Конституційно-правові засади розвитку законодавства Ірану (35880)

Посмотреть архив целиком

















Реферат на тему:


"Конституційно-правові засади розвитку законодавства Ірану"




1. Доктринальні засади


Подібно до інших ісламських реформаторських рухів, шиїтський рух за оновлення відрізнявся включенням в комплекс своїх поглядів політичних і правових елементів. Це додало старому руху динаміки взаємодії з потребами сучасної епохи. У результаті виникли шиїтські політичні рухи, які найчастіше спиралися на ідейно-ідеологічну спадщину шиїзму.

Особливе місце в цьому процесі займав Іран, особливо в світлі того, що можна назвати сферою практичної апробації конституційної моделі, яка, у свою чергу, була одним з результатів шиїтського руху за оновлення. Якщо схожість позицій ісламських рухів відносно необхідності правових і конституційних реформ було наслідком складного етапу еволюції політичної думки та практики, то це не заперечує того, що політична думка в Ірані, особливо протягом трьох останніх десятиліть Каджарскої епохи, істотно відрізнялась від ідеологічних поглядів в Османській імперії і в Єгипті. Ця специфічна риса – потужна і наростаюча підтримка шиїтськими улемами руху за Конституцію, що призвів до революції 1906.

За Конституцію виступали не тільки улеми: її відстоювали також багато традиційних релігійних діячів, які не сумнівались в перевагах існування правового регулятора влади шаха і палацу – між тим як «усередині османського і єгипетського релігійних інститутів існувала обмежена кількість людей, які сповідували ідеї освіченості, які займали чільне місце і зіграли ефективну роль у національній боротьбі за верховенство закону».

Виходячи з цього можна сказати, що шиїтські улеми в Ірані виступали за закріплення конституційних принципів, за обмеження влади законами та правовими нормами, на противагу твердженням деяких іранських і радянських дослідників та істориків про те, що шиїтські улеми нібито «завжди виступають в опозиції по відношенню до будь-яких понятть про державу і політичну систему, так як визнають легітимність лише за правлінням імамів.

Треба підкреслити, що вплив шиїтських улемів на маси в плані їх сприйняття і засвоєння ними конституційних ідей було значно істотнішим, ніж вплив мислителів, які проживали в інших країнах і які прагнули прищепити європейські зразки. На перший погляд, це пояснюється тим, що ідеї, які висувалися традиційними шиїтськими улемами, були доступнішими поглядів, термінів і понять, які викладалися емігрантами в їх русі за зміни». Звернення до людей при опорі на ісламську (зокрема шиїтський) ідейну спадщину знаходило більший відгук, ніж ідейні побудови емігрантів.

Однак це не означає, що шиїтський релігійний інститут в Ірані повністю стояв на боці руху за Конституцію. Там були і улеми, які виступали проти цього руху, наприклад шейх Фадлалла. Така опозиційність будувалася на основі простої критики Конституції з позиції шаріату. Зокрема, вказувалося, з одного боку, на протиріччя між переваги мусульманина і офіційним визнанням рівності всіх громадян перед законом без різниці релігії, з іншого – на надання свободи преси і друкованих видань, які можуть прокласти шлях західним атеїстичним ідеям та поглядам, неприйнятність обов'язкового навчання дівчаток.

В цілому можна сказати, що рух за Конституцію проклав собі дорогу до сердець більшості (якщо не всіх) представників суспільних верств та політичних рухів. Іншими словами, воно отримало майже всенародне визнання – особливо в Ірані – з початку нинішнього сторіччя. Шиїтські релігійні діячі йшли в авангарді тих, хто сформулював принципові та загальнонаціональні основи прийняття Конституції, яка, як вони стверджували, не суперечить ісламу за своєю суттю. Це можна спостерігати на прикладі конституційного досвіду Ірану протягом усіх десятиліть XX століття.

У своїй «класичній» формулі ця ідея знайшла втілення в новій іранській Конституції (Конституція Ісламської Республіки Іран). Її специфіка полягає, перш за все, в тому, що вона будується на основі ісламських традицій. У Конституції записано, що «основною особливістю цієї революції, в порівнянні з іншими рухами за відродження, що мали місце в Ірані протягом останнього сторіччя, є її релігійний, ісламський характер».

Разом з тим у самій Конституції визнається, що розробка подібного Основного закону не є чимось новим: грунт для цього був підготовлений попереднім досвідом, у тому числі рухом «машрути» (рух за Конституцію), спрямованим проти деспотизму, і націоналізацією нафти в ході боротьби проти колоніалізму. Іранський народ прийшов до висновку про те, що «основною і явною причиною неуспіху цих рухів є їх нерелігійний характер».

Одночасно автори Конституції вважають, що секретом успіху ісламського досвіду в Ірані є прихильність ісламським ідеалам і догматам, а також видатна роль вождя цієї революції імама Хомейні, який усвідомив «необхідність проходження по шляху релігійного, споконвіку ісламського відродження».

