Мовознавство як наука (41755)

Посмотреть архив целиком











Реферат на тему


Мовознавство як наука.




ПЛАН


  1. Предмет і зміст мовознавства.

  2. Основні завдання загального мовознавства.

  3. Місце мовознавства в системі наук.

  4. Прикладне мовознавство

  5. Використана література



  1. Предмет і зміст мовознавства.


Мова один із найвизначніших божественно-людсь­ких витворів, універсальне надбання людства й універ­сальна реальність суспільного існування. Це, за висловом німецького філософа Мартіна Гайдеґґера, оселя людсь­кого духа. І не дивно, що люди ще в давні часи заціка­вились мовою і створили про неї науку мовознавство.

Мовознавство, або лінгвістика, наука про природну людську мову загалом і про всі мови світу як її індивідуальних представників.

Отже, предметом мовознавства є мова як притаман­ний тільки людині засіб спілкування й окремі конк­ретні мови в їх реальному функціонуванні, у статиці й динаміці, в їх теперішньому й минулому, в усіх їх вза­ємозв'язках та взаємодії з іншими соціальними фено­менами (суспільством, свідомістю, культурою тощо). Проблеми сутності мови, її функцій, структури і розви­тку є дуже важливими, оскільки мова є необхідною умо­вою мислення, існування й поступу суспільства. Через пізнання мови пролягає шлях до пізнання людини.

Мовознавство одна з найдавніших і найрозгалу-женіших наук. Усі мовознавчі дослідження розподі­ляють між двома підрозділами цієї науки — конкрет­ним (частковим^ і загальним мовознавством. Конк­ретне мовознавство вивчає окремі мови (україністика, полоністика, богомістика, русистика) або групи спорід­нених мов (славістика, германістика, романістика то­що). Загальне мовознавство вивчає загальні особливос­ті мови як людського засобу спілкування, а також струк­туру й закономірності функціонування всіх мов світу.

Деякі вчені пропонують розбити коло питань, що вивчають у курсі загального мовознавства, на дві гру­пи, розподіливши їх між власне загальним (у вужчому значенні) і теоретичним мовознавством. У такому разі загальне мовознавство — лінгвістична дисципліна, яка вивчає всі мови світу і є ніби узагальненням конкрет­них лінгвістик (загальна фонетика, загальна граматика, структура всіх мов світу, типологія мов тощо). На від­міну від власне загального мовознавства до теоретично­го мовознавства можуть бути віднесені лише лінгвістич­ні проблеми, що стосуються найсуттєвіших ознак мови як суспільного явища в її відношенні до інших явищ дійсності. Цю науку можна назвати наукою про мову взагалі, наукою про природу й сутність мови. Уся проб­лематика теоретичного мовознавства може бути зведена до трьох проблем: 1) природа й сутність мови, її органі­зація; 2) відношення мови до позамовних явищ; 3) мето­дологія мовознавства. Отже, загальна структура мово­знавства має такий графічний вигляд:

Однак традиційно не розмежовують загальне й тео­ретичне мовознавство і всі перелічені вище проблеми розглядають у загальному мовознавстві.

Між конкретним і загальним мовознавством існує тісний зв'язок: усе нове, відкрите при вивченні окремих мов, з часом входить до теорії загального мовознавства і, навпаки, кожне теоретичне досягнення використову­ється у практиці дослідження конкретних мов.

Існують й інші детальніші класифікації мовознав­чих дисциплін. Так, зокрема, в конкретному (частко­вому) мовознавстві виділяють синхронічне і діахронічне. Б. М. Головін, скажімо, пропонує розрізняти конс­труктивне (лінгвістика мови), функціональне (лінгвіс­тика мовлення) і генетичне (історичне) мовознавство [Березин, Головин 1979: 25—26]. У межах загального виділяють зіставне (типологічне) мовознавство, яке ме­тодом зіставлення досліджує споріднені й неспоріднені мови. Поза конкретним і загальним мовознавством виокремлюють прикладне мовознавство.

Традиційно курс загального мовознавства охоплює історію мовознавства, теорію мови і методологію мово­знавства (під останньою розуміють науку про методи лінгвістичного аналізу). Уведення історії мовознавст­ва до структури курсу загального мовознавства зумов­лене тим, що історія мовознавства — це нагромаджен­ня знань про мову, розвиток внутрішньої логіки науки, поглиблення лінгвістичної теорії і вдосконалення мето­дології мовознавства. Мовознавство розвивається спіра­леподібно, спираючись на знання, здобуті людством на всіх попередніх етапах його розвитку.


2. Основні завдання загального мовознавства.


Курс загального мовознавства має підсумковий ха­рактер. Він узагальнює дані попередньо вивчених лінгвістичних дисциплін і дає їм теоретичне обґрунту­вання. Головне завдання курсу загального мовознавс­тва розширення загальнолінгвістичної підготовки словесника, а також поглиблене вивчення проблем, які не могли бути висвітлені в попередніх курсах, озна­йомлення з основними напрямами, ідеями і пробле­мами сучасного мовознавства, озброєння майбутнього спеціаліста методами наукового дослідження мови. Іншими словами, мета курсу загального мовознавст­ва поглиблення теоретичного і професійного рівня як майбутнього дослідника мови, так і майбутнього вчителя.

