Международная политика Украины в 90-е годы ХХ века /Укр./ (41453)

Посмотреть архив целиком

Международная политика Украины в 90-е годы ХХ века



ПЛАН:





  1. Вступ

  2. Основні відомості про Раду Європи

    1. Напрямки діяльності організації

    2. Структура Ради Європи:

а) Комітет Мінстрів

б) Парламентська Асамблея

в) Конгрес місцевих та регіональних властей

  1. Вступ України до Ради Європи

    1. Умови вступу

    2. Законодавче підгрунтя для вступу (етапи об`єднання з РЄ)

  2. Ретроперспектива і перспектива України в Раді Європи

    1. Зобов`язання України взяті при вступі до Організації.

    2. Виконання зобов`язань:

а) Позитивні наслідки

б) Проблемні питання співпраці з РЄ

    1. Контроль та допомога Ради Європи у приведенні законодавства України до стандартів РЄ

    2. Заходи, що проводяться щодо ліквідації невиконаних зобов`язань

    3. Перспективні напрямки співпраці з РЄ

  1. Висновок
























Одним із основних факторів, що сьогодні впливають на рівень світового прогресу, розвиток будь-якої окремо взятої держави, є міжнародне співробітництво.

Жити нині ізольовано від світового співробітництва не можливо жодній країні. Саме в зв`язку з цим важко знайти таку, яка б не вступила в певні міжнародні відносини з іншими державами світу. Саме міжнародна політика є головним чинником популярності країни. Не є винятком і наша держава. Ще у Декларації про державний суверенітет України, прийнятій Верховною Радою 16 липня 1990 року, Україна чітко визначила свої позиції стосовно організації та здійснення міжнародних відносин. У цьому документі, зокрема, говориться, що наша держава, як суб`єкт міжнародного права бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів республіки у політичній, економічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах. Основні положення Декларації реалізувались на самперед у новій Конституції України, інших законодавчих актах, і у рішучих кроках держави на міжнародній арені.

Одним з важливих напрямків міжнародної діяльності України є участь її у співробітництві з міжнародними організаціями, перш за все європейського континенту. В цьому напрямку особливий інтерес для неї, як і для всіх інших країн континенту, представляє Рада Європи.

Падіння залізної завіси і берлінського муру стало сигналом до об`єднання всіх європейських держав на принципах демократії, верховенства права і поваги до прав людини, особливо щодо країн Центральної та Східної Європи. Ключову роль в цьому процесі взяла на себе Рада Європи - найавторитетніша загальноєвропейська міждержавна інституція у галузі правового та гуманітарного співробітництва. Тому в якості пріоритетного завдання вона визначила підтримку правових реформ, поселення нових інститутів в цих країнах.

Членство держави у Раді Європи розглядається впливовими світовими та європейськими фінансово-економічними структурами (Міжнародним валютним фондом, Світовим банком реконструкції та розвитку та іншими), як показник внутрішньої стабільності та додаткова гарантія захисту власних інвестицій та кредитів в цю державу.

Вступ України до Ради Європи традиційно свідчить про її демократичний вибір, послідовність у проведені реформ, спрямованих на захист прав людини та зміцнення демократичних інститутів.

Тому одним із перших кроків міжнародного спрямування нашої молодої держави було здійснено заходів щодо вступу до цієї авторитетної міжнародної європейської організації.



Основні відомості про Раду Європи

Рада Європи - це одна з авторитетних міжнародних організацій. Вона займається всіма важливими питаннями, які виникають у європейському суспільстві, за винятком питань оборони. Програми її діяльності охоплюють такі сфери суспільного життя, як права людини, засоби масової інформації, правове співробітництво, соціальні та економічні питання, охорона здоров`я, культура, освіта, культурна спадщина, спорт, молодь, місцева демократія, транскордонне співробітництво навколишнє середовище, регіональне планування. Одним із важливих напрямків діяльності цієї організації є також розвиток політичного партнерства з новими демократіями Центральної та Східної Європи, подання допомоги країнам цього континенту, в їх політичних, законодавчих, конституційних реформах. Коло питань, якими займається вона не є постійним, навпаки воно розширюється, еволюціонує, адаптується до нових процесів і ситуацій. Хоч поле діяльності Ради Європи до якої входить 41 держава-член, і не є всеосяжним, однак цього не можна сказати про їх плани і прагнення.

