СНІД

СНІД, синдром набутого імунодефіциту (лат.: AIDS; син.: ВІЛ-інфекція) – антропонозна повільно прогресуюча інфекційна хвороба, що виникає внаслідок зараження вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), характеризується глибоким порушенням клітинного імунітету, внаслідок чого організм стає високо-сприйнятливим до опортуністичних інфекцій і пухлин, що зрештою призводить до загибелі хворого.

Вірус імунодефіциту людини належить до родини ретровірусів (Retroviridae). Це РНК- вмісний вірус, генетично й антигенно неоднорідний, має великий ступінь мінливості. Зрілий віріон ВІЛ – це сферична частка діаметром близько 100нм, що складається із серцевини й оболонки. Геном ВІЛ містить унікальний фермент – зворотну транскриптазу, за допомогою якої відбувається зчитування генетичної інформації з РНК на ДНК. Вірус має тропізм до Т-лімфоцитів-хелперів(СД4).

ВІЛ не стійкий у зовнішньому середовищі. Він інактивується за температури 56°С протягом 30 хв, за температури 70- 80°С гине через 10хв під час кип’ятіння – через 1хв. Вірус через 1 хвилину гине під впливом 70% етилового спирту, 0,5% гіпохлориту натрію, ефіру, швидко інактивується під час обробки звичайними дезінфекційними засобами. Стійкий до висушування й заморожування за температури – 70°С, відносно стійкий до іонізуючої радіації, ультрафіолетового опромінення.

Резервуар і джерело збудника – хвора людина в безсимптомній чи клінічно вираженій стадії захворювання, а також вірусоносій. Вірус міститься у великій концентрації не тільки в крові, але й у першу чергу в спермі, а також у менструальних виділеннях і вагінальному секреті, які і становлять найбільшу епідеміологічну небезпеку. Крім того, ВІЛ виявляється в грудному молоці, слині, слізній і спинномозковій рідині, у різноманітних тканинах, поті, сечі, калі. Період заразливості джерела точно не встановлений; вважають, що хворий заразний довічно.

Головне значення в розповсюдженні ВІЛ має контактний механізм передачі збудника. Він включає статевий (найчастіший) і контактно - кров’яний (трансфузійний, парентеральний ) шляхи передачі вірусу. Серед захворілих переважають особи сексуально активного віку. Особливо інтенсивне інфікування ВІЛ спостерігається у разі гомосексуальних статевих контактів (цьому сприяє травматизація шкірних покривів і слизових оболонок під час анальних статевих зносин), при цьому ризик зараження пасивного гомосексуаліста у 3 – 4 рази вищий, ніж активного. Під час гетеросексуальних контактів із хворими (носіями) зараження жінок від чоловіків відбувається частіше, ніж чоловіків від жінок. Під час переливання крові та деяких її препаратів передача вірусу призводити до зараження у 80-100 % випадків. Зараження може відбутися у разі повторному використанні медичного інструментарію у тому числі шприців і голок. Внутрішньом’язові, підшкірні ін’єкції і випадкові уколи інфікованим інструментом служать причиною зараження в 0,2 – 1% випадків. У наркоманів під час внутрішньовенного введення наркотичних препаратів ймовірність захворювання складає 30 %.

Можливий "вертикальний" механізм передачі збудника, що реалізується в організмі вагітної жінки, коли плід інфікується в матці. Ризик передачі ВІЛ дітям від серопозитивних матерів становить до 30 – 50 % і збільшується у разі грудного вигодування. Можливе контактне зараження дитини і під час пологів, а також зараження матерів від інфікованих дітей грудного віку під час годування груддю.

Трансмісивна передача ВІЛ практично не можлива, тому що збудник в організмі кровоносних комах не розмножується. ВІЛ не передається через повітря, питну воду і продукти, а також сечу, піт, слину хворого. Як виняток, існує ризик зараження в побуті у випадку спільного з вірусоносієм або хворим користування зубною щіткою, ножем, ножицями тощо.

Природна сприйнятливість досить висока. Сезонність не характерна. Поширення інфекції має характер пандемії, однак найбільш ураженим є населення країн Африки і США. В усіх країнах захворювання реєструють переважно у великих містах.

В Україні прийнята класифікація СНІДу, згідно з якою розрізняють 5 стадій:

І. Гостре захворювання.

ІІ. Безсимптомне носійство.

ІІІ. Персистуюча генералізована лімфаденопатія (ПГЛ).

IV. СНІД-асоційований комплекс (СНІД-АК).

V. СНІД (термінальна стадія ВІЛ-інфекція).

СНІД характеризується тривалим інкубаційним періодом – від 2 – 3 тижні до 5 років.

Гостре захворювання може починатися непомітно, субклінічно, або за типом гострої інфекції. Варіант перебігу клінічно вираженої первинної ВІЛ-інфекції має місце у 50 – 70 % випадків. Більшість таких пацієнтів звертається за медичною допомогою, але правильний діагноз установлюють рідко. Ознаки гострого захворювання з’являються між 3–6-м, максимально між 1–8-м тижнями після зараження і нагадують симптоми інфекційного мононуклеозу. Основні з них: субфебрильна або фебрильна температура, часто відзначається загальна слабкість, головний біль, гіпергідроз, біль у м’язах та суглобах, плямиста, плямисто-папульозна або еритематозна висипка. Збільшуються лімфатичні вузли, які часто залишаються збільшеними і після зникнення гострих проявів. Збільшенням лімфатичних вузлів частіше починається з потиличних і задньо-шийних, пізніше збільшуються підщелепні, пахові і пахвинні. Під час пальпації вузли еластичні, не болючі, рухомі, не спаяні між собою, розмірами від 1 до 5 см, частіше – 2 – 3 см у діаметрі.

