Дистрибутивний аналіз. Методика безпосередніх складників. Трансформаційний аналіз – методи лінгвістичних досліджень (42603)

Посмотреть архив целиком






Реферат на тему



Дистрибутивний аналіз.

Методика безпосередніх складників.

Трансформаційний аналіз – методи лінгвістичних досліджень



ПЛАН


1. Дистрибутивний аналіз

2. Методика безпосередніх складників

3. Трансформаційний аналіз

4. Використана література.


  1. Дистрибутивний аналіз


Основні принципи дистрибутивної методики розро­бив у 20-х роках XX ст. Л. Блумфільд, а в 30—50-х роках їх розвинув 3. Харріс, якого вважають творцем цієї методики.

Дистрибуція (від лат. distributio «розподіл») сукупність усіх оточень, у яких перебуває досліджуваний елемент на відміну від оточень інших елементів.

Дистрибутивний аналіз методика дослідження мови на основі оточення (дистрибуції, розподілу) окремих одиниць у тексті.

Це своєрідний дешифрувальний підхід за принци­пом сентенції «Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти» (назвіть мені оточення елемента, і я скажу, про який елемент ідеться). Можливість використання дистрибутивної методики при аналізі мовних явищ ви­ходить із розуміння, що кожна мовна одиниця має своє особливе оточення, тобто в дистрибутивних властивос­тях мовної одиниці реалізуються її внутрішні власти­вості, які відображають її функціональну роль. Немає двох одиниць, оточення яких би повністю збігалося. Деякі одиниці мови мають навіть одиничну дистрибу­цію, як, скажімо, укр. гайнувати поєднується лише зі словом час, англ. am вживається тільки з І, нім. bin — з ich, a bist — з du. Навіть коли дві одиниці абсолютно однаково звучать, наприклад, укр. мати (іменник) і мати (дієслово), англ. two [tu:] «два» і too [tu:] «та­кож», то вони мають різне сусідство: іменник мати поєднується з прикметниками та присвійними займен­никами {добра старенька мати, моя, наша мати), діє­словами (мати прийшла), а дієслово мати з іменником у знахідному відмінку (мати успіх); після англ. Two [tu:] можуть іти іменники (/ have two [tu:] sons «Я маю двох синів»), тоді як частка too стоїть, як правило, в кінці фрази і не може мати ад'юнктів (/ am too [tu:] «Я також», І have too [tu:] «Я маю також»).

На основі аналізу дистрибуції мовних елементів ви­діляють дистрибутивні класи. Існує таке дистрибутивне правило: якщо два елементи перебувають в одному й тому самому оточенні, то вони належать до одного класу.

Перед лінгвістом у дистрибутивному аналізі стоять такі завдання (їх можна інтерпретувати і як послідов­ні етапи аналізу): 1) сегментація тексту (мовленнєвого потоку) на одиниці певного рівня (звуки, морфи, слова тощо); 2) ідентифікація виділених одиниць, тобто об'єднання їх у певні класи (фонеми, морфеми, лексе­ми тощо); 3) виявлення відношень між виділеними класами. Для ідентифікації мовних одиниць викорис­товують прийом субституції (в межах того самого ото­чення підставляють різні елементи):

Я купив п'ять книг

Я купив п'ять олівців

Я купив п'ять яблук

Я купив п'ять картин

Я купив п'ять жоржин тощо.

В одному і тому самому оточенні взаємозамінні еле­менти належать до одного дистрибутивного класу. У наведеному прикладі це клас обчислюваних іменників (див. неможливість фрази *Я купив п'ять молок, вод тощо).

При визначенні класів іноді виникають такі труд­нощі:

  1. два елементи в одному оточенні взаємозаміню-ються, а в іншому ні. Наприклад: Я написав листа, *Я написав борщ; Я зварив борщ, *Я зварив листа; Це гарний лист, Це гарний борщ. У цьому випадку елементи належать до одного класу;

  2. один елемент може замінятися двома чи більше послідовними елементами. Наприклад: Я писатиму лист, Я буду писати лист. У цьому разі елементи належать до одного класу, але різних підкласів (тут дієслова майбутнього часу, але перше становить синте­тичну форму, а друге аналітичну);

  3. та сама форма трапляється в різних позиціях, як було показано вище на прикладі англ. [tu:]. У такому разі ця форма представляє різні класи елементів.

  4. Розрізняють три типи дистрибуції: доповняльну, контрастну та вільного варіювання. Це розрізнення ду­же важливе- для ідентифікації досліджуваних мовних одиниць.

Мовні одиниці знаходяться у відношенні допов­няльної дистрибуції, коли кожна з них трапляється в такій сукупності контекстів, у якій не трапляється жодна з інших, тобто коли мовні одиниці не трапля­ються в однакових оточеннях. Так, звуки [и] та [і] знаходяться у доповняльній дистрибуції, оскільки [и] на відміну від [і] не може стояти на початку слова і після м'яких приголосних. Якщо ж мовні одиниці перебувають у тих самих оточеннях і при цьому роз­різняють їх значення, то вони знаходяться в контрас­тній дистрибуції. Наприклад, звуки [и], [а], [у], [є] (бик бак бук бек). Коли ж певні мовні одиниці трапляються у тому самому оточенні і при цьому не розрізняють форм слів або значень, то вони знахо­дяться у стані вільного варіювання. Наприклад, пост­фікси -ти і -ть в інфінітиві (любити — любить), за­кінчення -ові(-еві), -у(-ю) в давальному і місцевому відмінках іменників другої відміни (батькові — батьку, кобзареві — кобзарю).

