Масова комунікація в сучасній соціокультурній картині світу (15749-1)

Посмотреть архив целиком

Масова комунікація в сучасній соціокультурній картині світу

Реферат з курсу “Соціологія культури” студента 4-го курсу ДСНТ Дорожовця Руслана

Національний університет "Києво - Могилянська Академія"

Київ 1998

Якщо ми розглянемо сучасну картину генезису людського суспільства, ми не зможемо не помітити того факту, що сьогодні інформація стала чи не найважливішим чинником його існування. Культура, як один з елементів суспільства і, водночас, один з тих механізмів, які зумовлюють його існування і подальший розвиток, і суспільство, як сукупність індивідів, що його створюють, сьогодні перебувають у тісній залежності і взаємодіють, головним чином, за допомогою засобів mass-media. Масова комунікація, як один з елементів культури, з’явилася порівняно недавно. Але за дуже короткий час вона набула такого поширення в усіх галузях людського існування, що зараз практично неможливо уявити собі існування суспільства без інформації та джерел її розповсюдження.

Розглядаючи масову комунікацію та її вплив на соціокультурну картину світу, слід вияснити, що ми розуміємо під цим терміном. Масова комунікація – це певний інституціалізований макропроцес виробництва, розповсюдження та обміну інформації, який виконується за допомогою особливих устроїв та технологій. Ще масова комунікація визначається як особливий стан суспільства, де кожен потенційно вступає в інтеракцію з усіма шляхом мовного спілкування з уповноваженими суб‘єктами – представниками цієї абстрактної спільноти, інституціалізованим чи стихійним чином, яка делегувала їх в якості таких, чи як атрибута соціальності.

При відносно спокійній еволюції наукових парадигм, шанси на збереження колись закоренілих в професійній свідомості поглядів підвищується. Дещо подібне відбувається з презумпцією “Всемогутності mass-media” у інформаційному, ідеологічному та культурному впливі на фактично безмежну аудиторію. Сучасна практика приносить щоденні приклади, чи то з санкціями щодо інформаційних джерел, які визначаються легітимною владою, чи неформальними лідерами як основне ідейне забезпечення політичних рухів; чи то з постійними апеляціями до інформаційних джерел громадської думки; чи то з вкладом великих капіталів в телерекламу. Можливо ореол “всемогутності” значно зменшений під натиском скепсису, недовіри та байдужості щодо діяльності інформаційних служб та масового спілкування має крім ідеологічної ще й іншу основу. Можливо, справа в тому, що суспільна комунікація є, по суті, антагоністичною структурою суспільства, яскравий приклад якого демонструє наша сучасність.

Контроль за засобами масової комунікації - одна з обов‘язкових функцій суспільної системи. Не зважаючи на регламентованість масової комунікації в більшій чи меншій мірі, властиву різним соціальним угрупуванням, як інституція, так і сам процес, досить автономні. Опосередкована багатоскладними економічними, соціальними та культурними впливами, масова комунікація, в свою чергу формує щоденність, соціум та алгоритми його пізнання. Інтенсивно проникаючи в усі закутки соціальної структури, масова комунікація дає підстави уявляти її як універсальний механізм, що зв‘язує культуру з іншими інституціями суспільства. Не будучи незалежною змінною, масова комунікація, тим не менше, пронизує соціальний організм цілком, диференціюючи та з‘єднуючи його глибини, які доступні звичайному та науковому спостереженню на рівні об‘єктивному, символічному та рівні дій.1

Аналогіями “всезагального зв’язку” уявлення про могутність масової комунікації не вичерпується. Вона також розглядається сучасною культурою, що досить яскраво можна побачити в концепції Моля, прихильників когнітивного підходу до її аналізу, або в критиці Ж. Бодіяра, де він розглядає інформаційне суспільство, в якому множаться не схожі один на одного образи колись єдиної реальності, а істина вислизує, розчиняючись в різноманітності варіантів.2 Очищені до ідеалізації, ці обидві аналогії являють собою спробу концептуалізувати масову комунікацію не тільки як оформлювача громадської злагоди, але й як тотального опосередковувача соціального та культурного контексту.

Обгрунтування масової комунікації за схемами аналізу соціальних процесів (ідеологічних, інформаційних тощо), а функціонування засобів mass-media – за схемами аналізу соціальних структур, не відображає можливість розглядати суспільні функції комунікативних феноменів в іншому ракурсі. Масова комунікація може розглядатися як якісно визначений стан суспільства, яке поряд з необхідністю незаангажованої дослідницької реєстрації його проявів та параметрів викликає те чи інше ціннісне ставлення. Звичайно, коли досліднику не вдається застрахувати себе від оцінок запроваджених ідеальних конструкцій в термінах бажаного, він ризикує стати творцем соціальної утопії, що неодноразово траплялося в історії, і трапляється зараз. Так, наприклад, ідея Ю.Хабермаса про раціональний суспільний дискурс як допустимий та обгрунтований шлях руху до вільного суспільства, досить часто вважається його критиками наївним та романтичним, а зовсім не реальним.3

