Судовий захист прав споживачів (36528)

Посмотреть архив целиком













Судовий захист прав споживачів



Конституція України передбачає право кожного громадянина, а також іноземців та осіб без громадянства на звернення до суду щодо захисту своїх прав та на правову допомогу. Таке право не може бути обмежене за жодних обставин (ст. 64 Конституції). Водночас держава Україна дбає про захист життя та здоров'я її громадян, зокрема й за споживання продукції харчового, побутового, виробничо-технічного призначення та при наданні послуг. Основним параметром таких продуктів та послуг названо їхню якість (ст. 16 Конституції).

Особливе місце належить судовому захистові прав споживачів. Відповідно до Закону судовий захист споживчих прав громадян здійснюється через звернення споживачів до судів загальної юрисдикції та з позовами про захист прав на:

  • безпечну та якісну продукцію;

  • повну, достовірну та прозору споживчу інформацію;

  • відшкодування матеріальної (майнової) шкоди, заподіяної споживанням неякісної продукції або наданням неповної чи оманливої інформації, що перешкодило використанню продукції за її призначенням;

  • відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок споживання неякісної або небезпечної продукції, отриманням неякісних послуг (зокрема й недоброзичливим ставленням персоналу), бездіяльністю державних і самоврядних органів захисту прав споживачів;

  • на вчасне, достатнє й об'єктивне реагування державних та самоврядних органів (організацій) на виявлені / заявлені факти порушення споживчих прав.

Судовий захист споживчих прав здійснюється зазвичай в індивідуальній формі, тобто завдяки поновленню в правах позивача (співпозивача), що є безпосереднім споживачем продукції чи послуг або відшкодування збитків, заподіяних порушенням прав суб'єкта.

Водночас судовий захист тісно пов'язаний з іншими формами захисту. Зокрема, існує обґрунтований погляд {Молчанов), що моментом виникнення спору про право, а отже, розгляду в межах судового провадження, є відмова продавця (виконавця послуг) замінити товар (зменшити його ціну, відшкодувати збитки). З огляду на це слід зважати на безпосередній зв'язок судового захисту споживчих прав з самозахистом як безпосереднім пред'явленням претензій до продавця або виробника неякісної продукції. Це не підтверджується судовою практикою в справах про захист прав споживачів, оскільки українські суди, вирішуючи справи, керуються конституційним положенням про підсудність їм спорів щодо всіх правовідносин, котрі виникають у суспільному житті, - згідно з тлумаченням Конституційного Суду України {рішення в справі за зверненням жителів міста Жовті Води щодо офіційного тлумачення статей 55, 64,124 Конституції України). Однак такий розрив природних зв'язків вказаних форм захисту призводить до уникнення досудового (альтернативного) розв'язання спору про право, що негативно позначається на термінах розгляду щодо захисту споживчих прав, формування одноманітної доброї практики розгляду їх.

Непоодинокі судові справи стосуються оскарження дій і бездіяльності органів та організації державного захисту прав споживачів (адміністрування споживчих відносин) щодо забезпечення належної якості продукції та послуг на момент продажу (надання).

Загалом практика вирішення справ про захист прав споживачів досить одноманітна та не надто поширена, що зумовлено низкою чинників:

  • недостатньо динамічний розвиток законодавства про захист прав споживачів;

  • загалом правильне застосування судами першої інстанції законодавства щодо споживчих прав;

  • значна реальна тривалість розгляду справ у судовій системі України з формальним дотриманням термінів вирішення справ, що, однак, нівелюється складною системою оскарження та виконання судових рішень;

  • правова необізнаність населення, зокрема й брак достатньої підтримки освітніх і роз'яснювальних заходів у царині споживчих прав;

  • істотна кінцева вартість юридичних послугу справах про захист прав споживачів, недостатній розвиток інститутів правової допомоги населенню.

Внаслідок таких обставин судовий захист прав споживачів не посідає належне вагоме місце в системі правових засобів із захисту прав споживачів, яке йому відведено згідно із законодавством. Поліпшення такої ситуації потребує докладного аналізу практики застосування судами України відповідного законодавства задля виявлення окремих проблем правозастосування.

Судовий захист прав споживачів здійснюється шляхом звернення споживачів до судів загальної юрисдикції в порядку позовного провадження та, як правило, в індивідуальній формі. Суди в переважній більшості випадків відмовляються приймати до розгляду позовні заяви щодо захисту прав невизначеного кола суб'єктів, що є нормальною практикою за розгляду споживчих справ у зарубіжних країнах і дає змогу суттєво заощадити судовий ресурс.

