Сутність, правова основа та принципи ОРД (37583)

Посмотреть архив целиком

Размещено на http://www.allbest.ru/













Сутність, правова основа та принципи ОРД







План:


  1. Поняття, сутність, мета й завдання ОРД

2. Правова основа ОРД

3. Принципи ОРД






  1. Поняття, сутність, мета й завдання ОРД


Оперативно-розшукова діяльність (ОРД) є важливою формою боротьби зі злочинністю і як складова частина загальної діяльності правоохоронних органів носить державно-правовий характер.

Предметом даної дисципліни є законодавство про ОРД як галузь права, що регулює об’єктивні закономірності, які обумовлюють необхідність застосування оперативними підрозділами спеціальних сил, засобів, методів (гласних і конфіденційних) для захисту людини, суспільства і держави від злочинних посягань. Предметом є також оперативно-розшукова теорія і практика оперативних підрозділів.

Визначення ОРД закріплене в ст. 2 Закону України «Про ОРД», як система гласних і негласних пошукових, розвідувальних і контррозвідувальних заходів, які здійснюються із застосуванням оперативних і оперативно-технічних засобів.

Існує два аспекти здійснення ОРД, а саме: правовий (на практиці він являє собою правове регулювання цієї діяльності й безпосереднє застосування правових норм у процесі її здійснення), і спеціальний процесуально-виконавчий (організація й тактика здійснення гласних і негласних оперативно-розшукових заходів і застосування оперативних і оперативно-технічних засобів).

Перший аспект повинен розглядатися як правова дисципліна, а тому вивчатися у всіх юридичних навчальних закладах нарівні з іншими правовими предметами; другий же відноситься до сфери закритого нормативно-правового регулювання, режимного здійснення організації й тактичної реалізації оперативно-розшукових заходів.

Як видно з поняття ОРД вона по суті носить розвідувально-пошуковий характер, тобто напряму пов’язана з проникненням в помисли злочинців, в їх середовище, з метою отримання необхідної інформації про вчиненні злочини і ті, що готуються. Одночасно ОРД має елементи котррозвідувальної діяльності, тобто за допомогою оперативно-розшукових заходів, засобів і методів припиняє розвідувальну і контррозвідувальну діяльність ОЗУ і окремих осіб, що вчиняють та підготовлюють злочини, знаходяться в розшуку за вчиненні злочини, а також забезпечується захист державної тайни і внутрішньої безпеки суб’єктів ОРД.

Розглянемо сутність ОРД саме як спеціальної практичної діяльності. Цьому сприяє законодавче визнання ОРД як виду правоохоронної діяльності, що дає можливість освітити її з позицій дійового підходу, тобто як певну предметно-дійову систему, що має єдину структуру, яка у широкому змісті містить у собі практичні цілі й завдання ОРД, її суб'єктів і об'єктів, форми, засоби, методи й способи здійснення ОРД, а також результати цієї діяльності.

Зупинимося на розгляді цілей ОРД. Ціль - це те, на що спрямована діяльність, що слід досягти в ній.

Законодавець не визначив прямих цілей ОРД, а поставив її загальні завдання, одночасно вказавши на мету їхнього рішення (ст. 1 Закону України «Про ОРД»). Такими завданнями є:

  • пошук і фіксація фактичних даних про протиправні (злочинні) діяння окремих осіб і груп, розвідувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав і організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства;

  • отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства й держави.

Завдання ОРД можна умовно розділити на стратегічні й тактичні.

Стратегічні завдання полягають у забезпеченні ОРД з виявлення, попередження, розкриття й розслідування злочинів, умов і причин, які сприяли їхньому вчиненню. Ці завдання в процесі ОРД полягають у досягненні кінцевої мети, наприклад, розкриття злочину або розшуку й затримання злочинця, що переховується. Для виконання стратегічних завдань оперативний працівник установлює свідків, з'ясовує окремі обставини події, перевіряє адреси, проводить опитування, застосовує різні оперативні прийоми й засоби для виявлення фактичних даних, які містять відомості про діяння якого-небудь протиправного характеру, і необхідні для встановлення слідством і судом винності особи за конкретні протиправні діяння.

Однак ОРД не зводиться тільки до виявлення фактичних даних і осіб, що становлять оперативний інтерес, а включає і їх перевірку. У зв'язку із цим завданнями ОРД є виявлення конкретних об'єктів, які становлять оперативний інтерес, аналіз конкретних ознак кримінальних зв'язків осіб, предметів, або злочинних фактів, визначення підстав правомірності й доцільності застосування тих або інших оперативно-розшукових заходів, установлення припустимих меж втручання в правосуб'єктність особи, навіть якщо її причетність до протиправного діяння встановлена, визначення необхідних мір для захисту прав особи, яка приймає участь в кримінальному судочинстві.

Тактичні завдання полягають у пошуку й фіксації конкретних фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб або груп з метою припинення їхніх правопорушень і в інтересах кримінального судочинства, а також одержання інформації в інтересах безпеки конкретних громадян, суспільства й держави.

Тактичні завдання ОРД виконуються шляхом:

  • вивчення, аналізу й оцінки оперативної ситуації й визначення оперативно-розшукових заходів для виконання завдання;

  • ухвалення оперативно-тактичного рішення, що забезпечує виконання завдання;

  • реалізація ухваленого рішення;

  • вивчення, оцінка й використання результатів виконання ухваленого рішення.

Тактичні завдання вирішуються сукупністю дій оперативного працівника, залучаємих сил і застосовуваних засобів ОРД.

Тактичні завдання ОРД полягають у:

  • виявленні, розкритті й сприянні розслідуванням злочинів і дій осіб, які причетні до їхнього вчинення;

  • попередженні й припиненні конкретних злочинів;

  • здійсненні розшуку осіб, безвісно відсутніх, установлення місцезнаходження й розшуку об'єктів, майна, предметів, які вже відомі й можуть бути доказами з кримінальної справи.

Зазначені завдання можуть бути самостійними, але для виконання кожного з них необхідне застосування саме йому властивих специфічних сил, засобів і методів ОРД.

Як видно, відправні загальні завдання - цілі ОРД визначені в законі дуже ємко, але по зазначеному змісту їх можна конкретизувати й диференціювати, чому також сприяє й розгляд обов'язків оперативних підрозділів, сформульованих у законі. Розглянемо їх.

1. Висування законодавцем цілей запобігання, припинення, профілактики злочинів шляхом проведення ОРД (ст. 1, п. 1 ст. 7 Закону України «Про ОРД») свідчить про наділення ОРД особливою комплексною попереджувальною функцією в системі загальних цілей і завдань боротьби зі злочинністю. Ця функція здавна являє собою оперативно-розшукове попередження (оперативно-розшукову профілактику) злочинів як завдання ОРД, що виконується за допомогою проведення оперативно-розшукових заходів, і забезпечує, насамперед загальну й індивідуальну профілактику злочинів, а також попередження замислюємих злочинів і їх припинення на стадії замаху.

