Франція - шляхом демократії (36143)

Посмотреть архив целиком

Вступ

З Першої світової війни Франція вийшла пере­можницею. За умовами Версальського договору їй повернули індустріальні області Ельзас і Лотарингію, передали частину німецьких колоній, надали право ек­сплуатації Саарського вугільного басейну. Отримала Франція право на значну суму німецьких репарацій.

Наслідки першої світової війни спричинили сер­йозні зміни у політичному й економічному житті Франції. Країна зазнала величезних людських втрат (1,5 млн. вбитих). Протягом трьох-чотирьох років у 30 департаментах не вистачало робочої сили на селі. Північні райони Франції, які були театром військових дій, були розорені, а репараційні платежі лише частко­во могли відшкодувати витрати по їх відбудові. Перехід до миру був дуже важким. Були підірвані позиції французького фінан­сового капіталу на світовому ринку. Франція, яка до війни була країною-кредитором, перетворилася на країну-боржника. За період війни вона заборгувала США більше чотирьох мільярдів доларів. Слід до­дати також, що післявоєнний розвиток Франції проходив під впли­вом світової економічної кризи.

Всі ці обставини впливали на соціальні відносини в країні. Відбу­валося загострення суспільно-класових суперечностей, спостерігав­ся підйом революційного руху, назрівали зміни в партійно-політичній системі.

Разом з тим, якщо безпосередні економічні на­слідки війни створювали певні труднощі для країни, то у політичному відношенні Франція виграла. Розвинулася французька машинобудівна промисло­вість. Із країни, що вивозила головним чином капітал, Франція після перемоги перетворилася у країну, що експортує продукцію промисловості.

Зростання промисловості вело до скорочення ре­місників і до збільшення кількості осіб найманої праці, а це, у свою чергу, до інтенсифікації політично­го життя.

Метою моєї роботи є дослідити розвиток Франції з кінця першої світової війни і до сьогодення. Давайте розглянемо як розвивалася ця країна, як формувалася її державна система. Еволюція III республіки, розвиток IV та V республік, прийняття Конституцій. Яким чином з нульової позначки у 1958 р. (рік обрання де Голля Президентом) золотий запас Франції зріс до $4,5 млрд. у 1965. Як країна не тільки повністю розрахувалася зі своїми зовнішніми боргами, а й перетворилась на кредитора.

Сучасна Франціяце високорозвинена держава зі стійкою, богатою економікою. Але такою вона була не завжди. Далі розглянуті деякі з основних історичних подій у Франції, завдяки яким ця країна стала такою, якою ми її бачимо сьогодні.










1. Розвиток державної системи Франції:


а) еволюція Ш республіки


Партійно-політична система Франції мала свої відмінності по­рівняно зі Сполученими Штатами або Великобританією. Характерною рисою політичного життя Франції була наявність багатопартійності. Вона пояснювалась і дрібнобуржуазним характером суспільства, і на­пруженою політичною історією Франції, і іншими факторами. Буржу­азних партій було багато, і кожна з них пропонувала свою програму.

Поступово відбувалося зближення партій і одночасно — поля­ризація політичних сил, розподіл усіх політичних партій на дві гру­пи, два табори. Так, з'являються два угруповання, два партійних бло­ки — національний блок і лівий блок. Боротьба тепер іде не між ок­ремими партіями, а між двома блоками, що нагадує деякою мірою двопартійну систему.

Національний блок увібрав до свого складу праві партії. До нього увійшли: республіканська федерація, республікансько-демократич­ний союз, національно-республіканська дія та ін. Їхня програма пе­редбачала забезпечення надприбутків монополіям, посилення експлуатації робітничого класу, агресивну зовнішню політику тощо. Коли 1919 року Національний блок отримав перемогу на виборах, усі ці програмні положення почали запроваджуватися в життя.

Лівий блок об'єднав радикалів, соціалістів, радикал-соціалістів та деякі інші партії та групи, їхніми гаслами були: восьмигодинний робочий день, політична амністія, соціальні реформи, миролюбна зовнішня політика і т.д.

Таким чином, у Франції відсутня двопартійна система, яка є в США і Великобританії, але діє система двох партійних блоків.

У 1920 році виникає комуністична партія Франції. У грудні 1920 року на з'їзді соціалістичної партії у м. Тур більшість делегатів прийняла рішення про приєднання до ІІІ Інтернаціоналу і утворення комуністичної пар­тії Франції. Меншість залишила з'їзд і зберегла стару назву — со­ціалістична партія Франції.

Компартія Франції відразу стала впливовою політичною силою, разом з анархо-синдикалістами тривалий час контролювали і спрямовували діяльність Загальної конфедерації праці. У 1923 p. радикали разом із соці­алістами створили «Лівий картель», і у 1924 році на виборах у палату депутатів компартія отрима­ла 900 тисяч голосів, а у 1928 році —1,1 мільйона. Вирішальну роль вона зіграла в історії Народного фронту.

