньоєврейської (Старий Заповіт) і давньогрецької (Новий Заповіт) на живі лі­тературні мови. З'являються граматики європейських мов — іспанської та італійської (XV ст.), французької, англійської, німецької (XVI ст.). В Італії, Іспанії, зго­дом у Франції та інших країнах Європи виникають академії, які досліджують мови з метою їх нормування. Водночас формуються самостійні мовознавчі традиції.

Розвиток мореплавства й торгівлі сприяв контак­там з різномовними країнами,, що стимулювало укла­дання багатомовних словників. З'явилась ідея про мно­жинність мов і про можливість їх зіставного вивчення (дотепер мовознавці досліджували тільки свою мову). Іншими словами, закладалися основи зіставного ви­вчення мов, виявлення в них спільного й відмінного, що в свою чергу призвело до появи ідеї універсальної гра­матики.

У XVII ст. почалися пошуки універсальних влас­тивостей мови. Виникає ідея створення «всесвітньої мови», що вимагало виявлення властивостей реаль­них мов.


2. Течії філософського осмислення мовознавства.


У царині філософії мови простежувалися три кон­цепції: емпірична Ф. Бекона, раціоналістська Р. Декар­та, науково-філософська Г.-В. Лейбніца.

Френсіс Бекон (1561—1626) за основу своєї концеп­ції філософської граматики взяв принципи індуктив­ного (емпіричного) методу пізнання. Він висунув ідею створення порівняльної граматики всіх мов, у якій бу­ли б відображені достоїнства й недоліки кожної з них. Шляхом домовленості можна було б створити спільну, єдину для всього людства мову, яка б увібрала в себе переваги всіх мов.

Репе Декарт (1596—1650) запропонував ідею ство­рення так званої філософської мови. Вона мала ввібра­ти таку сукупність понять, яка б дала змогу їй у резуль­таті формальних операцій за певним алгоритмом ви­водити нові знання. На його думку, всі поняття можна звести до порівняно невеликої кількості елементарних одиниць, тобто далі неподільних ідей, які піддаються обчисленню. Подібно до того, як можна за один день навчитися будь-якою чужою мовою називати числа до безконечності, так можна сконструювати всі слова. Та­ка мова повинна мати спрощену граматику (один спо­сіб відмінювання, дієвідмінювання, побудови слів без будь-яких винятків), щоб пересічна людина могла шви­дко оволодіти нею.

Готфрід-Вільгельм Лейбніц (1646—1716) мав на меті відшукати такий науковий метод, який дав би змогу збагнути сутність мислення і слугував би засо­бом наукового відкриття. Він виступив з ідеєю ство­рення універсальної символічної мови, близької до логіко-філософських та математичних побудов. За основу цієї концепції взято тезу: всі складні ідеї є комбінація­ми простих. Ця мова, як проста система символів для вираження будь-якого знання, буде, на його думку, між­народною допоміжною мовою і служитиме знаряддям відкриття нових істин з уже відомих за певними фор­мальними правилами. Ідеї Лейбніца дали поштовх для розвитку символічної логіки і виявились корисними в математичній логіці та кібернетиці.

Мовознавство XVII ст. розвивалось двома шляха­ми дедуктивним (створення універсальної грама­тики) та індуктивним (спроба виявити спільні влас­тивості наявних мов).

Найвідомішим зразком індуктивного й дедуктив­ного підходів була «Всезагальна раціональна грамати­ка» (1660), відома як граматика Пор-Рояля французь­ких філософа й логіка Антуана Арно (1612—1694) і граматиста й логіка Клода Лансло (1615—1695). Це перша спроба науково осмислити структуру й функ­ціонування мови, показати єдність усіх мов, побудува­ти всеосяжну граматичну систему на основі узагаль­нення фактів конкретних мов.

Теоретичною основою граматики Пор-Рояля є філосо­фія Декарта. Побудована вона за двома принципами: всезагальність і раціональність. Автори виходили з ідеї існування спільної логічної основи мови, від якої кон­кретні мови відхиляються тією чи іншою мірою. Через те вони вважали, що положення їхньої універсальної теорії незмінні й можуть застосовуватися до будь-якої мови, тобто не залежать від місця і часу.

