Взаємозвязок моралі і права (35091)

Посмотреть архив целиком

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Навчально-науковий інститут заочного та дистанційного навчання








РЕФЕРАТ


з навчальної дисципліни

«Філософія права»


тема:

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК МОРАЛІ І ПРАВА”




Виконав:

слухач 2«Д» курсу, 1 гр.

область: Київська

залікова книжка №





Київ – 2007


Зміст


Вступ …………………………………………………………….……………..2

  1. Взаємозв'язок права й моралі ……………………………………………..6

  2. Загальні риси права й моралі ……………………………………..…......10

  3. Відмінні риси права й моралі ……………………………………………12

Висновок …………………………………………………………….……….14

Список використаних джерел……………………………………………….16



ВСТУП


Кожне історично конкретне суспільство вимагає певної міри соціального регулювання суспільних відносин.

Регулювання суспільних відносин здійснюється шляхом реалізації певних соціальних норм: норм права, норм моралі, норм, установлених громадськими організаціями, норм звичаїв, норм традицій, норм ритуалів і т.д. У загальному плані соціальні норми - це правила поведінки суспільного характеру, що регулюють взаємини людей і діяльність організацій у процесі їхньої взаємодії.

Як вид соціальних норм, моральні норми характеризуються загальними родовими ознаками і є правилами поведінки, що визначають відношення людини до людини. Якщо дії людини не стосуються інших людей, його поведінка із соціальної точки зору байдужа. Тому не всі вчені вважають норми моральності явищем винятково соціальним.

Із часів Канта існує переконання, що сфера моральності охоплює виключно внутрішній світ людини, тому оцінити вчинок як моральний або аморальний можна лише стосовно особи, що його вчинила. Людина ніби витягає із себе норми своєї поведінки, а у глибині своєї «душі», дає оцінку своєї дії. З даної точки зору конкретна людина, поза його відносин з іншими людьми, може керуватися моральними правилами.

Існує й компромісна позиція в оцінці морального регулювання. Відповідно до неї норми моралі мають двояку природу: одні мають на увазі самого індивіда, інші - відношення індивіда до суспільства. Звідси розподіл етики на індивідуальну й соціальну.

Найпоширеніший і аргументованим є подання про абсолютний характер норм моралі й відсутності в них якого-небудь індивідуального фактору. Шершеневич, наприклад, вважав, що моральність представляє не вимоги людини до самої себе, а вимоги суспільства до людини. Не людина визначає, як вона повинна ставитися до іншої людини. Не окремий індивід оцінює своє поводження як гарне або погане, а суспільство. Воно може визнати вчинок морально гарним, хоча він не гарний для індивіда, і воно може вважати вчинок невартим з моральної сторони, хоча він цілком схвалюємо з індивідуальної точки зору.

Існує точка зору, що моральні закони закладені в самій природі людини. Зовні вони проявляються залежно від тієї або іншої життєвої ситуації, у якій виявляється індивід. Інші ж категорично затверджують, що норми моральності – це вимоги, звернені до людини ззовні.

Морально-правова проблематика – це величезна частина міркувань великих філософів минулого і сьогодення, що досліджували прикордонні стани в історії людства. Мораль і право – це специфічні феномени життя людей, що визначають соціальні цінності перехідних епох і станів. Вони «по праву вважаються вищими, тому що багато в чому визначають поводження людини в інших системах цінностей».0

Немає підстав проводити розподіл між індивідуальним і соціальним характером моральних вимог, оскільки в них органічно переплітаються елементи того й іншого. Ясно одне, що будь-яка соціальна норма має загальний характер, і в цьому змісті вона адресується не до конкретного індивіда, а до всім або до великої групи індивідів. Моральні норми регулюють не «внутрішній» світ людини, а відносини між людьми. Однак не слід упускати з виду індивідуальні аспекти моральних вимог. В остаточному підсумку їхня реалізація залежить від моральної зрілості людини, міцності його моральних поглядів, соціальної орієнтованості його індивідуальних інтересів. І тут першорядну роль грають такі індивідуалізовані моральні категорії, як совість, обов’язок, які направляють поводження людини в русло соціальної моральності. Внутрішнє переконання індивіда в моральності або аморальності свого вчинку значною мірою визначає і його соціальну значимість.

Елементами морального регулювання є:

- ідеал, що виражає подання суспільства, класів, соціальної групи про моральну досконалість;

- система норм, дотримання яких є необхідною умовою функціонування суспільства, досягнення їм своїх моральних цінностей;

- особливі форми соціального контролю, що забезпечують реалізацію моральних норм, у тому числі суспільна думка.


1. ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ПРАВА Й МОРАЛІ


Право і моральність відповідають визначеним потребам сучасного соціуму, тому що служать регуляторами відносин у суспільстві, погоджуючи інтереси окремої особистості з інтересами різних об’єднань і суспільства в цілому.

