Течії сучасного мовознавства (42384)

Посмотреть архив целиком






Реферат на тему


Течії сучасного мовознавства

(крім когнітивної лінгвістики)


ПЛАН


1. Функціональна лінгвістика

2. Лінгвістика тексту

3. Комунікативна лінгвістика

Використана література


1. Функціональна лінгвістика


Поряд із когнітивною лінгвістикою в сучасному мо­вознавстві продовжують розвиватися інші напрями, що виникли ще до появи когнітивної парадигми. Се­ред них — функціональна лінгвістика.

Функціональна лінгвістика, або функціоналізм, — сукупність шкіл і напрямів, які характеризуються переважною увагою до вивчення функціонування мови як засобу спілкування.

Виникнення функціональної лінгвістики датують червнем 1976 p., коли було створено Міжнародне това­риство функціональної лінгвістики у Франції, куди ввійшли такі вчені, як А. Мартіне, М. Мамудян, Ж. Мунен, Е. Бюйсанс, Дж. Харві та ін. Функціоналізм сфор­мувався як альтернатива дескриптивізму Л. Блумфільда і глосематиці Л. Єльмслева. Великий вплив на появу цього напряму мав осередок Празької функціо­нальної лінгвістики.

Основний принцип функціональної лінгвістики розуміння мови як цілеспрямованої системи засобів вираження (цільове призначення мови), який уперше був проголошений у «Тезах Празького лінгвістичного осередку» в 1929 р. Функціональний підхід передба­чає аналіз функціональної природи мовних одиниць та й мови загалом, за якого акцентується на призна­ченні мовної одиниці. Саме цим названий підхід різ­ниться від інших, наприклад, формального.

За останні два-три десятиріччя з'явилося чимало функціональних описів багатьох мов на всіх їхніх рів­нях, у тому числі і в Україні: Grammaire fonctionnelle du Francais, ed. Par A. Martinet (P., 1973); Dik S. С Functional grammar (Amst., 1979); Бондарко А. В. Функ­циональная грамматика (Л., 1984); Слюсарева Н. А. Проблемы функционального синтаксиса современного английского языка (М., 1981); Загнітко А. П. Основи функціональної морфології (К., 1991); Вихованець І. Р. Нариси з функціонального синтаксису (К., 1992); Вацевич Ф. С, Космеда Т. А. Очерки по функциональной лексикологии (Львів, 1997) та ін.

У функціональній граматиці об'єктом досліджен­ня є функції морфологічних і синтаксичних, рідше лек­сичних, одиниць. Таке дослідження може проводитися у двох напрямках від функцій до засобів їх реаліза­ції і від засобів до їх функцій. Перший підхід є основ­ним, бо практично людина під час комунікації відшу­кує, як саме виразити певну думку, та й у навчанні іноземної мови головним є питання, яким чином нею можна передати певний зміст. Проте й другий підхід має вагоме значення, особливо коли застосовується су­купно з першим. Двосторонній підхід у функціональ­ній лінгвістиці виправданий тим, що певна функція може реалізуватися різними мовними засобами, а один і той самий засіб може виконувати різні функції.

Помітним набутком функціональної лінгвістики є введена в науковий обіг О. В. Бондарком теорія функ­ціонально-семантичного поля як системи різнорівневих мовних одиниць (лексичних, морфологічних, син­таксичних), здатних виконувати одну спільну функ­цію, що ґрунтується на спільності категоріального змісту (аспектуальність, модальність, стан, персональність, посесивність, міра, локативність, темпоральність тощо). Так, наприклад, модальність може вира­жатися синтаксично, морфологічно і лексично.

Функціонально-семантичне поле має центр і пери­ферію. Центром є одиниця, яка найбільшою мірою спеціалізується на вираженні певної семантичної катего­рії. Є моноцентричні і поліцентричні поля. Моноцен­тричні поля ґрунтуються на граматичній категорії (поля аспектуальності, темпоральності, модальності, персональності), а поліцентричні поля — на сукупно­сті різних мовних засобів, які не створюють єдиної го­могенної системи форм, вони є слабоцентровані (поля локальності, посесивності, якості, кількості, суб'єктності, причини, умови та ін.).

Функціонально-семантичні поля різних мов, в осно­ві яких лежить одна й та сама семантична категорія, можуть мати неоднакову структуру. Так, у слов'янсь­ких мовах центром поля аспектуальності є категорія виду, а в німецькій мові, де виду немає, центральну роль відіграють різні лексико-граматичні засоби вираження граничності. Різноструктурними є в германських і сло­в'янських мовах поля означеності/неозначеності. Якщо в германських мовах їх центром є граматична катего­рія означеності/неозначеності, то у слов'янських мо­вах, за винятком болгарської та македонської, голов­ними її репрезентантами є лексичні та синтаксичні засоби. Бондарко вважає, що дослідження функціона­льно-семантичних полів різних мов є одним із найваж­ливіших завдань функціональної лінгвістики.

Останнім часом функціональна лінгвістика викори­стовує деякі ідеї когнітивної лінгвістики. Так, зокрема, Бондарко став досліджувати концептуальну структуру польових моделей та співвідношення універсальних й ідіоетнічних явищ у функціонально-семантичних полях.


