Мовознавство в СРСР (20-40 роки ХХ ст.) (41753)

Посмотреть архив целиком










Реферат на тему

Мовознавство в СРСР (20-40 роки ХХ ст.)








ПЛАН


1. Умови розвитку лінгвістичної науки.

2. Концепції Миколи Яковича Марра.

3. Олександр Матвійович Пєшковський .

4. Лев Володимирович Щерба

5. Євген Дмитрович Поливанов

6. Іван Іванович Мещанинов

Використана література



1. Умови розвитку лінгвістичної науки.


Мовознавство в СРСР пройшло складний шлях. Ідеологічний прес і штучно створена ізоляція вчених від світового наукового співтовариства негативно по­значилися на стані лінгвістичної науки. Ідеї зарубіж­ного мовознавства (структуралізм, неогумбольдтіанство тощо) не отримали поширення. Переважна більшість учених дотримувалася старих, передусім молодограма­тичних, поглядів. Марризм, який тривалий час посідав монопольне становище, завдав великої шкоди розвитку мовознавчої науки. Водночас чимало радянських уче­них висунули оригінальні ідеї, які випереджали зару­біжну лінгвістику.

Після жовтневого перевороту радянське мовознав­ство продовжувало розвивати традиції, які було закла­дено в Росії у дожовтневий період Харківською, Мос­ковською і Петербурзькою лінгвістичними школами. В основному розвиток мовознавства відбувався у рус­лі молодограматизму, хоч деякі вчені (Л. В. Щерба і Є. Д. Поливанов) шукали оригінальні підходи до ви­вчення мовних явищ і висунули ідеї, відмінні від ідей зарубіжного мовознавства.

У перші роки радянської влади помітним було деяке пожвавлення в мовознавстві, пов'язане з інте­ресом до вивчення раніше табуйованих мов різних етносів, що населяли країну. Учені розробляли пи­семність на латинській графічній основі для безписем­них мов, а це вимагало ґрунтовного дослідження їх­ньої внутрішньої структури, що давало безцінний матеріал для теоретичних узагальнень. Однак період піднесення був нетривалим. Посилювався тоталітар­ний режим, науці нав'язували як єдино правильну марксистську методологію. Так зване «мовне будів­ництво», гучно розрекламоване в засобах масової ін­формації, згорталося. Складені алфавіти на латинсь­кій основі для всіх тюркських, фінно-угорських, де­яких кавказьких, іранських, тунгусо-маньчжурських та палеоазіатських мов народів СРСР у 30-ті роки було переведено на кирилицю, щоб не відрізнялися від російського. Русифікаторська політика призвела до поступового відмирання багатьох мов. Ті вчені, які не поділяли нової ідеології й політики, змушені були покинути країну (Бодуен де Куртене, Поржезинський, Трубецькой, Якобсон та ін.) і продовжувати свої до­слідження за кордоном. Інші, які мали сміливість зали­шитися в країні і відстоювати свої погляди, загинули в тюрмах і концтаборах (Поливанов, Дурново, Ільїнсь-кий) або перебували на засланні (Селіщев, Виногра­дов, Сидоров та ін.). Були й такі, хто щиро, а хто з принуки стали служити новому режимові й розробля­ли марксистсько-ленінське мовознавство. Одним із них був М. Я. Марр творець так званого «нового вчення про мову».


2. Концепції Миколи Яковича Марра.


(1864—1934) народився на Кавказі в м. Кутаїсі, закінчив у 1890 р. Петербурзький університет (спеціальність «сходознавство»), згодом став професором цього ж університету. У 1912 р. обра­ний дійсним членом Петербурзької академії наук. Зробив вагомий внесок у вірмено-грузинську філоло­гію, зокрема дослідив і опублікував низку давніх па­м'яток вірменської та грузинської літератур. Дослі­джував також кавказькі мови (картвельські, абхазьку та ін.), історію, археологію й етнографію Кавказу.

Вивчаючи картвельські мови, він висунув ідею спо­рідненості цих мов із семітськими, берберськими, баскською, готтентотською та ін., але науково її не довів. Назвав цю сім'ю мов яфетичною. Яфетичні елементи, тобто кавказький субстрат, став шукати в мовах усього світу, в тому числі в українській (у 1930 р. він опублі­кував своє дослідження «Яфетичні зорі на українсько­му хуторі»). Коли ж ця гіпотеза стала суперечити да­ним наукового мовознавства, то Марр «усунув» супе­речність, оголосивши все індоєвропейське мовознавство застарілим і несумісним із марксизмом, запропонував­ши натомість «нове вчення про мову», яке назвав «марксизмом у мовознавстві» (попереднє мовознавство охарактеризував як буржуазне). Відступивши від нау­кових традицій, користуючись підтримкою правлячої компартії та уряду, Марр установив монополію свого «вчення». Усі інші напрями, в тому числі порівняль­но-історичне мовознавство, як буржуазні, перестали іє­нувахи. 1922 р. Марр створив у Петрограді Яфетичний інститут АН для опрацювання «нового вчення про мо­ву» (після смерті вченого перейменований на Інститут мови і мислення імені М. Я. Марра, а в 1950 р. реорга­нізований в Інститут мовознавства АН СРСР).

