“Навськая дочка”: до вияснення назви міфопоетичного образу західнополіського замовляння (15837-1)

Посмотреть архив целиком

Навськая дочка”: до вияснення назви міфопоетичного образу західнополіського замовляння

Старовинне замовляння із апеляцією до загадкової Навської дочки було записане у березні 1996 р. під час експедиційного виїзду у село Яполоть Костопільського району Рівненської області від шістдесятиоднорічної місцевої жительки: “Вразе, вразе, золотий князе. / Пуд серце не пуівай, / бокув не розпинай, / в чиресла не впадай. / Стань собі пуд пупом, / як коринь пуд дубом. / Сядь собі на крислечко,/ на золоте місцичко. / Тут тобі буде пітєніє, їдєніє / і легкіє спочиваніє. / Н а в с ь к а я д о ч к а,/ золотий ключ,/ на місце становиса”. Подібні фольклорні тексти неодноразово доводилося фіксувати і в інших населених пунктах Західного Полісся. Однак твір із кінцівкою, в якій містилося б звертання до міфічної істоти, що названа Навською дочкою, нам ще ніколи не траплявся і, як пізніше виявилося, в фольклорних збірниках чи якихось наукових роботах не зустрічається. За кілька років, відколи був записаний цей міфопоетичний текст, назбиралося чимало нового польового матеріалу та була підібрана відповідна наукова література із цієї теми.

Описовий образ Навськая дочка в наведеному уснопоетичному зразку не є головним, а згадується для створення максимальної повноти про інший фольклорний персонаж. Цим іншим виразно центральним образом є враз-золотий князь. Тому цілком правомірно, що наступним кроком нашого дослідження стане розкриття семантики саме цього головного персонажа, який, як далі виясниться, дуже споріднений з образом Навської дочки і значною мірою дає ключ для його подальшого розуміння.

На відміну від образу Навської дочки, враз не є поодиноким та раритетним персонажем замовляльних текстів. Його локальні варіанти зафіксовані у чотирнадцятьох відомих нам замовляннях із західнополіського українсько-білоруського порубіжжя. Така відносно невелика кількість записів вимальовує чітку картину умовного ареалу цього образу. Так, на українській території його частина знаходиться, головним чином, в межиріччі Горині й Стоходу на межі двох адміністративних областей Волинської – населені пункти Стобихва, Тоболи Камінь-Каширського, Комарово, Розничі, Заріччя Маневицького і Липно, Холоневичі Ківерцівського районів, та Рівненської – Яполоть Костопільського та Борове Зарічнянського районів [10, № 63]. На білоруській території цей персонаж фігурує лише у трьох текстах замовлянь, записаних на Берестейщині, зокрема у Лахві Лунінецького та Войцешин Березівського районів [10, № 65, 68, 69]. В окресленому ареалі назва цього фольклорного образу є відносно незмінною, а її варіанти відрізняються між собою лише локальними фонетичними та словотвірними особливостями західнополіських говірок, наприклад: вразик (Розничі Мнв В), вразік (Заріччя Мнв В), вразичок (Стобихва К-К В), вразочок (Липно Квр В), вразучок (Холоневичі Квр В), вразойко (Тоболи К-К В).

Однак вразойко, як називають його пестливо поліщуки, не є суто регіональним західнополіським фольклорним образом. Він має значно ширший – загальноукраїнський статус поширення. Стверджувати про це дають нам право тексти замовлянь зі збірника народної магічної поезії “Ви, зорі-зориці…” та записи Василя Милорадовича, які фіксувалися та здійснювалися збирачами у період з кінця XIX – до радянських часів XX ст. Усі п’ятнадцять творів були записані переважно в центральних регіонах України: найбільша кількість – на Полтавщині, а також на Кіровоградщині та Звенигородщині.

На відміну від західнополіських відповідників у центральноукраїнських творах немає такої кількості варіантів назв цього персонажа. Домінує назва враз і лише кілька разів згадується згрубіле номінативне утворення вразище [2, 101, 105]. Регіональною специфікою назв Центральної України є те, що вразові у фольклорних текстах давалися усілякі чоловічі імена. Скажімо, в одному із замовлянь він згадується аж вісім разів, щораз отримуючи нове ім’я: то Іван, то Степан, то Денис, то Дем’ян, то Роман, то Голян, то Тарас, то Танас [2, 101, 102]. Крім того, у звертаннях поетичних текстів трапляються й інші імена (наприклад, Влас, Опанас) [2, 104].

Що ж криється за фольклорним образом враза-золотого князя, яке реальне підґрунтя його створення та міфопоетизації? На нашу думку, саме з такого боку необхідно підходити до розкриття семантики поетичних образів оказіонально-обрядового фольклору, до якого належить і назване замовляння. Такого ж напрямку в дослідженнях радили дотримуватися і деякі вітчизняні вчені. Так, відомий дослідник замовлянь Віктор Петров з цього приводу твердив: “Образ у фольклорі ніколи не існує сам по собі. Він не існує як довільний плід фантазії, ні поетичної, ні міфологічної й ніякої іншої… Образ у словесному тексті твориться відповідно до практичної мети даного фольклорного акту. Образ має ідеологічний зміст і практично-функціональний характер… Ця теза є найкращою орієнтаційною вказівкою при аналізі повстання образу в замовляннях” [6, 2; 9; 55].