Економічна криза 1929-1932 pp. призвела до спаду промислового виробництва, до появи 1,5 млн. чол. безробітних. Це сприяло активізації фашистських ор­ганізацій у Франції. У 20-х роках виникають фашистські організації: «Бойові хрес­ти», Ліга патріотичної молоді тощо. Вони отримують гроші від мо­нополій, пов'язані з держапаратом. У 1933 році, коли у французької буржуазії розвивається прагнення до сильної влади, фашистські пар­тії та організації об'єднуються у Союз франсистів.

Безпосереднім приводом до виступу фашистів стало вбивство відомого афериста Стависького. У його афері (випуск фальшивих позик на 200 млн. франків) були замішані міністри уряду партії радикалів. Фашисти виступили з розвінчанням корупції, нападали на парла­ментаріїв і міністрів. З 9 січня по 5 лютого 1934 р. у заможних кварталах Парижа пройшло 13 демонстрацій, на яких звучали лозунги: «Геть злодіїв! Геть вбивць! Вперед, на палату депутатів і міністрів!». 6 лютого організація «Бойові хрести» намагалась захопити владу. 20 тисяч озброєних фашистів вийшли на вулиці Парижа, вимагаючи розгону Національних зборів і передачі влади фашистам. Уряд радикала Даладьє розгубився. У вуличних бійках загинуло 15 і поранено 1435 осіб. Фа­шисти зробили спробу державного перевороту, але зазнали пораз­ки. Однак і після цього фашисти не тільки зберігають свої органі­зації (наприклад,«Вогненні хрести»), а й утворюють нові (кагуляри).

Населення Парижа відповіло на це величезною маніфестацією. Дев'ятого лю­того в Парижі та інших великих містах пройшли могутні антифа­шистські демонстрації, а 12 лютого розпочався антифашистський страйк за участю 4,5 мільйонів трудящих. Соціалісти, комуністи і радикали виступили спільно.

Комуністична партія Франції висунула ідею створення єдиного Народного фронту боротьби проти фашизму. Двадцять сьомого липня 1934 року між комуністами і соціалістами був підписаний Пакт про єдність дій. У травні 1935 року відбулася нарада усіх політич­них сил, які вступають у боротьбу проти фашизму. Об'єднання всіх цих політичних анти­фашистських сил отримало назву Народного фронту.

Створення Народного фронту було дуже своєчасним. У серпні 1935 року відбувся парад «Вогненних хрестів», що зібрав тридцять п'ять тисяч учасників. Подальші виступи фашистів зупинив зліт Народного фронту, який задіяв 2,5 мільйонів антифашистів для бо­ротьби проти фашистської загрози.

У січні 1936 року була опублікована Програма Народного фрон­ту. Основними її вимогами були: розпуск і роззброєння фашистських організацій, чистка армії та державного апарату від фашистських еле­ментів, реорганізація Французького банку, закріплення демократичних прав і свобод, обмеження експлуатації, боротьба з безробіттям і т. ін. У виборах 1936 року Народний фронт отримав переконливу пе­ремогу. Був сформований уряд Народно­го фронту, до якого увійшли соціалісти і радикали. Головою ради міністрів став соціаліст Леон Блюм.

Уряд Народного фронту провів низку важливих демократичних заходів: розпустив деякі фашистські організації, провів націоналіза­цію деяких галузей воєнної промисловості, заборонив приватну торгівлю зброєю, встановив сорокагодин­ний робочий тиждень з одночасним підви­щенням заробітної плати, оплачену відпустку (чотирнадцять днів), ви­знав колективний договір, виділив кредити селянству і ремісникам. В області зовнішньої політики уряд вжив заходів, спрямованих на зміцнення оборони Франції, на ство­рення системи колективної безпеки в Європі. Налякані політикою уряду підприємці розпочали екстренне переведення капіталів за кордон, закривати підприємства з масовим звільненням робітників. Це викликало незадоволення у країні. В 1937 році голова уряду Блюм заявив про необхідність «перепочинку» в соціальному законодавстві. Після цього уряд подає у відставку. В 1938 р. Народний фронт розпався. На цьому історія Народного фронту закінчується.

В квітні 1938р. було створено кабінет Далад'є (без соціалістів), який відмінив 40-годинний робочий тиж­день, збільшив податки, а щоб не допустити страйків, воєнізував приватні підприємства, що мали військове значення, транспорт, комунальні установи і т.ін. В області зовнішньої політики уряд пішов на укладення Мюнхенської угоди з Гітлером, у відповідності з якою Чехословакія була віддана на поталу фашистській Німеччині.

У Франції в даний період діяв режим Третьої республіки, якихось докорінних змін до конституцій­них законів 1875 р. не вносилось. Як і раніше, активно діяв уряд, який в окремих випадках підміняв Націо­нальні збори в області законодавства. Виникло, таким чином, так зване делеговане законодавство, яке було результатом відмови Національних зборів від своїх


Случайные файлы

Файл
159793.rtf
15241-1.rtf
ref-21323.doc
36713.rtf
151046.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.