«Нове вчення про мову» це еклектична суміш ідей Гумбольдта про стадіальність у розвитку мов, Шухардта про схрещування мов, філософів XVIIXVIII ст. про по­ходження мови та майбутню світову мову і марксистсь­кої філософії (положення про революційні стрибки в роз­витку мови і відображення в ній економічного базису).

Основні положення «нового вчення про мову» такі:

1)мова є надбудовою над базисом, тому має, як будь-яка інша надбудова (релігія, мистецтво, літерату­ра тощо), класовий характер;

2) перехід суспільства з однієї формації в іншу су­проводжується переходом мови з одного стану в інший. Цей перехід має стрибкоподібний характер, що відо­бражає революційні стрибки в суспільстві;

3)усі мови розвиваються за однаковими законами, але з різною швидкістю. Вони проходять одні й ті самі стадії. Ізолюючі мови відповідають первіснообщинній формації, аглютинативні — родовій організації суспі­льства, флективні — класовому суспільству. Флектив­ні мови представляють найвищу стадію в єдиному гло­тогонічному процесі;

  1. розвиток мов іде від їх множинності до єдності, тобто простежується лише процес інтеграції мов, а не їх диференціація, тому не було жодної прамови. Навпа­ки, спочатку було значно більше мов, ніж є нині. Шля­хом схрещування кількість мов поступово зменшуєть­ся, і за комунізму буде одна мова для всього людства;

  2. методом дослідження мов є чотириелементний палеонтологічний аналіз, який полягає у пошуку в ко­жному слові будь-якої мови одного з чотирьох елемен­тів (sal, ber, jon, ros), від яких нібито беруть початок усі мови світу.

Попри зовнішню новизну «нове вчення про мову» на­справді було поворотом до мовознавства XVII-XVIII і по­чатку XIX ст. Тут чітко простежуються спрощений вуль­гарно-соціологічний підхід до мови і фантастичні ідеї. Як зазначив В. І. Абаєв, «вірити в те, що первинні зву­кові комплекси дійшли до нас через десятки тисячоліть і можуть бути нами розпізнані в кожному слові й служи­ти основою будь-якого етимологічного аналізу, — це та­ке забуття фактора часу, така втрата історичної перспек­тиви, яким важко знайти виправдання». Марр ігнорує звукові закони й морфологічні відмінності між мовами.

Теорія Марра вела мовознавство у глухий кут. Од­нак вона була співзвучною суспільно-політичній ситуа­ції в СРСР, тому її стали поширювати адміністратив­ним шляхом як єдино правильну. З часом з'ясувалося, що теоретичні положення «но­вого вчення» неможливо застосувати в конкретній до­слідницькій практиці, що викликало критику з боку мис­лячих мовознавців, яка закінчилася дискусією 1950 р. і реабілітацією порівняльно-історичного мовознавства.

Незважаючи на «аракчеєвський режим» марристів, багато вчених різних поколінь продовжували розвива­ти мовознавство у традиціях дожовтневих парадигм, а деякі з них навіть одверто ігнорували «нове вчен­ня». До них належать О. М. Пєшковський, Л. В. Щер-ба, Є. Д. Поливанов та ін.


3. Олександр Матвійович Пєшковський .


1878— 1933) розвивав традиції Московської лінгвістичної школи Фортунатова, поєднуючи їх з ідеями Потебні. У праці «Російський синтаксис у науковому освітленні» (1914; третє видання — 1928, останнє, шосте, — 1956) виклав свою загальнонаукову концепцію, спрямовану проти логічного підходу до вивчення й інтерпретації мовних явищ. Синтезуючи ідеї Фортунатова і Потебні, тобто формально-граматичний підхід із психолого-семантичним, він створив оригінальну синтаксичну те­орію. Новою і продуктивною була його ідея викорис­тання в дослідженні мови методу інтроспекції, тобто експерименту над собою. Він також обґрунтував важ­ливість прикладного мовознавства, основаного на нор­мативній точці зору. На відміну від Соссюра припус­кав можливість свідомого втручання в мову. Оригіна­льність його розуміння мови як системи в тому, що «мова не складається з елементів, а дробиться на еле­менти. Первинними для свідомості фактами є не най­простіші, а найскладніші, не звуки, а фрази [...]. Тому не можна, власне, визначати слово як сукупність мор­фем, словосполучення як сукупність слів, а фразу як сукупність словосполучень. Усі визначення повинні бути побудовані у зворотному порядку».

Повчальними й актуальними для українського сьо­годення є думки Пєшковського про значення єдності літературної мови для консолідації нації й роль у цьо­му процесі шкільного вчителя: «Притягуючи дитину шляхом нормування її мови до національного центру — Москви, шкільний учитель оберігає внутрішню, духовну єдність нації, як солдат на фронті оберігає терито­ріальну єдність її. І наскільки ця охорона ще важливі­ша від військової, ясно з того, що територіальний роз­пад не виключає можливості подальшого злиття, а ду­ховний розпад — навіки».


Случайные файлы

Файл
26224-1.rtf
84999.rtf
5397.rtf
СНиП 5.01.04-84.doc
36516.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.