Журналістське розслідування як жанр журналістського дискурсу (38536)

Посмотреть архив целиком


MIHICTEPCTBO ОСВІТИ I НАУКИ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ.В.Н. KAPA3IHA


Кафедра журналістики



Журналістське розслідування як жанр журналістського дискурсу





Реферат студентки




четвертого курсу філологічного

факультету (спеціальність -

журналістика)

Іванової П.О.

Викладач – Залізняк П.Р.









Харків 2008


Розслідування - це найскладніший журналістський жанр, який грає на всіх регістрах сприйняття: й аналітичному, й емоційному. Він об'єднує в собі елементи інтерв'ю, портрета, репортажу, хроніки, аналізу, синтезу. Завдання розслідування - захопити читача унікальною заплутаною ситуацією, а потім пояснити, що ж насправді криється за нею.

Жанр журналістського розслідування припускає всебічне і докладне дослідження якоїсь мало вивченої, закритої або ретельно приховуваної теми, в процесі роботи над якою доводиться долати небажання певних структур надати інформацію, що цікавить журналіста.

Ключове поняття “журналістське розслідування” в бібліографічній системі взагалі відсутнє. Є “журналістика”, є “розслідування”, а “журналістського розслідування” немає. Тому в питанні формулювання поняття довелося удатися до зарубіжних джерел. У книзі “Журналістські розслідування” Джон Уіллмен роз'яснює: “Краще визначення журналістського розслідування дав колишній редактор-розповсюджувач газети “Ньюсдей” Роберт Грін: “Це журналістський матеріал, заснований, як правило, на власній роботі і ініціативі, на важливу тему, яку окремі особи або організації хотіли б залишити в таємниці. Три основні елементи: журналіст проводить розслідування, яке не проводив хтось інший, тема матеріалу достатньо важлива для читача або телеглядача; інші намагаються приховати зачеплені в розслідуванні факти від громадськості”. Тому, даючи самостійне поняття журналістському розслідуванню, ми можемо говорити про нього, як про своєрідний підсумок певної діяльності журналіста, в якому він: а) першопроходець; б) тема вибрана актуальна; в) матеріал пов'язаний з таємницею (захованням); г) зібрані факти піддані журналістом дослідженню (reseach). Коли якісь складові “випадають” (наприклад, відсутні коментарі звинуваченої сторони, опущені деякі факти або є тенденційність у викладі), журналістське розслідування втрачає всякий сенс.

Журналістське розслідування є чи не найпрестижнішим із журналістських жанрів. Більшість літературних героїв, що були журналістами, займалися саме розслідуванням. Захоплення читачів цими персонажами пов’язане з “викриттям”, яке роблять герої в результаті тривалого і небезпечного дослідження. Саме захоплення такими героями привело до журналістики багатьох теперішніх журналістів.

Журналістське розслідування не може з’явитися на світ без ініціативи, ідеї і зусиль з боку журналіста. Це матеріал, який має високу новостійну цінність і велику значимість для суспільства. Розслідування базується на великій кількості джерел інформації - людях, документах, даних та особистому спостереженні. В багатьох випадках випливають матеріали, які влада хотіла би не розкривати. Але інколи в матеріалах міститься інформація, що була отримано безпосередньо від представників влади. Журналістські розслідування можуть, наприклад, інформувати суспільство про те, що конкретна установа не виконує своїх функцій по обслуговування громадян, не вказуючи на конкретних винуватців. Буває, що інколи справа не робиться не тому, що хтось спеціально каже неправду, краде або приховує інформацію.

Джин Робертс, в минулому редактор “Філадельфія інкуайерер” - однієї з найвідоміших американських газет, що спеціалізуються на розслідуваннях сказав, що журналістське розслідування полягає “не в тому, щоб виявити окреме порушення закону, а в тому, щоб докопуватися до фактів, що лежать глибоко під поверхнею, щоб допомогти читачу в розумінні того, що трапляється в нашому все більш незрозумілому світі”.

В більшості випадків журналістські розслідування не є справжніми розслідуваннями. Цікава стаття про те, як купити холодильник, репортаж про рішення, прийняте на засіданні суду, замітка з прес-конференції і навіть документ, отриманий від джерела в результаті витіку інформації - все це по суті є важливим і необхідним, але все ж таки не є журналістським розслідуванням. У цих випадках репортери йшли за подіями без заздалегідь розробленого плану. Вони не мали спроб самим одержати інформацію, знову й знову збираючи по шматочках розрізнені дані в одну загальну картину.

