Гроші та грошові реформи Росії в період 1895 – 1924 року (15785-1)

Посмотреть архив целиком

Гроші та грошові реформи Росії в період 1895 – 1924 року

Реферат студента 7 групи 4 курсу Фінансово-економічного факультету спеціальності 0104 Вертелецького Д.Б.

Міністерство освіти України

Київський Національний Економічний Університет

Кафедра “ Банківська справа ”

Київ –1998

Грошова реформа 1895 – 1897 була ретельно підготовлена і здійснювалась поступово на протязі 3 років. Для неї було створено певні передумови. Основною з них було накопичення в Росії значних запасів золота . Це пояснюється тим , що Росія приступила до розробок золотих родовищ раніше більшості провідних країн ( на 35 років раніше ніж Північна Америка , на 37 років ніж Австралія та на 50 років ніж Південна Африка ) . Щорічний добуток складав 34 – 42 тони . На початок реформи за рахунок внутрішніх джерел та зовнішніх операцій Державний банк сформував золотий фонд у розмірі 475,2 млн. крб. , а на кінець реформи – 1095,5 млн. крб..

На протязі 1896 року проводив роботу фінансовий комітет під проводом імператора. 2 січня 1897 року було прийнято рішення про запровадження золотого монометалізму.

Встановлення золотого стандарту та вільний обмін паперових грошей на золото сприяв подальшому укріпленню рубля , та запобіганню коливань товарних цін в країні. Після реформи Держбанк продовжив курс на збільшення золотого запасу і до початку 1914 року він склав 1688 млн. крб.. По кількості дорогоцінного металу Росія займала тоді перше місце у світі. Така політика призвела до того , що поступово до 1912 року покриття банкнот золотом було доведено до 108,3% Отже навіть якщо всі банкноти було б пред’явлено в банки для обміну на золото то це було б зроблено без проблем для банку.

Обмін паперових грошей на золоту монету проводився без жодних обмежень. Держбанк заохочував розповсюдження золотих монет , намагаючись наситити їми грошовий ринок . Перші роки після реформи всі платежі проводилися банком виключно в золотій монеті , щоб привчити до неї населення ; кредитні білети видавалися лише у виключних випадках. Золото надійно увійшло в господарський обіг . Золотий стандарт став реальним та дійовим фактором . Однак стабільність грошової системи мале іще один аспект – співвідношення з валютами інших країн. Валютний паритет ( тобто співвідношення грошових одиниць окремих країн ) встановлювався на основі вмісту в них золота.

На передодні другої світової війни котування російського карбованця були наступними:

1 ам. Долар = 1,943 крб ( зворотній курс 0,514 )

1 німецька марка = 0,642 крб ( зворотній курс 2,16 )

1 Фр. Франк = 0,374 ( зворотній курс 2,66 )

Але треба зазначити , що валютний паритет в більшості випадків відрізнявся від валютного курсу ( який називали також вексельним , тому що засобом міжнародних розрахунків слугував в більшості випадків переказний вексель ) . Валютний курс коливався навколо паритету у межах так званих золотих точок , що позначали таке відхилення від паритету при якому замість векселя вигідніше переслати реальне золото . Отже відстань від паритету до золотої точки визначалася видатками на пересилку золота. Але в кризових випадках курс інколи виривався за вказані межі.

Як же в дійсності складався курс карбованця в період з грошової реформи Вітте до першої світової війни .

В кінці 19 на початку 20 ст. російський карбованець котувався відносно франка, марки і фунта стерлінгів . Долар тоді не вважався світовою валютою . На початок реформи карбованець офіціально прирівнювався до 4 франків але в дійсності дорівнював 2,5 франків це співвідношення було вирішено закріпити – карбованець був девальвований і прирівняний до 2 цілих двох третіх фіранку. Цей паритет відповідав золотому вмісту і купівельній цінності двох валют. Фактично це дало змогу залишити ціни на внутрішньому ринку незмінними і полегшити проходження реформи. Встановлений курс вдалося витримати . До 1913 року він коливався у межах 2.57 – 2.69 франку за карбованець. Російський карбованець котувався на всіх біржах світу .

Найбільше випробовування надбанням реформи мало місце в період російсько-японської війни та революційних заворушень 1905 року: було різко збільшено випуск кредитних білетів ( на 13 % ) , почалися масові вилучення вкладів населення , для запобігання краху Держбанк вимушений був надати банкам кредит . Це все відбилося на курсі карбованця він різко упав до з 2.16 до 2.12 марок . Зважаючи на вищесказане Держбанк прийняв дуже ефективний захід , який зараз називається валютною інтервенцією : він продав у 1906 році іноземної валюти на 324,4 млн. крб ( за наступні 5 років було продано лише 120 млн. крб.)

