Типологічна класифікація мов світу (42388)

Посмотреть архив целиком

























Реферат

на тему: «Типологічна класифікація мов світу»





План



Вступ

Типи мов

Кореневі мови

Аглютинативні мови

Флективні мови

Інкорпоруючі мови

Недоліки класифікації

Висновок





Вступ



У світі існує безліч мов. Сучасна наука нараховує більше 2500 мов. А як же їх класифікувати, якщо їх тисячі? Уже здавна зародилося дві основні класифікації мов – типологічна, інакше морфологічна, і генеалогічна, інакше генетична.

Принцип типологічної класифікації мов основується на припущенні, що усі мови світу, незалежно від того, споріднені вони чи ні, розповсюджені в одній частині світу або у різних, можуть бути об’єднані між собою за якимись спільними ознаками їх структури, перш за все морфологічної. Саме тому сама класифікація отримала назву морфологічної або типологічної.

Хоча типологічна класифікація нерідко ототожнюється з морфологічною, насправді перше поняття дещо ширше за друге. За типологічної класифікації враховують не лише морфологічну структуру слова, але й загальні фонетичні особливості порівнюваних мов, характер побудови їх словосполучень та речень, їх інтонацію тощо. У свій час Н.С. Трубецькой, наприклад, встановив шість загальних ознак індоєвропейських мов, які на його думку відрізняють їх від мов з іншими структурами (інших типологій). Серед цих ознак називалися не лише морфологічні, але й фонетичні та синтаксичні.

Проте, найчастіше у подібних випадках аналізується морфологічна структура слова, з якої і запозичується сама назва (морфологічна класифікація). Отже, морфологічною, або типологічною, звичайно називають таку класифікацію, в основі якої виявляється перш за все принцип морфологічної будови слова.



Типи мов



Чи мають сенс пошуки спільних елементів у структурі найрізноманітніших мов світу? На це питання слід відповісти безперечно ствердно. Які б не різні мови за своєю граматичною будовою, яка б не своєрідна їх національна специфіка, варто пам’ятати, що основні функції мов єдині: усі вони слугують засобом спілкування, засобом вираження думок та почуттів людей, що живуть у суспільстві. Тому дослідження якихось спільних елементів у структурі мов світу представляє не лише теоретичний, а й практичний інтерес.

Давайте звернемось до структури слова у різних мовах.

Порівнюючи відмінкові форми, наприклад, українського слова стіл (стіл – стола – столу - стіл – столом – столі - столе) з тим, як веде себе відповідне слово у французькій мові (la table), не можна не помітити, що це останнє подібних форм не має. Коли потрібно передати відношення даного слова до інших слів, на сцену виступають прийменники: de la table – «стола», á la table – «на стіл» і таке інше. Саме слово la table ніяких відмінкових флексій не знає, оскільки французька мова відмінків іменника не має.

До французької мови дуже близька у цьому відношенні англійська, що, проте, розрізнює два відмінки іменника (загальний та родовий саксонський). Порівнюючи структури слова в українській мові, з одного боку, із структурою слова у французькій та англійській – з другого, не можна не помітити суттєвої різниці між цими структурами. Для української характерні флексії, для французької та англійської вони не характерні, принаймні у сфері іменника.

Мови, в яких відношення між словами у реченні виражаються перш за все флексіями, зазвичай називаються флективними або синтетичними, а мови, у яких ці ж відношення передаються перш за все прийменниками і порядком слів, - аналітичними. Російський лінгвіст ХІХ ст. Н. Крушевський ілюстрував різницю між мовами такими схемою

Крушевський хотів цим підкреслити, що у флективних мовах не змінюється початок слова (перпендикулярна риска), але змінюються його закінчення (паралельні лінії: стіл, стола, столу і таке інше); в аналітичних мовах, навпаки, закінчення слова залишається без змін (перпендикулярна риска), а граматична функція слова визначається тим, що ставиться перед ним (паралельні лінії – прийменники перед іменником, займенники перед дієсловом: англійське a pen – «ручка», with a pen – «ручкою», I sing – «співаю», they sing – «співають»). Таким чином, українська мова виявляється флективною, або синтетичною, а французька і англійська – аналітичними.

Проте таке розмежування не можна ні перебільшувати, ні абсолютизувати. Практично не існує ні «чисто» флективних мов, ні «чисто» аналітичних. У флективних мовах спостерігається немало аналітичних тенденцій, подібно тому як у мовах аналітичних флексії мають далеко не останнє значення.

У тій же французькій мові, наприклад, флексії, що майже повністю зникли із сфери іменників, продовжують грати видну роль у системі дієслова (je chante – «я співаю», але nous chantons – «ми співаємо», флексія першої особи множини -ons). В англійському дієслові флексія може диференціювати, наприклад, часи: I work – «я працюю», але I worked – «я працював» і т.д. Ще складніша ситуація складається у процесі історичного розвитку мови: в аналітичних мовах іноді утворюються нові флективні форми, подібно тому як у флективних мовах формуються деякі аналітичні конструкції.