Заснована Рада Європи була 5 травня 1949 року спочатку десятьма державами: Великобританією, Францією, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом, Швецією, Норвегією, Данією, Італією, Ірландією, до яких пізніше приєдналася Греція та Туреччина (серпень 1949 року). Сьогодні вона нараховує 41 державу-учасницю після того, як до неї приєдналися Ісландія та Німеччина (1950 року), Австрія(1956 року), Кіпр (1961 року), Швейцарія (1963 року), Мальта (1965 року), Португалія (1976 року), Іспанія (1977 року), Ліхтенштейн (1978 року), Сан-Марино (1988 року), Фінляндія (1989 року), Угорщина (1990 року), Польща (1991 року), Болгарія (1992 року), Естонія, Литва, Словенія, Словакія, Румунія, Чеська Республіка (1993 року), Андора (1994 року), Албанія, Латвія, Молдова, Україна, колишня Югославська Республіка Македонія (1995 року), Росія і Хорватія (1996 року), Грузія (1999 року).

Новими державами-кандидатами є Азербайджан, Білорусь, Боснія і Герцеговина, Вірменія.

Сполучені Штати Америки, Канада та Японія наділені статусом спостерігачів у міждержавних органах Ради Європи.

Штаб-квартирою цієї організації є Палац Європи, що знаходиться у Страсбурзі (Франція). Рада Європи фінансується урядами держав-членів пропорційно до кількості їхнього населення та державних ресурсів. Бюджет на 1999 рік склав 155034100 євро, з них 2663497,86 євро - внесок України.

Офіційними мовами є англійська та французька, але під час сесій Парламентської Асамблеї як робочі мови використовуються також німецька, італійська та російська. За певних умов під час обговорів може здійснюватись переклад також іншими мовами.

Від самого початку свого існування Організація намагається усувати будь-які перешкоди між народами, створюючи в Європі єдиний простір, в основі якого лежать загальнолюдські цінності. Тому вона була створена саме для захисту прав людини і парламентської демократії, забезпечення принципу верховенства права, для прийняття європейських угод, які мають стандартизувати діяльність держав-членів у соціальній та правовій сферах, для того, щоб сприяти усвідомленню існування європейської культурної самобутності, яка базується на різних системах суспільних цінностей і охоплює різні культури.

Прийнята в 1950 році Європейська Конвенція з прав людини увінчує склепіння споруди, якою стала Рада Європи. Конвенція якій постійно надає нових імпульсів її охоронець - Європейський Суд з прав людини - стала центральним елементом європейського правового порядку.

До цієї Конвенції додалися також багато інших правових документів: Європейська соціальна хартія, конвенція у запобіганні катувань, Рамкова конвенція на захист національних меншин, а також 173 інші документи, в яких розглядаються найрізноманітніші питання - від студентських обмінів, захисту культурної та природної спадщини - до боротьби з корупцією та організованою злочинністю.

Як і кожна міжнародна організація Рада Європи має свої керівні, або як їх ще називають, статутні органи. Головним органом є Комітет Міністрів, Парламентська Асамблея. Конгрес місцевих та регіональних властей Європи. Слід зазначити що для забезпечення діяльності цієї міжнародної організації, та її статутних органів створено Секретаріат, який має постійний штат із 1300 осіб. Його очолює Генеральний секретар, який обирається Парламентською Асамблеєю на п`ятирічний строк. Генеральний секретар координую та визначає діяльність Ради Європи.

Комітет Міністрів є основним розпорядчо-виконавчим органом. До його складу входять міністри закордонних справ всіх держав - членів Ради Європи, або їхні постійні представники у Страсбурзі, які визначають основні напрямки діяльності Організації. Борис Тарасюк представляє Україну в Комітеті Міністрів, а Постійним представником нашої держави з березня 1998 року є посол Олександр Купчишин. Цей орган визначає напрямки діяльності Ради Європи, розглядає та приймає рішення щодо висловлених Парламентською Асамблеєю та Конгресом місцевих та регіональних властей рекомендації, пропозиції різних міжурядових комітетів та конференцій галузевих міністрів. Він затверджує програму діяльності та бюджет. Разом з Парламентською Асамблеєю Комітет Міністрів стоїть на сторожі основних цінностей Ради Європи, і, крім того він уповноважений здійснювати нагляд за дотриманням зобов`язань, які взяли на себе держави-члени.

Міністри закордонних справ держав-членів збирається, як мінімум, двічі на рік для оцінки співробітництва, що здійснюється на європейському рівні, для обговорення актуальних політичних питань, та для надання необхідного політичного імпульсу діяльності Ради Європи. Їх заміщають як правило, постійні представники уряду. Останні збираються щонайменше двічі на місяць для зустрічі на рівні послів (рівень А). Ці зустрічі доповнюються зустрічами на рівні заступників постійних представників (рівень Б) та зустрічами доповідачів, яким доручено поглиблено займатися окремими питаннями для підготовки прийняття рішень з цих питань.


Случайные файлы

Файл
34903.rtf
~1.DOC
36516.rtf
27439.rtf
72745-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.