Судовий захист прав споживачів не посідає належне йому вагоме місце в системі правових засобів захисту прав споживачів через низку чинників, а саме недостатньо динамічний розвиток законодавства про захист прав споживачів; значну тривалість розгляду справ; труднощі виконання судових рішень; правову необізнаність населення; істотну кінцеву вартість юридичних послуг.

Категоріями справ щодо захисту прав споживачів є:

  1. відшкодування збитків, заміна побутової техніки;

  2. відшкодування збитків, заміна автомобілів;

  3. відшкодування збитків, заподіяних наданням неякісних послуг, зокрема з договорів перевезення;

  4. відшкодування збитків, заподіяних постачанням комунальних послуг неналежної якості;

  5. справи за скаргами (адміністративними позовами) проти органів державної влади й місцевого самоврядування стосовно захисту справ споживачів.

Більшість спорів супроводжується вимогами про відшкодування моральної шкоди, що переважно задовольняли суди, однак знижуючи суми відшкодування.

Основними проблемами в суддівському правозастосуванні за розв'язання споживчих спорів є встановлення реальних правовідносин та належного нормативно-правового регулювання, зокрема й спеціального, що має застосовуватися до спірних правовідносин; розширення випадків присудження моральної шкоди всупереч передбаченим законодавством обставинам та довільне встановлення й обмеження її розміру; помилкове встановлення відповідача в справі; недостатня оцінка матеріалів справи та поверхове встановлення формальної істини, що призводить до упущення судами істотних обставин, помилкового встановлення правосуб'єктності сторін.

Набуття чинності новою редакцією закону «Про захист прав споживачів» спричинило структурні зміни в складі судового розгляду споживчих конфліктів - поширення справ, пов'язаних з відшкодуванням збитків, завданих повідомленням недостовірної або неповної споживчої інформації, що позбавило покупця можливості використовувати товар відповідно до його цільового призначення або з належною за придбання метою. Проблемним є застосування в суді Закону щодо дистанційних контрактів, оскільки це вимагатиме від суддів спеціальних знань у галузі техніки та передання інформації й застосування відповідних експертиз, а отже, віддалення винесення остаточного рішення в споживчих справах. Враховуючи розширення споживчого законодавства поза норми Закону, особливе місце займають справи проти органів місцевого самоврядування та державної влади, що встановлюють критерії й умови надання послуг (продажу товарів). Такі спори розглядають у порядку адміністративного судочинства, однак суди повинні враховувати їх при вирішенні в подальшому справ щодо відповідальності виробників товарів (послуг) та відшкодування збитків, заподіяних нечесною практикою.

Судовий порядок захисту своїх прав споживачами полягає в тому, що споживач звертається з позовом про задоволення своїх вимог до суду. Споживач не зобов’язаний звертатися з претензією – це його право. Досудовий порядок розгляду вимог споживача передбачений з метою спонукання сторони самостійно врегулювати суперечки, що виникли між ними. Він дозволяє швидко поновити порушене право та уникнути судової тяганини.

Для вимог споживача відносно відшкодування моральної шкоди застосовується виключно судовий порядок їх пред’явлення.

Чинне споживче та процесуальне законодавство не містить суттєвих правових перепон у доступі до правосуддя щодо захисту прав споживачів, однак створює певні проблеми, зокрема для встановлення моменту виникнення спору про право, а отже - виникнення підстави звернення до суду. Там не менш наявні численні фактори соціального, економічного та гуманітарного характеру, серед яких:

  • низька правова культура громадян;

  • брак інформації про слухання справи, порядок її ведення та комфортних умов перебування в суді;

  • режим роботи суду збігається з режимом роботи більшості підприємств;

  • недостатнє фінансування судів призводить до того, що канцелярські витрати на порушення законодавства відшкодовують за рахунок громадян;

  • порушення законодавчих вимог щодо звільнення від сплати державного мита.

Негативне ставлення споживачів до судового захисту своїх прав є наслідком тривалих термінів розгляду справи, порушення строків призначення справи до розгляду та власне розгляду, що спостережено в близько 20% справ; а також невеликих сум відшкодування збитків, суттєве зменшення обсягу моральної шкоди, присуджуваної до відшкодування; складнощами виконання судових рішень.


Случайные файлы

Файл
6692-1.rtf
184037.doc
CURSOVIK.DOC
71460-1.rtf
163805.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.