Правове положення спільних підприємств за участю іноземних інвесторів (35430)

Посмотреть архив целиком


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСІТЕТ

СПЕЦІАЛЬНИЙ ФАКУЛЬТЕТ ПЕРЕПІДГОТОВКИ КАДРІВ

Кафедра "Фінансів обліку і аудиту"









РЕФЕРАТ

з дисципліни

"Правове регулювання економіки"

Тема: "Правове положення спільних підприємств за участю іноземних інвесторів"





Виконав: слухач гр.14 СФПК

Соболенко В.А.

Перевірив: викладач Подовоцкая Н.А.




Одеса 2010 р.


План


Вступ

1. Порядок утворення спільних підприємств з іноземними інвестиціями. Установчі документи

2. Внесення майнового внеску до статутного фонду спільних підприємств з іноземними інвестиціями

Висновки

Перелік літератури




Вступ


Найпоширенішою формою здійснення іноземних інвестицій є створення підприємств з іноземними інвестиціями. Такі підприємства можуть повністю належати іноземним інвесторам, або останні можуть володіти часткою у підприємствах створених разом з українськими фізичними або юридичними особами. Такі підприємства мають назву "Спільні підприємства". Світовий досвід свідчить, що за масштабами, динамікою та ефективністю впливу на ступінь участі національної економіки у світових господарських процесах домінує саме цей вид підприємства. Така форма інвестування найбільш ефективно поєднує національні інтереси, та інтереси іноземного капіталу. На початок 2000 року близько 6800 підприємств України працювали з іноземними інвесторами, у тому числі 78% - з них були спільні підприємства.

Загалом поняття "підприємство" не вживається в законодавстві зарубіжних країн. У цивільному кодексі України передбачено, що юридичні особи залежно від порядку їх створення або інших підстав, зазначених у законі та інших правових актах, поділяються на юридичні особи приватного права, та юридичні особи публічного права. Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств або установ. Товариство є обєднання осіб (учасників), яке має корпоративний устрій та управляється його учасниками. Товариство може буті створено й однією особою, якщо законом це прямо не заборонено. Установа - це організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в іі управлінні.

Серед названих юридичних осіб Цивільній кодекс виділяє підприємницькі товариства. Це товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання та наступного розподілу серед учасників прибутку, і можуть бути організовані тільки як господарські товариства (акціонерне товариство, з обмеженою (додатковою) відповідальністю, повне товариство та командитне товариство) або виробничі кооперативи.

Кількість спільних підприємств в Україні зростає з кожним роком, що є значним кроком з розширення географії торгівельних зв’язків із світовим співтовариством. Четверта частина усіх спільних підприємств створена з господарськими суб’єктами країн ЄС.

Більшість спільних підприємств орієнтовані на виробництво продукції та товарів (60), вони поширені у промислово розвинутих регіонах України, де є доступ до дешевої сировини, та є надлишок кваліфікованої робочої сили. Інші спільні підприємства (40) зайняті торговельною або посередницькою діяльністю. При цьому стан економіки України не дозволяє говорити, що спільні підприємства є повноцінними учасниками ринку. Надія на створення високотехнологічних підприємств із зарубіжними партнерами може бути лише в окремих галузях, і перед усім військово-промислового комплексу, де почалася конверсія, у космічних і фундаментальних дослідженнях. Великої уваги потребують такі сфери, як виробництво товарів для села, медична техніка, технічне обладнання галузей важкої промисловості, будівництво, транспорт, екологія. Ці обставини змушують встати Україну на шлях максимального залучення іноземного капіталу з метою одержання нових технологій та оновлення виробництва.

Здійснити перехід до ефективної і конкурентоспроможної ринкової економіки неможливо без залучення прямих іноземних інвестицій, у вигляді не тільки грошових коштів, а і сучасних технологій, досвіду менеджменту і виходу на експортні ринки. Прямі іноземні інвестиції у вигляді новітніх технологій необхідні для реконструкції діючих підприємств і створення нових. У вирішенні цього завдання важлива роль відводиться такій формі здійснення іноземних інвестиції, як створення спільних підприємств. Проте сподіватися на високотехнологічні спільні підприємства із зарубіжними партнерами, як уже зазначалося, можна лише в окремих галузях. Більшість потенційних інвесторів - учасників спільних підприємств - дрібні капіталовкладники, які чекають швидких прибутків.

