Джерела римського права: постанови народних зборів, сенатус-консульти, конституції імператорів (35541)

Посмотреть архив целиком











Реферат

З предмету: Вступ до приватного права

На тему: "Джерела римського права: постанови народних зборів, сенатус-консульти, конституції імператорів"


План


Вступ

Постанови народних зборів

Постанови сенату - сенатус-консульти

Конституції імператорів

Висновки

Список використаної літератури


Вступ


Правова система Стародавнього Риму мала розгалужену та різноманітну за значенням мережу джерел права. Це поняття має далеко неоднозначний зміст. Слово "джерело" означає місце, ґрунт чи умови, з яких щось випливає, витікає, походить Можна назвати це і витоками права. Давньоримські юристи по-своєму пояснювали походження права, його характер, зміст та інше. Їхні міркування були зумовлені рабовласницьким способом виробництва. Відомий давньоримський юрист Тіт Лівій вперше вжив поняття джерело права чи витоки права. Він вважав закони XII таблиць витоками всього публічного і приватного права, особливо не вникаючи, що вини продукт суспільного розвитку, вираз чиєїсь воліта інтересів. Давньоримський юрист Ульпіан зазначав, що право (jus) походить від правосуддя (justitia). Інший юрист Цельс визначив право як науку про добро і справедливість. Юрист Папініан стверджував, що цивільне право походить від законів, плебісцитів, сенат-консультів, декретів принце псів, думок мудреців. Насправді це форми вираження права, його наслідки, а не навпаки. Справжня суть римського права - в захисті вищої несправедливості - рабства.

Джерело права - це умова та причина, що вказує на необхідність права в суспільстві та впливає на процес функціонування права. [5] В історичному значенні під джерелом права розуміють сукупність звичаїв, літописів, судових рішень, нормативно-правових актів, збірників кодексів тощо, які характеризують шляхи становлення права і надають йому формального виразу. В матеріальному значенні під категорією "джерело права" визначають сукупність економічних відносин та інтересів, які вимагають надання їм правової форми та характеризують як об’єктивні умови що впливають на процес функціонування права. В ідеологічному значенні під категорією "джерело права" визначають сукупність правових поглядів, концепцій та доктрин. В спеціально-юридичному значенні категорію "джерело права" визначають як сукупність правових документів, що містять сукупність правових норм, що забезпечують формальну визначеність та загальнообовязковість права. Це і є форма зовнішнього виразу змісту права. Що стосується Стародавнього Риму, то в ньому були свої джерела права: джерела виникнення та змісту, джерела пізнання, джерела правоутворення.1) Джерела виникнення римського права є виникнення рабовласницької держави. Змістом римського права є рабовласницький спосіб виробництва. Норми цивільного права були призвані регулювати саме економічні відносини.2) Джерелами пізнання є ті культурні цінності, які дійшли до нашого часу з часів Риму і за допомогою яких ми можемо дізнатись яким чином регулювались цивільні відносини в Римі. Такими є нумізматика, папірусологія, живопис, скульптура, літературні твори тощо. Джерелами правоутворення є певні правові форми за допомогою яких пануючий клас в суспільстві здійснює свою владу. Це формальні правові джерела позитивного права - способи офіційно-владного визнання та формулювання (позитивації) тієї загально значимої форми вольових суспільних відносин, яка є власне правом. Це і є форми зовнішнього виразу та буття права. Основними формами права в Римі були звичаї, закони (постанови народних зборів, постанови сенату, імператорські конституції), едикти магістратів, діяльність юристів (консультації правознавців) Проводилась систематизація форм права, яка отримала назву "Кодифікація Юстиніана". В даному рефераті ми детальніше розглянемо таку форму права Риму як закон. Розуміння закону, тобто акту найвищої юридичної сили, як форми права, зазнало за час існування римського права істотних трансформацій. Закони у Римі мають кілька різновидів, що іноді співіснують поряд, іноді витісняють одне одного, а іноді, зберігаючи назву, змінюють сутність.


Постанови народних зборів


Критерієм закону як вищої і самої досконалої форми позитивного права римляни вважали його прийняття народними зборами. Народ при цьому розуміється в політичному вимірі як суверенний колектив. На практиці це виражається в тому, що закони затверджуються народними зборами, які представляють усіх римських громадян. Ідея суверенного народу, що встановлює закони для самого себе, перетворює закон у провідну форму офіційного встановлення (позитивації) римського права, оскільки воно мислиться як право, що походить від громадян. Всезагальність творця - народ - та адресата - народ - такої норми визначає її універсальний прирівнюючий характер, незалежно від того, що текст закону може бути сформульований спеціалістами. Текст виділяє відмежовуючі риси народного закону. Участь професіоналів, знання яких акумулює нормативний досвід всього суспільства, відповідає всезагальному характеру закона як форми права. Закони встановлюються усім громадським колективом і для всіх громадян, будучи результатом взаємної обіцянки серед громадян, - що виключає неосвідченність і необдуманість поведінки як причину можливого відхилення від норми та нехтування інтересами інших. Закони забезпечують визначеність права, виключаючи свавілля і громадян і правителів. [4; c.90-91]

