Активність і творчість учнів на уроках історії (12480-1)

Посмотреть архив целиком

Активність і творчість учнів на уроках історії

Кордунова Наталія Олександрівна, аспірантка ІІ курсу ВДУ.

Кафедра психології

Активність - предмет дослідження різних наук: психолого-педагогічних, природничих, суспільних і ін. В психолого-педагогічних науках активність учнів в процесі навчання складає загальну основу в розробці і реалізації активних методів навчання і виховання. Активізація навчання сприяє виробленню характеру людини, формує всі сторони її психічного життя, тобто зумовлює розвиток всіх трьох сфер особистості: інтелектуальної, емоційної і вольової. Але не завжди активізація приводить до творчості. Навіть тоді, коли учні беруть активну участь в роботі класу - відповідають на запитання, відтворюють на щойно повідомлені учителем факти, то не можна вважати, що вчитель активізував пізнавальну діяльність учнів. Потрібно, щоб учні на основі аналізу сприйнятого матеріалу робили висновки, узагальнення, приходили до чогось нового, раніше їм невідомого, тобто, щоб вони засвоювали не тільки знання, а й способи їх набуття, мислити творчо.

За основними функціями всі види активності ми поділили на два типи: адаптивний і продуктивний. Адаптивні види активності забезпечують пристосування, продуктивні складають основу виникнення і становлення різних психічних новоутворень. Найбільш загальні структурні елементи цих двох типів: потреби і мотиви, які викликають той чи інший вид активності; структура психічної регуляції активності; закономірності розвитку активності.

В продуктивній пізнавальній активності ці рівні виражаються як: активність уваги, яка викликана новизною стимулу і розгортається в систему орієнтовно-дослідницької діяльності; як дослідницька пізнавальна активність, яка викликається в проблемній ситуації в умовах навчання, в спілкуванні, професійній діяльності; особиста активність, яка виражається в формі “інтелектуальної ініціативи”.

Виникнення адаптивної активності пов’язане з появою певної потреби, а завершення - з її задоволенням. Психологічна структура регуляції адаптивних процесів здійснюється за принципом зв’язків (підкріплень), які забезпечують оцінку ефективності досягнутої цілі, знання правильності виконаної дії, вирішення завдання. Крім того адаптивні види активності і відповідні їм процеси забезпечують формування багаточисленних стереотипів поведінки, навичок, звичок, які становлять основу стандартних форм поведінки індивідуальності. Розвиток адаптивних форм активності і адекватних їм форм поведінки, діяльності, мислення відбувається за загальними законами тренування, які включають насамперед повторення і контроль (оцінку) як необхід-ні способи дидактичного управління формування навичок.

Продуктивні форми активності і відповідні їм психічні процеси становлять істотно відмінний тип активності, базою якого є наукова пошукова пізнавальна активність суб’єкта. Мотиваційну основу продуктивних пізнавальних процесів складають пізнавальні потреби, “предметом” задоволення яких є новизна об’єкту (стимулу), невідоме в проблемній ситуації. Процес задоволення пізнавальної потреби здійснюється як пошукова пізнавальна активність направлена на відкриття невідомого і його засвоєння. Продуктивні види активності забезпечують породження образів, узагальнень, змісту, здібностей, мотивів і інтересів. Розвиток пізнавальної продуктивної активності не підкоряється законам тренування. Основу її розвитку становлять ті принципи виховання особистості і розвитку мислення, які включають стимулювання і заохочення самих актів пізнавальної активності зі сторони вчителя, ровесника.

Спеціальні дослідження проблеми активізації пізнавальної діяльності учнів у процесі навчання показують, що вона значною мірою залежить від наявності внутрішніх спонукальних сил до навчання, що такими силами є мотиви, потреби, інтереси. Саме вони зумовлюють цілеспрямовану діяльність людини.

Відомо, що генетично першоосновою мотивації діяльності є потреби, що являють собою матеріальні або ідеальні обєкти, яких людині бракує. Людина завжди прагне задовольнити свою потребу і тому об’єкт, що відповідає потребі, не лише стимулює діяльність людини, а й надає їй певної спрямованості. Задоволення чи незадоволення потреб - людина завжди переживає, виникають позитивні або негативні емоції, які виступають спонукальною силою дії людини, або активізують (позитивні) або загальмовують дію (негативні).

Одним із основних компонентів активності учнів є інтерес до пізнання. Як свідчить аналіз результатів дослідження інтереси учнів до історії визначаються такими факторами: змістом історичних курсів, методикою викладання, якістю викладу матеріалу в підручнику, віковими та індивідуальними особливостями учнів різних класів. Так учнів 6-х класів, що вивчають курс стародавньої історії, найбільше цікавлять питання культури: міфологія, література, мистецтво, а також діяльність окремих історичних осіб.