Незважаючи на ці постійні ускладнення, розділення мов на флективні та аналітичні все ж зберігає наукове значення. Це розділення основується на тій чи іншій переважаючій мовній тенденції, характерної для морфологічної структури слова.

Але морфологічна класифікація мови стає це більш складною, коли вона спирається не лише на одну мовну сім’ю (хоча б і на таку велику, як індоєвропейська), а на усі мови світу. У цьому випадку встановлюються наступні типи мов: кореневі (або ізолюючі), аглютинативні (або аглютинуючі) і флективні. Іноді до даної класифікації додають це мови інкорпоруючі (або полісинтетичні).



Кореневі мови



В кореневих мовах слово звичайно дорівнює кореню, а відношення між словами перш за все передаються синтаксично (порядком слів, службовими словами, ритмом, інтонацією). Але вираз «слово дорівнює кореню» неточний, адже у кореневих мовах, до яких відносять китайську, слово не має морфологічної структури, характерної, наприклад, для української мови, де розрізнюють корені, афікси, основи і флексії. В китайській мові слово морфологічно не змінюється, тому морфологічно незмінним воно залишається і у реченні. Тим більшу роль відіграють у кореневих мовах синтаксичні фактори.

Проте не можна характеризувати кореневі мови, і перш за все китайську, лише відносно європейських мов. На жаль, так часто роблять, але це не правильно.

Справа в тому, що китайська мова має свої специфічні, дуже важливі та різноманітні граматичні засоби, яких немає в індоєвропейських мовах. Це, наприклад, «категорія змінної ознаки» для вираження особливої групи предикативних прикметників, близьких до дієслова («погода холодна»), на відміну від «категорії постійної ознаки», коли мовець підкреслює наявність тієї чи іншої більш постійної ознаки у предмета або поняття («холодна погода»). У китайській мові різниця між leng tianki – «холодна погода» і tianki leng – «погода холодна» - це не лише різниця між атрибутивним і предикативним характером словосполучення, як, наприклад, в українській, але, крім того, додатково тут виражено і різницю між постійною ознакою «погоди» в першому випадку (категорія тривалого стану) і тимчасовою її ознакою – у другому. Багатство відтінків у китайській мові виявляється, зокрема, у безлічі подібних специфічних побудов.

Отже, коли розглядаються так звані кореневі мови, не можна питання зводити до того, що ці мови не мають тієї морфології, яка є, приміром, в українській або латинській мовах. Потрібно врахувати ті багатоманітні граматичні особливості, які специфічні для кореневих мов. Саме тому термін «аморфні мови» тобто безформенні, потрібно визнати неправильним по відношенню до кореневих мов, як і до будь-яких інших. Мова не може бути «безформенною» навіть у тому випадку, коли слова цієї мови не знають форм словозміни. Адже, крім форм словозміни, у мові можуть існувати інші формальні ознаки слів: певна і сувора сполучуваність слів, певний і суворий їх зв'язок та таке інше. Хоча ці формальні ознаки відносяться до синтаксису, вони не стають менш суттєвими для граматики даної мови. Тому слід зберегти різницю, запропоновану Л.В. Щербою, між поняттям «формальних ознак слова» (поняття більш широке) і «формою слова» (поняття суто морфологічне)

Вивчення будови китайської мови дуже розширює коло звичайних граматичних уявлень, утворених лише на матеріалі індоєвропейських мов.



Аглютинативні мови



Структура слова в аглютинативних мовах характеризується великою кількістю особливих «приклейок» (афіксів), які звичайно додаються до незмінної основи слова (звідси і назва цих мов від латинського agglutinare – «склеювати», тобто мови, в яких афікси як би приклеюються до основи слова)

Розглянемо побудову одного речення у такій аглютинативній мові, якою є турецька. Yaz-áma-yor-sunuz – «ви не можете писати», буквально «писати+не могти+тепер+ви». Основа yaz – «писати». Потім до цієї основи дадається афікс («приклейка»), що має найбільш широке значення, після чого йдуть афікси у порядку все більш уточнюючих і «окремих» значень. У нашому прикладі найбільш загальною (після основи) категорією виявляється «категорія неможливості» (заперечення; «не могти щось робити»). Тому вслід за основою йде афікс, що передає саме цю категорію (áma). Потім слідує більш «вузька» категорія теперішнього часу індикативу (афікс yor), яка у свою чергу, ширша за категорію другої особи (афікс sunuz): у «категорії неможливості» може бути будь-який спосіб, час, особа. Але категорія часу (афікс yor – «тепер»), виявляється більш «вузькою» порівняно з категорією неможливості, є більш «широкою» порівняно з категорією особи, так як всередині самої категорії часу можуть виступати як перша, так і друга і третя особи.


Случайные файлы

Файл
71316.rtf
58203.rtf
27933.rtf
151341.rtf
143154.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.