  • ініціативний збір інформації про кримінально небезпечних осіб, а також про факти, вивчення яких необхідно для попередження злочинних проявів;

  • цільове оперативне спостереження з метою збору даних про осіб, що представляють оперативний інтерес, для своєчасного розпізнання їхніх злочинних задумів і намірів або протиправної активності;

  • реалізація добутої інформації для стримування об'єктів ОРД (конкретних осіб і груп) від реалізації злочинних намірів або підготовчих до злочину дій; переорієнтація осіб, потенційно схильних до кримінальної активності, на інші цінності; роз'єднання або саморозпад злочинних груп; нейтралізація виявлених шляхом проведення ОРД причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів.

Є й інші важелі здійснення індивідуальної профілактики. Це, зокрема, право оперативно-розшукових підрозділів на застосування передбачених законом заходів щодо контролю над особами, схильними до вчинення злочинів, у відношенні яких установлений адміністративний нагляд, а також засудженими до мір кримінального покарання, не пов'язаним з позбавленням волі (п. 7 ст. 10 Закону України «Про міліцію»).

Разом з тим, законодавець, як уже було сказано, поставив за обов'язок оперативним підрозділам застосовувати необхідні оперативно-розшукові заходи щодо запобігання й припинення злочинів. Ці форми попередження злочинів обумовлені двома визнаними в кримінальному праві, стадіями незакінченого злочину: стадією готування до злочину й стадією замаху на злочин (ст. 13 КК).

З першою стадією саме й пов'язане оперативно-розшукове запобігання злочинів, що припускає:

а) виявлення оперативно-розшуковим шляхом осіб і груп, які:

  • здійснюють підготовчі дії до здійснення злочинів: вивчають об'єкти злочинного зазіхання, розробляють плани, підшукують, здобувають або пристосовують знаряддя вчинення злочинних дій, підбирають співучасників, створюють сприятливі умови для досягнення злочинних цілей тощо;

  • можуть виявитися причетними до раніше підготовлених невстановленими особами злочинним зазіханням до їхнього вчинення (наприклад: виявлена закладка вибухового пристрою на місці можливого вчинення злочину; виведення ким-небудь із ладу охоронної сигналізації; пролами в стінах, стельових перекриттях на об'єктах передбачуваного злочинного проникнення тощо.);

б) виявлення необхідних фактичних даних, тобто доказів причетності зазначених осіб і груп до підготовки злочинів, що відповідає фіксації (документуванню) цих доказів і наступної реалізації добутих даних у кримінально-процесуальному порядку (порушення кримінальної справи, притягнення до кримінальної відповідальності із застосуванням ст. 14 КК тощо.).

Зі стадією замаху на злочин пов'язане оперативно-розшукове припинення злочинів, суть якого в ОРД зводиться головним чином до проведення оперативно-розшукових заходів (оперативно-розшукових комбінацій або операцій) з реалізації раніше отриманої оперативно-розшукової інформації для того, щоб:

  • нейтралізувати реальну погрозу злочинного нападу на конкретну особу шляхом затримання злочинця в момент цього нападу;

  • захопити злочинців на місці злочину ("на гарячому") у момент початку або певного розвитку злочинних дій (наприклад, при збуті наркотиків, вогнепальної зброї, виготовленні фальшивих грошей, спробі вчинити крадіжку, розбійний напад тощо);

  • надалі притягти винних до кримінальної відповідальності із застосуванням ст. 15 КК.

До сказаного необхідно додати вимоги ч. 1, 2 ст. 97 КПК, що зобов'язує оперативні підрозділи (як структурні одиниці органу дізнання) запобігати й припиняти злочини на стадії їхнього готування або замаху на них одночасно із прийняттям і перевіркою заяв і повідомлень про злочини.

2. Посилання законодавця, на інтереси кримінального судочинства, яким, поряд з іншим, підпорядковане завдання пошуку й фіксації фактичних даних про злочинні дії окремих осіб і груп, що визначає комплексну функцію оперативно-розшукового забезпечення кримінального судочинства, яке охоплюється наступними діями.

По-перше, безпосередня реалізація оперативним підрозділом (як суб'єктом дізнання) у відповідності зі ст.ст. 4, 103 КПК завдання розкриття злочинів шляхом застосування необхідних оперативно-розшукових мір з метою виявлення ознак злочину й винних осіб, що його вчинили.

Питання про виконання цього завдання оперативними підрозділами є проблемним через неоднозначне тлумачення окремих правових положень. З одного боку, поняття розкриття злочину трактується сугубо з погляду кримінального процесу, з іншого боку - розглядається як результат ОРД, що забезпечує виявлення ознак злочину, а також одержання фактичних даних (доказів) про осіб і груп, що вчинили цей злочин.

Двійний характер розглянутого поняття викликає в практичній роботі оперативно-розшукових підрозділів складності з урахуванням і оцінкою їхньої роботи з розкриття злочинів. Це пов'язане з неясністю ознак і змісту самого поняття розкриття злочинів. Хоча термін «розкриття злочинів» і використовується в ст. 2 КПК у контексті терміну «швидке й повне розкриття злочинів», його законодавче визначення відсутнє.

З аналізу тексту ст. 2 КПК видно, що розкриття злочинів є завданням кримінального судочинства, рівною мірою обов'язкової для всіх органів, його здійснюючих. Тому в тексті закону відсутнє окреме згадування якого-небудь із них. У такому випадку зміст діяльності з розкриття злочинів можна виявити через коло повноважень, покладених законом на конкретний орган.

Так, згідно ст. 103 КПК оперативний підрозділ, що відноситься до органу дізнання, зобов'язаний приймати необхідні оперативно-розшукові заходи «з метою виявлення ознак злочину й осіб, що його вчинили».

Уточнимо, що законодавець у цьому випадку не застосовує терміну «розкриття злочину», виходячи із чого виявлення ознак злочину й осіб, що його вчинили, окремі процесуалісти не вважають саме розкриттям злочину, думаючи, що таким можна вважати тільки повне й всебічне розслідування злочину. Цей парадокс збільшується ще й тим, що ст. 4 КПК, як уже було сказано, ставить за обов'язок органу дізнання вживати заходів до розкриття злочину.

Однак, незважаючи на істотні протиріччя у діючій системі обліку до розкритого злочину, до нього відносяться кримінальні справи, які закінчені провадженням і з яких прийнято одне з таких рішень:

  • затвердження обвинувального висновку й направлення справи в суд;

  • припинення справи на підставі ст.ст. 7-2, 8, 9, 10 КПК зі звільненням винного від кримінальної відповідальності із застосуванням до нього мір адміністративного стягнення, або передачею особи на поруки чи у зв'язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру;

  • припинення справи у відношенні винного відповідно до п.п. 3, 4, 8, ст. 6 КПК після закінчення строків давнини, внаслідок акту амністії або через смерть винного;

  • припинення справи зі звільненням винного від відповідальності на підставі ст. 7 КПК внаслідок зміни обстановки;

  • направлення у суд протокольної форми справи у відношенні винного в порядку ст. 426 КПК.

