Социально-политическое развитие на Украине в XIX веке /Укр./ (31175-1)

Посмотреть архив целиком



ТЕМА:

"СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК І НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ В УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ В ПЕРШИІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТ."






ПЛАН:


1. Криза феодально-кріпосницької системи і особливості соціально-економічного процесу в Україні.

2. Виникнення і діяльність Кирило-мефодіївського товариства.

3. Піднесення руху за національне відродження на західно-українських землях.




I. Криза феодально-крепосницької системи і особливості соціально-економічного

процесу в Україні.



Історія України XIX ст. характеризується важливими подіями у всіх сферах соціально-економічного життя і суспільно-політичного руху. На протязі цього часу зчинилося перетворення Росії, т тому числі України, із феодально-крепосницької в капіталістичну, сформувався промисловий пролетаріат, помітно розгорнувся визволювальний рух, почав поширюватись марксизм.

Особливістю історичного розвитку першої половини XIX ст. являється те, що поряд з феодальним ладом, виникають товарно-грошові відносини, ринок, розвивається промисловість, тобто паралельно починають існувати феодальні і буржуазні відносини. Ці процеси ще більше погіршують положення трудового народу. В зв‘язку з цим поширюється антикріпосницький рух.

Перша половина XIX ст. в історії України була періодом розладу і кризи феодально-кріпосницької системи та розвитку нових капіталістичних відносин. У першій половині XIX ст. в суспільно-політичному житті продовжували панувати кріпосницькі відносини. ЇЇ основними рисами були: а) колонізація натурального господарства; б) наділення виробника засобами виробництва, землею ; в) особиста залежність селянина від поміщика. Переважну більшість земель утримувало в руках дворянство, а селянство перебувало у феодальній залежності від поміщиків і держави. Так, на передодні реформи 1861 р. у поміщиків було понад 70% всієї землі та близько 60% загальної чисельності селян.

Капіталізму, як формації, передували гостра боротьба між старими, кріпосницькими і новими, капіталістичними формами господарського питання. Ця боротьба проявлялась у повільному, але неухильному розвитку капіталістичного виробництва, в зростанні товарно-грошових відносин, котрі проникали у селянське господарство, в розшаруванні селянства і формуванні нових двох класів - наймитів і промислової буржуазії, в поширенні ринку та збільшення вивозу за кордон, в укріпленні економічних зв‘язків як між українськими, так і між великоруськими губерніями. В першій половині XIX ст., не зважаючи на колоніальну політику царизма, економіка України під впливом більш передової Росії переживала повільний, але неухильний розвиток. Всі три райони України - Лівоберіжна, Правоберіжна і Південна Україна були пов‘язані з центральною Росією. Окрім того, в укріпленні економічного зв‘язку велику роль відіграла спільність економічної політики, єдиний грошовий обіг, таможня служба.

Капіталістичні відносини проникали також у селянське господарство, руйнували його замкнутий натуральний характер і посилювали процес соціального розшарування селянства. З одного боку збільшувалась кількість бідних, безземельних селян, а з другого зростала кількість сільських багачів (кулаків), частина яких ставала сільською буржуазією. Так в економічній структурі феодального суспільства поступово формувалися капіталістичні відносини. Це було обумовлено розширенням товарно-грошових відносин та іншими факторами буржуазної модернізації. Земля все частіше ставала не тільки об‘єктом куплі-продажу, а і орендних відносин. Володарями ставали купці, заможні селяни.

Розвиток виробництва в першій половині XIX ст. супроводжувався не тільки зростанням кількості промислових виробників та робочими, але і якісними змінами; збільшувалось використання капіталістичних форм праці, змінювалась структура промисловості.

Нові явища в промисловому розвитку України як і у Росії в цілому, були неухильний зріст наймитів-виходців, головним чином з розорених державних селян, та інші. Так, якщо в 1828 р. кріпосні працівники складали 74,4% від спільного числа працівників, то вже в 1861 р. 73,7% від всіх працівників були вже вільними.

Важливими змінами, які діялися в галузі промисловості у 30-50 роках, було часткове чи повне подолання технічної відсталості, заснованої на кріпосній праці. Так до 1861 р. капіталістичні виробництва одержали повну перевагу над поміщиками. Господарська спеціалізація районів, розвиток переробної промисловості, зріст міст, їх населення , розкладання натурального господарства, поглиблення процесу розшарування селян - все це створювало сприятливі умови для розвитку товарного виробництва, для розширення внутрішнього ринку. Внутрішній ринок України був складовою частиною спільноросійського ринку.