Підприємства з іноземними інвестиціями створюються і діють на території України в організаційно правових - формах, передбачених для підприємств національним законодавством (ст.16 Закону України "Про режим іноземного інвестування"

В юридичний літературі вживається також термін "сумісні підприємства". Зокрема С. Паламарчук обґрунтовує право на існування сумісних підприємств як типу організацій промислових і торгівельних підприємств, фінансово-кредитних установ. На його думку сумісні підприємства є однією з вищих форм міжнародного економічного співробітництва. Водночас підкреслюється що хоча сумісні господарські організації є "єдиним суб’єктом права" їх правове становище може регулюватися нормами міжнародного публічного права.

Норми міжнародного публічного права регулюють міждержавні відносини. Нормами національного законодавства - конкретні відносини, що викликають у результаті сумісного підприємництва в цивільному обороту тієї чи іншої держави. Це підтверджує сам автор, наголошуючи, що за загальним правилом сумісні підприємства підпорядковуються закону України їх створення. Зміст терміна "сумісне підприємство" тотожний змісту терміна "спільне підприємство". Основу терміна "сумісне підприємство" становить зміст договору про сумісну діяльність, згідно з яким стороні зобов’язані діяти для досягнення спільної господарської мети (ст.430 Цивільного кодексу України). В юридичній літературі та практичній діяльності СРСР спільнім підприємством прийнято було називати таку форму господарсько-правового співробітництва з іноземним партнером, за якої створювалась спільна виробнича база та виготовлявся продукт що перебував у спільній власності вітчизняного та іноземного партнера. Але спільне майно може бути у підприємницьких структур з іншими організаційно - правовими формами, наприклад господарських товариств, кооперативів. Тому відокремлення спільних підприємств від інших аналогічних структур лише на підставі участі в них іноземного суб’єкта господарської діяльності видається неправильним.

Одним із перших нормативних актів, які становили базу існування підприємств, були постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 13 січня 1987 р. "Про порядок створення на території СРСР і діяльність спільних підприємств, міжнародних об’єднань і організацій СРСР та інших країн - членів РЕВ" та "Про порядок створення на території СРСР і діяльності спільних підприємств з участю радянських організацій і фірм капіталістичних країн, та країн, що розвиваються".

З названих нормативних актів, термін "спільне підприємство", під яким розуміють наявність як учасника іноземного партнера, трансформувався у законодавство України. Зокрема, в Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність закріплено визначення спільного підприємство". Останнє базується на спільному капіталі суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, спільному управлінні та на спільному розподілі результатів та ризиків.

Закон України "Про іноземні інвестиції" вже не використовував терміна спільні підприємства, встановлюючи, що іноземні інвестори можуть створювати або брати участь у підприємствах разом з українськими фізичними та юридичними особами. Такі суб’єкти господарської діяльності одержали назву "підприємств з іноземними інвестиціями". Аналогічне визначення містив декрет "Про режим іноземного інвестування", в якому підприємство з іноземними інвестиціями визнавалось підприємством (організація) будь-якої організаційно правової форми, створене відповідно до законів України, якщо протягом календарного року в його статутному фонді є кваліфікаційна іноземна інвестиція.

Таким чином, особливість Декрету полягала у встановленні кваліфікаційної іноземної інвестиції як критерію визначення підприємств з іноземними інвестиціями. Відповідно до вище згаданого Декрету кваліфікаційна іноземна інвестиція - це іноземна інвестиція, що становила не менше 20% статутного капіталу і при цьому не менш суми еквівалентної: а) 100 тис. доларів США - для банків та інших кредитно фінансових установ; б) 50 тис. доларів США - для решти підприємств (організацій).

