Апеляційне провадження в Україні (35296)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки України

Харківський національний педагогічний університет

імені Г. С. Сковороди


Інститут економіки і права


Кафедра



Реферат

на тему:

«Апеляційне провадження в Україні»






Виконав:

студент 1 курсу

15 групи

Верещака Ігор






Харків 2009


План


Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика АП

    1. Поняття АП.

    2. Значення АП.

Розділ 2. Суб'єкти та об'єкти апеляційного оскарження

Розділ 3. Процесуальний порядок відкриття АП.

3.1 Строки подання.

3.2 Межі

3.3 Особливості процесуального порядку відкриття АП.

Використана література


Вступ


Якщо основою виконавчої влади є меч, законодавчої – гаманець, то судової – мудрість (Олександр Гамільтон).

Зміст цивільного правовідношення може бути охарактеризований з двох позицій — соціальної і юридичної. Соціальним змістом цивільного правовідношення є те суспільне відношення, юридичною формою якого є цей правовий зв'язок. Змістом цивільного правовідношення можна вважати відповідне цивільне відношення, яке існує між приватними особами і урегульоване нормами цивільного права (законодавства). Юридичний зміст цивільного правовідношення — це права і обов'язки його суб'єктів (учасників).

Класифікація цивільних правовідносин має не тільки теоретичне, а й практичне значення. Вона дозволяє більш точно визначити характер взаємин їх суб'єктів, а отже, дає можливість чіткішого тлумачення цивільно-правових норм стосовно конкретного випадку.

Класифікація можлива за різними підставами:

1) Залежно від економічного змісту цивільні правовідносини поділяються на майнові і немайнові. Майнові правовідносини мають економічний зміст. Їх об'єктом є майно (матеріальні блага).

2) За юридичним змістом цивільні правовідносини поділяються на абсолютні і відносні. У абсолютних правовідносинах носієві абсолютного права протистоїть невизначена кількість зобов'язаних осіб. У відносних правовідносинах уповноваженому суб'єкту протистоїть одна або декілька конкретно визначених зобов'язаних осіб.

3) За характером здійснення права цивільні правовідносини поділяються на речові та зобов'язальні.

Речові правовідносинице правовідносини, в яких уповноважений суб'єкт може здійснювати свої суб'єктивні права самостійно, без сприяння зобов'язаної особи. Прикладом можуть бути правовідносини власності, сервітутні правовідносини тощо. Зобов'язальні правовідносини це правовідносини, в яких уповноважений суб'єкт для здійснення своїх цивільних прав потребує сприяння зобов'язаної особи. Так, покупець не може отримати річ, яку він придбав, без сприяння продавця, а право останнього на отримання вартості проданої речі, в свою чергу, не може бути реалізоване без виконання відповідного обов'язку покупцем.

В Україні 28 червня 1996 року було прийнято Основний Закон нашої держави − Конституцію України. На конституційному рівні закріплено положення про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Причому органи законодавчої, виконавчої та судової влади є незалежними і здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. В Основному Законі вперше в історії конституційного законодавства наголошується на тому, що норми Конституції є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції — гарантується.

У Конституції закріплено основні засади судочинства: законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода у поданні доказів і доведенні перед судом їх переконливості, підтримання державного обвинувачення в суді прокурором, забезпечення обвинуваченому права на захист, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, право на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду, обов’язковість рішень суду.

Згідно з Конституцією України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що є у державі. Народові України забезпечується можливість брати участь у здійсненні правосуддя через запровадження інститутів народних засідателів і присяжних. В ст.1 ЦПК України від 18 березня 2004 року N 1618-IV(вступив в дію 01 січня 2005р), із змінами та доповненнями, сказано, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Новий ЦПК суттєво відрізняється від Кодексу зразка 1963 року, передусім, своєю ідеологією. Зокрема, найголовніше завдання нового ЦПКце вирішення приватних спорів, що виникають з норм нового цивільного законодавства, а не забезпечення інтересів держави, як це було раніше.

Правосуддя є гарантом охорони та виконання інших конституційних принципів, таких як: недоторканність особи; недоторканність житла; охорона особистого життя громадян, таємниці листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень; здійснення правосуддя тільки судом; здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом; презумпція невинності та інше.

