Належність і допустимість доказів у кримінальному процесі (36461)

Посмотреть архив целиком











Реферат

з курсу: Кримінально-процесуальне право України

На тему: «Належність і допустимість доказів у кримінальному процесі»

















Київ 2010 р.


План


Вступ

1 Поняття доказів у кримінальному процесі та їх оцінка

2 Належність та допустимість як основні критерії оцінки доказів

3 Проблеми належності і допустимості доказів у кримінальному процесі

Висновки

Список використаної літератури



Вступ


Об'єктивна істина в цілому і окремі факти, обставини справи встановлюються слідчими органами, прокурором і судом, лише шляхом кримінально-процесуального доказування, під час якого збираються, перевіряються, оцінюються докази і на їх підставі приймаються й обґрунтовуються процесуальні рішення. Цим зумовлюється те, що доказування має найбільшу питому вагу в усій діяльності органів і осіб, які ведуть процес, осіб, яких вони залучають до цієї діяльності, а також те, що нормативне регулювання й теоретичне дослідження проблем доказування посідає чільне місце в кримінально-процесуальному праві, найважливішою складовою якого є доказове право, і в науці кримінального процесу, де провідну роль відіграє теорія доказів (її ще називають ученням про докази).

Доказування являє собою сукупність практичних дій і мислення, фізичної і розумової діяльності суб'єктів кримінального процесу. Його елементами є збирання (формування), перевірка та оцінка доказів та їх джерел. На практиці ці елементи злиті воєдино, тісно й нерозривно переплітаються один з одним. Виділяються ж вони з єдиного процесу доказування в наукових, навчальних, нормотворчих і практичних цілях.



1 Поняття доказів у кримінальному процесі та їх оцінка


В кримінальному процесі всі необхідні обставини встановлюються за допомогою кримінально-процесуальних доказів. Відповідно до ст. 65 Кримінально-процесуального кодексу України (далі КПК) доказами в кримінальній справі є "будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи".

Основні способи перевірки доказів і їх джерел — аналіз кожного з них окремо, зіставлення з іншими доказами та їх джерелами, провадження повторних або нових слідчих і судових дій. Деякі процесуальні дії, в основному призначені законом і використовуються на практиці саме для перевірки уже наявних у справі доказів і їх джерел. Це — насамперед відтворення обстановки та обставин події, очна ставка, а також (хоч і меншою мірою) пред'явлення для впізнаїшя, освідування, огляд, обшук, виїмка тощо. Способами перевірки є також оперативно-розшукові заходи органів дізнання (але це — непроцесуальний спосіб), застосування тактичних засобів проведення слідчої дії (наприклад, допиту). Важливе значення для перевірки доказів має встановлення й аналіз джерел поінформованості свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, експертів, авторів документів.

Оцінка доказів і їх джерел є розумовою, логічною діяльністю. Вона супроводжує кожний крок осіб і органів, які ведуть процес, по збиранню і перевірці доказів та їх джерел. Як окремий, самостійний елемент процесу доказування оцінка чітко проявляється тоді, коли необхідно прийняти (а у випадках, передбачених законом, і письмово обгрунтувати) процесуальне рішення — проміжне, етапне (наприклад, про застосування заходу процесуального примусу, визнання особи потерпілою, притягнення особи як обвинуваченої) або підсумкове для даної стадії, окремої особи або для всього провадження в справі (наприклад, про порушення або закриття кримінальної справи, передання обвинуваченого до суду, засудження чи виправдання підсудного, умовно-дострокове звільнення засудженого). Оцінка доказів і їх джерел, таким чином, є необхідною передумовою для прийняття та обгрунтування майже будь-якого рішення у справі.

Об'єктом оцінки є як докази (фактичні дані, відомості), так і процесуальні джерела, що їх містять (показання свідків, потерпілих, висновок експерта тощо).


2 Належність та допустимість як основні критерії оцінки доказів


До змісту оцінки доказів як фактичних даних (відомостей про факти) входить встановлення їх достовірності, належності, допустимості й достатності для вирішення як окремих питань у справі, так і справи в цілому. Змістом оцінки процесуальних джерел доказів є визначення допустимості їх використання в справі і повноти відомостей, що містяться в них0.

