Зміни в українському правопису в наш час (15709-1)

Посмотреть архив целиком

Зміни в українському правопису в наш час.

Орфографічна комісія Академії наук України розробила третє видання “Українського правопису”. Обмеженим накладом (50 тисяч примірників) “Український правопис” було опубліковано. Тривало його обговорення. Після розглядання зауважень, висловлених в пресі та усунення помічених помилок було прийнято рішення видати “Український правопис” масовим тиражем. Ця робота велась в 1990 р., 1993 р.

З 1992 року постановою Кабінету Міністрів правописні норми третього видання “Українського правопису” були запроваджені в мовну практику, діловодство, освіту, видавничу справу, радіо й телевізійне мовлення, інші сфери суспільного життя.

Одночасно продовжилась робота щодо дальшого вдосконалення правопису маючи на увазі вироблення в перспективі єдиного правописного кодексу для вжитку як в Україні, так і за її межами. Єдиний правопис має базуватися на всьому історичному досвіді його творення.

Отже про деякі зміни в правописі.

Ряд змін і уточнень внесено до розділу “Правопис слів іншомовного походження”. До прикладів, які ілюструють правило передачі іншомовних g, h літерою г, додано такі географічні назви, як Гельсінгфорс, Гельсінкі, Гіндустан. Разом із тим у цьому параграфі наведено кілька винятків із цього правила у яких на місці англійського h виступає х: хобі, хокей, хол, Хемінгуей. Але: гандбол, гінді (мова), Гарвард, Йоганнесбург і т. ін.

В загальних назвах іншомовного походження приголосні не повторюються.

Кількість винятків із загального правила, у яких зберігається подвоєння н, л, значно скоротилась. Серед винятків, що залишились: аннали, бонна, брутто, ванна (ванний), мадонна, манна (минний), мотто, мулла, нетто, панна, пенні, тонна, Білл, булла, вілла та подвоєний р у назві рослини дурра й у назві ароматичної смоли мірра.

З винятків вилучені зокрема: бароко, беладона, бравісімо, ват (хоч ватт), групето, гун (гуни), інтермецо, лібрето, піанісімо, піцикато, стакато, фортисимо, гето.

До прикладів, у яких початкові іе (hіе) слід передавати через є, додано ще єна (грошова одиниця Японії), Ємен і Єна, а до прикладів, які ілюструють положення про те, що іншомовні і, у (а також и німецького дифтонга еи) в позиції між голосними (в іноземній мові) в загальних назвах не передаються окремим знаком, додано й такі, як конвеєр, параноя, секвоя, феєрверк; але майя (народність), фойє.

Після префікса дез- пишеться і, а не и, як це було в попередньому виданні Правопису; отже, слід писати: дезінформація, дезінфекція, дезінтеграція, тобто так, як після інших префіксів, що закінчуються на приголосний, напр.: безідейний, міжіригаційний.

У словах, запозичених із французької мови, після шиплячих ж, ш пишеться відповідно до французького u українське у, а не ю: брошура, журі, парашут; також у словах парфуми, парфумерія.

Англійське w у власних назвах передається через в: Вашингтон, Вебстер, Веллінгтон, Вільсон, Вільямс, Вінер, Вінніпег, Вістлер, Вітмен, Вотс, Вотсон, але за традицією Уайльд, Уеллс, Уельс, Уолл-стрит, Голсуорсі, Хемінгуей; англійське th - через т: Ворт, Мередіт, Агата, але: Голсуорсі, Резерфорд.

Якщо йдеться про передачу іншомовних і, у українськими и, то досі діяло правило, що и пишеться після приголосних д, т, з, с, ц, ж (дж), ч, ш, р (т. зв. дев'ятка) перед наступним приголосним лише в загальних назвах, напр.: диплом, стимул, зиґзаґ, система, цистерна, джинси, чичероне, шифр, риф. Тепер же це правило поширено й на низку власних назв, зокрема и пишеться: 1) в географічних назвах із кінцевими -ида, -ика: Антарктида, Атлантида, Флорида, Адріатика, Америка, Антарктика, Арктика, Атлантика, Африка, Балтика, Корсика, Мексика; 2) у географічних назвах після приголосних дж, ж, ч, ш, щ і ц перед приголосним: Алжир, Вашингтон, Вірджинія, Гемпшнр, Йоркшир, Лейпциг, Сан-Франциско, Чикаго, Чилі, але перед голосним і в кінці слова пишеться і: Віші, Шіофок; 3) у географічних назвах із звукосполученням -ри- перед приголосним (крім j): Великобританія, Крит, Мавританія, Мадрид, Париж, Рига, Рим, Цюрих та ін., але Австрія, Ріо-де-Жанейро; 4) у ряді інших географічних назв після д, т та в деяких випадках згідно з традиційною вимовою: Аддис-Абеба, Аргентина, Бастилія, Братислава, Бразилія, Вавилон, Ватикан, Единбург, Єгипет, Єрусалим, Китай, Кордильєри, Пакистан, Палестина, Сардинія, Сиракузи, Сирія, Сицилія, Скандинавія, Тибет та в похідних від них: аргентинець, аргентинський та ін.

Слов'янські чоловічі імена та прізвища на -о, як зазначено в примітці, відмінюються: Бранко — Бранка, Давичо — Давича, Костюшко — Костюшка, Тіто, — Тіта, Цветко — Цветка.

Значно розширено розділ “Правопис власних назв”. Сформульовані правила про відмінювання українських імен. Грунтовніше розроблено фонетичні правила правопису словянських прізвищ.

Правило вживання апострофа в прізвищах поширено й на такі російські прізвища, як В'яземський, В'яльцева, Луб'янцев, Пом'яловський, Рум'янцев. Таким чином, зменшено кількість необгрунтованих. винятків із цього правила.