При знайомстві з журналістськими розслідуваннями в засобах масової інформації залишається гіркий осадок. Складається враження, що публікувати можна все і про всіх. Але тих, про кого це “все” пишеться і говориться, мало цікавлять газетні і телевиступи. Ед. Поляновський в газеті “Известия” з досадою ділиться про наболіле: “Нинішня журналістика все більше стає відстійником політичних і підводних інтриг - маленька людина з її справжніми стражданнями нікому не потрібна. Партії, спілки, фракції, рухи. Нащадки судитимуть з газет про сьогоднішнє життя, як за маршальськими спогадами про війну: фронти, армії, дивізії, а солдата - ні, і не відлічити перемог від поразок. Депутати, члени уряду, оточення президента, банкіри. Коли я спостерігаю, як суботній красень-телеведучий, немов з вітрини перукарського салону, матюкає одного банкіра за те, що той обійшов іншого банкіра, я чую, як в його, телеведучого, кишенях, шелестять товсті пачки грошей, які він одержує від обійденого банкіра. Зараз можна все - і не треба ніякої сміливості. Раніше сміливість була потрібна для того, щоб промовчати”.

При характеристиці журналістських розслідувань в науковій літературі зустрічаються такі означники як “переслідувательна журналістика” та “чорний піар”.

Небезпека перетворення журналістського розслідування в “так зване журналістське розслідування” існує і в західній журналістиці. На думку Едмонда Б. Ламбета: “На початку 1980-х років, і навіть ще раніше, відношення до журналістських розслідувань, безумовно погіршало. Така реакція була не дивовижна, якщо врахувати, що число судових рішень по позовах про наклеп не на користь преси росло і росло. Журналістські розслідування повинні стати зрілішими і перейти від викриттів окремої провини, що лоскочуть нерви, до експертного аналізу складних тем і інститутів”, “Методи, які використовувалися, включали цитування неназваних “джерел”, чиї слова не можна було перевірити, тенденційне або нечесне освітлення конкретніх подій і опущення фактів, істотних для правильного розуміння ситуації”, “В деяких випадках журналістські розслідування збивалися з шляху етики і перестали показувати життя в дійсному світлі. Є побоювання, що журналістські розслідування можуть так увійти до моди, придбати такий привабливий блиск для репортерів і редакторів, що стануть проводитися ради самих розслідувань”. Таким чином, ми бачимо, що погроза втрати журналістським розслідуванням безпристрасності та об’єктивності мається кругом. Це ще раз заставляє замислитися про загальні небезпечні тенденції, що намічаються в журналістському цеху.

Журналістські розслідування відображають сучасну дійсність на зрізі гостріших політичних, економічних та моральних зворушень, обумовлених інтенсивним становленням ринкових відносин, радикальною демократизацією всіх сторін нашого життя. Як правило, всі вони присвячені пошукам рішення актуальних проблем: злочинність, корупція, наркоманія та інше. При всьому різновиді тематики їх об'єднує наявність “кричущих” фактів, аналітичний погляд на те, що відбувається, відкритість авторської позиції. З розвитком цивілізованих форм демократії, покращання економічного і морального стану суспільства, стабілізації мирного життя українців проблематика журналістських розслідувань увійде в інше русло, зникнуть з авансцени політичне кілерство та “брудні технології” піару.

Теперішній стан жанру дозволяє виявити позитивні тенденції його подальшого існування. Для цього доцільно звернутися до аналізу текстів, їх жанрово-стилістичної своєрідності.

Розробка теми і літературна обробка журналістського розслідування передбачають облік двох суттєвих моментів. По-перше, публіцист показує весь шлях і механізм проведеного ним розслідування, а не тільки наслідки, тим самим залучаючи читача в дослідницький процес, домагаючись його зацікавленої співучасті. Репортер висловлює своє відношення до конфлікту за допомогою зображально-виражальних засобів і літературних прийомів, емоційно діє на читача, слухача, глядача.

Читач повинен побачити об'єм зробленої журналістом роботи, оцінити повноту і достовірність зібраного ним фактичного матеріалу, вагомість аргументації, справедливість висновку і на цій основі виробити власну позицію, яка, якщо репортер успішно вирішив поставлені задачі, співпадає з висновками автора. Завдяки наочності проведеного журналістом розслідування, прозорості механізму діяльності автора, очевидними становляться як сильні, так і слабкі сторони публікації, виявляється її ефективність.

