Скоєння злочину з непрямим умислом (35985)

Посмотреть архив целиком









РЕФЕРАТ



по

КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВУ


НА ТЕМУ:



"Скоєння злочину з непрямим умислом"
























ПЛАН


*******************************************************************



Вступ……………………………………………………..........…….....…...стор. 3


  1. Поняття умислу в кримінальному праві, його види та значення........стор. 4


  1. Характеристика інтелектуального моменту непрямого умислу..........стор. 11


  1. Характеристика вольового моменту непрямого умислу......................стор. 13


  1. Проблема непрямого умислу у злочинах з формальним складом.......стор. 16


  1. Різниця між непрямим умислом та прямим, а також злочинної


самовпевненості....................................................................................... стор. 18


Заключна частина ......................................................................................... стор. 23


Література …………………………………………………………............. стор. 24


*******************************************************************






















Вступна частина

Основною і обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони кожного злочину є вина особи.

Вина — це психічне ставлення особи щодо злочинного діяння, яке вчиняється нею, та його наслідків у формі умислу чи необережності.

Вина — це завжди умисел або необережність. Лише за наявності вини особи щодо вчиненої нею дії (бездіяльності) можна говорити про склад злочину як підставу кримі­нальної відповідальності. У кримінально-правовій літера­турі на початку 50-х років мало місце твердження, що поряд із більш вузьким поняттям вини як ознаки суб'єк­тивної сторони складу злочину, тобто умислу і необе­режності, кримінальне право знає більш широке розуміння вини як підстави кримінальної відповідальності. Такою підставою є не лише встановлення того, що людина вчини­ла діяння навмисно або з необережності, але й сукупність інших обставин, які заслуговують, за переконанням суду, негативної загальної оцінки від імені держави і вимагають кримінальної відповідальності підсудного. Це положення не було сприйнято ні теорією кримінального права, ні судовою практикою.

Вина — це лише психічне ставлення особи щодо злочин­ного діяння, яке нею вчиняється. Чинне кримінальне законодавство України розрізняє дві форми вини при вчиненні злочину: вину у формі умислу (ст. 8) і вину у формі необережності (ст. 9).










I


Поняття умислу в кримінальному праві, його види та значення


Умисел є найбільш розповсюдженою та особливо небезпечною формою вини. Найбільша суспільна небезпека його полягає у тому, що вмисне діяння, свідомо спрямоване на спричинення шкоди суспільству, складає більшу вірогідність фактичного спричинення такої шкоди, ніж не вмисне діяння. Вмисно скоєне суспільно-небезпечне діяння тягне за собою більш сувору міру покарання, та серйозні правові наслідки:

  • Можливість визнання особи особливо-небезпечним рецидивістом;

  • Судимість за вмисний злочин перешкоджає передачі особи на поруки;

  • У відношенні осіб, засуджених за вмисні злочини, встановлені більш суворі правила умовно-дострокового звільнення від покарання;

  • Амністія до засуджених за навмисні злочини застосовується у обмеженому обсязі.

Прямий умисел – це такий вид умислу, при якому особа, яка вчинила злочин, усвідомлювала суспільну небезпечність своєї дії або бездіяльності, передбачала його небезпечні наслідки та бажала їх настання.

Непрямий, ще його називають евентуальний умисел, характеризується тим, що особа, яка скоїла злочин, усвідомлювала суспільно-небезпечний характер свого діяння або бездіяльності, передбачала його суспільно-небезпечні наслідки та свідомо допускала можливість їх настання та байдуже ставиться до них.

У ст. 8 КК України вказується на дві характерні ознаки умислу — інтелектуальну і вольову. Інтелектуальна ознака умислу включає: 1) усвідомлення особою суспільне небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності; 2) передбачення її суспільне небезпечних наслідків.

Вольова ознака умислу означає наявність у суб'єкта злочину бажання настання суспільне небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення.

Залежно від поєднання у свідомості злочинця інтелек­туальної і вольової ознак умисел у теорії кримінального права поділяється на два види: прямий і непрямий (евен­туальний). При прямому умислі особа:

а) усвідомлює суспільне небезпечний характер своєї дії або бездіяльності;

б) передбачає настання суспільне небезпечних наслідків;

в) бажає їх настання.

При вчиненні злочину з непрямим умислом особа:

а) усвідомлює суспільне небезпечний ха­рактер свого діяння;

б) передбачає його суспільне небез­печні наслідки;

в) свідомо допускає їх настання.