Поміж тим, крізь призму цієї ідеї, масову комунікацію можна було б позначити особливим якісним станом суспільства, в якому на противагу позиції “всі проти всіх”, всі вступають в комунікацію з усіма, тобто взаємодіють реалізуючи внутрішні наміри на іншого, та в кінцевому рахунку співвідносять себе з усім соціальним світом. Нема підстав сумніватися в тому, що цей утопічний малюнок покоїться на деякому глибинному змісті. В ситуації постмодерну, цей образ можна пояснити напруженим рухом громадської думки в сторону тих форм та засобів людського існування, які б давали гарантії або, принаймні, скорочували ймовірність летальних випадків та катастроф не ідеалів, але доль соціальних спільнот та індивідів.

Сучасне визначається як “постіндустріальне” або “суспільство споживання, “інформаційне” або “суспільство mass-media”. Навряд чи якесь з цих визначень буде вичерпним. Проте беззаперечним те що, зміст цих назв охоплює суттєві деталі, без яких побудова цілого не може відбутися. І масова комунікація в назвах – не модус, а один з найважливіших атрибутів соціальної та культурної матерії.

Масова комунікація є цілком відповідним сюжетом соціологічних досліджень. Але штучно замикати ареал засобів масової комунікації виключно простором, який контролюється ідеологічними інституціями, як це було раніше, означало б ще раз продемонструвати дослідницьку нечуттєвість до тих очевидностей, що комунікативні канали не обмежуються обслуговуванням інформаційних та громадських процесів. Вони корелюють з будь-якими іншими рухами в культурі, і тому для вивчення сфери соціального спілкування, яке зветься масовою комунікацією, необхідний розгорнутий соціокультурний контекст.

Про те, що розвиток mass-media впливає на культуру куди більш значною мірою, ніж посилення ідеологічного пресингу, якому культурно автономний індивід спроможний у певній мірі протистояти, передбачалось художниками ще в ті часи, коли прикмети масово-комунікативної експансії лише починали з’являтися та множитися. Рафінована культурна рефлексія сприймала газетний текст, який набував популярності, як дещо чужорідне та несумісне з книжковим, як деяка його вульгарна подібність не пристосована до зв’язного опису та джерел та наслідків.

Тепер, коли газети замінили історію, чи, точніше, ту традицію, яку можна назвати історичною пліткою, стало легше хоча б в одному відношенні – принаймні, зрозуміло, що ми не знаємо нічого крім кінця. Газети не просто повідомляють новини, вони повідомляють про все як про новини. Це дуже цікаво, як цікава остання сцена п’єси. а тим кому досить вистрілу чи поцілунку, простіше і легше приходити перед завісою. Але якщо хочеться дізнатися хто що зробив і чому, цього замало” (Честертон).4

В XX столітті абсолютно змінився вектор культурного розвитку, хоча пильний погляд уже давно міг спрогнозувати образ культури mass-media та прототип того розвитку, який відбувається сьогодні. Несхожість двох культурних тенденцій переживались та тлумачились культурою в різних ракурсах. І якщо майстри традицій відстоювали класичне кредо, то автори початку та середини століття, досить гостро відповідаючи на ситуацію протистояння, ставили під сумнів адекватність класики сучасній епосі, використовуючи весь набір різноманітних прийомів – від естетичної агресії та епатажу до інтелектуального скепсису. Засоби освоєння знань та культурних цінностей, відпрацьовані традиційною наукою та просвітництвом, не визнавалися ними в якості адекватних.

Проте авангардизм пізнього модерну сам перетворюється в традицію з концептуалізованими напрямками та стилями. І та модель, що приходить йому на зміну останніми десятиліттями, позначена американськими теоретиками префіксом “пост”, має набагато лояльніше ставлення до культури минулого, припускаючи, принаймні, гру з його залишками. В цій моделі, орієнтованій на принцип плюралізму, відводиться місце всьому: гуманітарній місії та накопиченню переведених в зміст знаків, чистому мистецтву та комерціалізації, елітарності та масовості, змішуванню, підробці стилів та деконструкції оригінального тексту як сировини для нових творінь.5 6

Можна стисло позначити масово-комунікативні аспекти сучасних культурних рухів, апелюючи до думки про прямий та зворотній вплив mass-media на структуру та склад жанрів літератури та мистецтва, на трансформацію текстових виразів світосприйняття, яке змінюється. Вдосконалення комунікативних засобів сприяє утвердженню унікальних способів обміну повідомленнями в межах великих соціальних та культурних територій. Вони в змозі виробляти свої власні системи знаків та значень, деякі з яких досить схоже символізують навколишню дійсність, інші ж відводять в простір ілюзій та міфів, створюючи особливу ”паралельну реальність”, яка лише в певних точках перетинається з повсякденням.


Случайные файлы

Файл
56228.rtf
181762.rtf
1676.rtf
12174-1.rtf
15733.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.