Религия /Укр./ (41473)

Посмотреть архив целиком

Релігія як потреба світогляду


Ядром теоретичного релігієзнавства виступає “філософія релігії”. Під останньою розуміється філософське пояснення релігії. В сучасній філософській думці існують два напрями обгрунтування філософії релігії: ідеалістичний (релігія визначається як центральне суспільне явище, в релігійній свідомості відображається зміст потойбічних, надприродних факторів) і матеріалістичний (релігія є суспільно-історичним продуктом з її внутрішніми закономірностями розвитку). Від ідеалістичної філософії слід відрізняти релігійну філософію. З цієї причини неможливо ототожнювати філософію релігії, яка, наприклад, випливає з корінних принципів філософського ідеалізму (об'єктивного чи суб'єктивного), з конкретною формою релігійної філософії. Сучасна релігійна філософія представляє сукупність різних напрямів і течій, які розвиваються у християнстві, ісламі, буддизмі та інших розвинутих релігійних системах.

Історія свідчить, що численні релігійні вірування і культи є продуктами суспільного розвитку, відображаючи в своїх специфічних вченнях і доктринах суттєві риси різних соціальних епох. У зв'язку з цим релігія є універсальним духовним явищем в житті суспільства, що об'єднує за допомогою догматів, моральних і духовних цінностей певні верстви населення у ієрархічно побудовані церковні організації, протиставляє за чітко визначеними конфесійними ознаками різні угруповання віруючих і в контексті сучасних соціальних реформ може сприяти консолідації різних громад віруючих у їхній боротьбі проти

негативних соціальних відхилень і явищ, виконувати інші функції.

Релігія — це складне соціальне і духовне явище, корені якого виходять з глибинних теренів суспільної історії. Соціальна природа та риси релігії вказують на її зв'язок з розвитком суспільства — певної самовідтворюючої системи, де один елемент пов'язаний з іншим. Процеси прогресивних змін або занепаду духовних цінностей, в цілому всього суспільства неодмінно позначаються і на історичній еволюції релігійних вчень, зміст яких становить основу релігійних вірувань. Звідси виникає необхідність комплексного вивчення релігійних вчень з врахуванням їхнього догматичного змісту і тих суспільних факторів, що обумовлюють історичні особливості виникнення і функціонування тих чи інших релігійних ідей.

Філософія релігії локалізує предмет вивчення релігії. Остання виступає об'єктом філософського знання, насамперед як соціальне явище. Досліджується не тільки механізм виникнення релігії, а й процес її відображення у свідомості людини, особливості формування релігійних понять, символів і духовних цінностей. При цьому об'єктом філософського вивчення є не тільки сама релігія, а те соціальне та природне середовище, що впливає на процес формування релігійних вірувань.

Однією з важливих функцій релігії є функція світоглядна. Вона полягає в тому, що релігія намагається створити власну картину світу, більш того, - власні соціально-гносеологічні схеми вдосконалення суспільного життя, визначити місце і роль людини в системі природи і суспільства.

Зміст релігійного світогляду - не божественний, а людський, або краще сказати - суспільний не зважаючи на його фанатичність.

В релігії наявний і є для неї визначальним елемент містичний — уявлення про надприродне, віра в його реальне існування і в можливість взаємостосунків з ним. Для сучасних релігій - християнства, іудаїзму, ісламу, буддизму — дуже істотним є елемент моральний, який надає їм особливу значущість у людському духовно-практичному житті. Цей елемент включає безсумнівні загальнолюдські цінності, які досить близькі в різних релігіях і зберігають силу й значення також і поза релігійною системою. Нарешті різноманітність, "різнобарвність" релігій зумовлені тим їх елементом, який можна назвати цивілізаційним кожна конкретна релігія несе відбиток тієї національної або регіональної цивілізації, в якій вона сформувалася, відбиток традицій цієї цивілізації, що склалися історично, її особливого менталітету. Досить, скажімо, порівняти іудео-християнсько-ісламську традицію (яка сама включає істотні відмінності між цими "авраамічними" релігіями) з індо-буддійською, щоби побачити специфічні риси відповідних соціокультурних утворень і ментальностей. Так, у першій з названих традицій чітко виражені особистісне і активістське начало, ідеї Бога-Творця і безсмертя індивідуальної душі, яка зберігає самосвідомість і, отже, самототожність. У другій традиції особа не уявляється як така. Що володарює самостійно. Уявлення про реінкарнацію (перевтілення) важко сумістити із збереженням ідентичності, ідеї Бога-творця в класичному буддизмі немає, переважає не активістська, а квінтистська установка: відмова від, бажань і їх згасання, перехід у нірвану.

