Дієслово як центральна частина мови (42607)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти та науки України

Ізмаїльський державний гуманітарний університет

Кафедра української мови










РЕФЕРАТ

На тему:

Дієслово як центральна частина мови


Студентки 5 курсу

філологічного факультету

Кряскової Світлани










Ізмаїл - 2010


План


I. Дієслово як частина мови

II. Форми дієслова

III. Дієвідмінювання

IV. Часи дієслів

V. Способи дієслів

VI. Перехідні і неперехідні дієслова

VII. Безособові дієслова

VIII. Схема морфологічного розбору дієслова

Список літератури



I. Дієслово як частина мови


Дієслово – це самостійна частина мови, що означає дію або стан предмета як процес і відповідає на питання що робити? що зробити? Початковою формою дієслова є неозначена форма, або інфінітив. Лексичне значення дієслова “дія, стан” дуже широке: конкретна фізична дія (малювати, писати), стан особи чи предмета (лежати, спати), переміщення (ходити, їхати), ставлення (поважати, зневажати), зміни (старіти, худнути).

Дієслово, на відміну від прикметника чи іменника, називає дію або стан як змінну ознаку, як процес, що триває в часі. Дії завжди пов’язані з виконавцем:

  1. людиною (робітник працює, учень відповідає)

  2. твариною (кінь біжить, півень кукурікає)

  3. неістотою (стовп хитається, сонце світить)

  4. явищем природи (сніг іде, вітер віє)

Стани також у переважній більшості випадків є ознакою якогось їх носія (квітка розквітає, дерево зеленіє), але так звані безособові дієслова виражають стан безвідносно до їх носія: смеркає, світає тощо.


II. Форми дієслова


У систему дієслова входять такі п'ять основних форм (дієслівних утворень):

  1. інфінітиви чи неозначені форми (ходити, працювати, носити).

  2. дієприкметники (писаний, зроблений, вмитий, побілілий)

  3. дієприслівники (відкриваючи, запитавши, друкуючи)

  4. форми дієслова на –но, –то.

Кожна з форм дієслова відповідає на певні питання, буває змінною або незмінною і виступає тим чи іншим членом речення:

Початковою формою дієслова є неозначена форма, або інфінітив. Лексичне значення дієслова “дія, стан” дуже широке: конкретна фізична дія (малювати, писати), стан особи чи предмета (лежати, спати), переміщення (ходити, їхати), ставлення (поважати, зневажати), зміни (старіти, худнути).


Форма дієслова

На яке питання відповідає

Як змінюється

Яким членом речення виступає

Інфінітив, неозначена форма

що робити? що зробити?

незмінна форма

будь-яким

Способова

що роблю? що робив? що буду робити? що робив би? що роби? тощо

за способами, часами, осо­бами або ро­дами, числами

присудком

Дієприкметник

який?

за відмінками, родами й чис­лами

означенням, іменним присудком

Безособова форма на -но, -то

що зроблено?

незмінна форма

присудком у безособовому реченні

Дієприслівник

що роблячи? що зробивши?

незмінна форма

обставиною


1. Неозначена форма дієслова

Неозначена форма дієслова або інфінітив – це початкова форма дієслова. Це форма дієслова, яка означає дію, але не виражає способу, часу, особи, числа і роду. Неозначена форма дієслова вживається тоді, коли треба назвати дію взагалі, безвідносно до того, хто її виконує і коли. Інфінітив закінчується на -ти або –ть. Можна вибрать друга і по духу брата, та не можна рідну матір вибирати.

Дієслова у формі інфінітива бувають доконаного і недоконаного виду. Дієслова доконаного виду означають дію, яка завершилась у минулому або обов’язково відбудеться в майбутньому. Вони можуть вказувати на початок, тривалість, раптовість та результативність дії (заспівати, подумати, стукнути).Дієслова цього виду мають форми минулого і майбутнього часу Дієслова недоконаного виду означають незавершену дію і можуть додатково вказувати на повторюваність (примовляти), протяжність (іти), необмеженість. Більшість дієслів недоконаного виду утворюють парні форми доконаного виду. Форми одного виду дієслова утворюються від форм іншого виду цього ж дієслова за допомогою таких засобів:

  1. додавання і відкидання префіксів: питати > спитати, в’янути >зівянути.