По-друге, можна обґрунтовано говорити про забезпечення за власною ініціативою оперативного підрозділу, письмового доручення слідчого, вказівці прокурора або визначення суду досудового слідства чи судового розгляду з кримінальної справи фактичними даними, які можуть служити джерелами доказів у кримінальному судочинстві (ч. 2 ст. 6, п. 2 ст. 10 Закону України «Про ОРД»; п. 3 ст. 15 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»; ст.ст. 65-66 КПК).

По-третє, у наявності реалізація завдання інформаційного, оперативно-тактичного й іншого оперативно-розшукового забезпечення окремих слідчих і судових дій, у тому числі для забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної злочинами фізичним, юридичним особам і державі.

По-четверте, це розшук осіб, що переховуються від органів розслідування або ухиляються від відбуття кримінального покарання (п. 3 ст. 10 Закону України «Про ОРД»).

В-п'ятих, вичленовування функції ОРД із забезпечення безпеки працівників суду й правоохоронних органів, учасників кримінального судочинства, інших осіб, що сприяють ОРД, а також приймають участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх родин і близьких родичів цих осіб (п. 6 ст. 7 Закону України «Про ОРД»).

Порівнюючи перераховані функції ОРД із загальними функціями кримінального судочинства, неважко знайти прямий збіг ряду з них. Однак при цьому варто враховувати, що реалізація більшості ідентичних завдань є прерогативою сугубо ОРД.

3. Визнання необхідності одержання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства й держави обумовлює багатогранну функцію ОРД з одержання пошукової, розвідувальної й контр розвідувальної інформації, що відповідає даній потребі зі створення й застосування із цією метою спеціальних автоматизованих інформаційних систем, а також з перевірки надійності осіб у зв'язку з їхнім допуском до державної таємниці, роботі з ядерними матеріалами й на ядерних установках.

ОРД з свого основного призначення є комплексною правоохоронною діяльністю, а тому їй властиві багатогранні функції відповідного правоохоронного характеру.

Таким чином, сутність ОРД полягає в тім, що вона здійснюється винятково з метою боротьби зі злочинністю, чітко регулюється законодавством, базується на конституційних принципах і проводиться вказаними в Законі підрозділами відповідно до чинного законодавства.


2. Правова основа ОРД


Як ми вже відзначали, ОРД опирається на широку правову базу, у якій головне місце належить спеціальному галузевому (оперативно-розшуковому) законодавству, не тільки що вперше проголосило ОРД державною правоохоронною діяльністю, але й закріпило принципи цієї діяльності; підстави її здійснення; обов'язки й права суб'єктів; гарантії законності; напрямки використання отриманих матеріалів; соціальний і правовий захист працівників оперативних підрозділів, а також осіб, що залучаються до виконання завдань ОРД і інші елементи.

Головним же надбанням законодавчого закріплення ОРД є те, що вона віднесена до діяльності, що має державно-правовий характер, за допомогою якої й лише шляхом застосування спеціальними суб'єктами (оперативними підрозділами) властивих тільки їй оперативно-розшукових заходів і засобів реалізується специфічне комплексне правоохоронне завдання в загальній системі мір боротьби зі злочинністю.

Комплексний характер зазначеного завдання, як ми вже відзначали, виражається в множинності її функцій, до числа яких віднесені: оперативно-розшукове попередження злочинів; оперативно-розшукове розкриття злочинів; оперативно-розшукове виявлення розшукуваних осіб; оперативно-розшукове забезпечення кримінального судочинства (досудового слідства й судового розгляду).

По своїй сутності й змісту правова основа ОРД в Україні представляє сукупність правових норм, які регламентують ОРД як окремий різновид правоохоронної діяльності, у тому числі наявність специфічних правових й соціальних відносин, що виникають між її суб'єктами й іншими учасниками й об'єктами ОРД, а також між суб'єктами й іншими фізичними і юридичними особами, залученими в процес цієї діяльності в ім'я забезпечення безпеки людини й суспільства шляхом здійснення відповідних оперативно-розшукових заходів.

Але варто звернути особливу увагу на ту істотну обставину, що зміст правової основи ОРД формується не тільки спеціальним оперативно-розшуковим законодавством, а й безліччю інших правових джерел, які можна розподілити по наступних блоках.

Перший блок, або головну правову підоснову ОРД, представляє Конституція України. Вона має пряму дію й вищу юридичну чинність. Всі інші закони й підзаконні нормативні акти повинні цілком відповідати нормам Конституції. Будь-які правові розбіжності повинні вирішуватися тільки на користь Конституції.

Основний Закон України, як відомо, націлений на забезпечення загального правового захисту суспільних, політичних, економічних відносин, побудови й зміцнення правової держави, його економічної безпеки, демократії й законності, захисту людини, його прав і свобод, життя, здоров'я, честі й гідності, а також прав всіх суб'єктів власності й господарювання тощо.

Вищесказане, безсумнівно, цілком і повністю поширюється на ОРД, і саме тому її основними принципами є принципи законності, дотримання прав і свобод людини. Зокрема, мова йде про права громадян України на власність, вільне пересування й вільний вибір місця проживання, недоторканність їхнього житла, збереження таємниці поштової, телеграфної й іншої переписки, телефонних розмов тощо. Ці права й свободи можуть бути обмежені тільки за законом і в тій мірі, у який це необхідно для захисту основ конституційного порядку, державного устрою, здоров'я, прав і законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони й безпеки держави.

До цього блоку варто також додати базові норми, що випливають із Конституції України, кримінального й кримінально-процесуального права, що містять вихідні правові положення про роль і місце ОРД у кримінальному судочинстві. Кримінальне право в цілому, як відомо, є джерелом, що виражає кримінальну політику держави, а також актуалізує життєві цінності громадян, суспільства й держави, що підлягають кримінально-правовій охороні від злочинних зазіхань. Це досягається за допомогою законодавчого закріплення й введення в дію кримінально-правових норм, що визначають, які суспільно небезпечні дії є злочинами і якими покараннями застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Так, ч. 1 ст. 1 КК дає чіткий «перелік об'єктів», охоронюваних їм від злочинних зазіхань, а саме:

  • права й свободи людини й громадянина;

  • власність;

  • громадський порядок і громадська безпека;

  • довкілля;

  • конституційний устрій України;

  • мир і безпека людства.

Названі об'єкти кримінально-правового захисту визначають одночасно адекватні їм соціальні, економічні, правові, моральні, природно-користувальницькі й інші суспільні відносини, які також охороняються в кримінально-правовому порядку.