Зосередження уваги саме на утилітарних особливостях застосування цього типу замовлянь і дає нам реальну можливість з’ясувати походження фольклорного образу враза. Як відомо, усі згадані тексти належать до функціонально-тематичної групи лікувальних замовлянь і раніше використовувалися в обрядовій практиці для зцілення хворих. Що ж лікували за допомогою цих оказіонально-обрядових творів? Виявляється, той же таки враз, під поетичним образом якого малася на увазі цілком конкретна реалія, а саме – фізіологічний орган, що знаходився в поясній частині тіла в ділянці живота недалеко від шлунка (жилудка). Таке місце розміщення вразу певною мірою відображає існуюча в текстах і доданих до них коментарях відповідна народна термінологія, яка до загальних обрядових маніпуляцій мала як безпосереднє, так і опосередковане відношення, наприклад: постановляти враз (Холоневичі Квр В), підганяти враз (Тоболи К-К В), замувляти вразик (Холоневичі Квр В), пудбирати живота (Заріччя Мнв В), вмовляти живота (Стобихва К-К В), пудбирати жилудка (Заріччя Мнв В).

Приводом до початку лікування і використання замовлянь чи молитов ставали випадки зміщення враза на бік. На попереднє місце його могли встановити лише окремі знаючі люди, яких в селі найчастіше називали знахарями, знахарками або просто дідом чи бабою. Ось що розповідала про останню з них старенька жителька Західного Полісся: “Враз лікувале, пудбирале, буле такі бабе…Бо як вже прийде тобі, утако в пуп упре пальця і там ни бухкає, то вже знає, шо він пудорваний, шо він десь збоку вже. І бире його підганяє в пуп. То то кілька разів пудбирає і говорить молетву…” (Тоболи К-К В).

Провина в тому, що враз відходив з місця, лежала, як правило, на самій людині, котра через надмірне переобтяження під час важкої та виснажливої праці підривалася. Тому хворобливий стан з болями в ділянці живота на Західному Поліссі та в інших регіонах України часом так і називали – пудорвою (Мельники-Річицькі Ртн В). Частіше вона виникала у чоловіків, які фізично працювали більше, рідше – у жінок. Однак у декого вона могла статися ще й з іншої причини – від ускладнень при родах, коли траплялося, що враз виходив наниз і накручував ґульки [2, 102].

Зовнішні суб’єктивні чинники, від яких виникала поруха, часто перераховувалися в самих оказіонально-обрядових текстах. Так, за народними уявленнями ця неміч могла спричинитися шкідливим насланням через їжу або питво: Вразичку-братчику, / чого ти спротивився? / Чи із їття, чи із пиття,/ чи із важкеї праці? (Стобихва К-К В); Чи ти, вразе, водяний, чи ти, вразе, наїдяний,/ чи ти, вразе, з напитку? [2, 102].

Перебуваючи після зміщення поза призначеним місцем, враз поводив себе неспокійно і дезорганізовував внутрішній спокій і порядок в організмі. В замовляльних текстах такий неприродний стан враза піддавався процесу антропо- чи зооморфізіції й порівнювався з аналогічним людським або тваринним. Це яскраво ілюструє експресивна лексика та влучні порівнянняя: злякався [2, 106]; збунтувався [2, 81]; спротивився (Стобихва К-К В); коле, як баран; реве, як бугай [2, 106]; рилом риє; гризе гризьбою [2, 104]. Так само пояснюється і конкретизується його неадекватна агресивна поведінка стосовно інших частин та органів тіла: ходить по животу; в’їдається, впивається, рубає в спину; знобить за плечима; підпирає, впивається, підступає, підвертає під груди; розпинає, впирається в боки; ломить в поперек; заїдає поза кульшами; поре на кишках;сушить, тірає, ялить тіло; б’є в голову; марнує, тошнить лице; нудить, в’ялить, смокче, тошнить, сушить серце, пудпіває під нього; ломить кості, ходить по них; п’є (ссе, смокче), тірає, марнує, гонить кров; сушить жили, ходить по них; впадає, вступає в низ; впадає в крижі.

Кінцевою метою комплексного обрядового лікування було повернення враза на його природне місце пуд пуп, про що свідчить наведений на початку дослідження фольклорний зразок та інші записи (Липно, Холоневичі Квр В; [ 2, 103; 14, 82]). Таке його розташування слід, очевидно, пояснювати вихідними подіями у житті людини – її народженням, коли закладалася у гармонійному взаємовідношенні уся внутрішня фізіологічна система органів, у тому числі й враз. Іноді це згадується в самих текстах замовлянь як вагомий аргумент на користь виконуваних обрядових дій: Там тебе Божа Мати породела. / там тобі місце встановела (Тоболи К-К В); Марина Ксеню вродела, / на місце враз пустановела / і зурою впаразала (Холоневичі Квр В); Іди на свої міста, /де тебе мати вродила, / я тебе остановила [14, 84].


Случайные файлы

Файл
35243.rtf
13537-1.rtf
66429.rtf
131996.rtf
71067.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.