Правосуддя, як одна з форм державного управління, забезпечує виконання державою внутрішньої функції здійснення законності і охорони правопорядку, власності, прав і свобод громадян. Це здійснюється шляхом вирішення судом цивільних, кримінальних і господарських справ за правилами, передбаченими цивільним, кримінальним, арбітражним правом, тобто шляхом застосування від імені держави норм права до встановлених у судовому засіданні фактів і відносин, а в необхідних випадках — і мір примусу до правопорушників. В статті 2 ЦПКУ сказано: Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

У відповідності з ч. 1 статті 127 Конституції правосуддя в Україні здійснюється професійними судами. Здійснення суддівських функцій на професійній основі має забезпечити накопичення суддями відповідного досвіду, постійне поглиблення їхньої юридичної підготовки, що, в свою чергу, має привести до винесення тільки законних рішень при розгляді конкретних судових справ.

Згідно з Законом України “Про судоустрій” апеляційні суди відносяться до судів загальної юрисдикції, що утворюються, як правило, за принципом територіального устрою України: районні (міські), обласні, Верховний Суд України та інші.

Конституція закріпила необхідність запровадження апеляційного й касаційного порядку перевірки законності та обгрунтованності судових рішень. За Конституцією права апеляційної інстанціїце не тільки розгляд матеріалів справи, зібраних судом першої інстанції, а й саме досліджування доказів, оцінка їх та вирішення справи по суті з винесенням конкретного рішення. Це закріплено в новому ЦПК України. Повернення рішень чи ухвал до суду першої інстанції можливе лише в окремих випадках.

Обсяг повноважень судів апеляційної та касаційної інстанцій, форми участі в судочинстві представників народу, порядок перегляду судових рішень, що набрали законної сили, визначається законодавством про судоустрій і процесуальними кодексами, зокрема новим ЦПК України


Розділ 1. Загальна характеристика АП.


Апеляція (лат. appellatio — звернення, скарга) — основний спосіб оскарження судових Рішень чи Ухвал, які не набрали чинності, в суді вищої інстанції (апеляційному суді). Касація (лат. cassatio — скасування, знищення) — спосіб оскарження судових рішень, що набрали чинності, на підставі неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення ним норм процесуального права. У ст. 107 ЦПКУ сказано, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами. В тому випадку, якщо сторона судового процесу незадоволена винесеним рішенням судом першої інстанції, вона в межах відведених строків подає апеляцію, тобто оскаржує рішення. Оскаржуючи Рішення чи Ухвалу суду першої інстанції, громадянин використовує надане йому Конституцією, ЦПК, право на захист свої інтересів в процесі перевірки судом вищої інстанції, апеляційним судом, обгрунтованості та законності судових рішень (ст. 13 ЦПК).


1.1 Поняття АП.


РОЗДІЛ V ЦПК називається «Апеляційне оскарження». Цим самим підкреслюється право громадянина на захист своїх прав в суді вищої інстанціїАпеляційному суді. Поняття АП визначені Главою першою цього розділу, який називається «Апеляційне провадження» і визначає загальну процедуру в процесі захисту прав громадянина. Аналіз змісту норм РОЗДІЛУ V Глави 1 «Апеляційне провадження» дає можливість визначити найхарактерніші особливості інституту апеляції: апеляція подається на Рішення або Ухвалу суду першої інстанції, яке не набрало чинності; справа за апеляційною скаргою чи заявою про апеляційне оскарження направляється на розгляд суду вищого рівня (апеляційного суду); подання апеляції зумовлене неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права; апеляційний суд, розглядаючи справу, вирішує питання факту і права, тобто як юридичний, так і фактичний бік справи, в тому ж обсязі, що й суд першої інстанції; розгляд справи в апеляційному суді здійснюється з додержанням основних засад судочинства. В ст. 293 ЦПК перелічені Ухвали суду першої інстанції, які окремо від рішення суду(першої інстанції) можуть бути оскаржені в апеляційному порядку:


Случайные файлы

Файл
69537.rtf
653.doc
STOC_SUD.DOC
23271.rtf
97330.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.