Юрисдикційні форми захисту авторських прав (35076)

Посмотреть архив целиком









«Юрисдикційні форми захисту авторських прав»







Цивільне право України

Виконав Стерницький Юрій

Студент 3 курсу 7ф НЮАУ ім.

Ярослава Мудрого










Харків 2008 р.


Анотація

Дана дослідницька робота містить у собі аналіз деяких проблемних аспектів здійснення юрисдикційного захисту особистих немайнових та майнових авторських прав осіб, які є суб’єктами правовідносин інтелектуальної власності.

У вступній частині підкреслюється важливість обраної теми. Дається узагальнений аналіз основних правових джерел, що регулюють відносини у сфері захисту і реалізації авторських прав, тенденції щодо їх реформування та перетворення в контексті подальшої міжнародної співпраці. Окреслюються перспективи можливостей захисту за допомогою міжнародних та національних засобів.

В основній частині роботи досліджуються питання матеріального та процесуального регулювання форм захисту авторського права. Послідовно розглядаються можливі процесуальні дії позивача у суді загальної юрисдикції, та в спеціалізованих судах України. На основі нормативних актів та матеріалів судової практики даються рекомендації по вибору оптимального шляху поведінки особи для захисту немайнових та майнових прав на різних стадіях правопорушення. Як висновок із проблемних ситуацій юрисдикційного захисту виводяться суттєві застереження та пропозиції по вдосконаленню системи захисту авторських і суміжних прав. Також проводиться порівняльний аналіз існуючих міжнародних стандартів права інтелектуальної власності із наявними в Україні інститутами авторського права.

В заключній частині підсумовуються попередні дослідження і робляться висновки щодо ефективності існуючої системи захисту авторських прав і її можливості в подальшому вдосконаленню національного законодавства в контексті можливого запозичення зарубіжного досвіду із врахуванням демократичних ціннісних орієнтирів в праві.


Вступ


Розвиток інституту інтелектуальної власності в українському законодавстві значною мірою обумовлюється міжнародним досвідом, який активно використовується в національній правовій доктрині. Вже сьогодні ми маємо велику кількість міжнародних актів у галузі цивільного права, що є частиною українського законодавства. І тенденція міжнародного співробітництва в економічній сфері дає достатні підстави вважати, що розвиток права інтелектуальної власності в Україні є одним із пріоритетних. Саме тому засоби правового захисту даної галузі в національному законодавстві потрібно врегулювати на високому рівні, бо без достатнього їх забезпечення ми не зможемо прийняти міжнародні стандарти в галузі права інтелектуальної власності.

Хочу відзначити, що українська держава зробила суттєві кроки по вдосконаленню законодавства на шляху реалізації її стратегічної мети – інтеграції до Європейського Союзу. Так, у 2000 році у складі Міністерства освіти і науки України був утворений Державний департамент інтелектуальної власності. Ряд важливих норм, що зокрема є основоположними для інституту права інтелектуальної власності містяться в Цивільному Кодексі. Згодом Законодавство України у сфері авторського права і суміжних прав було адаптоване до вимог Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС).

На даний час в Україні у сфері авторського права і суміжних прав діє 3 спеціальних закони, 9 законів, що охороняють права субєктів авторського права і суміжних прав в різних галузях, Україна є учасницею 6 міжнародних договорів та конвенцій, 2 двохсторонніх Угод (Азербайджан, Болгарія). Відносини, пов’язані з охороною авторського права і суміжних прав регулюють понад 30 підзаконних нормативних актів.1 Укладення ряду міжнародних актів мало на меті значною мірою гармонізувати національне законодавство із демократичними принципами ЄС. Це стимулювалося під впливом як внутрішніх, так і зовнішніх потреб суспільства. Так, наприклад, в Угоді про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами членами, ратифікованій 10.11.94, Україна зобов’язалась зі свого боку удосконалювати захист прав на інтелектуальну власність. Даний нормативно-правовий акт, на мою думку, є показовим того, що розвиток інституту інтелектуальної власності в Україні був дещо поставлений в залежність від ведення міжнародної політики. Бо за умов поглиблення міжнародної співпраці національний інститут мав би також активно слугувати інтересам іноземного суб’єкта права інтелектуальної власності. А українські суб’єкти права, відповідно, отримали б змогу апелювати до ширшого кола інституцій захисту. Але, як бачимо, очікуваний результат внаслідок внутрішньодержавної нестабільності відстрочився на невизначений період. З цього випливає необхідність державного акцентування на національно-правові засоби забезпечення права інтелектуальної власності.