Соціальні наслідки цих відносин нерідко підпадають у розряд криміногенних, або вже злочинних проявів. Тому багато зазначених відносин і їхніх негативних наслідків об'єктивно включаються в сферу інтересів ОРД, формуючи ті або інші сторони її об'єктів.

Поряд з тим, кримінальне право прямо впливає на визначення конкретних об'єктів ОРД, оскільки основні критерії для визнання певних осіб або груп такими об'єктами, так само як і для вихідної правової оцінки їхньої злочинної діяльності базуються на кримінально-правових ознаках, що характеризують склади окремих видів злочинів, або стадії їхнього вчинення, чи різновиду співучасників злочину тощо.

Визначальну роль у правовому регулюванні ОРД виконує кримінально-процесуальний закон. Раніше вже вказувалося на те, що цей закон є визначальним для створення правової основи ОРД, оскільки КПК споконвічно вказував на її діючу роль у виявленні ознак злочинів, розкритті їх і виявленні злочинців.

Другий блок правових джерел становлять закони України, що визначають ОРД як державну правоохоронну діяльність.

Уперше законодавче визнання й закріплення ОРД було здійснено в рамках прийнятого Закону СРСР від 12 червня 1990р. «Про внесення змін і доповнень в Основи кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік». У ч. 2 ст. 29 цих Основ на органи дізнання (а ними визнавалися й оперативні підрозділи) покладалося застосування необхідних оперативно-розшукових заходів, у тому числі з використанням відеозапису, кино-фото-зйомки й звукозапису з метою виявлення ознак злочину й осіб, що його вчинили, установлення фактичних даних, які можуть бути використані як докази з кримінальних справ після їхньої перевірки відповідно до кримінально-процесуального законодавства.

Але повністю ОРД була легітимізована Законом України від 19 02 1992 р. «Про ОРД», яким визначені: поняття ОРД, її завдання, мета, правовий зміст, суб'єкти, об'єкти, підстави й порядок здійснення оперативно-розшукових заходів і використання отриманих результатів, а також закріплені гарантії дотримання законності при проведенні ОРД.

У зв'язку з визначенням багато суб’єктного характеру ОРД, а також наступним поступовим розширенням сфер проведення ОРД і кола її суб'єктів до галузевих правових джерел формування правової основи цієї діяльності є закономірним віднесення Законів України: «Про міліцію» (від 20 грудня 1990 р.); «Про СБУ» (від 25 березня 1992 р.); «Про прикордонні війська України» (від 4 листопада 1991 р.); «Про внесення змін в Закон України «Про державну податкову службу в Україні» (від 14 лютого 1998 р.); «Про розвідувальні органи України» (від 22 березня 2001 р.); «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» (від 30 червня 1993 р.); «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів і зловживанню ними» (від 15 лютого 1995 р.); «Про боротьбу з корупцією» (від 5 жовтня 1995 р.) і ін.

Третій блок джерел формування правової основи ОРД становлять нормативно-правові акти органів виконавчої влади й безпосередньо правоохоронних відомств.

Найбільш важливе місце в цьому блоці займають укази Президента України, а також постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України.

Президент, зокрема, видає укази з питань окремих пріоритетних напрямків і завдань боротьби зі злочинністю, організаційно-функціональних аспектів діяльності правоохоронних органів, у тому числі із застосуванням ОРД.

Так, прикладами тому можуть служити прийняті Президентом України Укази: «Про заходи щодо вдосконалення діяльності Координаційного Комітету з боротьбі з корупцією й організованою злочинністю» (від 30 грудня 1994 р.); «Про комплексну цільову програму боротьби зі злочинністю на 2001 - 2005 рр.»; «Про негайні заходи з посилення боротьби зі злочинністю» (від 21 червня 1994 р.); «Про комплексну програму профілактики злочинності на 2001 - 2005 роки» (від 25 грудня 2000р.) та ін..

Постановами Кабінету Міністрів України затверджуються окремі положення з нормативно-правового регулювання діяльності окремих функціональних структур, що діють у сферах боротьби зі злочинністю й іншими правопорушеннями.

Наприклад, «Положенням про дозвільну систему», затвердженим Кабінетом Міністрів 12 жовтня 1992 р., регламентуються питання обліку й контролю над збереженням і використанням зброї, вибухових і отруйних речовин, хімікатів, наркотиків і наркотичної сировини. Зрозуміло, що незаконні операції із цими предметами й речовинами охоплюються об'єктами ОРД.

Але особливо важливо відзначити те, що на Кабінет Міністрів України законодавець поклав обов'язки нормативно-правового регулювання спеціальних трудових відносин між оперативними підрозділами й особами, що негласно співробітничають із ними за письмовою згодою, а також забезпечення соціальної безпеки й захисту працівників оперативних підрозділів тощо.

Найбільш широко в даному блоці нормативно-правових джерел представлені відомчі накази, вказівки, директиви, положення, інструкції з питань регулювання безпосередньої практики проведення ОРД.

Чинне Положення, наприклад, про МВС передбачає, що це відомство в рамках своїх повноважень видає накази, організує й контролює їхнє виконання. Накази МВС є відомчими підзаконними нормативно-правовими актами управлінського призначення. У сфері ОРД вони деталізують загальні норми оперативно-розшукового законодавства й регламентують певні специфічні відносини, які виникають під час здійснення цієї діяльності. Але варто помітити, що оскільки такі накази стосуються головним чином організаційно-методичних і організаційно-тактичних аспектів ОРД, то вони, як правило, мають закритий (секретний або цілком секретний) характер.

Якщо буде потреба, то відомчі органи, наділені правом на здійснення ОРД, видають також спільні накази, вказівки або інструкції з питань ОРД.

Це найчастіше стосується питань взаємодії зазначених органів у боротьбі з окремими найпоширенішими, тяжкими й особливо тяжкими видами злочинів. Наприклад, МВС і СБУ видали ряд спільних наказів з боротьби з наркоманією, тероризмом, контрабандою й бандитизмом, а разом з Державною прикордонною службою був розроблений і прийнятий наказ про боротьбу з незаконною міграцією.

У таких нормативних актах найчастіше передбачаються питання про взаємне оперативно-розшукове інформування суб'єктів ОРД; узгодженні ними переліку й змісту оперативно-розшукової інформації, збір, накопичення й використання якої може сприяти своєчасному й ефективному запобіганню, припиненню й розкриттю злочинів; спільному проведенню операцій з захоплення озброєних злочинців тощо.

До четвертого блоку джерел формування правової основи ОРД варто віднести законодавчі акти, які прямо не регламентують її, але своїми вимогами окреслюють межі завдань, мети або безпосередньо об'єктів цієї діяльності, чи впливають на специфічні відносини, що виникають у процесі здійснення ОРД. Це, наприклад, вимоги Закону України: «Про інформацію» (від 2 жовтня 1992 р.); «Про державну таємницю» (від 21 січня 1994 р.); «Про державний захист працівників суду й правоохоронних органів» (від 23 грудня 1993 р.); «Про статус суддів України» (від 15 грудня 1992 р.).

