Історія розвитку української мови (42622)

Посмотреть архив целиком

Говорячи про долю (і недолю) української мови, аж ніяк не можна оминути місця її народження і дальшого поширення — України і її положення на карті світу, насамперед у Європі й Азії, де вона розташована або з чим межує. Адже з'ясувати місце поширення мови — це вже великою мірою й розкрити причини і передумови, які визначали особливості її розвитку. Як відомо, переважна більшість мов світу не є самотніми, а мають більш чи менш близьких мовних родичів. Якщо деякі з мов, наприклад мова бурушаскі в Індії або баскійська мова в Іспанії і Франції, виступають ізольовано, то причиною цього здебільшого є те, що інші мови, споріднені нині ізольованій, свого часу вимерли (цілком можливо, що саме так сталося і з зазначеними мовами), або (у цьому разі йтиметься про брак близькоспоріднених мов) це пояснюється тим, що обставини історії не дали мові змоги поширитися, у тому числі й серед інших народів, чи ці ж обставини призвели до зникнення готових до постання близькоспоріднених мов. Так, якщо серед індоєвропейських мов існує албанська група, що складається з самої лише албанської мови, то причина цього в тому, що албанська мова (на відміну, зокрема, від слов'янських) не спромоглася поширитися поза етнічно-мовні межі Албанії і витіснити інші мови. Як правило, подібне поширення мови і засвоєння її носіями (первісне) інших мов веде до виникнення різних субстратів (залишків рис попередньої мови в новозасвоєній), які врешті-решт, впливаючи на новозасвоєну мову, ведуть до її перетворення. Тим самим замість однієї з'являється кілька близькоспоріднених мов. Оскільки албанська мова залишилася поширеною серед самих албанців, вона так і залишилася єдиною. Інший випадок становить грецька мова. З того, що еллінізації, тобто переходові носіїв кількох різних інших мов на грецьку, було піддано значну частину народів Східного Середземномор'я, мало б випливати, що на цій підставі тут мусили б ні І никнути різні відмінні один від одного грецькі діалекти, які з плином часу 1.1 умов їхньої ізоляції могли б розвинутися в окремі грецькі мови. Проте так не сталося тому, що внаслідок пізнішої арабізації еллінізованого населення всі ці грецькі діалекти зникли (замість них виникли арабські діалекти, на які, цілком можливо, далі чекає доля стати зародком окремих близькоспоріднених арабських мов). Таким чином, історичні обставини не дали грецькій мові «породити» своїх нових «дочок» — кілька нових близькоспоріднених грецьких мов. Залишилася сама грецька літературна мова і, щоправда, нерідко дуже віддалені діалекти (наприклад, тавро-румейський на півдні України і в Криму). Однак через те, що кількість носіїв цих ідіомів незначна, до того ж жоден з них не спромігся набути статусу державної мови (це могло б відбутися, якби відповідне грецькомовне населення було достатньо численним, щоб опанувати певну територію), ці діалекти так і залишилися стосовно грецької мови Греції лише менш або більш віддаленими наріччями, а щонайбільше — культивованими в певних обмежених функціях мікромовами із власною писемною традицією. На останню роль, як видається, міг би, зокрема, претендувати вже згаданий тавро-румейський діалект, бо ним свого часу творилася, а частково й тепер твориться власна оригінальна література. Проте через звуження простору поширення грецької мови і в тім числі випадіння з нього початкове еллінізованих народів зникли підстави для виникнення кількох близькоспоріднених самостійних грецьких мов (макромов). Тим самим у родині індоєвропейських мов грецька група (підродина) репрезентована лише однією мовою.

На відміну від згаданих мов, що тепер не мають жодної близькоспорідненої і навіть далекоспорідненої щодо себе мови, українська мова належить до широко розгалуженої мовної сім'ї. Як одна зі слов'янських мов вона через проміжні ланки найближчої і чимраз дальшої спорідненості пов'язана з іншими мовами індоєвропейської мовної сім'ї, а можливо, навіть із ширшим колом мов, оскільки існує припущення про входження самої індоєвропейської сім'ї у ще ширшу суперсім'ю мов — ностратичну (або бореальну), куди мають увіходити також сім'ї — уральська (із фінно-угорським та самодійським відгалуженнями, а можливо, як окреме відгалуження, також юкагирська мова), алтайська (з тюркським, монгольським, тунгусо-манжурським відгалуженнями, сюди ж, можливо, входять мови корейська і — менш певно -японська, що має алтайські і малайсько-полінезійські риси), картвельська, дравідійська, афразійська (до основних відгалужень останньої належать семітські і хамітські мови) . У межах цілком доведеної і прийнятої в науці системи спорідненості мов світу українська мова становить собою насамперед одну з мов підгрупи східнослов'янських мов, куди крім неї входять також російська й білоруська. Є підстави твердити, що в східнослов'янській підгрупі українська мова за низкою своїх рис протистоїть російській та білоруській. Отже, східнослов'янське угруповання в свою чергу поділяється на відгалуження: північне, куди входять російська і білоруська мови, та південне, репрезентоване самою українською мовою. Особливо переконливо відмінність мов, належних до обох груп, виявляється у фонетиці:

  1. твердість приголосного перед е в українській мові (небо, мене) - м'якість відповідно у російській і білоруській (небо, меня; неба, мяне);

  2. зникнення в українській мові протиставності голосних фонем і (й) — ы, що злилися в один звук (тихий, ми), — збереження його в російській та білоруській (тихий, мы; ціхі, мы);

3)перехід 'Ь в усіх позиціях, а о, е в новому закритому складі в і в українській мові, (хліб, ніч, піч) — перехід 'Ь в е і збереження о, е в новомузакритому складі в російській і білоруській (хлеб, ночь, печь; хлеб, ноч, печ);

