Світове мовознавство на початку ХХ ст. (42187)

Посмотреть архив целиком







Реферат на тему


Світове мовознавство на початку ХХ ст

(Казанська лінгвістична школа. Соціологічна лінгвістика. Казанська лінгвістична школа)




План


1. Казанська лінгвістична школа, і. О. Бодуен де Куртене.

2. Соціологічний напрям.

3.Лінгвістична концепція Фердинанда де Соссюра

Використана література


1. Казанська лінгвістична школа, і. О. Бодуен де Куртене.


Казанська лінгвістична школа сформувалася в 70— 80-ті роки XIX ст. Засновник цієї школи І. О. Бо­дуен де Куртене, а її представниками були його учні М. В. Крушевський, В. О. Богородицький, В. В. Радлов, С. К. Булич, К. Ю. Аппель, О. І. Александров, П. В. Вла­димиров та ін. Ідеї Казанської лінгвістичної школи викладені в ґрунтовних програмах лекцій, прочитаних Бодуеном де Куртене в Казанському університеті, у книжці Крушевського «Нарис науки про мову» (1883), у працях Богородицького «Нариси з мовознавства і ро­сійської мови» (1901) та «Лекції з загального мово­знавства» (1911).

Іван (Ян) Олександрович Бодуен де Куртене (1845—1929) — видатний російський і польський мово­знавець із старовинного французького роду, член Поль­ської АН з 1887 р., член-кореспондент Петербурзької АН з 1897 p., дійсний член НТШ у Львові з 1914 р. Закінчив Варшавський університет (Головну школу), піс­ля чого стажувався у Празі, Відні, Берліні, Лейпцигу, де слу­хав лекції відомих мовознавців, у тому числі ПІлейхе-ра і Лескіна. Листувався з Ф. де Соссюром, Г. Паулем, Г. Шухардтом, О. Есперсеном, А. Мейе. Писав праці ро­сійською, польською, німецькою, французькою, чеською, італійською, литовською та іншими мовами. Викладав у Казанському (1874—1883), Юрієвському (Дерпському, Тартуському, 1883—1893), Краківському (1894—1899), Петербурзькому (1900—1918) і Варшавському (1918— 1929) університетах. Був людиною прогресивних погля­дів. Виступав на захист прав малих народів Росії та їхніх мов, за що був ув'язнений у 1914 р. Захищав українську мову, доводив її окремішність і самобутність у публікаціях «Кілька слів про об'єктивну та суб'єктив­ну самобутність України з погляду мовного, племінного, національного й державного» (1925), «Про з'їзд славіс­тів і про платонічний панславізм» (1903), «Українське питання з позанаціональної точки зору» (1913). Під­тримував прагнення українців створити у Львові на­ціональний університет («Українські університети в Польській державі»; 1922), контактував з І. Франком та В. Гнатюком. «Не та чи інша мова мені дорога, — заявив він, — а мені дороге право людини залишатися при своїй мові, вибирати її собі, право не піддаватися відчуженню від усебічного використання власної мови, право людей вільно самовизначатися і групуватися, та­кож на основі мови».

Основні лінгвістичні ідеї Бодуена де Куртене ви­кладені у працях «Деякі випадки дії аналогії в польсь­кій мові» (1868), «Про давньопольську мову до XIV ст.» (1870), «Дослід фонетики резанських говірок» (1874; докторська дисертація), «Дослід теорії фонетичних аль­тернацій» (1895), «Деякі розділи порівняльної грама­тики слов'янських мов» (1881), «Про класифікацію мов» (1910) і в численних (600) статтях.

Лінгвістична концепція вченого була різко полеміч­ною щодо панівної молодограматичної парадигми. Ви­хід із кризи мовознавства кінця XIX ст. він вбачав у зв'язку лінгвістики з психологією і соціологією, у по­слідовному синхронному підході до мови, у відмові від обов'язкового історизму. Не сприймав логіцизм і моло­дограматичні концепції мовних законів: «Немає жод­них "звукових законів"».

Бодуен де Куртене зосередив увагу на процесах, які мають місце в індивідуальному мовленні. Він вважав, що реально існує лише індивідуальне мовлення. Націо­нальна мова, на його думку, існує тільки в ідеалі, а насправді це наукова фікція, «середнє випадкове поєд­нання мов індивідів»: «Мова існує тільки в індивідуа­льних мозках, тільки в душах, тільки у психіці індиві­дів або осіб, що становлять певне мовне суспільство». Учений закликає вивчати людину як носія мови (щодо цього Бодуен де Куртене солідарний з молодограмати­ками). Однак учений тут же наголошує на нерозривно­сті в мові індивідуального і загального: те, що є в інди­віда, є одночасно й загальним, що пояснюється однако­вістю психічних особливостей у всіх індивідів. Отже, мова є явищем колективно-індивідуальним. На відміну від молодограматиків для концепції Бодуена де Курте­не характерний не індивідуальний, а колективний (со­ціальний) психологізм. Є підстави стверджувати, що попри психологічну забарвленість концепції їй прита­манне розуміння соціальної суті мови: «Сутність люд­ської мови виключно психічна», — пише вчений, а далі продовжує: «Оскільки мова можлива тільки в людсько­му суспільстві, то крім психічного аспекту ми повинні бачити в ній завжди аспект соціальний. Основою мово­знавства повинна служити не тільки індивідуальна психологія, а й соціологія».