У разі здійснення іноземної інвестиції у вигляді: а) будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов’язаних з ним майнових прав; б) будь-яких прав інтелектуальної власності; в) прав на здійснення господарської діяльності, - кваліфікаційна іноземна інвестиція повинна бути не менше суми, еквівалентної: 1 млн. доларів США - для банків; 500тис. доларів США - для решти підприємств (організацій).

У Законі України "Про режим іноземного інвестування" до підприємств з іноземними інвестиціями віднесено підприємства (організації) будь якої організаційно-правової форми, створені відповідно до законодавства України, у статусному фонді яких іноземна інвестиція становить не менше 10%. Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс. Так у законі "Про режим іноземного інвестування" не ставиться вимога щодо абсолютного розмиру кваліфікаційної іноземної інвестиції у статутному фонді підприємства.



1. Порядок утворення спільних підприємств з іноземними інвестиціями. Установчі документи


Отже термін "спільне підприємство" має дуалістичний зміст:

1) як спільне підприємство з участю лише українських партнерів;

2) як спільне підприємство з участю крім українських партнерів, також іноземних інвесторів. Тому, розглядаючи спільне підприємство як організаційно-правову форму сумісного зовнішньоекономічного підприємства, обґрунтовується думка щодо думка щодо необхідності характеристики його як "спільного підприємства з участю іноземних інвесторів".

Погоджуючись із зазначеними міркуваннями, слід визначити суперечливість висновку щодо змісту терміна "спільне підприємство з участь іноземного інвестора". Адже як обґрунтовано стверджується вище, спільна підприємницька діяльність може здійснюватися і без участі іноземного учасника. На мій погляд, термін "підприємництво з іноземними інвестиціями" за змістом точніше відповідає правовій суті цієї структури, ніж категорія "спільне підприємництво".

Закон України "Про власність" підкреслює, що майно, набуте в результаті спільної праці громадян, які об’єдналися для сумісної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не передбачено письмовою угодою між ними (ст.17 Закону). Таким чином, поняття спільного підприємства не тотожне поняттю підприємства з іноземними інвестиціями.

Водночас не можна погодитися, що до підприємств з іноземними інвестиціями. Закон України "Про режим іноземного інвестування" відносить лише ті, іноземна інвестиція у статутному фонді яких становить не менше 10%. На мій погляд, до підприємств цього виду належать усі підприємства, у статутному фонді яких є іноземна інвестиція у будь-якому розмірі.

У країнах з розвиненою економікою, як провило, не існує особливих норм і правил для створення та функціонування таких підприємств. Ці питання регулюються загальними нормами цивільного та торгівельного законодавства, а також законами про іноземні інвестиції та анті трестівським законодавством: Наприклад, у США для здійснення іноземних інвестиції широко використовується така організаційно-правова форма, як joint ventures під якою розуміють будь які об’єднання зусиль кількох підприємців. Об’єднання зусиль може мати форму угод або юридичної особи.

Зокрема, у законодавстві США термін "спільні підприємства" розуміють як спектр угод що охоплюють створення нової самостійної корпорації та різноманітні договори й угоди про сумісну діяльність на ринку цінних паперів, товарних біржах, спільні пропозиції на торгах на підрядні роботи (які не мають за мету створення окремої юридичної особи із спільним капіталом), а також "квазізлиття" - придання однією компанією частини частини капіталів або активів іншої кампанії. При цьому спільні підприємства можуть створюватися як для реалізації одного конкретного проекту, так і на невизначений або, навпаки фіксований період часу та об’єднувати двох або більше партнерів, або навіть підприємницькі структури певної галузі.

