Генеза та семантико-функціональні особливості звороту туди й дорога (19563-1)

Посмотреть архив целиком

Генеза та семантико-функціональні особливості звороту "туди й дорога"

Зворот туди (кому) й дорога, поширений в українській та російській мовах, досі не був об’єктом спеціальних діахронних досліджень (він відсутній у нещодавно виданому історико-етимологічному довіднику з російської фразеології О.Біріха, В.Мокієнка, Л.Степанової, в якому зібрано гіпотези щодо генези приблизно 2500 стійких виразів — ідіом та прислів’їв). Проте цей зворот має в певному сенсі унікальні особливості, які відрізняють його від значної кількості стійких сполучень і виявляються на функціонально-семантичному рівні. Це робить зворот туди (кому) й дорога цікавим об’єктом для етнолінгвістичного аналізу.

Передусім слід звернути увагу на те, що цей зворот вживається не для номінації ситуації, а для її оцінки або ж для вираження ставлення мовця до певної події. Другою його особливістю є граматична самодостатність — Туди (кому) й дорога є завершеним реченням з модально-часовими параметрами. Ці функціональні особливості відмежовують зворот туди (кому) й дорога від основного масиву ідіом, які, по-перше, здатні позначати той чи інший фрагмент дійсності (часто поєднуючи позначення ситуації з її оцінкою), а по-друге, позбавлені предикативності і включаються в речення як один з його компонентів. Разом з тим туди (кому) й дорога характеризується типом значення, притаманним саме ідіомам: значення окремих слів не додається одне до одного, а “переплавляється” і зникає у значенні цілої одиниці. В цьому легко переконатися, звернувшись до словникових статей. Так, чотиритомний словник російської мови подає для виразу туда (кому) и дорога таке тлумачення: “Получил по заслугам, нечего жалеть” [5, 1, 432]. Отже, в семантиці виразу зникла ідея переміщення в просторі, яка задається компонентом ‘дорога’, натомість з’явилися ідеї покарання та негативного ставлення до покараного. Переосмислення вихідного образу, який лежав в основі виразу туди й дорога, зближує його з ідіомами. Але, як уже зазначалося, на відміну від останніх, вираз туди й дорога є предикативною одиницею і виступає самостійним висловлюванням. Втім, нема підстав розглядати його і як прислів’я, оскільки вони є реченнями-висловлюваннями, що мають моралістичний зміст і виражають судження [3, 389], а туди й дорога судження не виражає, а призначене для передачі оцінки певних життєвих ситуацій, про характер яких скажемо далі.

Зазначені особливості виразу туди (кому) й дорога можуть бути пояснені, якщо будуть знайдені відповіді на питання щодо його первісного змісту та характеру семантико-функціонального розвитку.

На відміну від прислів’їв та речень, до складу яких входять ідіоми, висловлювання Туди (кому) й дорога має виразно окреслені комунікативні обмеження: воно вживається як реакція на певне повідомлення. Тому найтиповішою для нього є комунікативна ситуація діалогу, див. (1):

(1) Те же, кто стоял в центре круга, образованного подобными личностями, сами дали себе исчерпывающую характеристику словами, сказанными по поводу смерти другого великого русского поэта, М.Ю.Лермонтова. Брат царя, великий князь Михаил Павлович: "Туда ему и дорога", Николай I: "Собаке — собачья смерть". <..> Этим вполне довершается суммарный нравственный портрет той гигантской общественной пирамиды, которую поэт вызвал в лице Дантеса на поединок.

(В.Вересаев “Пушкин в жизни”)

Як видно з цього прикладу, один з учасників спілкування, вживаючи вираз туди й дорога, реагує на повідомлення іншого. Зміст повідомлення стосується, як правило, смерті третьої особи. Прагматичний сенс висловлювання Туди (кому) й дорога полягає у вираженні різко негативного ставлення мовця до тої особи, про яку йдеться. У наведеному прикладі його фактично дублює формула Собаке — собачья смерть, в якій ідея оцінки виражена в більш експліцитній формі1.

За допомогою звороту туди й дорога мовець досягає одразу двох ілокутивних цілей. По-перше, він виражає свою різко негативну оцінку вчинків певної людини або самої людини. По-друге, використовуючи вираз туди й дорога, мовець схвалює те, що сталося з людиною, про яку йдеться. Специфіка виразу полягає в тому, що його використовують в тих ситуаціях, які стосуються факту смерті людини або чогось такого, що може бути в певному сенсі до неї прирівняне (полону, ув’язнення, суду, викриття злочинів, тяжкого покарання, мук тощо). Отже, цей зворот призначено для того, щоб висловити одночасно дві оцінки: несхвальну — щодо дій певної людини та схвальну — щодо того становища, в якому опинилася ця людина. Найближчий за змістом вираз Так йому й треба багато програє у порівнянні з Туди йому й дорога, бо позбавлений високої міри експресії останнього.