Варто наголосити, що чинний Кримінально-процесуальний кодекс України чітко не визначає поняття належності та допустимості доказів та критеріїв їх визначення. Окремі норми розпорошені по всьому кодексу і це безсумнівно, на нашу думку, є недоліком, адже може призводити до проблем та непорозумінь на практиці. Поняття про достовірність, належність, допустимість та достатність доказів головним чином розроблені наукою кримінально-процесуального права, а саме у її розділі, що має назву «Теорія доказів» Відповідно до сформованих наукою положень можемо зазначити наступне:

Достовірність доказів означає, що вони правильно, адекватно відображають матеріальні і нематеріальні сліди.

Належність доказів визначається їх придатністю для встановлення наявності чи відсутності обставин, які входять до предмета доказування в справі, конкретизованого кримінальним законом, а також інших обставин, які мають у даній справі характер допоміжних або супутніх стосовно предмета доказування.

Допустимість доказів визначається законністю джерела, умов і способів їх одержання.

Докази вважаються достатніми тоді, коли в своїй сукупності дають можливість установити всі передбачені законом обставини справи на тому рівні знання про них, який необхідний для прийняття правильного рішення при провадженні в справі.

Оцінка джерела доказів з точки зору повноти відомостей, що в ньому містяться, здійснюється через зіставлення цих відомостей зі змістом аналогічного джерела (наприклад, показань обвинуваченого, одержаних на допитах у різний час або в результаті різних слідчих дій: допиту, очної ставки тощо) або інших джерел (наприклад, показань потерпілого та обвинуваченого).

Належність доказів - спроможність фактичних даних надавати інформацію щодо обставин, які входять в предмет доказування, служити аргументами (посиланнями) в процесі встановлення об'єктивної істини.

Вирішення питання про належність доказів потребує з'ясування двох моментів:

· чи входять факти, для встановлення яких вилучаються і досліджуються відповідні фактичні дані, в предмет доказування (основні, проміжні чи допоміжні факти);

· чи спроможні фактичні дані, які являють собою зміст доказових матеріалів, з урахуванням їх інформаційного значення, встановлювати відповідні обставини предмета доказування0.

Залежно від зв'язку фактичних даних (змісту доказових матеріалів) з обставинами, які доказуються, докази поділяються на прямі і проміжні, основні та допоміжні.

Прямі докази — докази, які дають відповідь на запитання про те, хто вчинив злочин чи інше правопорушення (прямі обвинувачувальні докази), або які вказують на те, що відповідна особа не вчиняла і не могла вчинити відповідного злочину чи правопорушення (прямі виправдовувальні докази).

Непрямі докази — докази, які розкривають окремі елементи складу злочину (правопорушення) чи окремі факти, які встановлюють обставини предмета доказування в сукупності з іншими доказами. Ці докази можна називати доказами фактів або проміжними доказами.

Основні докази — це докази, за допомогою яких обґрунтовуються окремі факти, а допоміжні докази — це докази, які підтверджують достовірність основних доказів.

Належними до справи можуть бути як обвинувачувальні так і виправдовувальні докази, фактичні дані, які як підтверджують окремі, що мають значення для справи, факти, так і спростовують їх.

Належність доказів у кримінальному процесі обумовлюється їх доказовою цінністю. Рівень такої визначається відповідно до місця фактичних даних в системі доказової інформації, зокрема для чого вони можуть бути використані:

для встановлення, хто вчинив злочин чи з'ясування інших обставин складу злочину (форма вини, спосіб тощо);

для встановлення окремих фактів, які в сукупності розкривають обставини складу злочину чи їх відсутність;

для встановлення характеру і розміру шкоди, заподіяної злочином, обставин, які впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого;

для обґрунтування рішень щодо вибору запобіжних заходів, засобів забезпечення безпеки учасників процесу та прийняття інших процесуальних рішень по справі;

для спростування фальшивих алібічи хибних версій;

для перевірки та встановлення достовірності окремих доказів;

для виявлення джерел та місця знаходження інших доказів.

Належними до справи слід вважати всі докази, які можуть бути використані для встановлення, обґрунтування чи спростування будь-яких із названих обставин.

Допустимість доказів означає, що:

  • по-перше, фактичні дані як докази повинні бути отримані уповноваженим на те суб'єктом (особою, у провадженні якої перебуває кримінальна справа, яка здійснює перевірку заяви і повідомлення про злочин або виконує окреме доручення слідчого, а також органами оперативно-розшукової юрисдикції при виявленні злочинів);


Случайные файлы

Файл
12693-1.rtf
69977.rtf
100193.rtf
131421.rtf
INVEST.DOC




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.