У деяких країнах Азії, Африки та Східної Європи питання створення і функціонування спільних підприємств регулюються спеціальними законами про підприємництва за участю іноземного капіталу. Такі закони виділяють особливі, відмінні від загальних цивільно-правових норми., які регулюють діяльність спільних підприємств та їх учасників у даній країні. Та у Польщі діє Статут 1991р. "Про товариства з іноземною часткою". Цей акт регулює діяльність підприємств з участю іноземних інвесторів. Зокрема згідно зі ст.4 створення підприємств за участю іноземного учасника вимагає дозволу в таких випадках:

1) якщо предмет діяльності здійснюється в одній з таких сфер; мореплавство та повітряне перевезення, посередництво та угоди з нерухомістю, оборонна промисловість, оптова торгівля імпортними товарами, юридична практика;

2) коли окремі акціонерні підприємства створюються шляхом внесення не грошових вкладів. Якщо згідно з існуючими приписами вимагається одержання концесії або спеціального дозволу, товариство повинно мати такий дозвіл або концесію Ради Міністрів.

Статус "Про товариства з іноземною часткою" регулює лише питання створення та діяльності саме цих структур з іноземною інвестицією. Водночас підприємств з іноземною участю, крім названого спеціального акта, стосується також загальні приписи торгівельного кодексу (п.1ст.1 Статуту). Як бачимо у Польщі правове регулювання діяльності підприємств з іноземними інвестиціями здійснюються за допомогою спеціальних нормативних актів, з урахуванням специфіки цих відносин.

Аналогічна ситуація склалася і в Україні. За загальними правилом підприємства з іноземними інвестиціями підпорядковуються закону країн утворення.

Тому на території України такі підприємства є суб’єктами українського права. Хоча в деяких країнах, зокрема в Чехії, право чеських юридичних осіб на участь у товариствах за кордоном можна реалізувати, дотримуючись закону про валютне регулювання після одержання попереднього дозволу.

У регламентації створення і діяльності підприємств з іноземними інвестиціями в Україні пріоритетного значення набуває спеціальне законодавство (серед них закон "Про зовнішньоекономічну діяльність" " Про режим іноземного інвестування"). Та на правовий статус цих підприємств поширюється відповідне положення загального цивільного та підприємницького законодавства України. Це підкреслює закон України "Про режим іноземного інвестування" в ст.17якого наголошується що установчі документи підприємства з іноземними інвестиціями мають містити відомості, передбачені законодавством України для відповідних організаційно-правових форм підприємств, а також відомості про державну приналежність їх засновників (учасників). Отже, підприємствам з іноземними інвестиціями властиві всі ознаки, характерні для українських підприємств (організацій), організаційна єдність, наявність відокремленого майна: участь в цивільному обігу від свого імені, самостійна майнова відповідальність. Таким чином, вони виступають як єдине ціле, мають свої установчі документи, в яких зазначено його мету, завдання, предмет діяльності, структуру, функції, компетенцію органів, коло учасників, місце постійного знаходження, інформацію про державну приналежність їх засновників (учасників) та інші умови. Стосовно підприємств у статутному фонді яких частка іноземного капіталу, треба мати на увазі, що крім статуту, необхідна наявність установчого договору. Останній є специфічною особливістю такого роду підприємств, незалежно від їх організаційно-правової форми.

В юридичної літературі висловлюється думка, що статут є додатком до договору. Така позиція неправильна. Статут і установчий договір підприємства з іноземними інвестиціями має самостійне значення та однакову юридичну силу. Вони не повинні дублювати один одного, хоч основні положення (найменування, розмір статутного фонду, частки кожного учасника, порядок розподілу прибутків, структура вищих органів управління тощо) повинні бути ідентичні. Господарським кодексом України передбачено перелік, які повинен містити статус. Зокрема, у статуті визначаються власник та найменування підприємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, органи і управління, порядок формування, компетенція та повноваження трудового колективу. До статуту можуть включатися й інші положення, пов’язані з особливостями діяльності підприємства: про трудові відносини, що виникають на підставі членства; знак для товарів тощо. Завдання статуту "дати цілісне уявлення суб’єкта, який має всі права юридичної особи, режим, режим формування і використання статутного фонду, розпорядження його коштами та прибутком".

