Індоєвропейські мови (42619)

Посмотреть архив целиком

Індоєвропейські мови


Індоєвропейська сім’я мов є найчисленнішою. До неї входить понад 150 мов, якими розмовляє майже половина людства - 2 млрд. 171 млн. 705 тис. осіб (дані за 1985 р.; всього населення Землі 4 млрд. 660 млн. 295 тис.). Вони об’єднуються в 12 груп: індійську, іранську, Слов’янську, балтійську, германську, романську, кельтську, грецьку, албанську, вірменську, анатолійську й тохарську.

Індійська група

До індійської групи належать більше 96 живих мов, якими розмовляють 761 млн. 075 тис. осіб. Найпоширенішими є гінді, урду, бенгалі, панджабі, лахнда, сінді, раджастхані, гуджараті, маратхі, сингальська, непалі, біхарі, орія, кашмірі, циганська.

Гінді- державна мова Індії. Нею розмовляють 182 млн. Осіб. Поширена в штатах Уттар-Прадеш, Малх я- Прадеш, Хар яна, Біхар, Раджастхан, в Делі. Писемність на основі оригінального письма деванагарі.

Мова гінді поділяється на західну і східну. Вважається, що західний гінді виник від шаурасені- апабхранша, а східний- від ардхамагадхі- апабхранша. Під терміном “мова гінді” мається на увазі група діалектів західного і східного гінді. До основних діалектів західного гінді відносяться кхарі болі, бридж бхаша, бангру, каннауджи і бунделі, до західного- авадхі, багхелі і чаттісгархі.

Основним діалектом літературного гінді являється кхарі болі. Він виник у ХІІІ- ХІV ст., в період завоювання Індії мусульманами. В ту епоху на всій території Індії був розповсюджений апабхранш. Державною ж мовою мовою мусульманських завойовників була персидська мова. Основна маса завойовників розмовляла персидською, арабською чи турецькою мовами. Але для спілкування з місцевими мешканцями вони зверталися по допомогу до діалекту, розповсюдженому в районах Делі і під час розмови з місцевими мешканцями вони додавали в свою мову персидські, арабські або турецькі слова. Поступово така змішана мова, в якій були персидські, арабські і індійські слова безпосередньо стала мовою спілкування між завойовниками - мусульманами і мешканцями північної Індії. Згодом цей делійський діалект отримує назву кхарі болі.

Спочатку кхарі болі була тільки розмовною мовою. У літературі його почали застосовувати мусульманські поети. Цю літературну форму кхарі болі називають урду.

Поступово розмовна форма кхарі болі почала проникати в твори індуістських поетів і письменників, які використовувати абетку деванагарі. Так кхарі болі стає літературною мовою індусів. Ця форма кхарі болі отримала назву кхарі болі гінді або просто гінді.

Основним діалектом групи східного гінді є авадхі. Авадхі говорять в районах Лакнау, Файзабада, Аллахабада, Канпура і в інших місцях.

З січня 1950 року гінді проголошено державною мовою Республіки Індії.

Урду- державна мова Пакистану (поряд з англійською) й одна з літературних мов Індії. Розмовляють нею 58 млн. осіб. Використовує перське письмо.

Мовою бенгалі розмовляють 189 млн. осіб, головно в Бангладеш і Західній Бенгалії. Користується власним оригінальним письмом нагарі з 10 століття. Бенгальською мовою створена одна з найзначніших ново індійських літератур, нею, зокрема, писав лауреат Нобелівської премії 1913 р. Рабіндранат Тагор (1861-1941).

Мовою панджабі (пенджабі) розмовляють майже 56 млн. осіб на півночі Індії та в Пакистані. Літературна мова складалася наприкінці ХІХ ст.. Користується двома писемностями: в Індії –гурмукхі, в Пакистані- письмо урду.

Панджабісучасна індоарійська мова, що відноситься до індоєвропейської родини. Вона входить до п'ятнадцяти офіційних мов Індії, а також є однією з основних у Пакистані. В Індії панджабі розповсюджена головним чином у штаті Панджаб (столиця м.Чандигарх) і деяких прилеглих до нього районах, що займали донедавна територію колишнього Східного Панджаба. Деякі діалекти панджабі зафіксовані й у частині районів штату Хімачал Прадеш. У ряді міст інших штатів Індії є групи населень, що говорять мовою панджабі. До числа таких міст у першу чергу відносяться Делі і Калькутта..

Велика частина літератури мовою панджабі написана алфавітом гурмукхи, що є основним різновидом писемності цієї мови.

Мовою панджабі створено багто літератури. Найбільшим літературним пам'ятником вважається «Ади Грантх» (чи «Грантх Сахиб»), що включає вислови і гімни різних поетів і мудреців.

Основоположниками сучасної панджабской поезії варто вважати Вира Сингха, Пурана Сингха і Дхани Рама Чатрикара. До відомих поетів останніх років відносяться Мохан Сінгх Махір, Прітам Сінгх Сафір і Амріта Прітам.

Серед сучасних прозаїків виділяються Гурбакхш Сингх, Сант Сингх Секхон, Картар Сингх Дуггаль Девиндар та ін.