По-друге, продумуючи композицію журналістського розслідування, автор прагне до наростання напруги дії. Описуючи і групуючи факти, він послідовно розкриває нові аспекти теми і зв'язує їх в єдиний сюжетний вузол, максимально зацікавлюючи читача в його розв'язці. Таким чином, журналістське розслідування знаходить деякі сюжетні особливості детективного жанру. Проте, якщо в детективі центральною фігурою являється особистість слідчого, його звички, манера поведінки (наприклад, Мегре, Коломбо, Фандорин), то в даному випадку автор зосереджує увагу на повноті і достовірності розслідування негативного явища, щоб привернути до нього суспільну увагу і домогтися об'єктивної правової оцінки.

Згідно з даними радіостанції “Ехо Москви” більшість опитаних цією станцією респондентів вважає, що журналістські розслідування приносять практичну користь суспільству. Експрес-опитування, яке було проведено по інтерактивним телефонам, показало, що 87 відсотків опитуваних дотримуються даної думки, в той же самий час 3 відсотки вважають, що журналістські розслідування практичної користі суспільству не приносять.

Навіть попри зміни влади, в Україні існує забагато закритих зон для суспільства. Їх треба постійно відкривати, щоб не дати злочинцям діяти безкарно, щоб долати ганебні явища, які існують в країні.

В Україні є єдиний телевізійний проект журналістських розслідувань, який сьогодні може називатися народним. Творчий колектив 5-го каналу, на якому транслюється проект Володимира Ар'єва “Zакрита зона” дає змогу своїм глядачам пройти всі больові точки - розплющити очі і дізнатися правду.

Ще одним яскравим проектом 5-го каналу з журналістських розслідувань є програма Катерини Філіпенко “Особливо небезпечно”, яку було відзначено на конкурсі, що був проведений в рамках Третього щорічного міжнародного відкритого фестивалю екранних мистецтв “Кінотур-2006” як одну з найкращих серед інформаційних телепередач з військової і миротворчої тематики та документально-публіцистичних програм.

Нагородження журналістки “5 каналу” відбулося 29 жовтня 2006 року в місті Житомир. Коментуючи цю відзнаку, Катерина Філіпенко зазначила, що вона для неї є важливою, бо проект “Особливо небезпечно” в ефірі “5 каналу” вже має свою глядацьку аудиторію.

Інформаційних приводів для розслідування не бракує в жодному суспільстві: банкрутство потужних фірм чи відомих банків, економічні злочини, раптовий спалах цін на той чи інший товар, миттєве збагачення певного політичного діяча, заангажованого в приватних структурах, питання лобізму чи інших інтересів, роль нафти в Чеченській війні... Дивний на перший погляд факт, обраний за предмет розслідування, треба доповнювати, перевіряти. Треба знайти відповіді на основні запитання, які виникають у процесі справи.

Чи всякий журналіст може займатися розслідуваннями? Будь-який журналіст може займатися розслідуванням. На думку Стива Вейнберга, автора "Довідника репортера", самої популярної серед американських журналістів книги по журналістським розслідуванням, для цього потрібна допитливість, бажання боротися з несправедливістю й скептицизм, що сусідствують із цинізмом або нігілізмом.

Основними знаряддями репортера є:

  • Люди як джерела інформації

  • Різного роду документи й уміння працювати з ними

  • Уміло проведене інтервю

  • Висока мораль і почуття соціальної відповідальності

Досвідчений репортер, що уміє розговорити потрібну людину, увійти до довіри тих оточуючих, має цікаві джерела інформації, не вважає марною тратою часу пошук важливих документів - ось відмінна “сировина” для майбутнього розслідувача. Все інше, необхідне для дослідницької діяльності, приходить з практикою”, - вважає російський дослідник жанру Юлія Шум. “Справжній журналіст, який розуміє, що його слово, сюжети та передачі можуть впливати на настрій у суспільстві, такий журналіст не може і не повинен мовчати, якщо бачить перед собою відверту дурість, зраду, підлість або бруд… Сьогодні відстоювати і виражати подібний ідеал справжнього Журналіста набагато важче, ніж у перші роки перебудови. Тоді на захист смільчака вставало все суспільство, роблячи з нього кумира та “символа волі”.

Організація журналістського розслідування - найбільш ефективний метод, якщо необхідно привернути загальну увагу до тієї чи іншої теми, зробити цю тему основною “повісткою дня” для журналістів чи експертів. Коректно проведене розслідування дозволяє визвати бажаний для дослідника резонанс в ЗМІ, направити зусилля журналістів в необхідне русло.

