Специфіка експлікації та імплікації суб’єктивно-модальних смислів у репліках драматичного дискурсу (42275)

Посмотреть архив целиком
















СПЕЦИФІКА ЕКСПЛІКАЦІЇ ТА ІМПЛІКАЦІЇ СУБ’ЄКТИВНО-МОДАЛЬНИХ СМИСЛІВ У РЕПЛІКАХ ДРАМАТИЧНОГО ДИСКУРСУ



Вступ


Однією з проблем у дослідженні суб’єктивно-модального забарвлення репліки є та обставина, що не всі суб’єктивно-модальні смисли знаходять своє вербальне вираження у драматичному дискурсі. Великий обсяг заявленої автором репліки інформації не має граматичних засобів вираження у структурі драми, перебуває в площині читацького здогаду та інтерпретації. Отже, кожне висловлення у мовленні набуває не лише граматичних значень, але й певних смислів, семантику яких складають уявлення мовця про конкретні предмети чи явища [13, с.5], які, на нашу думку, утворюють суб’єктивно-модальну рамку висловлення, тобто ставлення мовця до цих предметів та явищ.

Спроб вичленування та декодування імплікованих суб’єктивно-модальних смислів у драматичному дискурсі в опрацьованій нами літературі не зафіксовано, що і зумовило актуальність заявленої наукової розвідки. Проте вивчення імпліцитних смислів висловлень у рамках діалогу має давню традицію (О. А. Земськая, К. Кожевнікова, Т. М. Колокольцева, Л. Б. Матвеосян, Ю. Б. Скребньов, М. Ю. Федосюк тощо). Мета роботи полягає у визначенні пріоритетних критеріїв розподілу суб’єктивно-модальних значень на явні та приховані та встановленні принципів декодування імпліцитної суб’єктивно-модальної частини інформації репліки драматичного твору.



Основна частина


Існує декілька типів організації контексту з імпліцитною інформацією. Зауважимо, термін «імплікація» – не лінгвістичне надбання. Коріння його в логіці, де імплікація визначається як логічна зв’язка, яка відбивається в мові сполучником «якщо... то» і формалізується як А – Б, тобто А спричиняє Б. У тексті це може відповідати вираженню обох компонентів: антецедента (попередній член) А та консеквентна (наступний, подальший член) Б чи лише консеквентна [Арнольд 2004: 147-149].

Найважливішою особливістю синтаксичної організації діалогічних утворень визнається їх структурна неповнота [8, с.5], або синтаксична нерозгорнутість [9, с.15-17], або еліптичність [11, с.101]. І.П. Святогор пояснює цю особливість так: «У складі діалогічних єдностей відбувається обмін висловленнями, які тісно пов’язані зі смислом, і кожне наступне з яких виступає безпосередньою реакцією на попереднє висловлення. Тому побудова наступних висловлень за типом синтаксично розгорнутих речень книжного монологічного мовлення призвела б до дублювання у наступних репліках словникового складу і синтаксичної структури попередніх реплік» [9, с.17].

Граничну стислість сегментного ряду у реплікованому дискурсі констатує О.Б. Сиротиніна [11]. Дослідниця акцентує, що «еліптичність – один з принципів побудови розмовного тексту. Опускається все, що можна опустити. Цей принцип економії діє в розмовному мовленні на всіх рівнях мовної системи, але особливо яскраво він проявляється у синтаксисі. Фактично, в розмовному мовленні не зустрічаються ні повні речення, ні взагалі повна реалізація валентності слова. І це найяскравіша відмінність розмовного мовлення від усіх інших реалізацій мови» [11, с.101]. Ми вважаємо таку думку слушною і для драматичних текстів, хоча в останніх через приналежність до літературного стилю еліптичність подеколи виступає не в домінантній позиції, що не зменшує її значущості у творенні таких особливих діалогічних утворень, як драматичні.

Мусимо зазначити, що еліптизований, не названий, зекономлений сегмент репліки не зникає із загального її змісту. Такий семантичний, хоча і невербалізований, компонент репліки здатен доповнювати вербалізований зміст додатковими, зазвичай суб’єктивно-модальними, смислами.

Діалог – придатна царина для передачі імпліцитних смислів. Одним із різновидів імпліцитності драматичного дискурсу є відсутність прямого (граматичного, когезійного) зв’язку реплік тематичного діалогічного блоку: репліки-реакції та репліки-стимулу [4, С.153]. Проаналізуємо такий приклад:

МАТИ. Дякую. (Із глеком молока в руках іде провести БАБУ ОЛЮ. Повернувшись, виливає молоко в умивальник).

СУСІДА. Що ви робите? Навіщо ви вилили?

МАТИ. Молоко – це згубний для людини продукт. Нема нічого гіршого для нашого організму. Усі молочні продукти смертельно небезпечні. Сир і сметану у мене забирає Марійка, її чоловік дуже любить, а от молока вони теж не п’ють.

СУСІДА. А нащо ж ви берете?

МАРІЯ (завчено). Баба Оля носить мамі молоко десять років. Про те, що це отрута, мама довідалася рік тому. Але вона не може відмовити Олі [18, с.405].