Цього разу це дало поштовх новому рухові за зміни». Це, безумовно, підтверджує опору на ісламську ідейну спадщину в ході складання Конституції і введення «неошиїтських» уявлень до Основного закону. Так, поняття «правління факихів» як модель ісламської форми влади займає чільне місце в Конституції. Зокрема, тут говориться про завдання «підготовки необхідних умов для забезпечення керівництва з боку факихів, що відповідає всім умовам і визнається людьми як їх керівника». Виходячи з цього в Конституції стверджується, що включення в неї принципу «правління факихів» веде до «утримання різних систем від ухилень від своїх споконвічно ісламських функцій». З іншого боку, автори Основного закону Ісламської Республіки Іран вважають, що влада факихів, присутніх на вершині владної піраміди, забезпечує підхід до Корану і Сунни як до основних джерел законодавства, на які Конституція спирається в питаннях управління суспільством. «Отже, необхідний повний і детальний контроль з боку мусульманських улемів, що відрізняються справедливістю, що Бога боїться, почуттям релігійного боргу («справедливих факихів»). Для того, щоб підкреслити значення Корану для Конституції, в її текст включено багато кораніческіх аятов. Коран і Сунна – це Основний закон, а Конституція лише засіб, інструмент, за допомогою якого втілюються в життя «божественні» закони, які вже присутні чи «послані» з небес.

Однією з особливостей, що відрізняють Конституцію Ісламської Республіки Іран, є те, що цей Основний закон був розроблений не для одного тільки Ірану: його можна вважати проектом Конституції, покликаної забезпечити необхідні умови для встановлення всесвітнього ісламського режиму. У зв'язку з цим в Конституції йдеться, що вона «створює умови для продовження цієї революції усередині країни і за її межами, особливо для розширення міжнародних відносин; разом з усіма іншими ісламськими і народними рухами вона прагне до побудови єдиної нації у всьому світі».

Шиїтський рух в Ірані скористався попередніми шиїтськими традиціями. Релігійні діячі придбали великий досвід боротьби за Конституцію шляхом дієвої участі в русі «машрути» (рух за Конституцію) 1906 р., в результаті якого була досягнута перша перемога конституційного руху. Мав місце прецедент, який дає мусульманським прихильникам Конституції перевагу перед іншими угрупуваннями і навички ведення полеміки, це – розвиненість науки про догмати віри і досліджень теоретичних основ ісламської юриспруденції, які з давніх пір отримали значний розвиток у шиїтів і досягли своєї кульмінації в новій формі в XIX ст. Вже тоді ісламські правознавці вважали самостійне вирішення питань юридично-богословського характеру й опору на розум найважливішими чинниками винесення суджень і розробки законів, що відповідають новим умовам, які висуваються життям і з якими доводиться стикатися суспільству. Крім того, вони вважали, що будь-яка дія має вважатися дозволеною, якщо воно прямо не забороняється в шаріаті («презумпція дозволеного»), тим часом як ахбаріти вважали, що не слід уникати будь-якої дії, не згаданого у шаріаті, щоб не зробити гріха. Проте ці розбіжності не могли перешкодити релігійним діячам брати активну, ефективну, а часом і керівну участь в першій «конституційній революції» («машрути») в протилежність тому, що стверджують деякі сходознавці. Так, З.А. Арабаджян говорить, що рушійні сили революції складалися з двох угруповань:

1. Демократично настроєна інтелігенція.

2. Вихідці з аристократичних сімей, які сповідували ліберальні погляди:

Перші – більш радикальні, були рішуче налаштовані на боротьбу з абсолютизмом за встановлення буржуазних прав та свобод, гарантованих Конституцією, і скликання меджлісу;

Другі – в силу свого високого освітнього цензу, залучених до європейської культури та громадські досягнення.

Той же автор помилково стверджує, що деякі релігійні діячі виступили на стороні «конституційної революції» через те, що «…духовенство було серйозно стурбоване передбачуваної реформи судової системи, що пропонувалася шаху англійцями, в результаті якої значення шаріатського суду могло виявитися істотно ослабленим».

Справа в тому, що «подвійність судової системи (тобто співіснування шаріатських і цивільних суден) зберігалася протягом тривалого часу, починаючи з Сефевідської епохи, і, ставши частиною традиційної системи, вже не могла бути двигуном змін».

З іншого боку, підтримка Конституції не обмежувалася групою ліберально налаштованих релігійних діячів на кшталт Абдаллаха аль-Бахбахані і Мухаммеда ат-Табатабаі (як стверджує Арабаджян). В Ірані, крім цих людей, було багато представників духовенства, що не розділяли революційних настроїв, на чолі з шейхом Фадлаллахом Нурі, які аж ніяк не сумнівалися у перевагах існування правового регулятора влади шаха і його придворного оточення.


Случайные файлы

Файл
129900.rtf
100034.rtf
71681.rtf
73715.rtf
referat.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.