Демонология на Украине (20309-1)

Посмотреть архив целиком

Демонология на Украине

Вступ.

Народні вірування про вовкулаків:

передумови формування уявлень про вовкулаків; походження назви “вовкулак”;

особливості вовкулаків як персонажів української демонології.

Образ русалки в українській народній уяві:

відмінності русалок від подібних персонажів європейської

демонології;

звичаї та обряди пов'язані з русалками.

Мавки та чугайстер:

аналоги мавок в зарубіжних віруваннях;

відмінність між мавками та русалками;

поняття про чугайстра.

Повір'я про упирів:

слов'янські корені поняття “вампір”;

узагальнене поняття про упирів на Україні;

види упирів.

Відьми:

народні вірування, пов'язані з відьмами;

сутність відьмацької натури в народній уяві;

способи визначення та знешкодження відьом.

Не є таємницею, що вірування та повіря – ця основа світоглядних уявлень людей і найважливіша складова їхнього духовного життя – до останнього часу або залишались поза увагою науковців, або ж описувалися ними досить однобічно. Ставлення до них було переважно негативним - як до пережиткових явищ культури. Постулатом вважався відомий вислів Ф.Енгельса про те, що релігійні вірування - не що інше, як фантастичні відображення в головах людей тих зовнішніх сил, котрі панують над ними в їхньому повсякденному житті. Ця в цілому вірна теза у більшості наукових досліджень нерідко гіпертрофувалася, що призводило до звуження величезного спектра народних вірувань та повірїв. Адже безперечним є той факт, що всі міфологічні й демонологічні уявлення, магічні обряди та ритуали не тільки повязані з фантастичною сферою - вони, як правило, відбивають і багатющий міжпоколінний досвід людей, а часом відтворюють їхні вікові прагнення. Тому це зобовязує нас пильніше придивитись до даного феномена, що грав неабияку роль в становленні та розвитку духовності народу.

Зростання національної самосвідомості населення, підвищений інтерес до витоків традиційної культури, етнічної історії диктує звернення до цієї проблеми, адже розпочатий процес національного відродження України може бути прискорений, зокрема, через засвоєння духовних багатств народу, накопичених поколіннями. Збіднення духовного етносу, а відтак і криза суспільства, є безперечним наслідком кожної незаповненої прогалини у системі міжпоколінної передачі культурної інформації, що і визначає практичний інтерес до вивчення народних вірувань та уявлень.

Не менш важливий аспект цього інтересу – суто науковий, історичний. Народні вірування та уявлення вбирали в себе все багатоманіття ідей, що панували в різні епохи, хоча їх не можна вважати своєрідним “музеєм”, де ці ідеї постійно зберігаються. Аналіз різночасових ідей, що втілені у народні вірування, виявляє насамперед історичні звязки тих словянських племен, що колись проживали на території України, з іншими народами, дозволяючи “прочитати” не тільки історичну долю країни, а й духовний рух її народу.

Система вірувань та повірїв українців є надзвичайно строкатою і складається з цілого ряду регіональних варіантів, що є наслідком зародження в суперечливих умовах. З одного боку - це тісні культурні взаємини з сусідніми народами (росіянами, білорусами, молдаванами, болгарами, греками ), з іншого– боротьба з численними державами, котрі зазіхали на українські землі. Такими у різний час були і Велике князівство Литовське, і Річ Посполита, і османська Туреччина, і королівська Румунія та Угорщина, і буржуазна Чехословаччина, і, звичайно, царська Росія. Кожна з цих держав, підкорюючи окремі землі України, привносила свій культурний чи релігійний фон: чи то полонізацію, румунізацію, русифікацію, чи то покатоличення, омусульманення тощо.

По мірі прискіпливого розгляду походження міфологічних та демонологічних уявлень народів виразніше проступає стадіальність їхнього розвитку, що була викликана передусім соціальними умовами – різними для різних історичних періодів. Певним рубежем якісної трансформації цих уявлень було прийняття християнства, яке радикально позначилось на розумінні сутності вірувань та повірїв. Найдавніші дохристиянські уявлення людей, як правило, повязувались із нагальними господарськими інтересами і грунтувалися на вірі в особливу силу тих чи інших явищ природи, а у деяких випадках – на вірі в їх надприродну силу. Через віру, шляхом виконання магічних дій, людина намагалася вплинути на досягнення поставленої мети: захистити врожай, забезпечити спокій домашнього вогнища, вилікувати хворого. Словом, людина виступала тут переважно як активне начало, а не тільки як жертва сил природи. Щодо другорядних побутових проблем, то їх реалізація здійснювалася, як правило, за допомогою активних методів впливу - прикмет, вірувань, передбачень – усього того, що отримало назву повірїв.

Із впровадженням християнства у віруваннях та повірях зростає елемент надприроднього, але він обовязково повязується з вірою в реальне його існування, отже, з вірою в реалізацію будь-якого бажання, якщо звернутися по допомогу до надприродних сил – богів, наприклад. Усе, що стосувалось фантастичного, надприродного, але не повязувалось з вірою, не відносилося до релігії та вірувань; воно могло відноситися до традиції, до поезії, чи до казок: в них був елемент фантастичного, вигаданого, але людьми він не сприймався як реальність.

