Текстовий потенціал українських прийменників (42360)

Посмотреть архив целиком















ТЕКСТОТВІРНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНСЬКИХ ПРИЙМЕННИКІВ



Вступ


Опис первинних непохідних прийменників шляхом встановлення типового/нетипового ситуативно мотивованого смислу можливий тільки за умови врахування регулярного/нерегулярного використання цих прийменників як релянтів, що репрезентують усталене розуміння найрізноманітніших зв’язків між предметами, ознаками, станами, діями. Первинною функцією непохідних прийменників є реалізація просторових відношень, які постають ґрунтом для реалізації темпоральної семантики. Похідними і такими, що накладаються на первинні, постають об’єктні. Граничним виявом втрати просторової семантики як первинної виступає реалізація різноманітного плану абстрактних відношень типу причини, мети, умови, способу дії та ін.



Основна частина


Парадигматика первинних непохідних прийменників в сучасному її вияві характеризується наявністю опозицій тотожності (варіантності, синонімії), протиставлення (антонімії), омонімії та інших системних відношень (контамінації, імпліцитності). Аналіз смислових відношень, репрезентованих прийменниками, дозволяє спостерігати реалізацію смислу в різних ситуаціях, засвідчує, наскільки різноманітні ці відношення, наскільки непередбачувані можливості самих прийменників. Усе це підтверджує, що нині чинні класифікації смислів, що реалізуються за допомогою прийменників (чи прийменниково-іменникових конструкцій), вимагають свого доповнення й уточнення, суттєвого поглиблення з урахуванням нових семантичних функцій прийменників. Очевидно, за вихідну тезу встановлення типології витворюваних смислів повинна стати властивість граматичної форми і лексем різних мов позначати смислові відношення, пор.: адитив – відмінково-категорійна форма в баскській мові, що вказує напрям руху. В українській мові це значення передається засобом аналітичної форми, тобто прийменниково-відмінкової форми (йти до лісу, линути на батьківщину). При аналізі семантики відношень максимально враховано особливості лексичного значення прийменників та семантичні ознаки слів, що складають ліво- і правобічну дистрибуції конструкції. В силу цього постає реальною така класифікація смислових відношень, що виражаються українськими первинними прийменниками.

1. Просторові відношення, ядерним компонентом яких постає позначення місцерозташування предмета, дії або позначення напряму руху. Вони найбільш досліджені в сучасному мовознавстві. Залежно від реалізовуваної семантики просторові відношення диференціюються на локативні й адитивні. Локативні – відношення місця. Вони не вказують на спрямованість руху, тому їхньою основною семантичною ознакою постає статика руху. Адитивні – орієнтовно-спрямовані відношення. Їхньою основною семантичною ознакою є динаміка руху.

  • Локативні відношення диференціюються залежно від лексичного значення прийменника на: супересивні, які позначають знаходження предмета або дії над поверхнею іншого предмета, поблизу нього, тобто поза предметом: йти в лісі, переміщатися в просторі. Такі відношення слід відрізняти від текстотвірних, де прийменник разом з правобічним дистрибутом витворює детермінант: співати біля річки, будинок на околиці; іннесивні, що передають знаходження предмета або дію всередині іншого предмета: вогні в будинку, жити в Україні, загорнутися в рушник.

  • Адитивні відношення у свою чергу поділяються на: ілативні – позначають напрям руху всередину предмета, простору, явища: бігти до школи, політ у космос; дестинативні – реалізують семантику напряму руху до чого-небудь, на що-небудь: під’їхати до станції, сісти на диван; інхоативні – позначають вихідний пункт руху: відійти від вікна, вийти з хати, бігти з лісу; фінітивні (фінальні) – реалізують значення граничного пункту руху: дійти до хати, під’їхати до міста.

2. Темпоральні (часові) відношення позначають різний перебіг руху в часі: заснути до ранку, разбудити на світанку, знати з дитинства.

3. Алативні (об’єктні) відношення позначають об’єкт дії: звернути увагу на обставини; подивитися на подругу.

4. Аблативні відношення реалізують семантику відокремлення, виокремлення чого-небудь: розмова виходила за межі усталених і прийнятих норм, поведінка учнів вийшла за межі дозволеного.

5. Абесивні відношення позначають відсутність чого-небудь або кого-небудь: жити без натхнення.

6. Мотиваційні відношення реалізують семантику зумовленості дії (їхня типологія значною мірою дублює різновиди детермінантів зумовленості), з-поміж яких є типовими: каузальні – позначають зумовленість дії причиною, певним мотивом: сміятися від задоволення, втомитися від праці, заснути з дороги; цільові – реалізують семантику зумовленості дії прагненням до певної мети: приїхати на навчання, робити для задоволення; кон’юнктивні – позначають умову, за якої здійснюється дія: помру без тебе, засну при тобі, працюватиму при світлі.