Закон України "Про господарські товариства" (ст.4) наголошує, що установчі документи повинні містити: відомості про вид товариства; предмет і цілі його діяльності; склад засновників і учасників; найменування та місце знаходження; розмір та порядок утворення його уставного фонду; порядок розподілу прибутків та збитків, склад і компенсацію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів; порядок внесення згідно установчих документів; порядок ліквідації та реорганізації товариства та ін.

До установчого договору висуваються ті самі вимог, що і до інших цивільних договорів (з урахуванням зовнішньоекономічного законодавства). За допомогою установчого договору засновники врегульовують взаємні права та обов’язки щодо створення підприємства з іноземними інвестиціями. Підписання установчого договору можна розглядати як акт спільного волевиявлення інвесторів про спільну підприємницьку діяльність із створенням юридичної особи. У договорі по створення спільних підприємств і господарських товариств з іноземними інвестиціями, як правило, включають такі умови:

1) Дату і місце укладення договору, назву договору та найменування сторін; їх юридичний статус, державну належність, адрес місцезнаходження.

2) Назву підприємства;

3) Предмет діяльності підприємства;

4) Статутний фонд (за його наявності) та порядок його формування;

5) Права щодо управління підприємством і контроль за його діяльністю;

6) обов’язки засновників підприємства;

7) Права на промислову власність;

8) Страхування;

9) Право яке буде застосовуватися учасниками в регулюванні їхньої діяльності;

10) Порядок вирішення спорів;

11) Обставини непереборної сили (форс мажор);

12) Строк дії договору;

13) порядок та підстави його припинення;

14) Інші умови, які засновники вважають за необхідне включити в установчий документ-договір.

Отже, засновницький договір про створення спільного підприємства з іноземними інвестиціями є інвестиційним контрактом з участю іноземного елементу.

Підприємство з іноземними інвестиціями володіє відокремленим майном. Ступень відокремленості майно від власності засновника (засновників) залежить від організаційно-правової форми підприємства та змісту відповідних положень, передбаченими статутними документами. Наприклад, у товаристві з повною відповідальністю його учасники будуть нести майнову відповідальність за зобов’язаннями товариства та особистим майном. А в товаристві з обмеженою відповідальністю - відповідальність за зобов’язаннями настає у межах закріпленого за товариством майна та коштів. Інша ситуація у тих випадках. Коли підприємство повність належить іноземному інвесторові. При цьому слід враховувати, що в такому випадку положення Закону "Про господарські товариства" не застосовується, оскільки засновник (іноземний інвестор) - лише один, а, відповідно до вказаного Закону, для створення товариства будь-якої організаційно - правової форми необхідно щонайменше два засновники.

Наявність відокремленого майна зумовлює самостійну майнову відповідальність підприємств з іноземними інвестиціями. Норми цивільного законодавства (ст.32Цивільного кодексу України) містять положення, згідно з якими юридична особа несе самостійну майнову відповідальність за своїми зобов’язаннями належним їй на праві власності (закріпленим за нею) майном, якщо інше не встановлене законодавчими актами. Засновник юридичної особи або власник її майна не відповідають за її зобов’язання, а юридична особа не відповідає за зобов’язаннями власника або засновника, крім випадків, передбаченими законодавчими актами чи установчими документами юридичної особи.

Юридична особа, яка фінансується власником і за якою майно закріплено на праві оперативного управління (установа), відповідає а зобов’язаннями коштами, які є в її розпорядженні у разі їх недостатності відповідальність за її зобов’язаннями несе власник відповідального майна. Законом "Про підприємства в Україні" передбачено, що "майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства" (п.1 ст.10).

Якщо підприємство з іноземними інвестиціями функціонує не як корпоративне підприємство (тобто у вигляді господарського товариства), то іноземний інвестор (власник) несе відповідно до чинного законодавства України майнову відповідальність за зобов’язаннями створеного ним підприємства, якщо такий обов’язок передбаченій установчими документами юридичної особи або законом.

У правових системах економічно розвинутих країн найбільш поширеними є такі юридичні особи. Зокрема, у праві Англії і США характерною ознакою юридичної особи, яка розглядається як основна, вважається існування, незалежне від учасників, що її заснують.