Найбільш відомі драматурги: Харчаран Сингх, Бальвант Гарги, Ишвар Чандар Нанда, Сант Сингх Секхон, Гурдиал Сингх Пхуль, Нанак Сингх та ін.

Найбільшими лінгвістичними центрами панджабі є університети міст Чандигарха і Патиалы. У першому є спеціальний факультет філології панджабі, очолюваний старшим професором Сурин-дром Сингхом Колі.

В існуючих граматиках панджабі, на жаль, не дається повного системного опису всіх граматичних категорій, мало уваги приділяється закономірностям і тенденціям розвитку цих категорій на сучасному етапі, не розкриті функції багатьох форм, немає вичерпного опису синтаксису, структури речення, майже не розглядаються проблеми словосполучення і закономірності сполучуваності слів.

Проведена дослідницька робота дозволяє зробити ряд висновків. Панджаби, як ленди і догри, відрізняється насамперед від всіх інших новоіндійських мов системою тонів. У процесі розвитку панджаби втратив дзвінкі придихові звуки.

Лахнда поширена в Пакистані і в басейні верхнього Інда. Писемність- на основі арабського алфавіту.

Сіндхі поширена на півночі Пакистану і в штатах Махараштра, Гуджарат і Раджастхан в Індії. Кількість носіїв сіндхі- 19 млн. 720 тис. осіб. Література розвивається з ХVІІ ст. У Пакистані використовується арабське письмо, в Індії –деванагарі.

Група сінді належить до групи сучасних іноарійських мов.

Ця мова розвивалась зі старого панкриту Сінда.

Своєрідність розвитку мови і літератури сінді пояснюється географічними та історичними умовами.

Відсутність літературних пам’ятків раннього періоду не дає можливості повністю відновити історію мови і літератури населення стародавнього Сінда, про який до нас дійшли дуже убогі відомості.

Розкопки стародавнього міста Мохенджодаро на території країни свідчать про те, що Сінд був колискою однієї із найдавніших цивілізацій Індії.

Величезний вплив на культурне і політичне життя було завоювання Сінда мусульманами у VIII ст.. і розповсюдження ісламу серед його населення.

Поетична література сіндхі періоду VIII- XV ст.. в основному присвячена легендам про святих, раджах, героях і т.п.. Зразками літературних пам’ятників є поеми про Саві і Пунхо, Дуду і Чанесаре, Момул і Рано та ін.. У них відображена боротьба сіндхів проти насильного нав’язування ісламу, боротьба за владу в країні.

Слід зазначити, що література сінді у XV ст.. розвивалась під впливом ідей ісламу, тоді як література іншими ново індійськими мовами відчули на собі величезний вплив вішнуітського руху бхакти.

В період мусульманського правління (800- 1843), оскільки офіційною мовою був персидський, поети писали персидською мовою або мовою сінді, використовуючи арабську графіку або шрифт гурмукхі.

Видатними поетами XVII ст. Були Шах Абдул Керім Булрі і Лутіфалла Кадарі. У 1600 р. Мухаммедом Маасумом було написано історію Сінда.

Період з XVIII до середини XIX ст.. характеризується розквітом поезії сінді. Цьому сприяла політична ситуація в країні: влада знаходилась у руках правителів місцевої династії Кульхваров, зацікавлених у розвитку рідної мови - сіндхі.

У 1843 р. Сінд був завойований англійцями, що, звичайно не могло не відобразитися на тематиці літературних творів. У поезії починають звучати нові ноти: ідеї суфізму поступаються місцем темам боротьби за національне звільнення.

Значним прозаїком і поетом середини ХІХ- першої половини ХХ ст.. був Мірза Калич Бег (1859- 1929).

У 1852 р. Було проведено реформу графіки сіндхі, яку було розроблено на основі арабської. Було почато роботу над складанням учбових посібників, граматик, словників сіндхі.

Велика увага приділялась перекладу на мову сіндхі з інших індійських мов (санскриту, урду, хінді, панджабі, бенгалі, гуджараті, маратхі та ін.).

В країні видається велика кількість газет і журналів (перша газета мовою сіндхі була видана у 1875 р. В Карачі).

29 червня 1962 р. у Національному зборі Пакистану вперше в історії країни було проголошено промову мовою сіндхі.

Широку боротьбу за визнання рідної мови в Індії ведуть сіндхі- індуси, які емігрували у 1947 р. з Пакистану. Так, в кінці 1957 р. в Делі відбулась перша Все індійська конференція на якій розмовляли сіндхі, яка вимагала внесення сіндхі в число “основних індійських мов”. Покійний прем’єр-міністр Індії Дж. Неру підписав заклик про те, що “сіндхі повинен отримати ті ж права, які мають інші мови”. Результатом цього заклику було рішення використовувати мову сіндхі в університетах, у Міністерстві освіти і наукових дослідженнях, в Центральному управлінні по середній освіті, в Департаменті пошти і телеграфу та ін.

Раджастхані поширена на північ від Пенджаба, в основному в штаті Раджастхан. Розмовляють нею до 18 млн. осіб. Писемність- на деванагарі.


Случайные файлы

Файл
94006.rtf
16780.rtf
88228.doc
33406.rtf
74576-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.