Зокрема, Закон України «Про інформацію» регулює порядок доступу громадян і організацій до інформації про них, захисту такої інформації, а також прав громадян на допуск до неї. Зрозуміло, що ці законодавчі положення поширюються й на ОРД. Виключенням є тільки те, що обмежується самим оперативно-розшуковим законодавством.

Так само важливо враховувати в ОРД і вимоги Закону України «Про державну таємницю», поняття якої визначається як відомості в сфері оборони, економіки, державної безпеки й охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди життєво важливим інтересам України. До державної таємниці можуть бути віднесені також відомості про результати розвідувальної, контррозвідувальної і ОРД, про осіб, що співробітничають або співробітничали на конфіденційній основі з оперативними підрозділами, про порядок організації й здійснення охорони вищих законодавчих і виконавчих органів влади, вищих посадових осіб держави, про систему урядового й спеціального зв'язку.

Нарешті, до п'ятого блоку розглянутих джерел відносяться акти, що стосуються міжнародно-правового регулювання співробітництва правоохоронних органів з питань боротьби зі злочинністю.

Такими актами, наприклад міждержавними договорами й угодами, можуть створюватися міжнародні правоохоронні органи й організації з покладанням на них також деяких функцій із взаємодії в ОРД, таких як: обмін оперативно-розшуковою інформацією; попередження, розкриття злочинів; розшук, затримання й видача злочинців тощо.

Так, на урядовому рівні, наприклад, укладені й потім ратифіковані ВР України договори про правову допомогу й правові відносини з Китайською Народною Республікою (1992 р.), з Литовською Республікою (1993 р.), з Республікою Польща (1993 р.), з Республікою Молдова (1993 р.), з Естонською Республікою (1995 р.), із Грузією (1995 р.), з Латвійською Республікою (1995 р.,) і інші.

Крім того, діють: угода про співробітництво МВС України й МВС Угорської Республіки (від 12 грудня 1992 р.); договір про співробітництво між МВС України й МВС Литовської Республіки (від 30 травня 1992 р.); угода про співробітництво між МВС України й МВС Латвійської Республіки з боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів і психотропних речовин (від 21 жовтня 1992 р.) та інші.

Особливе місце в міждержавному співробітництві з питань правоохоронної, і зокрема ОРД, належить Національному Центральному бюро Інтерполу, створеному Постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 1993 р. На цей орган покладене забезпечення взаємодії правоохоронних органів України з компетентними органами закордонних держав у боротьбі зі злочинними проявами, що мають транснаціональний характер.

Як видно, правова основа ОРД має багатогалузеве нормативно-правове забезпечення, що надає їй у цілому складний комплексний характер.

Однак це не означає, що наведені правові джерела, що формують правову основу ОРД, прямо регулюють процес проведення ОРД.

Вони найчастіше виконують роль, що орієнтує, сприяючи правильному й ефективному здійсненню оперативно-розшукових заходів, допомагаючи при цьому її суб'єктам суворо дотримуватися рамок відведеного їм поля діяльності, що охоплює не тільки функціональні й предметно-дійові зв'язки й залежності, але також законність, етичність і мораль у широкому їхньому розумінні.

Розглянутий вид діяльності, як ми вже відзначали, законодавець визначив у вигляді системи особливих (гласних і негласних пошукових, розвідувальних і контрррозвідувальних) заходів, здійснюваних спеціальними суб'єктами відносно особливих об'єктів з використанням оперативних і оперативно-технічних засобів. Причому перелік зазначених заходів і засобів, підстави й порядок їхнього застосування, призначення й способи використання результатів ОРД тощо також жорстко визначені в законодавчих нормах. Джерелом же таких норм є тільки Закон України «Про ОРД». Ці норми й лежать в основі єдиного галузевого правового регулювання ОРД незалежно від відомчої приналежності здійснюючих її суб'єктів.

Змістовний аналіз основних норм дозволяє розглядати їх диференційовано, умовно розділивши по рольовому принципу на три частини:

Першу (загальну) частину формують законодавчі норми, що визначають:

  • поняття ОРД як згаданої вище системи гласних і негласних заходів (ст. 2);

  • її завдання й мета, практично зведені до виявлення ознак злочинів, їхньому попередженню й розкриттю, виявленню розшукуваних осіб, а також забезпеченню кримінального судочинства фактичними даними, що мають значення судових доказів (ст. 1);

  • правову основу ОРД (ст. 3);

  • принципи ОРД (ст. 4);

  • суб'єкти ОРД (ст. 5).

Друга (особлива) частина може бути представлена сукупністю правових норм, що розкривають ОРД як вид предметної правоохоронної діяльності.

По-перше, це норми, що визначають функції суб'єктів ОРД (через призму закріплених у ст. 7 Закону України «Про ОРД» обов'язків оперативних підрозділів), а саме:

  • прийняття необхідних оперативно-розшукових заходів для своєчасного попередження й розкриття злочинів, а також виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів, здійснення профілактики правопорушень;

  • виконання письмових доручень слідчого, вказівок прокурора й постанов суду, а також запитів повноважних державних органів, установ і організацій про проведення ОРД;

  • виконання запитів відповідних міжнародних правоохоронних організацій і правоохоронних органів інших держав на підставі договорів і угод;

  • інформування відповідних державних органів про факти й дані, що свідчать про погрозу безпеки суспільства й держави, а також про порушення законодавства, пов'язаних зі службовою діяльністю посадових осіб;

  • здійснення взаємодії між суб'єктами ОРД і іншими правоохоронними органами, у тому числі відповідними органами іноземних держав і міжнародних антитерористичних організацій, з метою швидкого й повного розкриття злочинів і викриття винних;

  • забезпечення із залученням інших підрозділів безпеки працівників суду й правоохоронних органів, осіб, що здійснюють допомогу й сприяють ОРД, осіб, що приймають участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх родин і близьких родичів цих осіб;

  • участь у заходах щодо фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання, а також у проведенні спеціальної перевірки щодо допуску до особливих робіт.

По-друге, це норми, що визначають оперативно-розшукові заходи й засоби, які фактично викладені в ст. 8 Закону України «Про ОРД» через призму відповідних прав, якими наділені оперативні підрозділи.