Купля-продаж товарів здійснювалась через густу мережу торгів і ринків. На ярмарках України були в оберненні різноманітні товари, привезені з міст Росії, України, із-за кордону. Наявність великої чисельності ярмарок, торгів, ринків, збільшення їх товарооборотів і зріст товарно-грошових відносин, постійної торгівлі в містах - все це свідчить про збільшення процесу суспільного розділу праці. Розвиток товарного виробництва все більше і більше втягувало Україну, як складову частину Росії в світовий ринок. Неухильний зріст внутрішньої і зовнішньої торгівлі був важливим фактором, посилюючий розклад феодально-кріпосницького спосіба виробництва.

Таким чином, коренні зміни, які діялися в першій половині XIX ст. в економіці України, як і в економіці Росії в цілому, були наслідком гострої боротьби між старим, віджившим свій вік, феодально-кріпосницькими відносинами і новим капіталістичним укладом.



II. Виникнення і діяльність Кирило-Мефодіївського товариства.


З березня 1847 р. студент Київського університету Олексій Петров доніс царським властям про таємне товариство, яке він випадково виявив. Поліція зразу ж арештувала провідних членів цієї групи й доставила їх у Петербург. У результаті посилених допитів власті дізналися про існування Кирило-Мефодіївського товариства першої на Україні організації політичного спрямування.

Незабаром стало очевидним, що побоювання властей відносно наявності широкого підпільного руху були перебільшеними. Товариство складалося всього з десятка активних членів та кількох десятків співчуваючих. До групи входили молоді представники української інтелігенції на чолі з Миколою Костомаровим (обдарованим істориком і викладачем університету), вчителем Василем Білозерським (вихідцем із дворян) та Миколою Гулаком (дрібним, але високоосвіченим чиновником). Хоч два інших інтелігенти викладач гімназії та письменник Пантелеймон Куліш і вже добре знаний поет Тарас Шевченко підтримували з товариством не дуже стійкі зв'язки, їх також заарештували. Товариство було не лише малочисельним, а й обмеженим у своїй діяльності. Протягом приблизно 14 місяців його існування «браття» збиралися кілька разів на тривалі філософські й політичні дискусії (під час однієї з них якраз і був присутній донощик Петров) та підготували ряд положень своєї програми.

Найважливіші з цих положень, сформульованих Костомаровим, містились у творі під назвою «Закон Божий (Книга Буття українського народу)». Написаний в дусі романтизму та ідеалізму того часу, пройнятий шануванням християнських цінностей і панслов'янськими елементами, цей твір, що зазнав сильного впливу польських моделей, закликав до перебудови суспільства на засадах справедливості, рівності, свободи, братерства. Серед пропонованих у ньому конкретних заходів були скасування кріпацтва, ліквідація юридичних відмінностей між станами, доступність освіти для мас. Національне питання, що з усією очевидністю привернуло найбільшу увагу товариства, ставилося на широкий контекст панславінізму: «Всі слов'янські народи мають право вільно розвивати свої культури і, що важливіше, вони повинні утворити слов'янську федерацію з демократичними інститутами, аналогічними тим, що є у Сполучених Штатах». Столицею федерації мав стати Київ.

Першою по шляху створення федерації мусила піти Україна, яку Костомаров та його однодумці вважали водночас і найбільш пригніченою, й найбільш егалітарною серед усіх слов'янських суспільств через відсутність у ній знаті.

Подібне до Христового, воскресіння цієї країни описувалося у псевдобіблійному стилі: «І зруйнували Україну. Але то лише здавалося... бо голос України не змовк. Встане Україна з своєї домовини і закличе братів-слов'ян; почувши її заклик, повстануть всі слов'яни... і стане Україна самостійною республікою у слов'янському союзі. Тоді всі народи вказуватимуть туди, де на карті розміщена Україна, і казатимуть: «Дивіться, відкинутий будівельниками камінь став наріжним каменем». Таке мессіанське бачення майбутнього України у рамках федерації хоч і спиралося на надмірно ідеалізовану картину її минулого, але виключало ідею її повної незалежності. Переважна більшість членів товариства, за винятком Шевченка й ще кількох, сумнівалися у здатності своїх «м'яких» і «поетичних» співвітчизників існувати незалежно.

Погоджуючись щодо загальних засад, учасники групи, однак, розходилися в питанні про те, що вважати першочерговим і найголовнішим. Для Костомарова це були єдність і братство слов'ян; Шевченко палко вимагав соціального й національного звільнення українців, а Куліш наголошував на важливості розвитку української культури. Більшість висловлювалася за еволюційні методи, сподіваючись, що загальна освіта, пропаганда й «моральний приклад», який вони подаватимуть властям, це найдійовіші засоби досягнення поставленої мети. На відміну від них Шевченко і Гулак представляли думку меншості, згідно з якою лише шляхом революції можна здійснити бажані зміни. Втім ці розходження не слід перебільшувати. Членів товариства безсумнівно об'єднували спільні цінності та ідеали й, що найхарактерніше, бажання покращити соціально-економічну, культурну й політичну долю України.


Случайные файлы

Файл
73314.rtf
100608.rtf
work.doc
111940.rtf
71641-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.