Лінгвістичні напрямки наприкінці XIX — на початку XX ст. (41716)

Посмотреть архив целиком












Реферат на тему

Лінгвістичні напрямки наприкінці XIXна початку XX ст.






ПЛАН


1. Школа «слів і речей»

2. Школа естетичного ідеалізму

3. Неолінгвістика

4. Використана література.




1. Школа «слів і речей»


Одним із перших напрямів, що намагався цілком порвати з традиціями молодограматиків, була Школа «слів і речей».

Школа «слів і речей» мовознавчий напрям, який висунув прин­ципи вивчення лексики у зв'язку з культурою й історією народу.

Сформувалась вона в 1909 p., коли став виходити в Гейдельберзі журнал «Слова і речі», видавцями якого були мовознавці Р. Мерінгер, В. Мейєр-Любке, Й. Мі-ккола, Р. Мух і літературознавець М. Мурко, звідки й назва цієї школи. Правда, ще в 1904—1907 pp. Мерін­гер опублікував у журналі «Індогерманські досліджен­ня» велику розвідку «Слова і речі».

Школа поставила перед собою завдання: замість аб­страктної «історії звуків» молодограматиків вивчати історію слів, залучаючи не тільки лінгвістичний аналіз, а й історію названої словом речі. Як зазначав Г. Шу-хардт, «прогрес як в одній, так і в іншій галузі може бути досягнутий лише за умови, що дослідження речей і дослідження слів будуть іти разом». На противагу молодограматикам, які вивчали фонетику й морфоло­гію і майже не торкалися семантики, Школа «слів і речей» зосереджує увагу на семантиці слів, на розвитку та зміні їхніх значень.

Одним із засновників Школи «слів і речей» вважа­ють мовознавця Туго Шухардта (1842—1927) — про­фесора Віденського університету. Він багато праць присвятив найрізноманітнішим мовам (слов'янським, кельтським, угорській, баскській, кавказьким, хамітсь­ким, креольським), хоча найбільше його цікавили ро­манські мови.

Шухардт був сильним критиком (підмітив усі слаб­кі місця в концепції молодограматиків), однак він не створив власної теорії, хоча закликав мовознавців не боятись, як молодограматики, узагальнень: «До справ­жньої науки не можна підходити з улюбленим «пе supra crepidam» (не вище черевика; з лат. Sutor, пе supra crepidam «Шевче, [суди] не вище черевика»).

У своїх працях із лексичної семантики (програмною серед них є «Речі та слова», опублікована в 1912 р.) він намагався знайти закономірності розвитку семантичної системи мови, для чого передусім, за його переконанням, необхідно створити історію слів-речей. Під річчю розуміє і предмети, і дії, і стани; істоти й неістоти реального і нереального світу. Між річчю і словом, на його думку, перебуває уявлення, однак між історією речей та історі­єю слів існує повний паралелізм. Це твердження не за­важає йому зробити абсолютно правильні висновки про співвідношення історії позначення і значення: 1) річ може змінюватися при незмінності позначення; 2) річ залишається незмінною, але змінюється позначення.

Примат семантики над фонетикою Шухардт переніс і на етимологічні дослідження. Якщо в молодограмати­ків етимологія ґрунтувалася на аналізі звукової форми за допомогою звукових законів, то Шухардт змістив ак­цент на семантичну площину, вважаючи, що етимоло­гія слова може бути встановлена семантично, навіть як­що його фонетична історія не піддається з'ясуванню.

Шухардт розвинув методику дослідження історич­ної лексичної семантики. Його праці вплинули на виокремлення в мовознавстві особливої галузі онома-сіології (науки про назви), яка, зокрема, вивчає прин­ципи й закономірності позначення предметів і понять. Вони також сприяли обґрунтуванню завдань і методів вивчення словникового складу за предметними група­ми, укладанню ідеографічних словників (не без впливу ідей Шухардта Францом Дорнзайфом було створено «Німецький словниковий склад за предметними група­ми», виданий у 1932 p.).

Шухардт висунув і низку загальнотеоретичних по­ложень. Зокрема, він, на відміну від мовного індивіду­алізму молодограматиків, наголошував на суспільному характері мови. З цих позицій критикує молодограма­тичне вчення про звукові закони: «Фонетичні закони і соціальний характер мови несумісні одне з одним». Крім цього, він зазначає, що фонетичні закони визна­чалися дедуктивно. Якщо ж підійти до цього питання індуктивно, то не можна вивести закони, які не знають винятків. Коли за фонетичними законами визнати аб­солютний характер, то поняття «виняток» втрачає сенс. До чинників, які заперечують строгість законів, крім аналогії, належить явище субстрату.

Причиною мовного розвитку Шухардт уважав мов­не змішування (схрещування). Поняття схрещування мов у нього стало методологічним принципом. Очевид­ним є вплив теорії хвиль Й. Шмідта, яка у Шухардта трансформувалася в теорію «мовної безперервності». У мовах постійно має місце процес географічного вирів­нювання. Тому немає чітких меж між діалектами і мо­вами, а є поступовий перехід однієї мови в іншу. Це положення згодом стало провідним у французькій школі лінгвогеографії. У зв'язку з цим Шухардт кри­тикує теорію родовідного дерева й стверджує, що строго генеалогічна класифікація мов взагалі неможлива. Ви­ходячи з концепції схрещування мов, можна припуска­ти, що одна й та сама мова може мати кілька предків. Оскільки змішування зближує різні мови, то «спорідне­ними» є всі мови світу. Це дає підстави для порівняль­них досліджень неспоріднених мов. Подібність мовних структур та однорідність розвитку різних мов зумовле­ні ще і спільністю психічної природи людей.

