Данило Нечай /Укр./ (41549)

Посмотреть архив целиком

Данило Нечай — сподвижник Богдана Хмельницького


Перші чутки про Нечая


Вперше ми зустрічаємо Данило Нечая “Полковник воєводства Брацлавського війська й. кор. мил. Запорозького” (який за деякими даними родом з околиць Бару, але точно не відомо де і коли він народився, та виріс) приблизно з 40-х років VII сторіччя. Сформувавши брацлавський полк він бере активну участь у діях війск Богдана Хмельницького.

Пізніше його протиставляють Богдану Хмельницькому, навідь вважають його гетьманом на лівобережжі після Богдана Хмельницького. Іноді навідь доходило до невеличких сварок між Нечаєм та Богданом Хмельницьким, також Данило Нечай був у родстві з Богданом Хмельницьким. Нечай як і Богун підчеркував вірність перемірю: “Ми жадної! причини не даємо, навпаки — хочемо в добрій згоді жити між собою до служного, визначеного часу. — а інакше не дивуїте, вельможність ваша, коли знову пустимо орду аж до самого Камінця, ба і в Камінці вельможність ваша не втримється”.

По одній з версій причиною смерті Данила Нечая є зрадження його жінкою Богдана Хмельницького, якій він приходився кумом.


Склад Брацлавського полку


Браславський полк на чолі якого був Данило Нечай був одним з найкрупніших полків на тогочасній Україні, а саме на Поділлі. Полк був поділений на 22 соті (більше ніж у будь якому іншому полці), Всі називаються по місцям своїм, а в багатьох крім того розписані по місточкам і селам. Перша сотня (очевидно Браславська) як то звичайно, не названа по імені і не має ніякого поділу. По ній сотня Райгородська — крім самого Райгорода, мав такі міста: Городниця, Бортники, Вишковець, Солинці, Мачоха, Ястребинці. Сотня Тульчинська — Білоусівка, Журавлівка, Крищинці, Кобелівка. В сотні Краснянській — Іванівці, Черемушни, Рогізне, Соколівка, Звонихи, Тиврів, Клещів, Соколинці, Юрківці, Сілниця, Труківці, Білоусівка, Михайлівка, Ворошилівка: в декотрих з сих сіл иоказано тільки 3-4 козаки. Инші сотні такі: Клебанська, Браі-лівська, Вільшанська, Вербська, Горяшківська, Тимонівська, Олекеандрівська, Яланецька, Ямпільська, Шаргородська, Мурахівська, Станіславівська, Мятківська, Лучинецька, Багланівська, Чечельницька, Комаргородська, Черновицька. Всього козаків вписано 2662. Дві сотні мають 99, одна 100 коааків, девять 40-85, п’ять 108-196, тільки чотири понад 200 (208—256).


Виступи Нечая


Найбільш яскраво Данило Нечай почина виділятися на початку війни зпольшею у 1649 році. Ще з весни цього року ві займае позиції під Баром та Браславом на Поділлі. Також він відіграєсвою роль якпогранічне війко, і у відношеннях із Молдавією в тому числі. Він посилає з Шаргорода до Бару листа до Лянцкорунського й Потоцкого і в нім, полишаючи польському війську “на здорове стояти під Баром”, остерігав їх тільки, аби “в мій бік Бару найменьші чати не виїздили, і люде народу руського прикростей не поносили”, — се прийнято було в польських кругах з незвичайним вдоволенням, трохи не з тріумфом, як певного рода капітуляцію козацьку перед польським натиском. По переяславській умові, мовляв, козаки вимовили собі, щоб польське військо не поступало далі за Камінець, а теперь от саме устами Нечая признали йому територію по Бар. “ Видко, що нашою відвагою працею й голодом, которий терпимо, не мало ми справили, здобувши для війська становища по Бар, чого пп. комісари не могли виторгувати; раді б ми ще виторгувати й причиняти становищ для хоругов що надходять”, — писав розохочений Осторог, пересилаючи канцлерові Нечаєвого листа.