Підприємства з іноземними інвестиціями мають спеціальну правосуб’єктність, тобто їх права та обов’язки повинні відповідати меті утворення. У цьому аспекті становить інтерес питання про момент виникнення правоздатності і дієздатності і правоздатності підприємства з іноземними інвестиціями. Норма Цивільного кодексу України (ст.80) встановлює що правоздатність юридичної особи виникає з моменту затвердження її статуту чи положення, а у випадках колі воно діє на підставі загального положення про організацію даного виду, з моменту видання компетентними органами постанови про її утворення.

Відомості про реєстрацію підприємства включаються до Державного реєстру. Ліквідація та реорганізація підприємства пов’язуються з моментом виключення його з Державного реєстру.

Згідно з іншою точкою зору виникнення і припинення правосуб’єктності підприємств пов’язується з їх регістра цією органами місцевої влади та управління. Зазначенні органи повинні вести Державний реєстр. Отже, в законодавстві необхідно встановити що час виникнення і ліквідації підприємства збігається з моментом включення до Державного реєстру та виключення з нього. В умовах переходу до ринкових методів господарювання і залучення іноземних інвестицій питання виникнення та припинення правосуб’єктності підприємств з іноземними інвестиціями має важливе значення.

Як уже зазначалося згідно з Законом "Про режим іноземного інвестування" підприємством з іноземними інвестиціями вважається підприємство (організація) будь - якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, в уставному фонді якого іноземна інвестиція становить не менш 10%. Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на баланс. Таким чином, виходячи з тлумачення Закону, підприємство з іноземними інвестиціями виникає з моменту внесення іноземної інвестиції. Реєстрація ще не свідчить про створення підприємства з іноземними інвестиціями. Останнє вважатиметься створеним лише після внесення іноземної інвестиції до статутного фонду такого підприємства.


2. Внесення майнового внеску до статутного фонду спільних підприємств з іноземними інвестиціями


Відповідно до статей 18 і 24 Закону України "Про режим іноземного інвестування" Кабінет Міністрів України Постановою від 7 серпня 1996 р. №937 затвердив "Порядок видачі, обліку і погашення векселів, виданих під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільні інвестиційну діяльності, та сплати ввізного мита у разі відчуження цього майна"

Оформлення простого векселя здійснюється векселедавцем (підприємством з іноземними інвестиціями) виключно на вексельному бланку, в якому повинні міститись усі обов’язкові реквізити, передбачені законодавством. Вексель виписується векселедавцем в іноземній валюті, визнаній Національним банком України конвертованою, на суму ввізного мита з відстроченням платежу не більше як на 30 календарних днів з дня оформлення ввізної вантажної митної декларації.

У ввізній митний декларації зазначається, що майно ввозиться з метою внесення до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями або для провадження спільної інвестиційної діяльності на підставі договору (контракту) з іноземним інвестором.

Місцем складання векселя, як правило, є місце знаходження уповноваженого банку України. В якому відкрито розрахунковий рахунок векселедавця. Вексель не підлягає передачі шляхом індосаменту. Митний орган, який здійснює митне оформлення майна, виготовляє дві копії, одну - для податкової адміністрації, іншу - для власного обліку.

З метою погашення векселя векселедавець звертається у письмовій формі до державної податкової адміністрації з проханням зробити відповідну відмітку на його копії векселя.

До заяви додаються:

  • Копія векселя;

  • Копія ввізної вантажної митної декларації на майно;

  • Документи про зарахування майна на баланс підприємства з іноземними інвестиціями або окремий баланс сторін, що провадять спільну інвестиційну діяльність на підставі укладеного договору (контракту). У разі потреби державна податкова адміністрація має право перевірити на місці фактичну наявність майна векселедавця;

  • Документи про державну реєстрацію іноземної інвестиції.

