Диференційний підхід в системі навчання (12289-1)

Посмотреть архив целиком

Диференційний підхід в системі навчання

Система навчання – це цілеспрямована учні здобувають вміння і навички, у них формується світогляд, розиваються пізнавальні та творчі сили. Навчання тісно взаємопов’язане з вихованням – процесом впливу вихователя на вихованця з метою формування в нього совісті, честі, людяності, правдивості та інших рис характеру, які визначатимуть особистість школяра, студента як майбутнього громадянина незалежної країни. В умовах швидко змінюваної соціальної обстановки та інформаційного середовища середня школа призвана зіграти неоднозначну і вирішальну роль у процесі розвитку учнів. Останні досягнення в сфері комунікаційних технологій надають можливість не тільки для розробки нових методів накопичення інформації, а також і для перегляду традиційних підходів до процесів учіння і викладання.

Сьогодні, в епоху інформаційних технологій, особливе місце займає проблема формування самостійності мислення учнів, їхньої здатності осмислювати одержувану інформацію, відтворювати і відображати її у різних зв'язках та ситуаціях, генерувати різного роду ідеї. Сучасна середня школа повинна підготувати учнів до подальшого навчання протягом усього життя і розвивати відповідні здібності.

З метою розвитку мислення учнів, їхніх пізнавальних інтересів і здібностей необхідно приділяти особливу увагу глибокому розумінню матеріалу, який вивчається на уроках. Так, особлива роль повинна приділятися роботі з основними фізичними термінами і поняттями, що є їх змістовними значеннями і визначають розуміння викладеного матеріалу. Актуальність і необхідність проведення такої роботи на уроках зумовлена існуванням того факту, що “…словниковий запас більшості учнів бідний: вони оперують дуже обмеженою кількістю термінів”, не можуть відтворювати основні поняття теми, роз'ясняти, що вони означають і не завжди розуміють зміст матервалу, що вивчається.

На першому етапі навчання, коли знання вперше вводяться в пам'ять учнів, вони засвоюються не в повному об'ємі і далеко не в тій формі, що є метою навчання. Тому вчителем повинна систематично проводитися спеціальна термінологічна робота, у ході якої вихідні поняття піддаються “багатоланкової та багатоаспектної диференціації”, і у результаті формується нова система знань. Така робота може проводитися у вигляді тренування, що ні в якому разі не повинне бути механічним повторенням заученого матеріалу, а є процесом пошуково-творчим, що призводить до створення в пам'яті принципово нового – відсутньої до тренування системи фізичних понять.

При навчанні та вихованні слід використовувати диференційний підхід, який забезпечує: досягнення кожним учнем соціально-необхідного рівня загальноосвітньої підготовки не нижчого від державного стандарту; задовольняє індивідуальні запити дітей, батьків (осіб, які їх замінюють) у диференційованому навчанні, поглибленому оволодінні знаннями, ранній допрофесійній спеціалізації та обраній профільній підготовці створенням оптимальних умов для самореалізації особистості.

формування громадянської позиції, власної гідності, готовності до трудової діяльності, відповідальності за свої дії, долю суспільства і людства; · створення якісно нових умов для розвитку національних традицій української педагогічної думки, відродження національної духовності й залучення до її формування учнів, учителів, батьків і громадськості; · створення умов для самовдосконалення і самореалізації особистості та оволодіння учнями системою знань про природу, людину, суспільство; · допрофесійна підготовка учнів для продовження навчання та трудової діяльності в загальнотехнічних, біомедичних та гуманітарних галузях; · забезпечення загальноосвітньої, загальнокультурної підготовки учнів, що включає розвиток особистості, її нахилів, інтересів, здібностей і обдарувань; · формування в учнів практичних умінь і навичок у науково-дослідницькій, комерційній діяльності, для роботи з електронно-обчислювальною технікою і технологіями; · розробка і впровадження нових змісту освіти, методів і форм організації навчально-виховної роботи; · створення і апробація нових технологій навчання; · проведення науково-дослідницької, експериментальної, пошукової роботи з проблем удосконалення змісту освіти й організації навчально-виховного процесу.

Слід враховувати такі принципи при диференційному навчанні: головним критерієм є особистість з її здібностями, обдаруваннями, талантами і невичерпними можливостями до саморозвитку, самоосвіти й самореалізації, що будується на таких принципах: · гуманізм і демократизм; · поєднання загальнолюдських і національних цінностей; · єдність інтелектуального, морального, фізичного й естетичного розвитку; · науковість, диференціація, індивідуалізація та розвиваючий характер навчання; · свобода й відповідальність; · незалежність колежу від політичних, громадських і релігійних організацій; · поєднання державного управління і громадського самоврядування; · доступність, рівність умов для кожного учня.

