Философия нового времени /Укр./ (29733-1)

Посмотреть архив целиком

Проблема методу філософії Нового часу


Вступ

На кінець XVI- початок XVII ст. буржуазні виробничі відносини настільки розвинулися в рамках феодального суспільства, що стали можливими успішні спроби буржуазії політично оформити переворот, який вже фактично відбувся в базисі. Наприкінці XVI ст. перемагає буржуазна революція у Нідерландах, в середині XVIІ ст. - у Англії. Народжується новий клас буржуазія. Економічна діяльність, інтереси реально практичного життя ведуть до дійсного пізнання світу, в тому числі природи, до орієнтації на пізнання, яке б не було засновано лише на цитатах із Біблії, а яке опиралось на практичний досвід.

Для формування науки Нового часу, характерна орієнтація на пізнання дійсності, що опиралася на відчуття. Одночасно перед філософами і вченими потає питання про сутність і характер самого пізнаня, що приводить до підвищення значення гносеологічної орієнтації Нової філософії.

Якщо орієнтація на чуттєве і практичне пізнання провокується розвитком емпіричної науки, то намагання вияснити взаємозв’язок і взаємодії закономірно веде до збільшення раціонального розгляду, який ближче до Евклідової геометрії, ніж до арістотелево-схоластичної концепції. Тому з розвитком чуттєвого емпіричного пізнання світу розвивається і точне, раціональне, математичне мислення. Як емпіричне так і раціональне пізнання ведуть до розвитку науки як цілого, формують її характер і проектуються на складальні основні напрями філософського мислення Нового часу.

В даній роботі зроблена спроба пояснити, що таке пізнавальний процес та метод пізнання, розглядається становлення наукової методології на першому, і на мою думку найголовнішому етапі, її зародженні. Цим і є цікава філософія нового часу. В рефераті охоплений перший період цієї епохи. В якій найяскравішими були два протилежні погляди на метод пізнання, це індукція Бекона та дедукція Декарта. Їхні філософські концепції цікаві тим, що були одні із перших у цьому напрямку філософії. Інші філософи того часу (Локк, Гобс, Берклі, Юм, Спіноза) не ставили перед собою основну мету – це винайдення методу. А філософія Джона Локка і Томаса Гобса біль стосується соціальних та політичних проблем. Але вони також, як і інші, відіграли звачну роль в історії філософії.

Реферат складається із двох основних розділів. В першому– обговорюєтья, що таке метод та процес пізнання. В другому представлені методології Френціса Бекона та Рене Декарта.

По даній тематиці мною була опрацьована література, список якої приведений в кінці реферату. В основному це були підручники по філософії та курси лекцій.


Пізнавальний процес та метод пізнання

Пізнання є процесом ідеального освоєння реального світу. Реалізуючись у ході відображення його свідомістю, пізнавальний процес постає принципово творчим відображенням об’єктивної реальності, оскільки його результатом не є створення ідеальної копії наявного стану речей, “повторення” в ідеальній формі того, що є. Таким чином, пізнання відображає не тільки дійсно існуючі (або тіщо дійсно існували) предмети, процеси і явища, але й усіх їх можливі модифікації. Інакше кажучи пізнання вілображає загальне.

Отже, пізнавальний процес відображає не саму реальність як таку, а “конструктивні схеми” речей і процесів, що складають її, і тому відображає не тільки “здійснені” варіанти цих “схем” (дійсність, наявний стан речей), але й одночасно і всю сукупність нездійснених варіантів, тобто можливості. Щоб реалізуватись у практиці, можливості повинні бути зафіксовані у всьому своєму розмаїтті, проаналізовані з точки зору їх відповідності інтересам людини, щоб на цій основі зробити вибір саме тих можливостей, які цим інтересам відповідають, і після цього запропоновані практиці (як мета, що визначає спосіб діяння). Таке відображення реалізується завдяки мові. Саме в ній можливості набувають статусу своєрідного “чуттєвого”, (у субстраті звуків усної чи знаків письмової мови) існування.

Завдяки “перевдяганню”можливостей у мовну оболонку вони стають цілком доступними для аналізу і вибору, зберігаючи разом з тим свій “можливісний” статус існування. І, пізнаючий суб’єкт (вчений, мислитель тощо) безпосередньо нає справу саме із специфічним світом.

Говорячи про минуле (про те, чого вже немає в дійсності) або про майбутнє (про те, чого немає), ми фактично безпосередньо маємо справу із знанням про минуле чи майбутнє, яке відчутно існує для нас, у вигляді “мовної реальності”. Та й про типерішнє ми говоримо значною мірою маючи на увазі не стільки дійсні, скільки можливісні його аспекти.