Третя (процесуальна) частина єдиної нормативної бази ОРД включає норми, що забезпечують процесуальну регламентацію проведення, як всіх, так і окремих оперативно-розшукових заходів. Значна група норм, охоплюваних цією частиною, була вже закріплена Законом України «Про ОРД». Це, зокрема, норми, що встановлюють:

  • підстави для проведення ОРД (ст. 6), при відсутності яких забороняється приймати рішення про здійснення оперативно-розшукових заходів;

  • порядок заведення й затвердження оперативно-розшукових справ, де тільки в рамках яких допускається проведення ОРД; умови виконання оперативно-розшукових заходів для цих справ, особливо пов'язаних з тимчасовим обмеженням прав людини, і суб'єкти контролю за проведенням ОРД (ст. 9);

  • диференційовані строки ведення оперативно-розшукових справ, підстави, порядок і повноваження суб'єктів їхнього продовження (ст. 9-1);

  • підстави й порядок закриття, а також зберігання припинених оперативно-розшукових справ (ст. 9-2);

  • призначення й порядок використання оперативно-розшукових матеріалів (ст. 10).

Вищезгадані норми мають загальний процесуальний характер і в цілому регламентують проведення ОРД.

Разом з тим, останнім часом на законодавчому рівні активно приймаються нові норми, що процесуально регулюють різні сторони здійснення окремих заходів і застосування оперативних і оперативно-технічних засобів.

Зокрема, можна вказати на норми, що встановлюють процесуальний порядок санкціонування й проведення оперативно-розшукових заходів, тимчасово обмежуючі права й свободи громадян (негласне проникнення в житло, зняття інформації з каналів зв'язку, контроль над перепискою, телефонними розмовами, телеграфної й іншою кореспонденцією й ін.); порядок здійснення проникнення в злочинну групу негласного працівника оперативного підрозділу й ін. Прийняття цих норм свідчить про те, що законодавець все-таки йде по шляху формування оперативно-розшукового процесу, що сьогодні визнають уже багато теоретиків і практиків.

Раніше ми відзначали, що сутність теорії ОРД становлять ті знання, які, з одного боку, збагачують цю теорію, а з іншого боку - включаються в систему здійснення ОРД як відповідні правові норми. Однак практична реалізація останніх сьогодні виявляє чимало протиріч, що насамперед існують у самому законодавстві.

Так, зокрема, законодавець, визначивши як завдання ОРД пошук і фіксацію фактичних даних про злочинні діяння окремих осіб і груп, практично проігнорував потреби пошукової роботи оперативних підрозділів у загальному кримінальному середовищі, сфокусувавши основну увагу лише на здійсненні оперативно-розшукових заходів у рамках оперативно-розшукових справ. Це серйозна перешкода практиці.

Наступне зауваження стосується правової норми про звільнення (повного або часткового) від кримінальної відповідальності й покарання учасників організованих злочинних формувань, зокрема, залучених до негласного співробітництва, за умови, що вони сприяють викриттю цих формувань - (ст. 43 КК; ст. 14 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»).

Цінність наведеної норми не вимагає коментарів. Але, на жаль, законодавцем не визначені механізми її практичної реалізації, і тому в сучасному виді вона формально суперечить КПК України.

Виявляється ще й такий істотний правовий недолік. Законодавець, як відомо, визнав фактичні дані про злочинні дії окремих осіб і груп, які були отримані під час здійснення ОРД, джерелами доказів у кримінальному судочинстві. Визначені також форми закріплення фактичних даних (протоколи оперативно-розшукових дій з відповідними додатками). Але в той же час відсутні законодавчі вказівки про зміст цих протоколів і порядку введення їх у кримінальний процес. Тому на практиці реалізація згаданих правових норм викликає серйозні проблеми.

Багато ключових положень наведеної законодавчої бази ще не повністю визначені, в окремих випадках вони суперечливі, взаємно виключають один одного. Причини тут різні: по-перше, законодавчі норми розроблялися в різних історичних, соціально-економічних і політичних умовах; по-друге, прийняття законів нерідко проходило під впливом різних конфронтуючих політичних лобі; по-третє, позначилася професійна неспроможність розроблювачів нових законів тощо.

Звідси випливає невідкладне завдання приведення правової бази ОРД до безумовної відповідності її положенням Конституції України, а також повної погодженості з усіма діючими законодавчими нормами, що прямо або побічно відносяться до правового регулювання цієї діяльності.


3. Принципи ОРД

оперативний розшуковий злочинність правовий

ОРД, як і будь-яка інша діяльність, опирається на певні принципи здійснення, тобто на головні вихідні положення, що становлять основу цієї діяльності, звідси, принципи ОРД – це керівні ідеї, основні начала, вироблені оперативно-розшуковою практикою, виражені в нормах законодавчих актів, що регулюють суспільні відносини в області ОРД, і які відображають політичні, економічні й соціальні закономірності розвитку сучасного українського суспільства, а також моральні й правові уявлення громадян щодо сутності, цілей, завдань і процедур здійснення ОРД.

Так, ст. 4 Закону України «Про ОРД» визначає, що її основними принципами є законність, дотримання прав і свобод людини, взаємодія з органами управління й населенням.

Насамперед, потрібно визнати, що ці принципи мають загально правовий характер, оскільки вони цілком виходять із Основного Закону - Конституції України.

Так, суть принципу законності полягає в тому, що суб'єкти ОРД, проводячи її, повинні керуватися нормами оперативно-розшукового законодавства й інших законів, які визнають ОРД легітимною правоохоронною діяльністю і є її правовою основою.

Сьогодні велике значення для суспільства й держави мають не тільки результати боротьби зі злочинністю, але й засоби їхнього досягнення. Тому в сучасних умовах побудови правової держави й цивільного суспільства вимоги забезпечити законність застосування заходів, засобів і методів ОРД стають особливо актуальними.

Практична реалізація принципу законності при проведенні ОРД полягає, насамперед, у дотриманні законодавчо встановлених підстав її проведення, порядку й форм здійснення відповідними суб'єктами окремих оперативно-розшукових заходів, документування отриманих результатів і введення їх у кримінальне судочинство. Ігнорування цими вимогами по суті є порушенням законності, що веде, як правило, до невизнання результатів ОРД у досудовому слідстві й судовому розгляді та відповідальності порушників.

Визначивши вищевказані вимоги щодо законності проведення ОРД, законодавець окреслив і правові шляхи їхнього забезпечення. По-перше, це встановлення чіткого переліку підстав для проведення ОРД (ст. 6 Закону України «Про ОРД»). По-друге, це гранично обмежене коло суб'єктів, що мають право на здійснення ОРД, а також оперативно-розшукових заходів (ст.ст. 5, 8 Закону України «Про ОРД»). По-третє, це сувора процесуальна регламентація здійснення ряду заходів і використання оперативно-розшукових засобів, наприклад, санкціонування окремих з них судом, затвердження відомчими керівниками тощо.

Сказане раніше дає підстави стверджувати, що принцип законності забезпечує, у першу чергу, реальне предметне втілення в оперативно-розшукових заходах і засобах правових начал ОРД.

Разом з тим, цей принцип лежить в основі всього механізму правового регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі проведення ОРД.

Це значить, що при здійсненні оперативно-розшукових заходів повинні дотримуватися такі відносини між її суб'єктами, між суб'єктами й іншими учасниками ОРД, а також фізичними і юридичними особами, залученими в цю діяльність, які не можуть виходити за рамки обкресленого законодавцем правового поля.