Варто зазначити, що духовну культуру українського народу наші пращури почали творити ще задовго до християнського періоду на Україні. Разом із християнством Візантія принесла нам свою культуру, але саме свою культуру, а не культуру взагалі. Зустріч Візантії з Україною – це не була зустріч бідного з багатим; це була зустріч якщо не рівних, то близьких потугою, але різних характером культур. Ще й тепер ми маємо у своїх звичаях і усній народній творчості ознаки зустрічі, поєднання староукраїнської, дохристиянської та християнської культур. Проте ми так звикли до цього, що іноді не можемо розпізнати, де кінчається в народних повірях староукраїнське, і де починається християнське.

Отож, торкнувшись такої обширної та багатогранної теми, якою є словянська демонологія, варто зупинитись детальніше на найколоритніших її представниках.

Обряди та звичаї зустрічають людину при народженні, супроводжують на її життєвому шляху, не полишають навіть біля труни. Вони складають спадок предків, в якому зібране все розумове багатство і в якому коріняться всі національні особливості нащадків. Серед такої спадщини окремо виділяються вірування в перетворення, в перевертництво, які відображені не тільки в казках про перевтілення героїв, але і в сучасних переказах про відьом та вовкулаків.

Тимчасово полишаючи оповідь про відьом, сутність яких описуватиметься в окремому розділі, докладніше зупинюся на не менш поширених в народі розповідях про вовкулаків. Готуючи матеріали для написання даного розділу, я зрозуміла, що з відомих фактів та розповідей важко вивести певне уявлення про цих перевертнів, риси яких цінителі та збирачі народних повірїв змішують інколи з деякими рисами, притаманними упирям чи вампірам. Спираючись на матеріали усної народної творчості, етнографічні нариси та інші опрацьовані матеріали, переді мною постала необхідність зясування походження, витоків повіря про цих персонажів .

Звідки ж взагалі зявились повіря про вовкулаків та хто це такі? З найдавніших часів людина ділила навколишній світ на дві нерівні частини: Своє та Чуже. Своє - це своя сімя, своє племя, свій рід, своя територія, знайома та обжита. Чуже - це дикий, ворожо налаштований світ, що оточує Своє, і завжди несе загрозу та небезпеку, виштовхуючи людину із звичного середовища проживання. І посланцем з того, інакшого, світу, людина вбачає його споконвічного жителя - дику тварину, або покійника (тобто того, хто відійшов з цього, свого, світу, на той, чужий). Уявлення про Своє та Чуже, можливо, найдревніше для людства, і служить воно джерелом забобонів, одне з яких – віра в перевертнів-вовкулаків.

Синонімом слова “вовкулак” є “вурдалак”, особливістю якого є можливість точно вказати дату виникнення - 1835 рік. Саме тоді був написаний, а тоді і надрукований відомий вірш О.С. Пушкіна з циклу “Песни западных славян”:

Трусоват был Ваня бедный:

Раз осеннею порой

Весь в поту, от страха бледный,

Чрез кладбище шёл домой.

Бедный Ваня еле дышит,

Спотыкаясь, чуть бредёт

По могилам; вдруг он слышит,

Кто-то кость, ворча, грызёт.

Ваня стал; шагнуть не может.

Боже, думает бедняк ,-

Это, верно, кости гложет

Красногубый вурдалак!

Горе! Малый я не сильный!

Съест упырь меня совсем,

Если сам земли могильной

Я с молитвою не съем!

Что же? Вместо вурдалака

(Вы представьте Вани злость!)

В темноте пред ним собака,

На могиле гложет кость.


До заголовка відсилає зноска “Вурдалак. Вудкоглак. Упир.” Іншими словами, це мрець, що встає з могил та смокче кров живих людей. Людина, яку вкусив упир, сама стає упирем, а врятувати від нього міг лише шматок землі, взятої з могили, який треба зїсти. Проте всі ці відомості стосуються лише упиря, а з вурдалаком справи складніші. Дійсно, в міфології наших далеких предків існував персонаж із схожим імям –“волколак”. Подібно до упиря, це був перевертень, який випивав всю кров з людини, котра сама ставала “волколаком”. Проте перетворювалась вона не в мерця, а у вовка, імя якого вимовлялось по-різному - “вулколак”, “вурколак”. Цікаво, що ці варіації згадує і персонаж драми О.В.Сухово-Кобиліна “Смерть Тарелкина” Расплюєв. Розповідаючи про страшне чудовисько, яке пє кров петербуржців, Расплюєв з жахом каже: “Вурдалак, вудкоглак, упир”. Тому, можливо, О.С.Пушкін, нечітко почувши вимовлене імя вовкулака, відтворив його як вурдалака. Замінивши його, він ототожнив вовкулака з упирем. Обидва чудовиська дійсно мають спільні риси: обидва – перевертні, що харчуються кровю, прибульці із ворожого світу, які затягують в той світ своїх жертв.


Случайные файлы

Файл
28130.rtf
ILLUST.DOC
2487.rtf
13372-1.rtf
24848.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.