За теперішніх умов, я переконаний, необхідно вжити комплекс загальнодержавних заходів щоб відносини у сфері творчості в Україні були динамічними і їх учасники, опосередковано правом, заохочувалися примножувати здобутки інтелектуальної діяльності. Немаловажливим при цьому є рівень володіння осіб знаннями про те як можна захистити свої права, як автора. Бо так склалося, що до великої частки первинних суб’єктіва права інтелектуальної власності в Україні належать саме фізичні особи, тобто пересічні громадяни, які не завжди мають змогу розібратися в складних юридичних механізмах захисту своїх прав.


Форми захисту


До захисту авторських прав застосовуються такі ж форми захисту як і до інших цивільних прав та інтересів. А саме: юрисдикційні та неюрисдикційні.

Переважною формою неюрисдикційного захисту є самозахист, що проявляється в активних чи пасивних діях особи для запобігання, чи припинення порушення власного суб’єктивного права. Дана форма самозахисту у відносинах авторства на практиці трапляється в поодиноких випадках. І хоча є дещо малозначною, та все ж не може ігноруватися, бо стаття 55 Конституції України гарантує кожному невідємне право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи.

Юрисдикційна форма – навпаки, є більш поширеною при розвязанні цивільно правових конфліктів. Вона здійснюється судами та іншими органами державної влади. Наявність інституту юрисдикційного захисту відповідає міжнародним вимогам щодо захисту авторських прав: згідно із угодою TRIPS, країни-учасники WTO повинні створити уповноважений орган із розгляду порушень прав інтелектуальної власності. Інститут юрисдикційного захисту містить великий потенціал, здатний забезпечити врегулювання правовідносин у сфері інтелектуальної власності на достатньому рівні, а отже він має бути докладно дослідженим.


Деякі матеріальні та процесуальні аспекти здійснення судового захисту


Найефективнішим юросдикційним засобом захисту авторського права є судовий захист, що здійснюється в Україні на загальних принципах судочинства. Судовий захист авторських та суміжних прав можуть здійснювати суди загальної юрисдикції у порядку цивільного чи кримінального провадження, адміністративні та гасподарські суди. В судовій практиці України по здійсненню захисту інтелектуальної власності на сьогодні сформувався цілісний комплекс рекомендацій та зауважень. Найсуттєвіші з них я пропоную розглянути в даній роботі. Вважаю за необхідне проаналізувати спочатку основні положення щодо розгляду справ судами загальної юрисдикції.

Диспозиція статті 432 Цивільного Кодексу в частині звернення до суду за захистом права інтелектуальної власності є відсилковою до норм статті 16 ЦК, яка в свою чергу передбачає для захисту прав інтелектуальної власності такі ж самі способи, як і для захисту всіх цивільних прав та інтересів судом. Тобто способи, перелічені в частині 2 ст. 16 ЦК є універсальними для захисту майнового та немайнового права у рамках цивільного судочинства. Що звісно полегшує особі сформулювати предмет позову – матеріально-правову вимогу до відповідача. Така вимога може пред’являтись на стадії вже порушеного права, коли є реальна загроза такого порушення, або при невизнанні суб’єктивного права особи зі сторони відповідача. Можуть крім загальних способів, перелічених в ч. 2 ст. 16 ЦК використовуватися й спеціальні способи захисту, що містяться в галузевому законодавстві. За приписами статті 52 Закону України “Про авторське право і суміжні права” у зв’язку з порушенням авторського права і (або) суміжних прав є можливим одночасне застосування кількох або усіх передбачених зазначеною статтею способів цивільно-правового захисту таких прав, у тому числі й у різних судових провадженнях.

Що стосується підстави позову, то в ній обов’язково необхідно вказати факти, що підтверджують наявність у позивача права, яке порушено, не визнається або ж є під загрозою порушення. Цивільне законодавство з цього приводу містить кілька важливих положень, а саме: для визнання твору об’єктом авторського права не потрібно підтвердження з боку окремих державних органів. Цей принцип закріплений у ч. 2 ст. 433 ЦК, а також у ст. 11 Закону «Про авторське право і суміжні права» і означає, що авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення.2 Також діє презумпція авторства, що міститься в статті 435 ЦК і означає те, що автором є особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору, за відсутності доказів іншого. Отже, достатньо особі вказати себе автором твору в судовому позові і її особисті авторські права не потребуватимуть спеціального підтвердження. Хочу звернути увагу на те, що при виборі того чи іншого способу захисту необхідно виходити із виду порушеного авторського права - особистого немайнового чи майнового.


Случайные файлы

Файл
CBRR2308.DOC
97507.rtf
25904.doc
26405.rtf
5256-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.