По словам Віміни, розрухи у воєводстві Браславським, знайшли свого дальшого промотора в Нечаю, полковнику браславськім. Він пише, що Нечай, незважаючи на свою відвагу, славу і заслуги в попередніх війнах, не тішився прихильністю гетьмана і мав багато неприхильників серед старшин, будучи чоловіком примхуватим, вдачі твердої й упертої, при тім перейнятим незвичайно високими гадками про себе, і гетьман при останній реорганізації козацького війська хотів його позбавити уряду. Ображений, мовляв, тих Нечай чекав тільки нагоди віддячитися за сю кривду; на перші вісти про повстання викликане Корецьким і його успіхи, зараз став на чолі сього руху. Прийнятий з одушевленнєм повстанцями, він заохочував їх горячими промовами до рішучої боротьби і повстаннє виросло до грізних розмірів: до сорок тисяч збройного люду стало в рядах його. Але кінець кінцем гетьман зумів дати собі з ним раду — як саме, сього Віміна не вміє докладно об’яснити: склдає головно на недостачу у повстанців зброї, припасу і поживі, току що край був спустошений, і що було, забрано для гетьмана. Тому повстанці не могли вчинити нічого серіозного, і кінець кінцем погрози гетьмана, дозвіл даний ним шляхті на те щоб зібратись на соймик і узброїтись на “непокірних підданих” і кілька суворих кар на участників повстання, для остраху инших, зро­били свій вплив: одні розійшлися до домів, инші розбилися на дрібні ватаги, які могли тільки займатися дрібним розбоєм. Самого Нечая гетьман силкувався дістати до своїх рук, зваблюючи його різними обіцян­ками, але Нечай на се не дався й зістався цілий.

Коротше ніж Віміна, і ще загальніше оповідає про сей рух Коховский, від котрого пішли звістки про нього і в українській традиції. Він також говорить про 40 тис. виписчиків, які ніяк не хотіли вертатися до підданства, докоряли гетьманови через своїх післанців, що він віддав їх в панську неволю, давиш себе вдурити Полякам, і грозили, що знайдуть собі кращого вождя, колі він далі хоче вести себе і військо до погибелі. „Особливо підбивала до такої розправи з гетьманом про сю кривду чернь поднїстрянська і побожська, головою котрої був легкодушний Нечай” . Але наслідком сього у Коховского гетьман, тільки “почухуючи голову”, раз у раз відказував перед Кисілем, що зборівська угода вложила на нього неможливу задачу, і переведення реєстрації грозить викликати повстання против нього або против Поляків.

В сучасній кореспонденції побіжну згадку про Нечая як провідника винищицького руху маємо в листах нунція Торреса, ще з осени — з 20 (30) жовтня: повстанці, не хочучи вертатися до давньої неволі, вибрали собі проводирем такого Нечая і засіли кілька міст. Потім знов в його ж депешах з 2 (12) марта се вже, видно, з тої стадії вістей, яку відбивав оповідання Віміни нунцій тут, на підставі варшавських відомостей, називає Нечая головою опозиції против Хмельницького, і дає міру того, наскільки серіозно рахувались з сим рухом в тім моменті в польських правительетвених кругах: проектованого венецького висланця (поїхав ним власне Віміна потім) нунцій замишляе виправити не тільки до Хмельницького, як проектував венецький посол, але і до Нечая, як проводиря опозиції (але поки Віміну в сю дорогу виправили, в місяці квітні, повстання вже зачахло, і до Нечая йому вже ніяких інструкцій не дано). В листах Кнсіля є згадки теж досить побіжні але се треба підчеркнути, що в них виступи Нечая представляються зверненими не против гетьманського правління, а против Поляків тільки і якого небудь замирення з ними. По його словам, „Нечай полковник браславський, — понад, котрого більшого бунтівника немає”. наробив багато злого, а саме, скориставши, видко, з посунення польського війська на козацьку територію післав до очаківського бея вістку, що “згоди з ляхами нема” аби бей післав йому в поміч до Браславщини 2000 орди. Орда, лакомна здобич, пішла зараз, але Нечай під той час був в Київі, в його неприсутності орда не вміла нічого мудрого зробити: постинавши чимало людей, і якогось шлях­тича, заставши в його маєтности, теж усмертивши, пішла назад. Гетьман, довідавшися про се, заклявся зробити Нечаєви кінець (“шию Нечаєви дати утяти”) — так писав Кисілеви, і з тим післав по Нечая. “Але що то чоловік богатий — кладуть його на рівні а Хмельницьким”, то скінчилось на тім, що гетьман взяв з нього кільканадцять тисяч і пустив цілим, а перед Кисїлєм, що наставав, аби його доконче таки скарано на смерть за таке нарушеннє спокою, виправдувався що мусів його пустити з огляду на прошенне хан­ських послів. Кисіль далі наставав на гетьмана, та не покладаючись більше на своє писаннє, радив, аби ще король від себе “горяче” написав до гетьмана, щоб “за таку велику зраду” доконче така Нечая скарано на смерть; але з того нічого не вийшло. Судячи по даним в листах Кисїля вказівкам ся Нечаева “зрада” сталась в середині або другій половині марта, так що вона хронольогично не покривається а “опозиційною” ролею Нечая, про котру нунцій мав відомости ще в лютім або в самих початках марта.