Репортери повинні добре робити свою справу. Особливо важливі акуратність і здоровий глузд, тому що репортажі про розслідування породжують супротивників, готових зачепитися за найменшу фактичну неточність, щоб дискредитувати все розслідування. Допущені помилки дезінформують громадськість і завдають шкоди репутації людей, у результаті чого вернутися до цієї теми надалі буде ще складніше

Зараз багато хто розуміє під журналістським розслідуванням дослідження теми, пов'язаної із зловживанням владою і корупцією. Мета такого розслідування - розголосити приховані зв'язки між владою і організованою злочинністю.

Досить часто розслідування “локалізує” явище національного або міжнародного масштабу. Це коли, наприклад, стало відомо про продаж дітей-сирїт з Росії за кордон, знайшлися журналісти, які поставили собі запитання, що ж відбувається в Україні? Так нещодавно у місті Донецьку була зареєстрована нова громадська організація, об'єднуюча професійних журналістів, - "Агентство журналістських розслідувань" (Ажур). Як повідомив керівник агентства Олександр Міщенко, специфікою діяльності організації буде збір і обнародування інформації, що стосується різних сфер життя Донецької області. При цьому акцент робитиметься на маловідомих фактах, які з різних причин не були розголошені. Першим кроком агентства стало створення Інтернет-сайту "Ажур", який поки функціонує тільки в тестовому варіанті. За словами Міщенка, "сумно, що на відміну від інших міст, Донецьк не може похвалитися великою кількістю інформаційних Інтернет-ресурсів". "При цьому не варто вважати нас конкурентами вже існуючих новинарних сайтів - ми знайшли свою нішу", - відзначив Міщенко. "Наше завдання - не стільки оперативно повідомити про події, скільки прослідкувати їх розвиток, уловити закулісні моменти, зробити аналіз". Крім того, Міщенко повідомив, що нова організація є неприбутковою. "Ми створювали її як віддушину для журналістів, охочих професійно виконувати свої обов'язки, але не маючих можливості це робити із-за тиску, під яким вони знаходяться". Міщенко також відзначив, що при агентстві діятиме безкоштовна юридична консультація, а "юристи, що співробітничають з Ажуром готові захищати журналістів і в судах".

Абсолютно правомірно розглядати різноманіття питань, пов'язаних з журналістським розслідуванням з погляду драми часу, в якому, як сказав літературний критик Дедков, “багато держави і мало людяності”. В умовах переходу від тоталітарного суспільства в демократичне журналістське розслідування, як метод роботи з матеріалами гострої проблематики має колосальне значення, а тому вимагає найпильнішого вивчення. “З джерела розповсюдження інформації мас-медіа перетворилися на засоби поширення чуток і всілякого компромату, що не має нічого спільного з журналістською роботою”.

Перетворення, що відбуваються в українському суспільстві, викликали стрімку трансформацію ЗМІ, яка включає зміну і ідеології, і принципів подачі інформації. Кардинально змінилися відносини ЗМІ і суспільства. Висока міра свободи, захисту прав преси на інформацію, висловлювання різних думок безумовно йде на користь і суспільству, і самій пресі. Проте, пройшовши шлях змін у найкоротший строк, ми фактично опинилися перед великим колом проблем. “Засоби масової інформації практично втратили роль посередника між суспільством і владою, роль каталізатора суспільних змін, значно слабшала їх можливість служити засобом діалогу суспільних груп. Суспільство стало нерідко сприймати ЗМІ як продовження політики "брудними засобами" компромату, інструмент зведення рахунків в боротьбі між сильними світу цього, яким немає справи до повсякденних потреб і турбот читачів. У мас-медіа сформувалася атмосфера, що повністю відображає не суспільні, а приватні інтереси, відірвані від реального самопочуття, настроїв, переваг більшій частині населення країни".

Останні два роки особливо внесли значні корективи до поведінки ЗМІ на інформаційному ринку, оскільки у більшості ЗМІ з'явилися господарі, а разом з ними фінансові дотації в обмін на формування вигіднішого для них (господарів) суспільного клімату. Часто журналістські матеріали підміняються РR-матеріалами.