У рази встановленого факту зарахування майна на баланс, державна податкова адміністрація на звороті копії векселя що належить векселедавцю, робить напис "Зараховано на баланс" із зазначенням дати виконання, які скріплюються підписом начальника (заступником начальника) та печаткою державної податкової адміністрації. Зазначену копію векселя векселедавець подає векселедержателю.

Погашення векселя здійснюється векселедержателем шляхом проставлення на лицьовому боку векселя напису "Погашено" і дати, які скріплюються підписом начальника (заступника начальника) з печаткою митного органу.

Якщо вексель не погашено протягом 30 календарних днів з дня оформлення ввізної митної декларації, векселедавець зобов’язаний внести плату за векселем протягом п’яти календарних днів.

Плата за векселем провадиться в валюті України за її офіційним курсом, визначеним Національним банком України, що діє на день внесення плати за векселем. Якщо протягом п’яти календарних днів пісня настання терміну внесення плати за векселем векселедавець не звернувся до векселедержателя із заявою про його погашення, останній подає до відповідного банку вексель та розпорядження про безспірне стягнення з векселедавця непогашених вексельних сум.

Після стягнення відповідної суми банк повертає вексель векселедержателю для погашення. У разі не своєчасного внесення плати за векселем митний орган стягує за весь час заборгованості пеню у розмірах, передбачених законодавством, включаючи день сплати. Якщо протягом трьох років з часу зарахування іноземної інвестиції на баланс підприємства з іноземними інвестиціями майно, що було ввезено в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду зазначеного підприємства, або на окремий баланс сторін, що провадять спільну інвестиційну діяльність за договорами (контрактами), відчужується, в тому числі у зв’язку з припиненням діяльності векселедавця, останній сплачує ввізне мито не пізніше дня відчуження. Ввізне мито не сплачується за умови вивезення іноземної інвестиції за кордон, що засвічується вивізною вантажною митною декларацією з відповідною відміткою. Ввізне мито обчислюється, виходячи з митної вартості майна, перерахованої у валюту України за її офіційним курсом, визначеним Національним банком України, на день відчуження майна.

У разі встановленого факту відчуження майна раніше трирічного терміну при несплаченому ввізному миті державна податкова адміністрація зобов’язана повідомити про це відповідний митній орган. Митний орган, одержавши таке повідомлення, зобов’язаний у безспірному порядку стягнути ввізне мито. На суму несплаченого ввізного мита нараховується пеня за весь час заборгованості, починаючи з дня відчуження майна у розмірах, передбачених законодавством, включаючи день сплати.



Висновки


Підводячи висновки можемо сказати що спільні підприємства в Україні грають далеко не останню роль у вітчизняній економіці. Спільні підприємства - це шлях до передових технологій, раціональному розподіленню праці. Ввиводячи свою продукцію на ринок спільні підприємства сприяють більш повному задоволенню потреб покупця. Спільні підприємства створюють нові робочі місця задіють новітні технології у своєму виробництві.

Але так як в Україні інвестиційний клімат не дуже сприятливий, вважаю що буде розумно не лишати іноземних інвесторів різноманітних пільг. Необхідно зробити ліберальний режим прийняття іноземних інвестиції, котрій буле включати мінімізацію їх вхідного контролю, та недопущення стримань у відношенні долі іноземних інвестицій на підприємствах.

Не рідко від іноземних партнерів можна почути, що в Україні вони не можуть придбати землю під забудову заводів, фабрик чи магазинів. Не вирішеність цього питання робить Україну однією з найменш привабливих країн з точки зору вкладення капітала.

Таким чином вирішуючи питання приватизації об’єктів власності в Україні необхідно також вирішити питання о приватизації землі для іноземних інвесторів. Тому-що придбавши земельні ділянки під виробничі об’єкти, іноземні інвестори погоджуються іти на ризик і вкладати гроші на реконструкцію нашої промисловості, сподіваючись отримати достатній прибуток у майбутньому. Необхідно підтримувати ті форми приватизації, котрі в найбільшому ступені впливають на підвищення ефективності підприємницької діяльності.

