Первые казацкие гетманы (75661-1)

Посмотреть архив целиком

Первые казацкие гетманы

Реферат выполнила Чулой Мария

Приазовский государственный технический университет

Мариуполь, 2005г.

Є в німецькій мові слово «гауптман», що перекладається як начальник, староста, головний чоловік. Вчені вважають, що від нього й походить польське «гетьман», яке прийшло й на Україну, спершу означаючи виборного ватажка козацького війська, а згодом правителя всієї України і головокомандуючого козацького війська. Є також версії і про те, що слова «гетьман» треба виводити від імені відомого литовського князя Гедиміна, значнішого в історії як Гедимінаса.

Історики й донині сперечаються, кого вважати першим українським гетьманом і чи можна називати ними перших ватажків козацьких дружин, які починали з’являтися на півдні нашої землі ще наприкінці XV-го століття. Збереглися імена перших козацьких гетьманів: Богдан Глинський, Остап Дашкович, які вели енергійну боротьбу з кримськими татарами, організовували сміливі походи на ворожу територію.

Переважна більшість гетьманів дбала про благо свого народу й увійшла в історію мужніми оборонцями, лицарями-патріотами рідної землі. Були й такі, які затаврували себе міжусобними чварами за гетьманську булаву чи допомагали польській шляхті й російським царям поставити на коліна свій народ, стаючи поплічниками його ворогів.

Першим гетьманом України був Дмитро Вишневецький, з роду Волинських удільних князів Гедиміновичів, в році 1550 був настановлений старостою Черкаським і Канівським.

Десь у році 1556 він, щоб оборонити Україну од татар, вбудував земляний город на острові Хортиці (може Томаківському), на р. Дні-прі. Це була перша Січ Запорожська. Татарські хани одразу збагнули, що вона буде дуже їм заважати, коли їм захочеться налітати в Україну. У 1557 хан Девлет-Гірей хотів зруйнувати Січ і обложив її своїм військом, продержав облогу аж 24 дні, але нічого не зміг подіяти і вернувся додому. Та восени того ж року він знов обступив Січ. Помагав йому Турецький султан, котрий для того дав йому своїх яничарів, та ще Молдавський господар. На цей раз Вишневенький, або Байда, як його взивали козаки, продержався довго, але мусив таки покинути Січ, бо не стало харчів, і втік у Черкаси. З Черкас Вишневецький подався до Московського царя Івана Грозного, і думав там остатись, а для того перейшов до нього в підданство.

У 1558-1560 роках він із московською раттю (військом) ходив на Крим і наробив татарам багато шкоди. Але не помирився він за щось із Московським царем, у 1563 році обернувся до Жигимонта ІІ-го і прохав, щоб той прийняв його знов на службу. Той згодився, і Вишневецький після того довго жив у Польщі. Потім, коли покликали його волошські бояри, щоб ішов до них господарити, він задумав зробитись молдавським господарем.

У 1564 році зібрав він 4000 козаків і пішов у Молдавію. Але тут його зрадою спіймали і одпровадили у Константинополь до Турецького султана Селіма II. Селім, сердитий на нього ще за те, що він набігав на Крим, звелів кинути його з високої башти, що стоїть біля моря недалеко Галати, на гаки, на однім гаку зачепився Байда ребром і повиснув над морем. Висячи на гаку, він почав лаяти султана і його віру. Три дні висів він так, і хоч обіцяли йому і волю, і вільне життя, аби він одкаснувся своєї віри і потурчився, він не переставав клясти Турків і їх віру. Якийсь Турок стрельнув нарешті з лука і вбив його. Пісня про Байду і про його смерть дійшла аж до наших часів.

Обравши собі за гетьмана Криштофа Косинського, пішли козаки обороняти своїх земляків і свої права. З першої козацької війни з Польщею (у 1591 році) починаються безнастанні війни між ними на цілих двісті літ, аж поки і Польщу і Україну, знесилених боротьбою, не пошматували чужі держави, та й одних і других позбавили волі.

Про Косинського ми знаємо не багато. Він був з шляхтичів, десь з Підляхії (коло Бреста Литовського), але з тих дрібних шляхтичів, що шукали собі пристановища поміж козаками.

У 1591 ми бачимо його на Запорожжі. Саме перед тим Польський уряд звелів, щоб козаків було не більш, ніж 6.000, і щоб ті реєстрові козаки не змішувалися з нереєстровими. Косинський добре зрозумів, до чого воно йдеться,— збагнув, що республіку (державу з виборним державцем, як це було у Польщі) помирити із шляхетством не можна. Тим-то він і почав сміливо робити повстання проти шляхти. Усі городи і повіти, котрі займав Косинський, присягали, що будуть вірні війську Запорожському. Дотого, усіх селян, що повтікали од панів, він приймав у козаки, і вони ставали на рівному праві з ними.

Орудувати почав Косинський у Білоцерківщині. Козаки узяли Білу-Церкву, а після того й Київ; звідтіль подалися на Волинь і Поділля і найбільш грабували маєтності нелюбих їм панів; зупинилися козаки у Острополі (маєтність князя Острожського, на Волині). Але з усього того повстання не багато вийшло, через те, що й козаків було ще не так багато та й народ не був ще готовий до того. Король хоч і скликав усіх панів на боротьбу з козаками, але вони не охоче слухалися — вони думали, що це проста собі сварка козаків із панами Острожськими. Тільки шляхта з тих повітів на Волині, де козаки найдужче далися в знаки, з’їзжаеться на повітові сеймики і присягається, що не візьметься ні до чого доти, поки не втихомирять козаків. Край об’явлено було на військовому стані. Магнати Корецькі, Острожські та інші, що їх маєтки найбільше пошарпали козаки, стали збирати шляхетське рушення проти козаків. В лютому 1593 року шляхетське військо, під проводом Януша Острожського та Олександра Вишневецького, старости черкаського, виступило проти них. В ті часи надзвичайнішою річчю на війні була — облога. Так воно було й тут.