Надзвичайно небезпечна можливість того, що ЗМІ можуть стати односторонніми політичними чи ідеологічними рупорами їх господарів або перетворяться в такій же якості, але тільки в "прибуткові підприємства". Редактор російського журналу "Среда" Олексій Панкін констатує: "Отже, з якого боку не подивися, нічого неприпустимого з нашою пресою не відбувається. За винятком його власної реакції на настання ринку. Приватизація ЗМІ мало чим відрізнялася від багато разів затаврованої "директорської" або "червоної" приватизації. Неминучим слідством такого типу приватизації є лобізм, політична компенсація економічної неефективності. Незалежність преси досягається грамотними економічними рішеннями, а також узгодженими діями самих журналістських співтовариств". По суті, ні того, ні іншого у нас немає.

Ситуація загострюється політичними і економічними умовами і, як це не образливо звучить, відступом від етичних норм і принципів ряду відомих колег з одного боку, а також з іншого боку недостатнім професіоналізмом більшості журналістів у сфері журналістського розслідування. "Що відбувається сьогодні з журналістикою - це як би негативне віддзеркалення того, що було з нами на зорі перебудови і гласності. Тоді, при першій же нагоді багато безкорисливо і, загалом, з небезпідставним відчуттям ризику для себе кинулися розсовувати межі можливого. Сказати, здавалося, необхідно було стільки всього, а часу відведено було, здавалося, так мало, що ми і кинулися висловлюватися по всім і усіляким приводам, в процесі депрофесіоналізуючись і забуваючи те, що дійсно знали і уміли. Сьогодні з таким же запалом “роблять” гроші, в такій же лихоманці і з точно таким же результатом - депрофесіоналізацією. Важливо встигнути зірвати. Добре відпрацювати навіть хороші гроші - вже менш важливо, повторно. Замовників нині багато - одного не ублажиш, інший настигне. Уміння продаватися - ось що сьогодні стало доблестю, чим гордяться, бравують, що зведене в ранг професійних достоїнств і, по суті, є діючим кодексом журналістської етики".

Загальносвітові стандарти журналістської діяльності включають такі принципи, як: відповідальність, точність, об'єктивність. Проходження цим принципам означає; прагнути до неупередженого освітлення подій і тверезого підходу в суперечливих проблемах, дотримувати етичні норми. Зведення основних положень відомих професійних кодексів журналістської етики склали в Національному інституті преси: "Загальна апеляція до відчуття відповідальності журналістів при виконанні своїх професійних обов'язків на службі громадськості. Затвердження внутрішньої і зовнішньої незалежності журналіста. Пошана до правди. Коректність при отриманні і відтворенні інформації. Обов'язкове виправлення допущених помилок. Стриманість при освітленні судових справ, що розслідуються і незавершених. Несумісність журналістської професії з ухваленням подарунків і використанням пільг за публікацію (або відмова від публікації) журналістського матеріалу. Несумісність журналістської інформації з прихованою рекламою".

Завершить цей розділ коротка інформація про журналістські розслідування, що мають інші властивості ніж ті розслідування, про які мова йшла вище. В статті про журналістське розслідування Шостак М.І. помічає: “Багато людей утотожнює розслідування з викриттям. Дійсно, найчастіше в таких матеріалах мова йде про справи непристойні, про які “зацікавлені особи” вважали за краще б змовчати. У сучасній світовій журналістиці, проте, розслідування пов'язані не тільки з скандалами і викриттями”. Журналістські розслідування, проведені без якої-небудь політичної кон’юнктури і звернені до звичайних людських почуттів, викликаютьБагато людей утотожнює розслідування з викриттям. Дійсно, найчастіше в таких матеріалах мова йде про справи непристойні, про які “зацікавлені особи” вважали за краще б мовчати. У сучасній світовій журналістиці, проте, розслідування пов'язані не тільки з скандалами і викриттями непідробний інтерес читачів. Журналістські розслідування подібного роду пов’язані з просто відкриттям фактів, але в ефективності емоційного впливу на читацьку аудиторію ні трохи не програють.

В силу причин політичного характеру ряд цікавих для читача тем на довгий часовий період виявився в “почесній тіні”. З початком перебудови ці теми стали предметом серйозних журналістських розслідувань. Таємниці ХХ століття чинили і продовжують чинити вплив на розум і почуття людей. Ефектне подання подібних матеріалів в ЗМІ тільки збуджує читацьку цікавість до життя звичайної людини в незвичних обставинах, до з’ясування природи мужності, якостей характеру, системи життєвих цінностей, а своєрідним вимірювачем ступені актуальності виступає суспільна думка, що формується по слідам газетних виступів і виражене в читацьких відгуках.




Случайные файлы

Файл
125855.rtf
34586.rtf
79381.rtf
25503.doc
ref-16041.doc