З характиристики пізнавального процесу, як відображення навколишньої реальності випливає характеристика істини як правильного, адекватного її відображення. Якщо з якихось причин адекватність відображення порушується, деформується, результат пізнання набуває протилежного характеру – заблудження. Однак наше відображення ніколи не є дзеркальною копією реального світу, а якщо між реальним предметом і його пізнавальним образом не існує такої абсолютної (“дзеркальної”) подібності, то виникає питання про критерії розрізнення між правильним і деформованим відображенням, між істиною і заблудженням.

Метод (грецьке metodos) в широкому розумінні слова – “шлях до чого-небуть”, спосіб соціальної діяльності в любій її формі, а не лише в пізнавальній. Поняття методології має два основні значення: 1) система визначених способів, прийомів і операцій, що застосовуються в тій або іншій сфері діяльності (в науці, політиці мистецтві і т. д.); 2) вчення про цю систему, теорія метода. Так, методологія науки досліджує структуру і розвиток наукового знання, засоби і методи наукового дослідження, способи інтерпритації його результатів, механізми і форми реалізації знання в практиці. Але не правильно повністю зводити методологічне до раціонального. “Все що існує не ділиться на розум без залишку”, так як існують і нераціональні засоби і прийоми пізнання.

Проблема метода завжди була в центрі філософської та наукової думки, особливо починаючи з Нового часу, і обговорювалась в рамках багатообразних, в тому числі полярних підходів. Зараз методологічні питання широко ставляться і розв’язуються в таких напрямках і течіях думки, як філософія науки, діалектичний матеріалізм, феноменологія, структуралізм постструктуралізм, остпозитивізм та ін. Специфіка соціальної методології досліджується у сучасній герменевтиці, теорії інтерпритації текстів і своєрідній філософській концепції (Г. Гадамер, П.Рікер, ін.).

Таким чином, метод (в тій або іншій формі) зводиться до сукупності визначених правил, прийомів, способів, норм пізнання і діяння. Він є системою принципів, вимог, які орієнтують суб’єкта при розв’язку конкретної задачі, досягнення результата в даній сфері діяльності. Він дисциплінує пошук істини, дозволяє з економити сили і час, рухатись до цілі найкоротшим шляхом.основна функція метода – регулювання пізнавальної і інших форм діяльності.

Але недопустимо впадати в крайності: 1) недооціювати або відкидати роль метода і методологічних проблем (“методологічний негативізм”); 2) перебільшувати або апсолютизувати значення метода, перетворювати його в “універсальну відмичку” до всього, в простий і доступний інструмент наукового відкриття (“методологічна ейфорія”). В сучасних методологічних концепціях, як правило, стараються недопускати вказаних крайностей, хоча вони і зустрічаються.

Кожний метод розробляється на основі певної теорії, яка тим самим виступає його необхідною передумовою. Ефективність, сила кожного метода обумовлена змістовністю, глибиною, фундаментальністю теорії, яка “співіснує з методом”. В свою чергу, метод розширяється в систему, тобто використовується для подальшого заглиблення і розгалудження знання, його матеріалізації в практиці.

В науковому пізнанні істинним повинен бути не лише його кінцевий результат (сукупність знань), але і ведучі до нього шляхи, тобто метод, що досліджує і стверджує специфіку цього метода. Тому не можна “розводити” предмет і метод. Любий метод виникає із реального життєвого процесу і знову входить в нього. Метод ненав’язується предмету пізнання, а змінюється у відповідності з їх специфікою. Наукове дослідження здійснюється як рух у визначеному матеріалі, вивчення його особливостей, форм розвитку, зв’язку відношень. Одже, істинність метода завжди обумовлена насамперед змістом предмета (об’єкта) дослідження.

Розглядаючи співвідношення понять “метод”, ”предмет”, “теорія”, “суб’єкт-об’єкт”, необхідно звертати увагу на дві обставини. По-перше, метод не є щось безсуб’єктне, що існує окремо без суб’єкта. Останній завжди включається в метод, невідривний від нього. Інакше акжучи, “людина – центр всієї методології”(Фейербах). По-друге, будь-який метод є так або інакше органом, тобто носить інструментальний характер, є системою регуляторів.

Метод існує, розвивається лиш в складній діалектиці суб’єктивного і об’єктивного при визначальній ролі останнього. В цьому змісті кожний метод насамперед об’єктивний, змістовний, фактичний. Разом з тим він одночасно суб’єктивний, але не як сукупність довільних прийомів, правил і процедур, а як продовження і завершення об’єктивності, із якої він виростає.

Багатообразність методів людської діяльності обумовлює багатообразний спектр методів, які можуть бути класифіковані по самим різним критеріям. Насамперед слід виділити методи духовної, ідеальної (в тому числі наукової) і методи практичної, матеріальної діяльності. В теперішній час стало очевидним, що методологія не може бути обмежена лише сферою наукового пізнання, вона повинна виходити за її межі, і включати в свої орбіти і сферу практики. При цьому необхідно мати на увазі тісний зв’язок цих двох сфер.


Случайные файлы

Файл
95662.doc
12.doc
ref-19966.doc
76022-1.rtf
55207.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.