У деяких осіб хвороба перебігає як гостра респіраторна інфекція. У цих випадках пацієнта турбує кашель. Рідше доходить до запалення оболон мозку з невеликим плеоцитозом і збільшенням кількості білка. У переферичній крові можна виявити мононуклеари. Через декілька тижнів, місяців і навіть років після клінічного поліпшення розвивається чергове загострення хвороби. З часом загострення стають тривалішими, а ремісії – більш короткочасними. Під час лабораторних досліджень у перші дні виявлять лімфоцитопенію, що змінюється на 2 – 3- му тижні на лімфоцитоз за рахунок збільшення СD8-лімфоцитів, хоча кількість CD4- лімфоцитів не змінена; можливе підвищення рівня тарнсаміназ. Тривалість цієї дії від кількох днів до 1 – 2 місяців, після чого хвороба у наступну стадію. Слід зауважити, що гостра стадія розвивається не в усіх ВІЛ-інфікованих, іноді вона минає непоміченою.

Безсимптомне носійство ВІЛ-інфекції клінічно не проявляється, його можна виявити тільки за допомогою специфічних методів обстеження. Під час рутинних досліджень увагу слід звернути на лейкопенію, анемію і збільшену ШОЕ, що наштовхує на думку про безсимптомне носійство. У 30 – 50 % безсимптомних носіїв у середньому через 10 років розвивається СНІД.

Персистуюча генералізована лімфаденопатія. Єдиним клінічним проявом цієї стадії може бути збільшення лімфатичних вузлів, що утримується протягом місяців і навіть років. ПГЛ діагностують, коли у ВІЛ-інфікованого виявляють збільшення не менш ніж двох груп периферіних лімфатичних вузлів (крім пахвинних) понад 1 см у діаметрі, яке утримується понад 3 місяці, за відсутності захворювання, що могло б спричинити такий ефект. Гіперплязія підщелепних лімфатичних вузлів за відсутності патології ротової порожнини є особливою рисою ПГЛ. Збільшуватись можуть і позаочеревинні лімфатичні вузли, що симулює картину гострого живота. У більшості ВІЛ-інфікованих виявляють по 1 – 3 збільшених лімфатичних вузли, переважно пахвових, задньошийних, передньошийних, надключичних і ліктьових. Вони збільшуються асиметрично, рухомі і не болючі, контуруються під шкірою.

У цій стадії симптоми хвороби часто носять неспецифічний характер – гарячка, виражена інтоксикація, підвищена пітливість, біль у м’язах і суглобах, катаральні явища з боку верхніх дихальних шляхів, поліморфна висипка загальна слабкість. Іноді можуть спостерігатися нетривалі порушення діяльності центральної нервової системи – від головного болю до виникнення лімфоцитарного менінгіту і гострої енцефалопатії з втратою орієнтації і пам’яті. Характерні різні форми ангін; збільшення печінки й селезінки. У цей період у сироватці крові знижується абсолютна кількість CD4. Прогностично несприятливим у цій стадії є підвищення титру вірусу у крові. Стадія ПГЛ триває в середньому від 6 місяців до 5 років.

СНІД – асоційований комплекс триває від 3 до 7 років і супроводжується розвитком бактеріальних, вірусних, грибкових, протозойних інфекцій і пухлинних процесів, що виникають на фоні порушеного імунітету.

Стадія СНІД-АК настає тоді, коли у зараженої особи з’являються одночасно або послідовно як мінімум дві з представлених нижче ознак, що утримуються довше ніж 3 міс а)періодична або постійна гарячка вище ніж 38°С;

б) втрата 10% маси тіла і більше порівняно з попереднім періодом;

в) генералізоване збільшення лімфатичних вузлів;

г)періодична або постійна діарея (більше ніж 2 випорожнення на добу);

д) нічна пітливість;

ж)відчуття фізичного і психічного виснаження.

Комплекс перелічених проявів у 10 – 35% ВІЛ-інфікованих виникає перед розвитком клініки СНІДу. Звичайно у цих осіб СНІД розвивається впродовж наступних 3 років.

Серед протозойних інфекцій основою є пневмоцитна пневмонія, зумовлена Pneumocystis carinii, - одне з найтяжчих ускладнень СНІДу (спричиняє майже 40% летальності ВІЛ-інфікованих ). Проявляється двобічним ураженням легень – сухим кашлем, задишкою, різкою інтоксикацією, тяжкою недостатністю кровообігу. Може виникати також токсоплазмоз головного мозку, що перебігає у формі енцефаліту; рідше відзначається вісцеральний лейшманіоз, лямбліоз і абеміаз.


Случайные файлы

Файл
74851-1.rtf
109141.rtf
166475.rtf
43202.rtf
31305.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.