Загальне мовознавство має не тільки велике пізна­вальне значення; воно позитивно впливає на методику викладання мовних дисциплін у школі і вищому нав­чальному закладі. Викладачеві-філологу необхідні за-гальнолінгвістичні знання для того, щоб свідомо орієн­туватись у своєму предметі, розуміти зміни теоретичних положень і підходів (парадигм1) до вивчення мови, перебудови в навчальних програмах, уміти правильно оціни­ти нові досягнення в науці, а також ефективно організу­вати методику навчального процесу. Один із видатних сучасних фізиків Луї де Бройль писав: «Дослідження живить викладання, а викладання, необхідне для того, щоб факел науки переходив від попереднього поколін­ня до наступного, зміцнює дослідження» (цит. за: [Суп­рун 1978: 4]).

Серед основних питань, які ставить і розв'язує за­гальне мовознавство, — питання про природу і сутність мови, її структуру, функціонування та розвиток, її зв'язок з позамовними явищами, а також про методи дослідження мови та межі їх найдоцільнішого і най­ефективнішого застосування.


3. Місце мовознавства в системі наук.


Усі науки поділяють на природничі, предметом вив­чення яких є природа (фізика, хімія, географія, геологія, біологія, астрономія тощо), і соціальні (гуманітарні), предметом вивчення яких є людина в усіх її багатома­нітних виявах (історія, літературознавство, мистецтво­знавство). Мовознавство як одна з центральних наук належить до гуманітарних.

Оскільки мова єдиний універсальний засіб спілку­вання, то зв'язки мовознавства з іншими науками є над­звичайно різноманітними і глибокими. Важко назвати наукову галузь, яка б не була пов'язана з мовознавством.

Мовознавство, особливо загальне, найбільш орга­нічно пов'язане з філософією. Філософія — це база, на якій розвивається мовознавство; вона вказує шляхи розв'язання основних мовознавчих проблем: суть, похо­дження, розвиток мови, співвідношення мовної форми і змісту тощо. Жодна лінгвістична теорія не може обійти питання про відображення людським мисленням дов­кілля та про відношення мислення до мови. І це цілком закономірно, бо мислення здійснюється переважно за до­помогою мови і дослідити характер мислення можна тільки через мову. Такі кардинальні проблеми загаль­ного мовознавства, як зв'язок мови і мислення, взаємо­відношення між мовою і суспільством, специфіка ві­дображення людиною довкілля в мові, знаковість мови (до речі, вона вже була порушена давньогрецькою класичною філософією), структурне членування і внут­рішні зв'язки мовної структури, мовні універсали, мето-

ди і методики лінгвістичного дослідження не можуть бути розв'язані без філософії. В історії теоретичного мовознавства відображені всі різновиди філософських концепцій. У свою чергу, мовознавство збагачує філосо­фію новими фактами, що ілюструють філософські по­ложення.

Оскільки мовознавство належить до суспільних наук, то, природно, тіснішими є його зв'язки з гумані­тарними науками: історією, логікою, соціологією, етно­графією, археологією, літературознавством.

Зв'язок мовознавства з історією, як і з іншими на­уками, є обопільним. З одного боку, мовознавство до­помагає історії, проливаючи світло на певні історичні факти, з іншого використовує свідчення історії для пояснення суто мовних явищ. Наприклад, той факт, що назви тварин мають спільну етимологію в більшос­ті індоєвропейських мов (пор.: укр. корова, польськ. krowa, чеськ. krdua, лит. kdrve, прусськ. kurwis, грец. херадд «рогатий», лат. cervus «олень», брет. саги «олень»; укр. вовк, рос. волк, болг. вълк, сербохорв. вук, чеськ. vlk, польськ. wilk, лит. vilkas, латиськ. vllks, нім. Wolf, англ. wolf, гот. wulfs, алб. ulk), а назви рослин — різну, навів на думку, що індоєвропейці спочатку зай­малися скотарством, а вже пізніше, коли розселилися на великі території, утратили контакти, і в них почали диференціюватися мови, стали обробляти землю і ви­рощувати зернові та інші культури. Історики теж не­рідко допомагають мовознавцям пояснити мовні фак­ти. Наприклад, російська мова має два різко протистав­лені діалекти — північний, для якого характерне окання, і південний з притаманним йому аканням. Однак серед північних окаючих говорів вузькою сму­гою від Москви аж до Архангельська поширене акан­ня, що стало загадкою для діалектологів, які неспро­можні були пояснити цей факт. А історики з'ясували, що саме через цю територію пролягав шлях, яким пів­денноросійські купці возили товари у країни Сканди­навії. Вони і поширили тут акання.






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.