Новим є підрозділ «Складні особові імена та прізвища й похідні від них прикметники».

На початку 106 параграфу цього підрозділу сучасного Правопису сказано, що імена та прізвища (також прізвиська) людей, які складаються з двох чи трьох слів або до складу яких входять частки, артиклі тощо, можуть писатися окремо, разом і через дефіс. Далі наводяться правила таких імен, прізвищ і прізвиськ, які пишуться окремо.

а) Прізвиська (українські та перекладені іншомовні), які складаються з імені та прикметника, узгодженого з ним чи з наступним іменником: Іван Волове Око, Олена Прекрасна, Річард Левове Серце, Степан Тигряча Смерть; сюди належать і особові найменування американських індіанців: Маленький Вовк, Тупий Ніж і т. ін.:

б) псевдоніми, утворені з імені та прізвища: Джек Лондон, Жорж Занд, Леся Українка, Марко Вовчок, Панас Мирний;

в) давньоримські особові назви, що складаються з особового імені та прізвища: Гай Юлій Цезар, Марк Порцій Катон;

г) частки, артиклі та інші службові слова (ван, да, де, ді, дю, дер, ед, ель, ла, ле, фон і т. ін.) в іншомовних особових назвах: Людвіг ван Бетховен, да Вінчі, ді Вітторіо, дю Гар, Нур ед Дін, ле Шапелье, фон дер Гольц. До цього правила маємо дві примітки: перша про те, що скорочена частка д та ірландська частка о пишуться з власними іменами через апостроф: Д'Аламбер, Д'Артаньян, Д'Обінье; О'Генрі, О'Кейсі, О'Коннейль; частки Ван-, Мак-, Сан-, Сен-, які передують прізвищам і без них не вживаються, пишуться через дефіс: Ван-Дейк, Мак-Магон, Сан-Мартін, Сен-Сімон; друга про те, що в ряді випадків частки пишуться разом із прізвищами, бо в такій формі засвоїла їх українська мова: Декандоль, Деліль, Дерібас, Лагарт, Ламеттрі, Лафонтен, Лессаж, Фонвізін;

д) слово дон («пан») перед особовим ім'ям як форма ввічливого звертання: дон Базіліо, дон Педро, дон Хосе. У власних назвах відомих літературних героїв це слово пишеться з великої літери: Дон Жуан, Дон Кіхот;

е) складові частини корейських, в'єтнамських, бірманських та індонезійських особових назв: Кім Ір Сен, Хо Ші Мін, У Ну Мунг, Фетай Чотінучит.

Разом пишуться українські прізвища: а) які складаються з дієслова в наказовій формі та іменника: Горицвіт, Непийвода, Убийвовк; б) які виникли на основі словосполучень із повнозначних і службових слів: Добрийвечір, Нетудихата, Панібудьласка; в) утворені з прикметника та іменника за допомогою сполучного звука: Довгопол, Кривоніс, Скороход.

Разом пишуться також слов'янські особові імена, утворені від двох основ (Владислав, Володимир, Мечислав, Ярополк), складні китайські імена, які йдуть після прізвищ (Го Можо, Ден Сяопін, Сунь Ятсен), і тюркські, вірменські та інші особові назви з компонентами бей, заде, мелік, огли й под., що вказують на соціальний стан, родинні стосунки: Ізмаїлбен, Турсунзаде, Керогли. Але арабське ібн пишеться окремо: Ібн Русте, Ібн Фадлан, а тюркське паша—через дефіс: Гедік-паша, Осман-паша.

Через дефіс пишуться: а) складні особові імена: Василь-Костянтин, Жан-Жак, Зиновій-Богдан, Марія-Антуанетта, Мартін-Лютер, Фрідріх-Вільгельм; б) складні прізвища: Альтаміра-і-Кревеа, Гулак-Артемовський, Жоліо-Кюрі, Квітка-Основ'яненко, Нечуй-Левицький, Новиков-Прибой, Римський-Корсаков; в) імена з кваліфікаційними прикладками: Іван-царенко, Кирик-мужичок. Але якщо прикладка розгорнута, то слід ставити тире: Іван — мужичий син, рідше — кому: Іван, селянський син.

Ряд уточнень, доповнень і змін внесено до підрозділу «Географічні назви». Так, до прикладів, які ілюструють передачу українських географічних назв згідно з нормами Правопису, додано назву міста Рівне, що донедавна неправильно називалось Ровно. Похідний же прикметник від цієї назви — рівненський, тому область тепер називається Рівненська. Так само виправлено перекручену назву міста Сєвєродонецьк на Сіверськодонецьк.

У 112-й параграф, де йдеться про відмінювання географічних назв, внесено певні уточнення та деякі нові правила порівняно з другим виданням Правопису. Наприклад: у колишньому 4-му пункті відзначалось, що географічні назви, які складаються з прикметника та іменника, відмінюються в обох частинах: Гола Пристань — Голої Пристані, Кривий Ріг — Кривого Рогу, Єлисейські Поля — Єлисейських Полів. Тепер це положення поширено й на назви, які складаються з іменника та прикметника: Асканія Нова — Асканії-Нової, Асканії-Новій; Кам'янець-Подільський — Кам'янця-Подільського, Кам'янцеві-Подільському; Новгород-Сіверський — Новгорода-Сіверського, Новгороду-Сіверському; Новоград-Волинський — Новограда-Волинського, Новоградові-Волинському; Рава-Руська — Рави-Руської, Раві-Руській.


Случайные файлы

Файл
CBRR2109.DOC
29619.rtf
12726.rtf
11394.rtf
118054.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.