Мораль і право тісно взаємозалежні, більше того, можна говорити про глибоке взаємопроникнення права й моралі. Вони взаємообумовлюють, доповнюють і взаємозабезпечують один одного в регулюванні суспільних відносин. Об'єктивна обумовленість такої взаємодії визначається тим, що правові закони втілюють у собі принципи гуманізму, справедливості, рівності людей. Інакше кажучи, закони правової держави втілюють у собі вищі моральні вимоги сучасного суспільства. У регулюванні суспільних відносин права взаємодіє з мораллю. При з'ясуванні втримування правових норм необхідний не тільки їхній всебічний аналіз із урахуванням вимог ідей правосвідомості суспільства, але й виявлення взаємозв'язків норм права із принципами й нормами моралі, з моральною свідомістю суспільства. Застосування норм права вимагає проникнення в моральну оцінку життєвих відносин, обставини по конкретному, юридично значимому справі. Аналіз моральних відносин необхідний при розгляді шлюбно-сімейних, а також багатьох цивільних і кримінальних справ.

Як форма суспільної свідомості, система відносин і норм - мораль зародилася раніше політичної й правової форм свідомості, раніше державної організації суспільства. Виникнення моралі обумовлене процесом становлення і розвитку суспільної праці, коли з’являється необхідність регулювання відносин між особистістю і первісним колективом.0 Звичаї, мораль регулювали взаємини людей у первіснообщинному ладі. У моралі виражені подання людей про добро, зло, справедливість, достоїнстві, честі, милосерді. Норми моралі - продукт історичного розвитку людства. Вони сформували в боротьбі зі злом, за затвердження добра, людинолюбства, справедливості, щастя людей. На розвиток моралі роблять вплив соціально-політичні відносини, інші форми суспільної свідомості. Моральні принципи й норми значною мірою визначаються також соціально-економічними умовами життя суспільства. У розвитку людства відзначається моральний прогрес, зростання моральної культури. Однак моральний розвиток людства перетерплює певні протиріччя. Загальнолюдське в моралі зіштовхується із проявами групової моральної свідомості, відбувається взаємодія загальнолюдського й класового.

Значний вплив на мораль, на затвердження загальнолюдських норм у ній робить релігія. Загальнолюдське втримування моральності знайшло вираження в «золотому правилі»: «відносься до інших так, як ти хотів би, щоб вони відносилися до тебе». Принцип моралі - це основні початки, вихідні вимоги, що охоплюють суспільне й особисте життя людини. Вони конкретизуються у вигляді норм, що регулюють поводження людей у певних життєвих ситуаціях. Норми моралі тоді стають діючою основою морального поводження людини, коли вони затверджуються в його самосвідомості, здобувають якість переконання, зливаються з його почуттями.

Історія розвитку цивілізації свідчить, що право й мораль як складові частини культури суспільства органічно зв'язані один з одним. Правова система державно-організованого суспільства закріплює життєво важливі для всього суспільства вимоги моралі, моральну культуру населення країни, виходить із того, що моральна основа права є важливою складеною величиною загальної регулятивної потенції права, що право повинне бути моральним, закони повинні бути справедливими й гуманними.

Найбільшу моральну цінність являють собою основні права людини - юридичне вираження його волі й достоїнства.

Фактична реалізація цих прав є умовою знаходження людського щастя, тому що права людини по суті є його цілеспрямованість на щастя, визнане законом.

На тісний взаємозв'язок права й моралі вказують історичні пам'ятники права Древнього миру, середніх століть і нового часу. Про це свідчить застосування морально-етичних понять в оцінці втримування законів, інших джерел права. Виречення древніх «Jus est ars boni et aegui»- «право є мистецтво добра й справедливості» розкриває органічний зв'язок права, юстиції й моралі. У роботі Гегеля «Філософія права» питання права трактуються в органічному зв'язку з питаннями моралі й моральності.

Зв'язок права й моралі знаходить вираження й у теорії права, в інтерпретації ряду юридичних проблем. Наприклад, що має давню історію питання про співвідношення права й закону можна вірно зрозуміти й вирішувати, виходячи з органічного взаємозв'язку права й моралі. У пізнанні якості закону аксиологічний підхід припускає в оцінці змісту закону застосування категорій справедливості, гуманності. Закон може виявитися не відповідним цієї соціально-філософським і етичним категоріям. У цьому випадку закон не може бути визнаний справжнім правом. Однак, розрізняючи право й закон, не можна догматично протиставляти їх один одному, варто виходити із презумпції: закон є право. Це зміцнює престиж закону, правопорядок і суспільну моральність.


Случайные файлы

Файл
34504.rtf
73598.rtf
125612.rtf
162982.rtf
145068.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.