Це значить також і те, що при проведенні ОРД не можуть бути допущені порушення прав і свобод людини і юридичних осіб.

Окремі ж обмеження цих прав і свобод мають винятковий і тимчасовий характер і допускаються тільки із санкції суду відносно осіб, у діях яких є ознаки злочину, і у випадках, передбачених законодавством України (ч. 5 ст. 9 Закону України «Про ОРД»). У цьому саме й полягає реалізація принципу дотримання прав і свобод людини в процесі здійснення ОРД.

Що стосується принципу взаємодії оперативних підрозділів з органами управління й населенням, то його дотримання має, насамперед, дуже велике практичне значення для ОРД. Це стосується, наприклад, особистого права громадян і обов'язок органів управління сприяти оперативним підрозділам у виконанні завдань ОРД; реалізації Кабінетом Міністрів України своїх особливих повноважень з врегулювання трудових відносин негласних працівників оперативних підрозділів, що співробітничають із цими підрозділами на контрактній основі, а також з забезпечення соціального захисту суб'єктів ОРД і осіб, залучаємих до виконання її завдань на добровільній основі тощо.

У той же час сутність розглянутого принципу, безсумнівно, полягає у звітності й підконтрольності суб'єктів ОРД органам державної влади й управління, зокрема, главі держави, ВР України, уряду в межах установлених законом повноважень, а також у певній прозорості цієї діяльності для суспільства, що з розвитком демократії стає усе більш реальним і виправданим.

Важливу роль у практиці ОРД виконують і певні галузеві принципи цієї діяльності. Мова йде про специфічні принципи предметно-дійового характеру, властивих саме ОРД і закріплених в оперативно-розшуковому законодавстві й відомчих нормативних актах. Зупинимося на деяких найважливіших з них.

Принцип єдності гласних і негласних оперативно-розшукових заходів, а також комплексно-системного їхнього використання. Раніше було сказано, що поняття ОРД визначене як система гласних і негласних пошукових, розвідувальних і контррозідувальних заходів, здійснюваних із застосуванням оперативних і оперативно-технічних засобів (ст. 2 Закону України «Про ОРД»).

Уже в самому цьому визначенні законодавець указав на взаємозалежний і комплексно-системний характер застосування гласних і негласних оперативно-розшукових заходів. Об'єктивно це обумовлюється тим, що названі заходи й засоби націлені на єдиний загальний об'єкт - злочинність; єдині завдання - пошук і фіксацію фактичних даних про злочинні дії окремих осіб і груп, а також єдині цілі, що полягають у попередженні (запобіганні, припиненні, профілактиці) злочинів, їхньому розкритті, виявленні розшукуваних осіб і, крім того, в оперативно-розшуковому забезпеченні кримінального судочинства.

Слід зазначити, що дотримання принципу єдності гласних і негласних оперативно-розшукових заходів, а також комплексно-системного їхнього використання припускає його органічний зв'язок з іншими принципами, до числа яких можна віднести наступні:

Принцип достатності оперативно-розшукових заходів і засобів. Його роль зводиться до забезпечення повного рішення завдань і досягнення цілей ОРД, виконання всіх обов'язків оперативних підрозділів, а також суворої відповідності цих заходів і засобів ступеню суспільної небезпеки злочинних зазіхань, погроз інтересам суспільства й держави.

Принцип оптимізації оперативно-розшукових заходів. Він спрямований на приведення всієї системи оперативно-розшукових заходів і засобів в оптимальне, тобто найбільш відповідний сучасним завданням і умовам боротьби зі злочинністю стан, а також на вибір найкращого варіанта застосування цих заходів і засобів в умовах конкретної оперативної обстановки.

Принцип раціональності оперативно-розшукових заходів. Він формує найбільш доцільне й розумне відношення суб'єктів ОРД до застосування ними заходів і засобів.

Принцип економії оперативно-розшукових заходів. Він зводиться до необхідності ощадливого відношення до цих заходів як до головних ресурсів ОРД, а саме утримання від нераціонального використання окремих з них, які мають високу вартість.

Принцип організації оперативно-розшукових заходів. Його роль полягає в забезпеченні внутрішньої впорядкованості й погодженості більш-менш диференційованих і автономних оперативно-розшукових заходів і засобів як органічних складових єдиної системи цієї діяльності, а також у сприянні утворенню й удосконалюванню необхідних взаємозв'язків між зазначеними заходами й засобами та всією системою ОРД, як між частинами єдиного цілого.

Принцип взаємодії в застосуванні оперативно-розшукових заходів різних суб'єктів цієї діяльності, у тому числі стосовно до іноземних держав і міжнародних організацій у рамках існуючих договорів і угод.

Принцип гуманності оперативно-розшукових заходів. Основні вимоги цього принципу зводяться до гуманного, людського відношення до особистості. Дотримання даного принципу передбачається нормами Конституції й інших законів України, що охороняють права, свободи й гідність особистості, а також Загальної декларації прав людини, проголошеною резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 р.; Європейської конвенції з прав людини, прийнятої в Римі 4 листопада 1950 р.; Міжнародного пакту про цивільні й політичні права, проголошеного резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 16 грудня 1966 р. й ін.

До сказаного варто додати ряд додаткових специфічних принципів, на яких базується здійснення негласних оперативно-розшукових заходів:

  • принцип конспірації – полягає в забезпеченні приховання від об'єктів ОРД і іншого оточення фактичних цілей, завдань, заходів і засобів проведення ОРД;

  • принцип добровільності – полягає в залученні осіб до виконання завдань ОРД і дотриманні конфіденційності в довірчих відносинах оперативних підрозділів з такими особами;

  • принцип забезпечення безпеки, а також правового й соціального захисту осіб (конфідентів), що сприяють ОРД;

  • принцип наступальності – полягає в тім, що оперативні працівники й інші посадові особи, які сприяють її здійсненню з метою попередження, розкриття й розслідування злочинів, зобов'язані проводити оперативно-розшукові заходи постійно, наступально, проявляти ініціативу, вчасно й обґрунтовано заводити оперативно-розшукові справи, використовувати всі дозволені законом міри для встановлення осіб, які вчинили злочин з метою наступного невідворотного реагування, передбаченого кримінально-процесуальним законодавством України.

  • принцип цілеспрямованості – полягає в повному виконанні завдань з пошуку й фіксації даних про протиправну діяльність окремих осіб або груп в інтересах кримінального судочинства.

І, нарешті, на закінчення треба сказати про виняткову важливість обновлення змістовного значення принципів ОРД.

Як відомо, більшість принципів ОРД, передбачених у законодавчому порядку й вироблених теорією ОРД, декларувалися ще в період нелегітимного її існування. Це, скажемо, принципи законності, гуманізму, моральності й етичності, поваги прав і свобод людини, рівності прав людини й громадянина перед законом, виняткової доцільності оперативно-розшукових заходів і ін., на яких так чи інакше базувалася практика тих років.