З реляїцй Торреса бачимо, що на хвилю віджила стара пого­лоска про напруження і конфлікти між Хмельницьким і Нечаем, і в сих вістях Нечай виступає не просто комендантом козацького корпусу, що мав порученна стерігти козацьке військо від Поділля підчас маршу ва Волощину, а конкурентом Хмельницького, — “Инший селянський ватажок, прозвищем Нечай (пише Торрес 17 вересня, очевидно в зв’язку з відомостями привезеними післанцями Потоцкого)—“узброівся” 40 тисячами людей над Дніпром, на пограниччі Поділля і Молдавії, і хоче битися з Поля­ками; кажуть, що між ними (Нечаем і Хмельницьким) прийшло до легких сутичок, і Хмельницький післав 10 тисяч своїх козаків в поміч Потоцкому”.

В Коховского, ми читаємо: “Каліновсикий, польний гетьман, з огляду на те що всяка надія на спокій зникла. а до того ще провокований неприятелем, пускається збройним похо­дом на Україну, не знати—чи за наказом короля Бо Нечай, полковник браславський, щоб підняти до війни чернь Волини і Поділля, напав па Бар — поза лінією, а коли йому сю несправедливість виткнено, — гордо відповів польському гетьманові, зневажливо нагадуючи попереднє (погром і неволю) і легкодушно викликаючи його до битви під сю хвилю. Се викликало чоловіка непризвичаєного до зневаги на те що він —як ведеться при виклику —противставнв зброю зброї. До того ж боліло йому, що його—пана величезних маєтностей, не пускають на Україну, і кожне ледацтво володів його діднцтвом. Маховский за той час повертав ні­чого недобившися що до забезпечення безпечного в’їзду комісарам Хмельницький відновляв присяги в тім, що їм вільно буде їздити — хоч се ім всяко належало і з огляду на авторитет короля і па поважаннє до того обовязку, що вони взяли на себе; він хотів, щоб вони їхали не озброєні і з таким числом супроводу, яке він визначить. Тому гетьман (Каліновский) розіслав скрізь листи, закликаючи чернь, щоб веріалася до послуху королеві (І була певна його милосердя; поясняв, що польське військо приходить тільки задля угамування повстання—аби козаки, залишивши смуту, підлягали звичайній юрис­дикції, згідно а вборівськими пактами, а піддані повернулися до звичайного підданства. Але коли побачив, що вони уперто зневажать собі сю приману милосердя, він на початку лютого рушив військо з Станиславова. Захопив в Ворошилівці сотню Шпаченка сотника, не випустивши ніяких віступів сього погрому, і якийсь час затримався тут, аби добре зміркувати наміри ворогів і дати час припізненим корогвам поспіти до війська Нечай уже (раніш) вий­шов з Бару, укриваючи наближеннє більшого війська в поміч — коли гетьман (Каліновский), розгніваний сим відступом провокуючого, і довідавшися, що той собі безпечно справляє вакханалії в Красному, давши собі духу на запусти — покладаючись на те, що Шпачеико держить сторожу, — постановив скоренько пустити на Бахуса Марса”


Случайные файлы

Файл
~1.DOC
16972-1.rtf
240-1600.DOC
10438-1.rtf
132174.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.