У своєму дослідженні ми використали ряд засобів розвитку активності і творчості учнів на уроках історії - це зв’язок історичного матеріалу з життям, навколишньою дійсністю, вивчення наукової та науково-популярної літератури, використання художньої літератури на уроці; використання міжпредметних зв’язків. Література дає можливість викладати історію так, що серце не залишається холодним до розповіді. Географія показує театр історичних подій. Навіть співи пов’язані з історією. Вивчаючи українські народні пісні, учні характеризують, що саме в них відображається.

Учитися - означає виявляти активність, спрямовану на засвоєння певних знань, вироблення вмінь, навичок. Керування учінням вимагає певної системи методів, які забезпечують повноцінну учбову діяльність, її освітню й виховну результативність. Метод навчання як засіб керування навчальною діяльністю можна представити як вектор деяких прийомів, частина яких стосується змістовної сторони керування, а інша частина - формальної. Остання показує як формуються в учнів операції і знання, а змістовна - які властивості і відношення в навчальному матеріалі учні засвоюють активно.

Результати дослідження показують, що така активність стихійно сама собою виникнути не може. Вона є наслідком цілеспрямованого виховного і навчального впливу на особистість. Найбільш ефективним в цьому плані є активне навчання. Учень - активний учасник навчального процесу. Активність його проявляється в самостійних пошуках засобів і способів розв’язання поставленої проблеми у набутті знань, необхідних для виконання практичних завдань. Все це дозволяє йому відійти від стандартів мислення, стереотипу дій, розвиває прагнення до знань.

Першим вихідним положенням теорії активного навчання послужила концепція “предметного змісту діяльності”, розроблена академіком О.М. Леонтьєвим. Суть її зводиться до наступного. Пізнання - це діяльність, яка спрямована на засвоєння предметного світу. Отже, вона є предметною діяльністю. Вступаючи в контакти з предметами зовнішнього світу, людина пізнає їх і збагачується практичним досвідом як пізнання світом, так і впливом на нього. Друге вихідне положення активного навчання: людина по своїй природі - дослідник. Її пошукова діяльність полягає у виявленні особливостей, властивостей і характеристик явищ і обєктів зовнішнього середовища, у визначенні їх сутності і змісту, в оцінці ролей, значень. На основі отриманої інформації людина, ставить для себе цілі і розробляє програму своїх дій. Пізнавальна діяльність людини відбувається в умовах активно-випереджаючого сприймання і відображення оточуючого світу, розв’язання різного роду проблемних ситуацій без чого поставлена мета не може бути досягнута.

Із сказаного випливає, що навчально-виховний процес повинен: бути імітацією того середовища, в якому перебувають учні; містити в собі конкретні цілі, завдання і проблеми громадської і трудової діяльності людини; забезпечити формування здібностей, розв’язувати практичні завдання, змінювати і покращувати той предметний світ, у якому живуть діти зараз і будуть жити в майбутньому. Активне навчання повністю відповідає цим вимогам. В його основі лежить принцип безпосередньої участі, який зобов’язує вчителя зробити учасником навчально-виховного процесу, що вміє діяти, вести пошук шляхів і способів розв’язання тих проблем, які вивчаються у навчальному курсі. Цьому сприяють активні методи навчання, які дозволяють формувати знання, уміння і навички шляхом залучення тих, хто навчається, до активної навчально-пізнавальної діяльності.

Серед активних методів навчання ми виділили наступні три основні блоки:

а) дискусійні методи (групова дискусія, розбір казусів із практики, аналіз ситуації морального вибору тощо);

б) ігрові методи: дидактичні і творчі ігри, в тому числі ділові (управлінські) ігри, рольові ігри (научіння поведінці, ігрова психотерапія, психодраматична корекція); контрігра (метод усвідомлення комунікативної поведінки);

в) сензитивний тренінг (тренування міжособистої чутливості і сприймання себе як психофізичної єдності).

Якщо характеризувати дискусійні методи, то початок інтересу психологів до дискусії відноситься ще до 30-х років XX століття і пов’язаний з роботами швейцарського психолога Ж.ПІаже. Він показав, що завдяки механізму дискусії з ровесниками, а також старшими і молодшими, дитина відходить від егоцентричного мислення і вчиться ставати на точку зору іншого. К.Левін досліджував проблеми групової дискусії і дослідження показало, що групова дискусія підвищує мотивацію і залучає учасників до розв’язання проблем, які обговорюються.


Случайные файлы

Файл
19787.rtf
work.doc
37492.rtf
138142.rtf
179835.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.