Народні збори Стародавнього Риму були найвищим державним органом. Вони приймали та скасовували закони, оголошували війну та укладали мир, розглядали скарги на рішення судових органів, обирали посадових осіб, в руках яких знаходилась виконавча влада. У Римі було три види народних зборів: куріатні, центуріатні та трибутні коміції. Найдавніша форма народних зборів - куріатні коміції. Це замкнені об’єднання патриціїв. Внаслідок боротьби плебеїв з патриціями в V - IV ст. до н.е. Сервій Тулій створив центуріатне улаштування. До центуріатних коміцій не лише патриції, а й плебеї. Проте незадоволення плебеїв зберігалося і вони почали проводити свої збори по територіальних округах - трибах. Територію Риму було поділений на 34 округи (4 міських і 30 сільських). Зі зростанням політичного значення плебеїв у трибутних коміціях брали участь і патриції. До початку II століття до н. е. цей вид народних зборів став основним у Римській державі. Однак процедура проходження законопроекту була досить складною. Незважаючи на певну демократизацію народних зборів, вирішувати принципові питання вони не могли. Магістрат, який мав право скликати народні збори (консул, диктатор, претор), опрацювавши проект закону, повинен був подати його на обговорення сенату. Без його схвалення законопроект на обговорення народних зборів не виносився. Народні збори законодавчої ініціативи не мали. Поданий проект вони мусили або прийняти в цілому без обговорення, або відхилити в цілому. Прийнятий народними зборами закон проходив ще одну стадію - схвалення сенату, без чого не міг стати законом. Отже сенат керував народними зборами і контролював їх. За часів пізньої республіки голосування проходило в такому порядку. Кожен учасник мав один голос. Спочатку голоси підраховували всередині курії, центурії чи триби, і таким чином складався голос всієї одиниці - "за" або "проти", який подавався в комісію. Більшість голосів цих підрозділів і визначало рішення народних зборів. Функції куріатних, центуріатних і трибутних коміцій чітко не розмежовувались, що було вигідно виконавчій владі. [1; c.86-88]

Описуючи початок римської правової історії, Помпоній протиставляє первинну відсутність позитивного права встановленій Ромулом практиці прийняття законів, які вносились на затвердження народних зборів.

Видання царських законів, здійснюване великим понтифіком Папірієм під час правління етруської династії було пов’язано з припиненням законодавчої діяльності царів, від чого інша традиція відносить це до початку Республіки. Цей період Помпоній характеризує як новий стан невизначеності права, бо після вигнання царів усі їх закони втратили силу, а римський народ знову почав користуватися невизначеним правом і деякими звичаями, а не виданим законом. Це становище кардинально змінюється з прийняттям законів Дванадцяти таблиць. Складені децемвірами закони були затверджені народом на зборах. Та виставлені на форумі на дванадцяти мідних дошках для всезагального огляду. Ці закони забороняли на майбутнє законодавчу ініціативу, спрямовану на відступ від них та прийняття виключних норм на користь окремих осіб, встановлюючи формальну рівність усіх громадян. Закони передбачали також процедуру прямої апеляції до народу громадянина, засудженого судом магістрату, підтверджуючи вищу судову владу коміції. Оскільки відповідний закон повинен був прямо вказувати на злочини, що входили в компетенцію суда, що засновується, таким опосередкованим шляхом у римському кримінальному праві утвердився принцип: "нема злочину без закону". XII таблиць передбачали законодавчу процедуру зміни позитивного права. Вважалося, що більш новий закон відміняє старий, але передусім - в захисті існуючого закону, для відміни якого необхідна аналогічна процедурі прийняття форма. Протягом всієї римської правової історії XII таблиць залишаються основним законодавчим актом, тому на них часто посилалися просто як на Закони, без спеціального уточнення. У подальшому цивільне право розвивалося переважно шляхом інтерпретації XII таблиць. Численні наступні республіканські закони, затверджені в комісіях (народних зборах) не зачіпали основ цивільного права та або реагували на широкі соціальні рухи і тому отримували виражений політичний вимір, розвиваючи ідею соціального компромісу, продуктом якого були самі XII таблиць або поширювали закладені в законах принципи на нові відносини, коректуючи пробіли, що виявлялися.


Случайные файлы

Файл
147417.rtf
10370.rtf
144284.rtf
175450.rtf
38407.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.