Існували типові комунікативні контексти, в яких було доречно і навіть необхідно вживання розглядуваного виразу. Він входив до групи етикетних висловів з фіксованою формою та змістом, які стосувалися певних життєвих ситуацій. Вираз туди й дорога використовувався як вербальна реакція одного з учасників спілкування на повідомлення про смерть людини. Суттєво, що факт смерті трактувався в таких випадках як покарання за якісь провини, гріхи, скоєні цією людиною за життя, а вчинки, що призвели до покарання, або ж сама особа різко засуджувалися.

За своїм основним, первісним призначенням зворот туди й дорога стоїть в одному ряді з іншими етикетними формулами — реакціями на повідомлення про смерть. До нашого часу дійшли засоби як негативної, так і позитивної оцінки померлого. Серед останніх такі: Хай земля йому буде пером; Царство йому небесне; Упокой, Господи, його душу; Вічна пам’ять; Дай Бог легко в земле лежать, в очи Христа видать; Упокой, Господи, душеньку, прими, земля, косточки!; Мир праху, костям упокой! (останні три див. [1, 1, 239]). Ці вирази вживалися в ситуаціях, коли мовець прагнув виявити своє позитивне ставлення до померлого, яке в нормі збігалося зі ставленням інших членів колективу. Етикет християнського суспільства вимагав, щоб людина, промовляючи такі фрази, перехрестилася, тоді як при словах Туди й дорога та більш експресивних, грубо-просторічних Собаці — собача (і) смерть, Жил собакой, околел псом [1, 1, 235] мовці плювалися, щоб захистити себе від можливого негативного впливу мерця.

Звертають на себе увагу відмінності у модальній формі етикетних формул, які служать реакцією на повідомлення про смерть: звороти типу Хай земля йому буде пером побудовані як побажання-прохання, звернуті до Бога. Їх загальний сенс скеровано на забезпечення померлому доброго посмертного буття; отже, посмертна ситуація мислиться в цих випадках як така, що може бути змінена на краще. Що ж до висловів, які призначені для засудження померлого, то в їх формі не міститься ніяких побажань щодо поліпшення його потойбічної участі. Навпаки, мовець може підсилити свою оцінку, реагуючи на повідомлення про смерть словами Щоб і не встав! Отже, для народної свідомості два типи смерті та співвідносні з ними два різновиди етикетних формул були чітко розмежовані як за змістом, так і формально, зокрема на акціональному рівні.

Для виявлення первісного сенсу виразу туди й дорога розгляньмо його внутрішню форму. Важливим семантичним компонентом його структури є локативний прислівник туди. Формально це дейктичне слово, яке в нормі наповнюється референційним змістом або в ситуації спілкування, або в контексті. Однак у випадках вживання звороту туди й дорога ситуативне встановлення зв’язку між словом туди і якоюсь частиною простору не є обов’язковим. У тих повідомленнях, реакцією на які є зворот туди й дорога, відсутність локативного компонента є радше нормою, аніж винятком, про що свідчать контексти (1), (2), (3), (4), (5), де локатива в структурі попередніх висловлювань нема. Оскільки слово туди у звороті туди й дорога, як правило, не співвідноситься з локативом, його не можна вважати власне дейктичним словом. Разом з тим очевидно, що у час виникнення звороту це слово було саме дейктичним і служило для номінації якогось локусу. Встановити, яке саме місце позначало слово туди, можна на основі народних уявлень про смерть та потойбічний світ. Виходячи з семантичного компонента ‘покарання за гріхи’, притаманного тим ситуаціям, по відношенню до яких вживається зворот, цілком певно можна припускати, що йдеться про пекло, яке і вважалося місцем вічної покути грішників. Таким чином, туди (йому) й дорога буквально означало ‘в пекло (йому) й дорога’, ‘в пеклі йому і місце’. Пор. у цьому зв’язку зворот К чорту помаленьку!, який наводить М.Номис як паралельний до Туди й дорога! [6, №9543]2.

Характерно, що цей вираз, як правило, стосувався тих померлих, що загинули не своєю смертю, часто насильницькою чи раптовою. За народними уявленнями, якщо перед смертю людина не покаялася у гріхах і не отримала розгрішення, вона буде терпіти тяжкі муки в пеклі, які триватимуть аж до Страшного суду. Великими непрощеними грішниками, що відійшли від Бога і заслуговують на вічну кару в пеклі, вважаються в народі самогубці3. Тому цілком закономірно, що зазначений вираз часто вживається як реакція на повідомлення про самогубство, див. (2):

(2) Василь. Скажу тобі, братухо, що без Горпини мені краще в ополонку головою!..

Антон. От ще що вигадав! Нехай накладають на себе руки ті, за котрими є кому жалкувати; а наш брат, бідолаха, загине не своєю смертію, то скажуть: "Туди йому й дорога, ледацюзі!"

(М.Кропивницький “Пошились у дурні”)

Отже, одним із давніх референтів дейктичного слова туди у виразі туди й дорога було пекло як місце вічних мук грішників.


Случайные файлы

Файл
30632-1.rtf
162428.rtf
14305.rtf
10228-1.rtf
97488.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.