2. Лінгвістика тексту


Особливого розвитку в останні десятиліття набула лінгвістика тексту.

Лінгвістика тексту галузь мовознавчих досліджень, об'єктом яких є правила побудови зв'язного тексту та його змістові категорії.

Якщо в 60-ті роки XX ст., коли було започатковано лінгвістичне вивчення текстів, досліджували структу­ру і граматику тексту та засоби когезії (зв'язності) в тексті (повтори, синоніми, тематичні групи лексики, дейктичні й анафоричні слова, сполучники, вставні сло­ва, порядок слів, співвідношення часових форм дієсло­ва тощо), то нині текст аналізують як складну комуні­кативну структуру, враховуючи особистість автора з його психологічними, ментальними, соціальними, куль­турними, етнічними та іншими властивостями, адре­сата (читача) з його рівнем сприймання і ситуацію (хронотоп, тобто художній простір і час). Інформація диференціюється на фактуальну, концептуальну (автор­ське розуміння) та підтекстову. Під час аналізу тексту враховується принцип конгеніальності, тобто гармо­нізації творчих можливостей автора і читача, при цьо­му звертається увага на пресупозицію — фонові знан­ня, якими послуговується автор при творенні тексту, а читач при його сприйнятті. Сприймання тексту роз­глядається як проникнення у свідомість автора, його концептуальну систему. Як і в когнітивній лінгвісти­ці, в лінгвістиці тексту широко використовують антропоцентричний підхід і дані інших наук — когнітології, герменевтики, літературознавства, філософії, пси­хології, соціології, етнології, а також таких стикових дисциплін, як психолінгвістика, етнолінгвістика, соціо­лінгвістика.

Під впливом когнітивної лінгвістики текст стали розглядати як форму репрезентації знань у мові, як концептуальне модельне відображення дійсності, як модифікат сфери свідомості автора, його художніх, есте­тичних, етичних, наукових, аксіологічних, прагматичних поглядів та уподобань та як моделі впливу на свідо­мість, інтелект, погляди і поведінку читачів [Селіванова 1999: 112; Радзієвська 1998; Корольова 2003].

З лінгвістикою тексту пов'язане вчення про дискурс (від фр. discours «мовлення») — текст у сукупності праг­матичних, соціокультурних, психологічних та інших чин­ників; мовлення як цілеспрямована соціальна дія, як ме­ханізм, що бере участь у когнітивних процесах. Образ­но кажучи, дискурс це текст, занурений у життя. До дискурсу належать не тільки власне мовні засоби, а й міміка, жести, за допомогою яких виражається референ­ція, емоційно-оцінний вплив на співрозмовника. Дис­курс вивчається разом із відповідними «формами життя»: репортаж, інтерв'ю, судове засідання, інструк­таж, товариська бесіда, офіційний прийом тощо. Тому його можна моделювати у формі фреймів (типових си­туацій) або сценаріїв (ситуацій у розвитку). Всебічне вивчення дискурсу передбачає звернення до психологі­чних, етнографічних і соціокультурних стратегій поро­дження й розуміння мовлення в певних умовах [Лин­гвистический энциклопедический словарь 1990: 137].

До початку 80-х років XX ст. термін дискурс ужи­вався як синонімічний терміну текст. Нині ці терміни стали диференціювати: під текстом розуміють об'єдна­ну смисловим зв'язком послідовність знакових оди­ниць, основними властивостями якої є зв'язність і цілісність, а під дискурсом — різні види актуалізації тексту, розглянуті з погляду ментальних процесів і у зв'язку з екстралінгвальними чинниками.

Отже, «дискурс існує перш за все і головним чином у текстах, але таких, за якими стоїть особлива грамати­ка, особливий лексикон, особливі правила слововживан­ня і синтаксису, особлива семантика, в кінцевому підсумку особливий світ. У світі будь-якого дискур­су діють свої правила синонімічних замін, свої прави­ла істинності, свій етикет. Кожен дискурс — це один із можливих світів» [Степанов 1999: 44—45].


3. Комунікативна лінгвістика


Лінгвістика тексту і дискурс безпосередньо пов'я­зані з комунікативною лінгвістикою.

Комунікативна лінгвістика — напрям сучасного мовознавства, який вивчає мовне спілкування, що складається з таких компонен­тів, як мовець, адресат, повідомлення, контекст, специфіка конта­кту та код (засоби) повідомлення.

Умовою успішної комунікації є бажання її учасни­ків спілкуватися (налаштованість на співпрацю); за відсутності такої кооперації виникає конфліктна ко­мунікативна поведінка. На думку американського ло­гіка Г. Грайса, успішна комунікація можлива за умо­ви дотримання чотирьох максимів: інформативності (висловлення повинно бути змістовним), істинності (говорити тільки правду), релевантності (говорити тільки те, що стосується справи), ясності, чіткості (го­ворити коротко і зрозуміло).


Случайные файлы

Файл
129714.rtf
104676.rtf
69110.rtf
26507.rtf
CBRR4453.DOC




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.