Для успішного розвитку спільні підприємств необхідний баланс інтересів нашої економіки і інтересів зарубіжних інвесторів. Цю задачу, можлива вирішити тільки розробивши комплексну програму функціонування спільні підприємства також зробивши правові і економічні мотивації розвитку спільного підприємства. Програма повинна реалізовуватися головним чином за допомогою фінансових стимулів. Одним із принципів функціонування ринкових відносин являється регулювання державою цих процесів з використанням головним чином нових важелів. Особисто податки повинні будувати умови, які забезпечують велику віддачу спільним підприємствам.

На сам перед, необхідно відмітити що закони направлені на дотримання економічних інтересів нашої держави не передбачають конкретні податкові пільги для тих спільних підприємств, котрі в найбільш відповідають цим інтересам. Наприклад, вперше передбачаються пільги по оподаткуванню прибутку спільних підприємств в котрих частка іноземного учасника в уставному капіталі більше 30%.

Є ще один дуже сильний фінансовий стимул, який дозволяє підвищити інвестиційну активність, котрий в радянській економіці завжди відігравав значну роль. Це амортизація. В умовах централізовано планованої економіки, коли об’єми капіталовкладень виділялись з бюджету, а не формувались на підприємствах, амортизація великою мірою виповнювала чисто облікову функцію і практично не сприяла на рівень інвестиційної активності.

В ринкової економіці, коли фінансові взаємовідношення підприємств з державою мають податковий характер, амортизація є одним з головних факторів, стимулюючих інвестиційну активність, так як збільшує фінансові ресурси підприємств. тому в країнах з ринковою економікою норми амортизації визначаються державою одночасно з затвердженням податків.

Велике значення на залучення іноземного капітала впливає те, що наш покупець не дуже вибагливий, тому для іноземних партнерів є можливість подовжити життя своїм товарам та технологіям, котрі для європейських ринків вже застарілі і вже не є рентабельними

Щоб уникнути, ризику для іноземних партнерів, так як економічне положення нашої держави не є стабільним, вони намагаються вкладати гроші тільки в ті галузі, де їм гарантована швидка віддача. Це комп’ютерна техніка, переробка вторинної сировини, галузь послуг, виробництво товарів господарського вживання.

Вітчизняні підприємці доволі часто зустрічаються з небажанням своїх іноземних партнерів виконувати уставні зобов’язання, відносно своєчасного внесення коштів в уставний фонд спільного підприємства. Причина пов’язана з тим, що іноземні фірми, не маючи правових і економічних гарантій інвестиції не поспішають ризикувати своїм капіталом. Вихід з цього положення можливо знайти шляхом побудування відповідних страхових фондів, фінансування яких проводилося шляхом відчислень спільних підприємств, які знаходяться в цьому регіоні.

Побудування страхового фонду и страхової компанії котра піклувалася би за спільні підприємства, може бути ще більш актуальною для спільних підприємств котрі виробляють продукцію. Для розширення кола таких підприємств необхідно також передбачити їм пільги на оподаткування, а місцеві органи влади повинні забезпечити додаткові сприятливі умови при будуванні виробничих площин і введення їх у експлуатацію, а також допомагати забезпечення спільних підприємств сировиною та матеріалами.

Таким чином запропоновані зміни допомогли би збудувати фінансові стимули для ефективної праці спільні підприємств на території нашої держави.



Перелік літератури


1. Гражданское и товарное зарубіжних стран. А. Мозолина - Москва 1990г.

2. Підприємницьке право. Л. Ніколаєва. - Київ 2004р.

3. Правове регулювання іноземних інвестиції. О. Коссак - Київ 2001р.

4. Право зарубіжних стран. Л. Кашанина - Москва 2003г.

5. Правовое регулирование совместной деятельности на Украине. А. Омельченко 2000г.

6. Правові основи інвестиційної діяльності. В. Бутусов - Київ 2007 р.




Случайные файлы

Файл
133288.rtf
71777.rtf
45357.doc
4646-1.rtf
12249-1.rtf