Дистрибутивний аналіз набув широкого застосуван­ня в лінгвістиці. Він може бути використаний для ана­лізу мовних одиниць будь-якого рівня. За його допо­могою можна встановлювати систему фонем і морфем будь-якої мови, значення полісемічних слів, семантич­ну відстань між словами певної лексико-семантичної категорії тощо. Так, для встановлення системи фонем використовують три правила: 1) якщо два звуки ма­ють однакову дистрибуцію і не розрізняють смислу, то вони становлять варіанти однієї фонеми (рос. [г] і [у]; див.: [нлга] і [нлуа], [гъллва] і [уъллва]); 2) якщо два звуки мають однакову дистрибуцію і розрізняють смисл, то вони є різними фонемами (гад, вад, зад, лад, над, рад, сад, чад; кут, кат, кит); 3) якщо ж два звуки ніко­ли не трапляються в одному оточенні, то вони є предс­тавниками однієї фонеми (рос. [ы] і [и]). Дистрибутив­ний аналіз для встановлення системи фонем українсь­кої мови використала В. С. Перебийніс [Перебийніс 1970].

Ефективне застосування знайшов дистрибутивний аналіз у лексикології. За його допомогою легко розме­жовують значення полісемічних слів. Так, скажімо, нас цікавить, в одному чи в двох різних значеннях вжито дієслово грати в реченнях Учень грає на скрипці і Учень грає на нервах. Для того щоб відповісти на це запитання, необхідно поширити обидва речення з ура­хуванням усіх можливих оточень слова грати. Поши­рення за рахунок додатка в давальному відмінку Учень грає на скрипці учителю, Учень грає на нервах учите­лю не виявляє різниці. Однак це ще не всі дистрибу­тивні можливості дієслова грати. Перше речення мож­на поширити ще так: Учень грає на скрипці учителю романс. У другому реченні дієслово грати не може ма­ти поширення за рахунок прямого додатка (грати що). Отже, дієслово грати в наведених реченнях вжите в різних значеннях («виконувати що-небудь на музич­ному інструменті» і «дратувати кого-небудь»), оскіль­ки воно в цих реченнях має різну дистрибуцію. Дані, одержані за допомогою дистрибутивного аналізу, мо­жуть бути інтерпретовані мовою символів. Так, дист­рибутивною формулою дієслова грати в першому зна­ченні буде NnVgprpNjNjNa, а в другому — NnVsPrpNjNd, де N — іменник, V — дієслово, ргр — прийменник, п, 1, d, a — відмінки (називний, місцевий, давальний, знахідний), 3 — третя особа. Як правило, багато­значні дієслова диференціюють свої значення уже на найбільш узагальненому синтаксичному рівні: різні значення реалізуються в різних (неоднакових) син­таксичних конструкціях. Пор.: Хлопець несе одеко­лон і Від хлопця несе одеколоном, де значення «до­ставляти щось кудись» дієслова нести реалізується у двоскладному реченні з підметом і прямим додатком (NnV3Na), а значення «поширюючись повітрям, става­ти відчутним» у безособовому реченні (prpNgV3Ni). Пор. ще рос: взорваться от чего (от мины) і взор­ваться чем (яростью), разойтись с кем і разойтись в чем (во взглядах), вспыхнуть от чего (от огня) і вспыхнуть как (зло), вертеть что (сигарету) і вер­теть чем (сигаретой).

Отже, дистрибутивний аналіз дає змогу точніше й об'єктивніше вивчати й описувати мовні явища. Оскіль­ки результати цього аналізу можна формалізувати, то во­ни можуть бути інтерпретовані мовою математики.

Практичне застосування дистрибутивний аналіз знайшов не тільки в лінгвістичних дослідженнях, а й у машинному перекладі (перш ніж перекласти речення з багатозначним словом чи омонімами, машина на основі їх оточення повинна визначити значення цих неод­нозначних форм), а також у методиці викладання мов у вищій і середній школі. Наприклад, відомо, що значні труднощі викликає розрізнення російських прикметни­ків і прислівників у формі вищого ступеня порівняння. Єдиний засіб, який може використати вчитель, посла­тися на оточення цих форм: якщо аналізована форма відноситься до іменника, то це буде прикметник, якщо до дієслова, то це прислівник (Истина дороже. Ку­пил дороже). Це ж стосується розрізнення омоні­мічних форм англійських іменника, дієприкметни­ка (present participle) і герундія (The reading isn't interesting, He is reading, I am fond of reading, I couldn't help reading), німецьких прикметників і прислівників (Er ist sehr gluchlich. Er lebt gliicklich). Дуже важливим є врахування дистрибуції у процесі засвоєння слів іноземної мови, денотативний обсяг яких не збігається з їх перекладними відповідниками. Так, скажімо, значення «огрядний» передається різ­ними словами англійської мови залежно від того, кого стосується ця ознака — дитини, жінки чи чоловіка (stout man, але plump woman), значення «високий» пе­редається словом high, якщо йдеться про неістоту (high tree, high mountain), і словом tall, коли це стосується істоти (tall girl, tall youth).


Случайные файлы

Файл
151909.rtf
72794.rtf
4671.rtf
97148.rtf
2085-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.