7. Модальні (модусні) відношення позначають стан предмета або особи: жити з надією; працювати з надією.

8. Деліберативні відношення окреслюють семантику об’єкта почуттів або думки: мріяти про щастя, говорити про кохання.

9. Квантитативні (кількісні) відношення: череда в тридцять корів, будинок у п’ять поверхів.

10. Транслативні (за В.В.Виноградовим, трансгресивні) позначають перехід предмета з одного стану в інший: перетворитися в туман, трансформувати в срібло.

11. Посесивні відношення виражають належність одного предмета іншому: при ній завжди є охорона, при будинку сад.

12. Медіативні (за В.В.Виноградовим, інструментальні, знаряддєві) відношення позначають засіб дії: грати на гітарі, дути в кларнета.

13. Еквативні відношення позначають відповідність дії чому-небудь: назвати на ім’я, перейменувати на інше.

14. Компаративні відношення, або відношення порівняння, які позначають більшу або меншу міру вияву ознаки: величиною з квасолину, ємністю у шість літрів, обсягом у двадцять сторінок.

15. Генетивні відношення окреслюють походження дії, що визначає джерело, склад, походження чого-небудь: дізнатися від колеги, родом із села.

16. Лімітативні відношення позначають обмеження дії або характеризують предмет з одного боку: брат за матір’ю, добрий за ставленням до батьків, хімічний за спеціалізацією.

17. Дистрибутивні (розділові, розподільні) відношення окреслюють семантику щодо кожного предмета: пити по дві склянки щодень, дати по одній копійці, зібрати по три зошити.

18. Відношення псевдохарактеристики позначають дію, яка здійснюється іншим предметом або особою, ніж того сподівалися: вважали за старшого, прийняли за сина.

19. Комітативні відношення окреслюють сумісність дії: прийшли мати з сином, батько з колегою завітали.

Просторові і часові відношення є первинними: спочатку просторові, згодом на їхній основі розвинулися темпоральні. І тільки потім вирізнилися об’єктні відношення, в яких ще відчувається взаємозв’язок з прямими значеннями, й абстрактні – які майже не мотивуються зовнішньою формою прийменників.

Аналіз семантичних властивостей прийменників дозволяє репрезентувати категорійну цілісність цього класу як окремого об’єкта дослідження на ґрунті типології смислових відношень. Семантична характеристика прийменників може постати найповнішою при врахуванні єдності спільних і часткових значень. Під першими мається на увазі здатність прийменників виражати певне смислове відношення, а під частковим значенням – власне лексичне значення прийменників, які дозволяють останнім конкретизувати висловлення або повністю змінювати його смисл, наприклад: покласти книжку на стіл – покласти книжку під стіл – покласти книжку у стіл – покласти книжку за стіл. Принцип єдності спільних і часткових значень реалізується в когнітивних дослідженнях, коли семантична структура службового слова інтерпретується як схема-образ, що являє собою інваріантне значення слова. Модифікації ж значення співвідносяться з відповідними контекстами його вжитку (за В.Ю.Апресян, Г.Є.Крейдлін). Такий підхід уможливлює визначення парадигматичних зв’язків прийменників у такій закономірності: а) в межах одного смислового відношення в певного прийменника виявляється його пряме і переносне значення (бути на городі – бути на уроці); б) опис значень різних прийменників у межах одного смислового відношення дозволяє встановити їхні синонімічні зв’язки. Синонімічні прийменники виражають спільне смислове значення, вони постають близькими за власним лексичним значенням, тобто функціонують у близьких контекстних умовах: дитина залишилася в матері – дитина залишилася при матері – дитина залишилася з матір’ю; в) при абстрагуванні первинного значення прийменника на рівні різних смислових відношень спостерігається явище омонімії.

На сьогодні мало вивченими постають можливості українських первинних непохідних прийменників щодо створення художнього і публіцистичного дискурсів. Дослідниками виявлено, що функціональні стилі різняться не закріпленістю мовних засобів за кожним стилем, а особливостями і частотністю їхнього вжитку в тому чи іншому функціональному стилі. Саме в цьому виявляється мовленнєва системність стилів, оскільки «мовна одиниця в контексті кожного мовленнєвого різновиду функціонує по-своєму, в ній активізується певний її семантико-функціональний аспект, зумовлений екстралінгвістичною основою певного стилю мовлення» (за М.М.Кожиною).


Случайные файлы

Файл
61246.rtf
turism.doc
89671.rtf
182158.rtf
132672.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.