Властива первісній свідомості спрямованість на антропоморфне пояснення світу привела до того, що в рамках міфології виникло уявлення про існування другого плану існуючого світу (душі світу). Слід зазначити, що в рамках міфологічного мислення не існувало протиставлення природного і надприродного, тому душа розумілася натуралістично. При цьому зміни, які відбувалися в дійсному світі, розумілися як дії певних суб'єктів. Відповідно виникла ідея про те, що для зміни умов людського існування необхідно звертатися безпосередньо до духів. Але людина у своїй тілесній формі неспроможна сягнути за межі видимого світу і здійснити мандрівку до духів. Отже, необхідно було звільнити людську душу від тіла і в такому стані відправити її в мандри. Така інтерпретація була тим більш ймовірною, що перші уявлення про душу виникали завдяки спостереженням за процесами засипання, вмирання. Але звичайний сон для цього не підходив, тому що в ньому людина не владарює над своєю душею. Виникла необхідність в існуванні особливого соціального інституту—шаманства, який складався б із людей, здатних досягати сноподібного стану і “подорожувати” у cвіт духів.

Шамани були носіями тієї ж ідеології, що і суспільний організм в цілому. їх бачення світу грунтується на тих уявленнях, категоріях мислення, що і у їх одноплемінників Це приводило до того, що шаманський досвід органічно вписувався у структуру міфологічного світорозуміння і служив у подальшому джерелом розвитку первісної міфології як, у сфері загальної “масової” культури, так і у сфері “спеціалізованої” шаманської діяльності. В цілому ж у міфологічному мисленні панує принцип партиципації.

Первісна людина дивиться на світ через призму под-ності. Оскільки в основі системи розуміння лежать структури практичної діяльності, а головним елементом останньої є жива людська діяльність, то світ розумівся антропоморфно за аналогією з самою людською дією. Весь світ оживляється, і сама людина виступає як споріднена світі істота. В цілому, в міфологічному мисленні представлене єдність людини і світу, причому, через компенсаторну сформованість міфу, ця єдність не просто існує в свідомості а переживається з усією повнотою відчуття її реальності. Зауважимо, що цей момент міфологічного світосприйняття стає одним з провідних мотивів містичного досвіду і сприймається як найвище одкровення, недоступне в умовах звичайного людського існування.

Такі міфологічні уявлення про світ мають пряме відношення до феноменів містичного досвіду.

Період панування первісних уявлень можна визначити як космологічний, або міфопоетичний, оскільки основний зміст текстів в семіотичному плані полягає в боротьбі космічного впорядковуючого начала з хаотичним деструктивним началом, в описанні етапів послідовного створення світу, а основний спосіб розуміння світу і розв'язання протиріччя забезпечується міфом, міфологією, яка розуміється не тільки як система міфів, а й як особливий тип мислення хронологічно і по суті протилежний історичному і природознавчому типам мислення.

Космологічна схема найбільшою мірою визначає первісні уявлення про світ. Відповідні тексти часто складаються з двох частин. Перша присвячена тому, що було “до початку” (тобто до акту творення): опису Хаосу, який характеризується звичайно серією загальнонегативних суджень типу “тоді не було ні неба, ні землі; ні дня, ні ночі; ні жит тя, ні смерті...”, або “земля ж була безвидна і пуста, і темрява над безоднею...”. інша частина схеми, навпаки складається з серії позитивних суджень про послідовне створення елементів Всесвіту в напрямку від загального космічного до більш часткового і людського. Це можна прослідкувати в таких послідовностях: відокремлення Хаосу від Космосу, неба від землі, вод від землі; виникнення Сонця і Місяця, світил, вітрів; з'являються основні елементи ландшафту, каміння, рослини, тварини; виникнення людини (“першолюдини”, першого культурного героя, засновника традиції), соціальної ієрархії, структура якої зумовлюється різними функціями соціальних інституцій, культурної традиції.

Невід'ємна риса первісних уявлень про світ — нерозривний зв'язок діахронії і синхронії. Діахронічний аспект міфу — це розповідь про минуле, а синхронічний — засіб пояснення дійсного, існуючого нині, а іноді й того, що існуватиме в майбутньому. Для первісної свідомості все, що є тепер,—результат розгортання початкового прецеденту, експлікація висхідної ситуації в нові умови космологічного буття. В цьому значенні всі події космологічного міфу — лише повторення того, що було в загальному вигляді закладено в акті творення, а всі герої міфу— різні варіації деміургу в цьому ж акті. Так, в середині космологічного міфу створюється досить цільна, наочна і тотальна система ототожнень з правилами переходу від однієї події до іншої, від одного героя до іншого. Тому можна стверджувати, що первісна свідомість найвищою мірою орієнтована на постійне вирішення завдань тотожності.






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.