З історії: ймовірність диференційності у навчанні

Школа 50-х років відбивала стан тодішнього суспільства, системи, у якій ми жили, як-от — її тоталітарність. Правда, у такій школі можна було здобути освіту, достатню для вступу до вузу. А це було дуже престижно. Отже, більшість дітей намагалися і навчатися, і поводитися дисципліновано, щоб їх не виключили (цілком реальна тоді перспектива) й вони не потрапили в ремісничі училища. Іспити у вуз були вельми жорсткими і вимагали міцних знань, а не лише хороших оцінок в атестаті. Це стимулювало учнів здобувати знання, а не гнатися за оцінками в атестаті.

Проте при цьому дуже сильно була розвинена система придушення особистості, насадження примітивного «колективізму». Не дивно — ми жили в тоталітарному суспільстві. Водночас школа випускала досить освічених людей, в основному підготовлених до подальшого навчання і життя в такому реальному суспільстві. Усе жорстко регламентувалося, контролювалося, а тому система перебувала в досить стійкому стані. Контроль, природно, здійснювали чиновники, але система суворо контролювала і їх, і вони мали дотримуватися вельми чіткої лінії поведінки.

Ні про яку педагогіку співпраці тоді не йшлося — тоталітарна система плодила наглядачів та рабів, і не дивно, що наглядачами дітей робили вчителів. Але у вчителя були важелі впливу на нестаранного учня — той знав: його цілком реально можуть залишити на наступний рік і навіть вигнати зі школи. Подальший же шлях при цьому лишався один — у непрестижне ремісниче училище, після закінчення якого шлях до вищої освіти був практично закритий. Правда, й тоді були Вчителі, котрих діти любили, котрі самі любили дітей і, незважаючи ні на що, ставилися до них як до особистостей — людяно. Але переваги системи ні в якому разі не виправдовували її недоліків.

На жаль, надалі недоліки системи залишилися, переваги ж було втрачено. Причиною цього стала так звана гуманізація навчання, коли декларувалася певна свобода учнів, повага до особистості учня, його прагнень, уподобань, а насправді панувала колишня командна система. Залишилися чиновники, котрі мали зобов’язання лише перед начальством, не зникли і наглядацькі функції вчителя, бо на ньому, як на нижній, найбезмовнішій ланці в чиновницькій ієрархії, лежала відповідальність за успіхи учнів у навчанні. Чиновник, особливо вищий, набув величезної влади, позаяк права людини, повага до особистості торкнулися лише правлячого класу — номенклатури.

Саме в цей час пишним цвітом розквітло й окозамилювання. Не маючи змоги виконати все запропоноване начальством, людина (а чиновник — також людина, причому, як правило, цілком нормальна) опинялася перед вибором — або показати реальні результати своєї роботи, але при цьому втратити свої привілеї, чи «підправити» звітність у потрібному напрямі й залишитися на своєму місці. Начальство така ситуація влаштовувала тому, що, знаючи про окозамилювання підлеглих, керівництво могло бути упевненим у їхній «керованості».

Найстрашніше ж у тому, що в гірших традиціях номенклатурного суспільства (щоб легше було управляти підлеглими) на вчителя як на найнижчу ланку в чиновницькій ієрархії системи освіти навісили нездійсненне завдання — навчити усіх, домогтися, аби всі учні засвоїли затверджену згори програму, навіть якщо вони цього активно не хочуть або просто не можуть. І якщо просто збільшити зарплату вчителю, окозамилювання не пропаде, навпаки, залежність учителя від вищестоящих посилиться ще більше.

Диференціація у навчанні на сучасному етапі

За словами головного вченого секретаря Миколи Вашуленка, проблема наступності між дошкіллям і початковою школою існує. Тому науковці зосереджують свою увагу на виробленні засад визначення норм психічного розвитку учнів, готують рекомендації щодо фізичного та інтелектуального навантаження і створення належних психогігієнічних умов навчального процесу, вносять пропозиції до державних освітніх стандартів. Не менш важливою для науковців залишається проблема диференціації навчання і профільності в старшій школі.

Окреме місце в розробках працівників академії зайняла сільська школа. Постанова Кабміну з цього приводу поставила перед ними конкретні завдання.

Не залишаються вчені і осторонь проблем формування дитячої особистості в умовах соціальних і екологічних загострень, збереження здоров'я юних громадян. Особлива увага приділялася дітям з фізичними вадами. Скажімо, розроблено науково-організаційні і психолого-педагогічні засади функціонування першого в Україні навчально-реабілітаційного багатопрофільного центру для дітей, хворих на церебральний параліч.


Случайные файлы

Файл
11391-1.rtf
145970.doc
37241.rtf
82897.rtf
111631.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.