  1. збереження д, т перед голосними переднього ряду е, і в українській (день, тінь) — перехід д, т перед е, і в дз, ц у білоруській і тяжіння до цьогов російській мові (дзень, цень; день, тень, фон. д3ень, тсень);

  2. брак акання в українській мові (вода, вона) - - наявність його у російській і білоруській [вода (фон. вада), она (фон. ана); вада, яна],

  3. наявність м'якого первісного ц в українській мові (місяць, отець) - його ствердіння в російській та білоруській (месяц, отец; месяц, айцец);

  4. наявність м'яких ш, ж в українській (наші, ножі) — повсюдне їх ствердіння у російській і білоруській мовах [наши (фон. наши), ножи (фон. на-жы); нашы(я), нажы].Є розбіжності між україн ською, з одного боку, і російською та білоруською мовами, — з другого, і в галузі граматики. Так, вукраїнській мові давальному відмінку однини чоловічого роду властиве закінчення -ові, -еві (батькові, співцеві) — російській та білоруській мовам воно не властиве, тут скрізь виступає закінчення у. В українській мові відбулося стягнення в закінченнях членних форм прикметників (біла, біле, білі) — у російській та білоруській мовах воно не відбулося (белая, белое, белые; белая, белае, белыя). В українській мові виникла особлива синтетична форма майбутнього часу недоконаного виду (ходитиму, робитиму) - - російській та білоруській мовам вона не властива, тут існує тільки аналітична форма типу рос. буду ходить (делать), білорус, буду хадзіць (рабіць). Ці розбіжності,серед яких чимало дуже давніх, що можуть сягати ще діалектних розбіжностей праслов'янської доби, виразно, незважаючи на інтеграційні процеси,протиставляють українську мову російській та білоруській і не дозволяють говорити про існування східнослов'янського періоду як часу якоїсь монолітної єдності з єдиною для всіх східних слов'ян давньоруською (загальносхіднослов'янською) мовою. Радше це був період лише певного частковогозближення східнослов'янської частини праслов'янсь ких говірок, вироблення серед яких кількох спільних ізоглос не стало разом з тим перешкодоюй для збереження розбіжностей між ними або навіть появи диференційних (підмінних) рис у межах цих говірок, які ще за відносної близькості східної групи праслов'янських говірок сприяли появі трьох угруповань - протоукраїиського, протобілоруського і проторосійського. У свою чергу східнослов’янська підгрупа, до якої належить українська мова, входить до слов’янської групи індоєвропейських мов, у складі якої є також західнослов’янські (польська, чеська, словацька, всрхньолужицька, нижньолужицька і мертва з XVIII ст. полабська) та південнослов'янські (словенська, хорватська, сербська, македонська, болгарська) мови. У межах індоєвропейської мовної сімї, крім слов’янської групи мов, існують також мови балтійські (литовська, латиська і вимерла, але нині відроджувана прусська), індоарійські (гінді, урду, бенгальська, циганська тощо) та іранські (перська, пушту, таджицька, осетинська тощо), що колись, очевидно, становили спільну індоіранську групу, вірменська група (репрезентована вірменською мовою з двома літературними варіантами - - східновірменським і західновірменським), грецька (представлена лише грецькою мовою), також албанська (група з однієї албанської мови з двома літературними різновидами -- південно-албанським - тоскським і північно албанським - - гегським), романська (французька, італійська, іспанська, каталанська, португальська, румунська, ретороманська та деякі інші менші мови, що всі пов'язані походженням з латинською мовою), германська [північні (скандинавські): шведська, норвезька, данська, фарерська, ісландська; західні: англійська, німецька, нідерландська, фризька, африкаанс, їдиш; східні: нині мертва готська], кельтська [острівні: ірландська, шотландська (ерська), кімрська (уельська), бретонська, менська (вимерла), корнська (нині відроджувана); континентальні (нині мертві): галльська, кельтіберська, лепонтійська] мовні групи. До індоєвропейської мовної сім'ї належать і нині вимерлі групи індоєвропейських мов: палеобалканські на Балканах (фракійська, іллірійська), анатолійська у Малій Азії (хетська, лідійська, лікійська), тохарські (дві мови, що існували в нинішній північно-західній частині Китаю). Особливістю розташування української мови на карті світу є те, що її генетична належність до певного спорідненого угруповання мов в основному збігається з географічним розміщенням; як мова слов'янська, українська мова перебуває радше не на периферії, а в центрі слов'янського світу. На північ від неї розташована білоруська мова, на схід і північний схід - - російська східнослов'янські мови, на захід - - польська мова і південніше - - словацька західнослов'янські мови. З основним масивом південнослов'янських мов українська мова безпосередньо, щоправда, нині не контактує. Але в південно-західній частині Одеської області на території України розташовані говірки болгарської мови, які від основного терену болгарської мови відокремлює лише відносно невеликий проміжок румунської території. У такий спосіб зона поширення української мови з усіх східно- і західнослов'янських мовних теренів, либонь, розташована чи не найближче до території поширення південнослов'янських мов. Лише на порівняно меншому просторовому відтинку нона межує з територією поширення неслов'янських мов. Це південно-західна частина кордону України, де з українською мовою межує (на кордоні І Угорщиною) неіндоєвропейська (фінно-угорська) угорська мова і де (на кордоні з Румунією і Молдовою) з українською мовою межує індоєвропейська (романська) румунська мова. На півдні Криму українська мова частково безпосередньо, а частково через посередництво російської мови стикається з неіндоєвропейською тюркською кримськотатарською мовою.


Случайные файлы

Файл
58474.rtf
35832.rtf
114704.rtf
.doc
158042.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.