Косинський вийшов з Острополя і отаборився коло містечка Пятки; в його було тільки 5.000 війська. Поляки облягли козацький табор навкруги, розірвали його і погнали козаків у місто. Тоді Косинський мусів замиритись із Острожським. Але як тільки повернувся він додому, то знов зібрав військо і пішов на город Черкаси, на тамошнього старосту Олександра Вишневецького, що завжди сварився з козаками. Вишневецький хитрощами заманив Косинського до міста, самого із кількома козаками, і там його було вбито.

У князя Константина Острожського духовником був свій православний священик Дем’ян Наливайко, а в того пан-отця Демьяна—брат Северин, розумний, освічений, чоловік. Замолоду Северин Наливайко встиг чимало. Він і вчився в славетній Острозькій академії, що дозволило йому стати справді освіченою людиною, і козакував на Січі, де вважався одним із найкращих гармашів. Збереглися свідчення сучасників, які стверджують, що Наливайко був надзвичайно вродливим, сміливим і вольовим чоловіком. Тривалий час він служив сотником у князя Костянтина Острозького. Але 1594 року з невідомих причин полишив княжий двір і зібравши кількатисячну ватагу, організовував походи на турецькі міста, а також боровся з польськими магнатами. В такий спосіб селяни (а вони тоді складали основу Наливайкового війська) відплачували панству за всі кривди й утиски. Річ Посполита кидає проти Наливайка регулярні війська. І він, зрозумівши, що співвідношення сил не на його користь, утікає на Січ, де гетьманував тоді Григорій Лобода. Король звелів запорожцям не давати притулку Наливайкові з його загоном, однак козаки навіть до уваги не взяли тих слів. Вони охоче приєднувалися до Наливайка.

Наливайко разом з Лободою здійснили похід у молдавські землі, які залежали тоді від Туреччини, взяли також кілька турецьких міст. Потім об'єднане військо повернулося на Поділля і захоплювало польські маєтки та замки. Шляхта кинула проти повстанців усі свої сили. Але козаки розділилися на три загони, які розбрелися по Україні. Одним командував Наливайко, другим Лобода, третім Матвій Шаула. Час од часу вони зливалися в одне військо. 1596 року між Наливайком і Лободою через невідомі причини виник конфлікт. У збройній сутичці Лободу було вбито. Після вбивства Лободи гетьманом стає Матвій Шаула. Запорожці ще з успіхом боролися проти численних польських військ. Однак сили були нерівними. Шляхта оточила козаків на Трипіллі поблизу урочища Гострий Камінь і невпинно обстрілювала з гармат їхній табір. У цьому бою Шаула втратив руку. Гетьманом запорожці проголосили Наливайка.

В 1596 році, перебуваючи у Острозі, Наливайко починає нападати на панські маєтки, — може бути, що підмовив його на те князь Острожський, із братом Демьяном Наливайко уперед іде до Пінська на маєтність пана Яроша Терлецького, а потім на маєтність Олександра Сімашка, тим часом як слуги — шляхтичі цих та інших панів склали собі осібні ватаги, під проводом ватажків Остапа Слуцького і Андрія Ганського, та грабували Луцьк і околиці. Тоді у січні року 1596 король звелів коронному гетьманові Замойському та гетьманові Жолкевському, котрі були тоді у Молдавії, щоб вони йшли на Україну. В кінці лютого Жолкевський прийшов на Волинь. Наливайко із своєю ватагою став одходити до Брацлавщини, де й став на зимівлю. Але уряд висилає проти нього військо, щоб його вгамувати. Тоді Наливайко обертається до козаків. Старшим у них був того часу Григорій Лобода. Лобода не знав, що йому робити з Наливайком: чи йти з ним поруч, чи ні. Та обставини так склалися, що він таки мусів піти на згоду. Жолкевський, бачачи те, послав до Лободи ганців, щоб запорожці не приймали до себе Наливайка з його ватагою. Але козаки не послухали його і таки поєдналися та разом почали поступатися ближче до Києва. Коло озера Гострий Камінь, що біля Білої Церкви, Жолкевський напав на них, але вони одбилися од нього, одступили до Києва, перейшли на той бік Дніпра і отаборилися під Лубнами на урочищі Солониця. Тут Жолкевський оточив їх з усіх боків. Довго билися з поляками козаки, але не сила була вже козакам оборонятися, та ще дотого поміж наливайківцями та запорізькими козаками завелася сварка. Наливайківці вбили Лободу, а на його місце настановили Кремпського. Через сварки, голод козаки не змогли далі здержувати натиску поляків і мусіли піддатися, на умовах дуже тяжких і ганебних: вони повинні були вернутися знову до своїх панів, оддати полякам увесь свій скарб, гармати, здати у неволю Наливайка і 12 інших „старших" (полковників) своїх. Товаришів наливайкових скарано лютою смертю у Варшаві одразу як привезли, а Наливайка додержали до сейму і як з'їхалося до Варшави панство, прилюдно на майдані одтяли йому голову четвертували і порозвішували по місту на палях його руки, ноги і голову.


Случайные файлы

Файл
RESEAR~1.DOC
112589.rtf
144229.rtf
97902.doc
5148-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.