Репліки-реакції, на перший погляд, представляють собою цілісне і незалежне в структурному відношенні висловлення, проте така незалежність тут лише відносна. Річ у тому, що репліки-реакції є імпліцитними побудовами, які характеризуються монопредикативністю, тобто структурою простого речення при семантичній складності. І, якщо відновити логіко-семантичні зв’язки між репліками, то виявиться, що в тематичному діалогічному блоці наявна невербалізована ланка, пор.: СУСІДА. Що ви робите? Навіщо ви вилили? *МАТИ. Я вилила, бо молоко – це згубний для людини продукт... (трансформації подано нами – Н.С.).

Подана нами трансформація представляє собою складнопідрядне речення, головна частина якого є репризою (повторює, дублює) репліки стимулу, тому за законами побудови діалогічного дискурсу її наявність є невмотивованою, що і призводить до випуску головної частини підрядного речення у репліці-реакції і що, в свою чергу, визначає специфіку побудови діалогів. Проілюстроване явище є прикладом імплікації структури речення, оскільки, репродукуючи репліку-реакцію, мовець покладається на знання, які мають обидва мовці діалогу, втім у не називанні певної частини інформації ми вбачаємо також і суб’єктивно-модальний смисл. По суті, репліки-відповіді в поданому діалозі не дають конкретної відповіді на поставлене запитання – навряд чи хоча б якась конкретика у відповіді була б адекватною для СУСІДИ у такій для нього безглуздій ситуації. Тому репліки-відповіді, окрім пояснення ситуації, а не, зауважимо, відповіді на запитання, мають ще й модалеми: репліка МАТЕРІ – зніяковілості та категоричності, репліка МАРІЇ – ущипливості. Такі суб’єктивно-модальні смисли не марковані на текстовому рівні і є даністю ситуації спілкування, тому їх підтекстове значення значно вагоміше за власне текстове.

Причина насиченості драматичних дискурсів суб’єктивно-модальними, не завжди експлікованими, смислами полягає, зокрема, в особливості такого лінгвістичного утворення, як діалог. Релевантними категоріями драматичного дискурсу разом з основною, за І.Р. Гальперіним, категорією інформативності [3, с.27], на нашу думку, виступають категорії діалогічності, антропоцентричності та експресивності, власне вони і уможливлюють розгляд драматичних діалогів, як найбільш суб’єктивізованих, прив’язаних до конкретного мовця та мовленнєвої ситуації. Ці категорії дозволяють діалоги драми відносити у особливу площину високого степеня конденсації суб’єктивно-модальних смислів, концентрація яких значно менша, а подеколи і взагалі не припустима в інших типах текстів нехудожніх функціональних стилів.

При розгляді тексту, якому притаманні два стани – статичний та динамічний, природним виявляється положення про те, що у стані спокою ознаки руху (ознаки дискурсу) виступають у ньому імпліцитно, але у процесі відтворення (виголошення), текст переходить у стан руху, і тоді ознаки спокою переходять у імпліцитну площину [3, с.19]. Припускаємо, що так само підлягає імплікації та експлікації частина смислів, яка закладена у вербальну інформацію тексту. Текст у дії (дискурс) – це не лише перекодоване повідомлення, транспоноване з писемного в усне, переведене з безсуб’єктної площини в площину конкретного суб’єкта, а модифікована інформація, яка набула суб’єктивного забарвлення залежно від емоційного стану та мовної картини світу суб’єкта-мовлянина. Таке розуміння приводить до висновку про те, що модифікована інформація про об’єктивний стан речей, яку передає дискурс, є двоплощинною: текстовою (вербалізованою, репрезентованою мовними знаками) та підтекстовою (невербалізованою, прихованою).

Звівши поняття “драматичний дискурс” до формули: “драматичний дискурс = текст + ситуація” [6, с.87], і виходячи з того, що драматичний дискурс складають два види інформації – експліцитна та імпліцитна, – можна припустити, що і суб’єктивна модальність, яку ми розглядаємо як складник інформаційного простору драматичного дискурсу, теж виявляється вербально та невербально. Запропонована нами гіпотеза не є новою, питання про експліцитність та імпліцитність суб’єктивної модальності неодноразово піднімалося та дискутувалося в лінгвістиці.

Під імпліцитною суб’єктивно-модальною інформацією ми розуміємо такі модальні смисли, які не мають безпосереднього вираження, втім декодуються на основі експліцитного змісту або виводяться на основі життєвого досвіду мовця.

За характером взаємозв’язку вербальної та невербальної суб’єктивно-модальної інформації у драматичному дискурсі імпліцитні суб’єктивно-модальні смисли можна поділити на компенсовані, тобто такі, що виводяться із попереднього чи подальшого контексту (контекстуальні, текстові), та некомпенсовані – такі, які виражають інтенції та ставлення мовців до окремих явищ навколишньої дійсності без використання будь-яких граматичних чи текстових одиниць на основі мовленнєвого досвіду та мовної картини світу мовців (ситуативні, підтекстові). Компенсовані у лінгвістичному сенсі контекстуальні суб’єктивно-модальні смисли – явище мовного порядку, а некомпенсовані – психологічного, бо така імпліцитність спричиняється внутрішніми мотивами мовців.


Случайные файлы

Файл
29767.rtf
63569.rtf
9001-1.rtf
121064.rtf
102786.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.