Новим для мовознавства XIX ст. є намагання Боду-ена де Куртене обґрунтувати необхідність і важливість статичного (описового) аналізу мови всупереч панівно­му на той час порівняльно-історичному. Не заперечую­чи порівняльно-історичного методу, вчений доводить, що для розкриття механізму мови годиться тільки опи­совий метод, бо система мови являє собою стійкий стан мовних компонентів. Так Бодуен де Куртене підійшов до розрізнення двох станів мови: статики й динаміки, що пізніше буде названо Ф. де Соссюром синхронією й діахронією. При цьому вчений зауважує, що «в мові, як і загалом у природі, все живе, все рухається, все змінюється. Спокій, зупинка, застій — явища позірні; це окремий випадок динаміки за умови мінімальних змін». У мові одночасно діють закони рівноваги і зако­ни історичного розвитку мови. Статика стосується пер­ших, а динаміка других.

Отже, мову Бодуен де Куртене розглядає як конти­нуум, тобто діяльність, що розгортається в часі і просто­рі. Ученого цікавлять причини мовних змін. І він упер­ше в історії мовознавства виділяє таку причину, як прагнення до зручності, до різного роду економії затрат, чим пояснюються такі мовні зміни, як спрощення спо­лучень приголосних, явища асиміляції, дисиміляції, ре­гулярність морфологічної системи тощо. Поняття еко­номії мовних засобів отримало свій подальший розви­ток у XX ст. (праці Є. Д. Поливанова, Р. О. Якобсона, А. Мартіне).

Бодуен де Куртене розуміє мову як систему. Мова, вважав він, це така сукупність, частини якої пов'язані між собою відношеннями значення і форми. Кожне мов­не явище можна вичерпно описати лише за умови врахування його системних зв'язків. Так, зокрема, «фі­зіологічно тотожні звуки різних мов мають різне зна­чення, згідно з усією звуковою системою, згідно з від­ношеннями до інших звуків». У мовній системі він виділяє три підсистеми: фонетичну, морфологічну й синтаксичну. На відміну від Ф. де Соссюра, який знач­но пізніше прийшов до думки про системність мови і вбачав цю системність тільки в синхронії, Бодуен де Куртене вважав, що системність характерна й для ди­намічного аспекту мови, а тому й вимагав ураховувати системний характер і в діахронічному аналізі.

Поняття системності мови в Бодуена де Куртене тіс­но пов'язане з поняттям мови як системи знаків, тобто сукупності «численних випадкових символів, які групу­ються в системі за «протиставленнями і відмінностями».

У вченні Бодуена де Куртене простежується чітко проведена антиномія мови і мовлення: з одного боку, він виділяє комплекс складових частин і категорій, а з іншого безперервно повторюваний процес. Він часто говорить про національну (середню) мову й індивідуа­льну мову (мовлення). Першим звернув увагу на соці­альну диференціацію мови.

Однією з головних заслуг Бодуена де Куртене є вве­дення до мовознавства понять фонеми і морфеми. По­няття фонеми в його вченні видозмінювалося, але не­змінною була його психологічна інтерпретація. Кінце­во фонема визначається як психічний представник (конструкт) звука, що має смислорозрізнювальну функ­цію. Фонема результат мовного узагальнення, абст­ракція від реальних звукових реалізацій, інваріант сто­совно варіантів, тобто звуків. Таке визначення фонеми для того часу було прогресивним, і його зрозуміли ли­ше в другій чверті XX ст. Морфему Бодуен де Куртене трактував також психологічно: «Морфема — будь-яка частина слова, що має самостійне психічне життя і далі не членується з цього погляду (тобто з погляду само­стійного психічного життя). Отже, це поняття охоплює корінь, [...] усі можливі афікси, як суфікси, префікси, закінчення [...] і так далі». Родового поняття морфеми до Бодуена де Куртене не було.

Бодуен де Куртене є творцем теорії чергувань, яку виклав у праці «Дослід теорії фонетичних альтерна­цій» (1895). Ця теорія стала основою морфонології зв'язувальної ланки між фонологією і морфологією.

Оригінальні типологічні ідеї містяться в його праці «Про класифікацію мов», де запропоновано нові підхо­ди до типологічного дослідження мов: зіставне вивчення фонетичних (довгота і короткість голосних, функції наго­лосу) і морфологічних структур мов, як споріднених, так і неспоріднених. Цінні зауваження вченого про типоло­гію елементів слова (морфем) у мовах різних типів.

Бодуен де Куртене започаткував концепцію мовних союзів (далі її розвинув М. Трубецькой), порушив проб­лему лінгвістичного часу (стосується темпів розвитку однієї мови порівняно з іншою), уперше звернув увагу на важливість для лінгвістики вивчення мовленнєвих розладів (афазій), що згодом стало предметом науко­вих зацікавлень Р. Якобсона.


Случайные файлы

Файл
23267.rtf
98980.rtf
17830-1.rtf
3372.rtf
141599.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.