Вже через місяць це призвело до вирівнювання курсу карбованця , а через півроку навіть до зростання . Це підіймало авторитет Росії, але також і підіймало вартість російського експорту , тому Держбанк почав проводити політику на утримання росту курсу карбованця поступово скуповуючи розпродану валюту. Так держбанк маневрував чергуючи покупки та продажу іноземної валюти у відповідності з ситуацією , що формувалася на грошовому ринку. Карбованець так зміцнів , що вже було необхідно стримувати його зростання ( за 1 крб давали 2.177 марки замість 2.16 за паритетом .) За 1906 – 1911 роки продажу карбованця склали 1180 млн. крб , що превисило продажі в 9 разів . Таким чином Держбанк поповнював валютні резерви не підриваючи цінність власної валюти. Сильний карбованець надав змогу знизити облікову ставку до 4.5 % .

Але треба зазначити , що укріплення карбованця , зниження процентних ставок проходило поступово – цим намагалися запобігти значних коливань в економіці і досягти стабільності. Після деякого відпливу золота з банків в період 1904 – 1905 років в наслідок зростання довіри до карбованця почався зворотній процес – населення понесло золото в банки в обмін на кредитні білети. Це надало змогу скоротити кількість паперових грошей випущених для покриття військових витрат на 120 млн. крб. Випуск паперових грошей знаходився під жорстким контролем . Випуск банкнот до 300 млн. повинен був бути забезпеченим золотом як мінімум на половину , випуск вище 300 млн. забезпечувався золотом на 100 % .

Законодавство Росії по регулюванню грошового обігу було значно жорсткіше ніж законодавство інших країн. Також треба зазначити , що Держбанк майже ніколи не використовував своє емісійне право на 100 % . Не використане емісійне право вимірювалось:

1900 – 132,8 %

1901 – 93,8 %

1904 – 109,2 %

1910 – 45,9 %

Навіть у складному 1905 році Держбанк міг випустити іще 17 млн. карбованців , але не зробив цього.

Наступним дійовим засобом обмеження маси готівки стало запровадження безготівкових розрахунків. Для цього в 1898 р. при Петербурзькій конторі Держбанку була відкрита розрахункова палата. До 1912 р. таких палат було вже 40 в різних містах Росії. В роботі цих палат приймали участь всі банки , великі банкірські контори та дома , товариства взаємного кредиту, великі торгово-промислові фірми. Щорічно через палати проходили платежі на мілліарди крб 70 % з них здійснювалась шляхом заліку взаємних вимог.

Упорядкування грошового господарства позитивно вплинуло на зовнішню торгівлю. За період з 1881 по 1913 надходження золота від експорту перевищили видатки по імпорту на 7751 млн. крб.

Але в 1913 в Европі почали формуватися перші ознаки майбутніх негараздів. У зв’язку з різким підвищенням облікової ставки в ряді країн Росія теж була вимушена підвищити її в грудні 1912 р. до 6 % . Стійкість карбованця підтримувалась колосальними запасами золота і гнучкою дивізною політикою.

Російський карбованець та цінні папери стійко трималися аж до самого початку першої світової війни, чого не можна сказати про валюти інших країн. З початком війни Росія та інші країни Европи припинили обмін паперових грошей на золото, однак золоте забезпечення карбованця збереглось ( в 1914 році грошова маса склала 3,2 млрд. при золотому запасі 1.6 млрд. ) Це Було менше ніж передбачено законом 1897р , але набагато більше ніж в довоєнній Німеччині.

В умовах припинення обміну паперових грошей на золото всі очікували обвалу карбованця , однак цього не сталося . За 5 місяців 1914 р крб. Подешевів лише на 16.8 %. Ілюстративними є показники за наступні два роки війни .Якщо прийняти фінансову позицію валют на 1 грудня 1914р. за 100 , то середній вексельний курс дорівнював:



Грудень 1915

Грудень 1916

Росія

76

70

Німеччина

86

74

Австро-Угорщина

74

59


Однак не все було так гарно . З 1914 по 1917 бюджетний дефіцит зростав з 1.898 млрд до 22.568 млрд. Разом зі зростанням дефіциту зростала емісія грошей , незабезпечений випуск склав після лютневої революції 8.4 млрд. Тимчасовий уряд довів емісію до 16 млрд. ( Радянський уряд після перемоги жовтневої революції установило норму емісії – 50 млрд ) . Склалися всі умови для інфляції та знецінення карбованця. Загальна сума державного боргу на березень 1917 склала 35 млрд і витрати на його обслуговування повинні були скласти 1.8 млрд . Основна проблема держборгу полягала у його структурі : основна частина короткотермінові ( 6 місяців та 1 рік ) боргові зобов’язання . Для обслуговування держборгу та фінансування дефіциту бюджету був обраний шлях залучення нових позичок шляхом випуску державних боргових зобов’язань. При чому наголос ставився на внутрішні позички , що давало можливість відтягнути частину готівки з обороту. Але перед цім Уряд провів деякі заходи на фондовому ринку , що мали на меті показати інвесторам готовність держави проводити економічну політику зразка більшості капіталістичних країн.:






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.