Усе це дозволяє стверджувати, що загальними ознаками як прямо­го, так і непрямого умислу є: усвідомлення винним су­спільне небезпечного характеру своїх дій або бездіяльності; передбачення їх суспільне небезпечних наслідків.

Усвідомлення суспільне небезпечного характеру вчине­ного діяння означає, що винна особа розуміє не лише фактичні обставини, які стосуються об'єкта і об'єктивної сторони складу певного злочину, але і його суспільну не­безпечність. Наприклад, при вчиненні крадіжки винний усвідомлює, що він порушує право власності, таємно викрадає чуже майно, і тим самим спричиняє майнову шкоду потерпілому.

Осудна особа, яка досягла певного віку, як правило, усвідомлює суспільну небезпечність своєї дії або бездіяль­ності. При цьому не обов'язково, щоб винний усвідом­лював протиправність і караність вчиненого ним діяння. Кримінальне право ґрунтується на принципі, що незнання закону не звільняє особу від кримінальної відповідальності. Вона завжди має можливість після опублікування закону ознайомитись із його змістом і знати, чи є діяння, що вчиняються, протиправними.

У тих випадках, коли в суду або органу слідства вини­кає сумнів щодо того, чи усвідомлювала особа через нероз­виненість, слабоумство або інший хворобливий стан суспільну небезпечність вчиненого нею діяння, обов'язко­вим є проведення психіатричної або судово-психологічної експертизи.

Ознаки прямого умислу, вказані у ст. 8, характерні для так званих злочинів із матеріальним складом, необхідною ознакою яких є настання певних суспільне небезпечних наслідків і наявність причинного зв'язку між діянням особи і наслідками, що настали. Тому при вчиненні цих злочинів винний передбачає не лише суспільне небезпечні наслідки свого діяння, але й у загальних рисах — розвиток причин­ного зв'язку між діянням, що вчиняється, і злочинним наслідком, що настане.

При вчиненні умисного злочину особа передбачає на­слідки свого діяння як тоді, коли вони неминуче настануть (скажімо, винний вчиняє прицільний постріл із близької відстані у голову своєї жертви), так і тоді, коли вона передбачає реальну можливість їх настання (особа підпа­лює житло, де знаходяться люди, які можуть при цьому загинути). Крім того, якщо у диспозиції закону вказуються такі ознаки, як час, місце, спосіб або обстановка вчинення злочину, винний усвідомлює і ці ознаки складу злочину.

Психічне ставлення особи до обставин, що обтяжують умисні злочини, у різних випадках може бути різним: в одних — лише умисним (наприклад, до обставин, що обтя­жують умисне вбивство — ст. 93), у других — лише необережне (наприклад, до смерті потерпілого, яка сталася внаслідок умисного тяжкого тілесного ушкодження — ч. З ст. 101), у третіх — умисним або необережним (скажімо, щодо такої обставини, що обтяжує злочин, як зґвалтуван­ня неповнолітньої — ч. З ст. 117).

У так званих злочинах із формальним складом, який не передбачає як необхідну ознаку настання певних суспільне небезпечних наслідків, змістом прямого умислу є усвідомлення винною особою суспільне небезпечного ха­рактеру своєї дії або бездіяльності та бажання її вчинення (статті 62, 69, 72, 177, 1875, 206', 2062).

Поділ умислу на прямий і непрямий (евентуальний) має важливе значення не лише для кваліфікації злочину, індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання, але і для відмежування замаху на злочин від закінченого злочину. Так, діяння особи не може визнаватися замахом на злочин, якщо вона не бажає, а лише свідомо допускає настання суспільне небезпечних наслідків, але такі наслідки не настають з причин, що не залежать від її волі. Пленум Верховного Суду України в абз. 4 п. 23 постанови від 1 квітня 1994 р. № 1 "Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини" зазначив:

До різновидів умислу теорія кримінального права відносить визначений, невизначений та альтернативний умисли.

Визначений умисел характеризується наявністю у вин­ного бажання досягти конкретного злочинного наслідку, наприклад, заподіяти тяжке тілесне ушкодження, одержати хабара, викрасти чуже майно.

Невизначеним є умисел, при якому винний передбачає суспільне небезпечні наслідки лише у загальних рисах, а не в індивідуально визначеному вигляді. Так, при нане­сенні сильного удару особа усвідомлює, що завдає по­терпілому тілесне ушкодження, не усвідомлюючи, яким воно буде: тяжким, середньої тяжкості чи легким. У цьому випадку така особа відповідає за те тілесне ушкодження, яке вона фактично заподіяла.


Случайные файлы

Файл
18901.rtf
17407-1.rtf
25151.rtf
83828.rtf
106979.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.