Але сучасні демократичні й правові процеси в суспільстві цілком змінили умови реалізації зазначених принципів ОРД. Це, наприклад, законодавче встановлення обов'язкового позавідомчого санкціонування окремих оперативно-розшукових заходів, введення системи прокурорського нагляду, а також державного й громадського контролю за ОРД тощо.

Тому сьогодні дотримання принципів ОРД здобуває все більш безпосереднє практичне значення, а головне - обумовлює необхідність підвищення професійного й морально-етичного рівня сучасного оперативного працівника.

Виникає, разом з тим, об'єктивна потреба в зсуві акцентів при здійсненні ОРД убік поваги й правового захисту закріплених Конституцією демократичних прав, свобод і інших цінностей кожної окремої особи. І тут мова йде не тільки про захист громадян, їхньої власності й законних інтересів від злочинних зазіхань. Головне, щоб кожний оперативний співробітник убачав у будь-якій людині, включеній у процес ОРД у якості її об'єкта, насамперед особистість, що охороняється суспільством і Законом.

Зрозуміло, що це не просте завдання. Її рішення вимагає подолання майже вікового менталітету, що незмінно формувався й зміцнював на ідеях єдності й непорушності ідеалів авторитарної держави з одночасним майже повним ігноруванням надбань окремої особистості. Час цього менталітету ще досить помітний й істотний. І це не тільки перешкоджає формуванню нових професійних і духовних якостей сучасного оперативника, але і є значним гальмом на шляху успішної практичної реалізації оперативно-розшукових заходів.






Література:


1. Долженков О.Ф., Думко А,Ф., Козаченко І.П. Оперативно-розшукова діяльність як правоохоронна функція кримінальної міліції.- Одеса: НДРВВ ОІВС, 2000.- 134 с.;

2. Бандурка О.М. Оперативно-розшукова діяльність. Ч.1: Підручник-Харків: Вид-во Нац. ун.-ту внутр. справ, 2002.-336 с.;

3. Вишня В.Б., Захаров В.П., Шинкаренко І.Р. Правове регулювання ОРД ОВС (структурно-логічні схеми): Навч. посіб. –Д.: Юрид. акад. МВС, 2003.- 180 с.;

4. Оперативно-розшукова діяльність: правові основи (структурно-логічні схеми). Навчальний посібник / за ред. проф. Ю.М. Грошевого.- Харків: РВФ Арсіс, ЛТД, 2003.- 192 с.;

5. Основы оперативно-розыскной деятельности в Украине (понятие, принципы, правовое обеспечение). Учебное пособие.- К.:Центр учебной литературы, 2007.- 264 с.;

6. Антонов К.В. Проблемні питання окремих положень Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ: Збірник наукових праць.-2007.- Спец. Випуск № 1 (№ 36) «Актуальні питання протидії злочинності».- С.298-303.;

7. Використання в кримінальному процесі матеріалів оперативно-розшукової діяльності та гарантії захисту прав і свобод людини: Монографія / В.М. Тертишник, О.В. Негодченко, І.П. Козаченко, К.В. Антонов. - Дніпропетровськ: Юрид. акад. МВС, 2004. - 184 с.;

8. Антонов К.В., Тертишник В.М. Допустимість використання при доказуванні даних, здобутих органами оперативно-розшукової юрисдикції // Права людини та інформація: Збірник наукових праць. - К.: НАВСУ, 2001. - С. 115-127;

9. Антонов К.В. Проблеми використання матеріалів оперативно-розшукової діяльності в кримінальному судочинстві // Проблеми оперативно-розшукової діяльності й забезпечення прокурорського нагляду за іі законністю: Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції. - Луганськ: РВВ ЛІВС, 2000. - С. 194-208;

10. Антонов К.В. Проблеми зв’язку і співвідношення оперативно-розшукової і кримінально-процесуальної діяльності // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ: Збірник наукових праць.- С. 314-322.- 2007.- № 3(34).- 368с.;

11. Антонов К.В. Загальнотеоретичні поняття оперативно-розшукового забезпечення досудового слідства // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка.- С. 41-50.- Спеціальний випуск. Ч.1.- 2008.-№ 1.- 207с.;

12. Антонов К.В. Теоретичні аспекти визначення співвідношення понять «оперативно-розшукова міра» і «оперативно-розшуковий захід» // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ: Збірник наукових праць.- С. 16-21.- 2007.- № 4(35).- 328с.;

13. Антонов К.В. Проблемні питання окремих положень Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ: Збірник наукових праць.- 2007.- Спеціальний випуск № 1 (36) «Актуальні питання протидії злочинності».- С. 298-303.- 364 с.;

14.Антонов К.В. Оперативно-розшукова профілактика в системі запобіжного впливу на злочинність // Науковий вісник Одеського державного університету внутрішніх справ: Збірник наукових праць.- С. 109-111.- 2007.- № 4.- 328 с.;

15. В. Ченців, К. Антонов, В. Варава. Перебудова правоохоронної діяльності митних органів України в контексті європейських стандартів: оперативно-розшукові аспекти // Право України. - 2008.-№ 7.- С. 141-146.

16. Ронин Р. Своя разведка: способы вербовки агентуры, методы проникновения в психику, форсированное воздействие на личность, технические средства скрытого наблюдения и сьема информации: Практическое пособие.- Мн.: «Харвест», 1998.-368 с.;

17. Антология сыска: от полиции к внешней разведке [В 14 т.] / Отв. Ред.: Ю.И. Римаренко, В.И. Кушерец.- К.: Знания Украины, 2006. Т. 1: Уголовный сыск: документы и материалы (ХІ – нач. ХХ ст.) / Сост.: Ю.И. Римаренко, Е.М. Моисеев, В.Н. Чисников.- 612 с.; Т. 2: Сыск, сыщики и преступный мир / Сост.: Ю.И. Римаренко, Е.М. Моисеев, В.Н. Чисников. (Предисл. В.Н. Чисникова).- 504 с.;

18. Ивахин А.Е., Прыгунов П.Я. Оперативная деятельность и вопросы конспирации в работе спецслужб (По материалам открытой печати и литературы). Т. 1.- К.: КНТ, 2006.-408 с.; Т. 2.-К.: КНТ, 2006.-224 с.; Т. 3.-К.: КНТ, 2006.-960 с.; Т. 4.-К.: КНТ, 2007.-432 с.; Т. 5.-К.: КНТ, 2007.-484 с.; Т. 6.-К.: КНТ, 2008.-608 с.;

19. Погорецький М.А. Функціональне призначення ОРД у кримінальному процесі: Монографія.- Х.:Арсіс, ЛТД, 2007.-576 с.

Размещено на Allbest.ru


14




Случайные файлы

Файл
26183.rtf
169409.rtf
147453.rtf
113869.rtf
131569.rtf