Отже, лінгвістична спадщина Шухардта і всієї Шко­ли «слів і речей» є неоднорідною і нерівноцінною. По­зитивним у ній є новий підхід до вивчення мови, опра-цювання нових методик її опису, що вплинуло на заро­дження лінгвістичної географії та соціологічного на­пряму в мовознавстві. Однак відмова від поняття зако­ну загалом без заміни його чимсь іншим негативно впливала на методику порівняльно-історичних дослі­джень, оскільки позбавляла компаративіста чітких критеріїв.


2. Школа естетичного ідеалізму


На початку XX ст. виникла нова течія в мовознавс­тві, яка отримала назву «Школа естетичного ідеалізму».

Школа естетичного ідеалізму мовознавчий напрям, представ­ники якого виступали із критикою молодограматизму з позицій так званої естетичної філософії мови і розглядали мову як творчу діяль­ність індивіда.

Естетичною названа тому, що естетика в цій школі оголошена «альфою і омегою» мовознавства, а ідеаліс­тами йменували себе самі представники цієї мовознав­чої течії.

Засновником Школи естетичного ідеалізму є німе­цький учений Карл Фосслер (1872—1949) — професор Мюнхенського університету, знавець романських мов і літератур, автор досліджень творчості Жана Расіна, Жана Лафонтена, Фелікса Лопе де Беги, Аліг'єрі Данте та ін.

Найвизначнішими мовознавчими працями Фоссле-ра є «Позитивізм й ідеалізм у мовознавстві» (опублі­кована в 1904 p., вважається його програмним дослі­дженням), «Мова як творчість і як розвиток» (1905), «Дух і культура в мові» (1925), «Культура і мова Фран­ції» (1923; тут автор застосовує свої теоретичні прин­ципи до дослідження історії конкретної мови).

Лінгвістична концепція Фосслера ґрунтується на філософії мови Гумбольдта, поглядах італійського фі­лософа й естетика Бенедетто Кроче й ідеалістичній фі­лософії Гегеля.

Фосслер виступив із різкою критикою молодогра­матизму. Молодограматиків він називає позитивіста­ми, а представників своєї школи (Е. Лерха, Л. Шпіт-цера, X. Харцфельда, X. Райнфельдера, В. Клемперера та ін.) — ідеалістами. Учений зазначає, що під цими термінами слід розуміти не різні філософські системи, а два напрями в методах пізнання. Ідеалізм як творче, на його думку, начало протиставляється механіцизму (позитивізму) як науковій задубілості й обмеженості. Якщо позитивісти це вчені, які найближчою метою вважають точний опис наявних фактів, то ідеалісти прагнуть до встановлення причинового зв'язку між яви­щами, тобто є діалектиками. Ученому, на думку Фоссле-ра, не можна обмежуватися описом фактів. Він мусить розв'язувати важливі проблеми, порушені Гумбольдтом.

Фосслер вважає мовознавство історичною наукою. Услід за Гумбольдтом мову визначає як «вираження духа». Закони розвитку мови пропонує вивчати не ав­тономно, а як вияв «діяльності духа», що знаходить своє вираження в мовній експресії. Тому мовознавець повинен досліджувати механізм мовної експресії. Фос­слер, як і Гумбольдт, розглядає проблему причин мов­ного розвитку і творчого характеру мови. Однак деякі положення Гумбольдта гіпертрофуються, внаслідок чо­го концепція мови стає однобічною, звуженою.

Ще одним складником фосслерівської концепції ста­ло вчення італійського естетика й філософа Бенедетто Кроче (1866—1952), який у своїй праці «Естетика як наука про вираження і як загальна лінгвістика» (1902) висловив такі думки: 1) мовленнєвий акт є творчим актом, що зближує мову з мистецтвом; 2) мовознавство й естетика мають один і той самий об'єкт дослідження, тому філософія мови і філософія мистецтва — одне й те саме; 3) лінгвістика є складовою частиною загальної естетики; 4) лінгвістика, як і естетика, не має нічого спільного з логічним пізнанням і повинна ґрунтува­тися на інтуїтивному пізнанні.

Відштовхуючись від цих положень Кроче, Фосслер стверджує, що нове мовознавство повинно забезпечити суто естетичний і естетико-історичний розгляд мови. Як і Кроче, основною функцією мови він вважає естетичну і закликає саме з цього погляду вивчати мову. До того ж, на його думку, насамперед слід досліджувати творчий акт індивіда, тобто говоріння, бо «будь-яка зміна й роз­виток мови в кінцевому підсумку є продуктом смаку або естетичного чуття мовця» і «сама можливість і сам факт здійснення такої зміни зумовлені глибоко прихо­ваним, майже непомітним естетичним механізмом».


Случайные файлы

Файл
167711.doc
12899-1.rtf
ref-16075.doc
22643-1.rtf
136535.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.