Звичайно, автори не могли проаналізувати всі мови, хоча назвою книжки заявили про свій намір «встанови­ти раціональні основи, спільні для всіх мов, і головні відмінності, які в них трапляються». Ними проаналізо­вано тільки грецьку, латинську, давньоєврейську, фран­цузьку, італійську, іспанську, англійську й німецьку мо­ви. Загалом ця праця не зіставна, не порівняльна, а логіко-типологічна граматика, завдання якої зводили­ся до виявлення спільних мовних принципів і співвід­ношення між категоріями мови та мислення. Проте вже сама ідея встановлення спільних властивостей людських мов була важливим кроком у розвитку лін­гвістичної думки.

У книжці багато оригінальних на той час ідей. Так, мова розглядається як знакова система, необмежена кі­лькість знаків якої породжується з обмеженої кількос­ті елементів — звукотипів (за сучасною терміноло­гією, фонем). Автори стверджують, що існують єдині фундаментальні правила функціонування граматичної структури. При цьому вони чітко розрізняють форма­льну і семантичну структуру речення (чого не розумі­ли лінгвісти навіть XIX і першої половини XX ст.). Більше того, вони дійшли до розуміння глибинних і поверхневих структур положення, яке лише в наш час стали ефективно застосовувати в синтаксичних до­слідженнях. Відштовхуючись від поверхневих явищ, автори перейшли до опису глибинної семантики, яка не має прямих формальних відповідників. Так, речення Невидимий Бог створив видимий світ (в оригіналі це речення дане латинською мовою) складається з трьох суджень: 1) Бог невидимий; 2) Бог створив світ; 3) світ видимий. Ці судження є в нашій свідомості, але не виражені безпосередньо. Вартим уваги є положення про синонімію мовних виразів, один із яких є основ­ним, а інші його варіантами. Як стверджує амери­канський мовознавець, засновник трансформаційно-породжувальної граматики Н. Хомський, ця думка є аналогом сучасної ідеї трансформаційних правил.

Отже, Арно і Лансло в XVII ст. виявили те, до чого прийшли лінгвісти лише наприкінці XX ст. їхня заслу­га в тому, що вони порушили кардинальні теоретичні проблеми, важливі як для загальної теорії мови, так і для пізнання співвідношення між категоріями мислен­ня та мови і для осягнення розумом механізмів, які керують моделями мовленнєвого акту.

З XVIII до початку XIX ст. граматика Пор-Рояля була дуже популярною. І лише з виникненням порів­няльно-історичного методу вона зазнала нищівної кри­тики. Нове зацікавлення нею з'явилося в 60-ті роки XX ст. Н. Хомський назвав Арно і Лансло своїми попе­редниками (у питанні про спільні для всіх мов «струк­тури думки»). За висловом сучасного американського мовознавця Дж. Лакоффа, «стара граматика, яка довго мала погану репутацію серед лінгвістів, недавно поно­вила свій престиж, що мала у свій час» (цит. за [Алпатов 1998: 51]). Деякі фахівці вважають, що саме з цієї граматики бере початок наукове дослідження мови й зародження загального мовознавства. З таким твер­дженням можна не погодитися, однак ніхто не запере­чить, що положення про мовний універсалізм і мовні універсали є одними з найсуттєвіших у сучасному мо­вознавстві.

3. Українське мовознавство XIXVIII ст.


Початки українського мовознавства сягають періо­ду Київської Русі. У «Повісті минулих літ» ідеться про те, що наші предки цікавилися і загальнотеоретич­ними питаннями мовознавства (походженням мови і слов'янської мови зокрема, спорідненістю слов'янської мови з іншими, етимологією етнонімів поляни, бужани, полочани, древляни тощо), і прикладними (тлумачення запозичених грецьких і староєврейських слів). Є непо­одинокі пояснення незрозумілих слів в одній із найда­вніших пам'яток Ізборнику Святослава (1073).


Случайные файлы

Файл
76045-1.rtf
ref-16076.doc
104758.rtf
138487.rtf
132521.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.