  2. Зміни, появи, або відкидання суфіксів: звільняти > звільнити, трусити, трусонути.

2. Дієприкметники

Дієприкметник – це форма дієслова, яка виражає ознаку за дією. За горами гори, хмарою повиті, засіяні горем, кровію политі.

За відношенням до часу дієприкметники бувають теперішнього і минулого часу. За відношенням до стану – активні (процвітаючий) і пасивні (скошений). У реченні дієприкметники виконують функцію означень.Активні дієприкметники виражають ознаку предмета за його ж дією. Вони мають форму теп. і мин. часу. Утворюються за допомогою суфіксів: -ач, -яч, -уч, -юч, -л. Пасивні дієприкметники виражають ознаку предмета за дією, яка зумовлена дією іншого предмета: зоране поле, посіяне жито. Утворюються за допомогою.: суфікси -н, -ен, -єн, -т.

3. Дієприслівники

Дієприслівник – це незмінювана форма, яка пояснює в реченні дієслово, вказуючи на додаткову дію: Берези й клени, ще недавно голі, стоять, зеленим маючи гіллям.Дієприслівник у реченні є обставиною. Утворються: за допомогою суфіксів. – учи, - ючи, - ачи, - ячи (недоконаний вид) і – ши, - вши (доконаний вид).

4. Безособова форма на –но, -то:

Безособова форма на –но, -то, твориться від пасивних дієприкметників за допомогою суфікса –о: записаний-записано, налагоджений – налагоджено.



III. Дієвідмінювання


Зміна дієслів за способами часами і числами називається дієвідмінюванням.

При творенні особових форм дієслів, дієприкметників та дієприслівників важливо знати, до якої дієвідміни вони належать. Дієслова I та II дієвідмін на письмі мають такі особові закінчення:


Число

Особа

1 дієвідміна

II дієвідміна

Однина

1-а 2-а 3-я

-у, -ю -еш, -єш -є, -є

-У, -ю -иш, -їш -ить, -їть

Множина

1-а 2-а 3-я

-емо, -ємо -ете, -єте -уть, -ють

-имо, -їмо -ите, -їте -ать, -ять


При дієвідмінювані дієслів можливе чергування приголосних.

Дієслово бути у всіх особових формах однини і множини має одну форму – е.


IV. Часи дієслів


В українській мові є три часи дієслова: теперішній, минулий і майбутній.

Теперішній час означає дію, яка відбувається постійно або в момент мовлення. Дієслова у теперішньому часі завжди недоконаного виду і змінюються за особами й числами.

Минулий час означає дію, яка відбувалася або відбувалася до моменту мовлення про неї. Дієслова минулого часу можуть бути і недоконаного і доконаного виду. Минулий час змінюється за родами і числами.

Майбутній час означає дію, яка відбувається після мовлення про неї. Майбутній час має три форми: просту доконаного виду (посаджу, зберу), просту недоконаного виду (садитиму, збиратиму) та складену недоконаного виду (буду садити, буду збирати).


Утворення простої форми дієслова майбутнього часу

Особа

Однина

Множина

1-а

знати + му — знатиму

знати +мемо - знатимемо

2-а

знати + меш — знатимеш

знати +мете - знатимете

3-а

знати + ме — знатиме

знати +муть- знатимуть


Утворення складеної форми дієслова майбутнього часу

Особа

Однина

Множина

1-а

буду знати

будемо знати

2-а

будеш знати

будете знати

3-я

буде знати

будуть знати


Дієслова майбутнього часу змінюються за особами і числами.


V. Способи дієслів


В українській мові розрізняють три способи дієслів: дійсний, умовний і наказовий.

Дійсний спосіб означає реальну дію, тобто таку, яка відбулася чи відбувалася, відбувається чи відбудеться. Н-д: пожовтіла картопля: «Жовте листя так легко летить повз вікно». Дієслова дійсного способу можуть вживатися із заперечною часткою не: “Не грію сонце на чужині» Дієслова дійсного способу змінюються за часами, а в теперішньому і майбутньому час – за особами.

Умовний спосіб означає дію бажану або можливу за певних умов: “Хотіла б я піснею стати у свою хвилину ясну». Дієслова умовного способу утворюються від дієслів минулого часу за допомогою частки б і би. Дієслова умовного способу не мають часу і особи, а змінюються за родами і числами.






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.