Цивільно-правовий договір (34876)

Посмотреть архив целиком











Цивільно-правовий договір




План


1. Поняття та значення договору

2. Види договорів

3. Зміст договору

4. Загальний порядок укладання договору

5. Зміна або розірвання договору




1. Поняття та значення договору


За своєю правовою природою будь-який цивільно-правовий договір с правочином. Категорії «правочин» і «договір» співвідносяться між собою як загальне і окреме: кожний договір є правочином, але не кожний правочин є договором. Договорами є лише дво – чи багатосторонні правочини, тоді як правочином можуть бути також дії однієї особи, спрямовані на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов'язків (односторонні правочини). Отже, на договори поширюються загальні положення щодо правочинів, встановлені гл. 16 ЦК.

Слід зазначити, що поняття «договір» використовується також в інших галузях законодавства «(наприклад, трудовий договір, адміністративний договір тощо). Проте там договір виступає як категорія відповідної галузі права з відповідними особливостями визначення та правового регулювання. До деяких з таких договірних відносин цивільно-правові норми можуть застосовуватися за умови, що це прямо передбачено законодавством.

Отже, цивільно-правовий договір домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну та припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК).

Основними ознаками договору є:

  • домовленість, тобто для його існування має бути компроміс, збіг волевиявлення учасників;

  • домовленість двох чи більше осіб, тобто з волевиявлення лише однієї сторони не може виникнути договір;

  • спрямованість на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, що свідчить про його правову природу юридичного факту.

Окрім цього, договір можна розглядати ще й як відповідні договірні правовідносини, що виникли внаслідок укладення договору, а також як певний документ.

Аналізуючи цивільно-правовий договір слід зауважити, що чинне законодавство визначає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог чинного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК). Це положення закріплює один з найважливіших принципів договірного регулювання суспільних відносин – принцип свободи договору. Свобода договору також є поняттям багатозначним і має такі складові:

1) свобода є укладенні договору, тобто відсутність будь-яких примусів, щодо того, вступати суб'єктам в договірні відносини, чи ні. Винятки з цього правила може бути встановлено тільки в законі, або з деяких зобов'язань, наприклад, примусово можуть укладатись публічні договори, якщо у підприємця є можливість надати споживачеві відповідні товари (роботи, послуги) (ч. 4 ст. 633 ЦК), або договори, які має бути укладено внаслідок укладення попереднього договору (ст. 635 ЦК) тощо;

  1. свобода вибору характеру договору, що укладаються, а це означає, що сторони самі для себе вирішують, який саме договір їм укладати. При цьому, вони можуть укладати як договір, що передбачений чинним законодавством, так і такий, що ним не передбачений, проте відповідає загальним засадам цивільного законодавства (ч. 1 ст. 6 ЦК). Однак і ця складова має певні застереження, наприклад, якщо сторони задля приховування договору купівлі-продажу нерухомості сторони укладають договір дарування, то останній буде визнано недійсним у порядку ст. 235 ЦК;

  2. вільний вибір контрагента за договором, тобто сторони шукатимуть того контрагента, який максимально підходить їм за тими чи іншими ознаками. Але й цю свободу може бути обмежено у випадках, що передбачено чинним законодавством, наприклад, переважне право співвласника на купівлю частки у праві спільної часткової власності (ст. 362 ЦК), або ж укладення договорів про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти здійснюється лише з суб'єктами, які стали переможцями в процедурі закупівлі за результатами розгляду тендерних пропозицій (ст. 34 Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти») тощо;

  3. вільний вибір умов договору, що означає, що сторони на власний розсуд визначають зміст цього договору, формують конкретні умови тощо. Обмеженість цієї свободи також може бути передбачено за прямою вказівкою законодавства, або ж якщо це випливає зі змісту цього договору, або ж сутності відносин між сторонами, наприклад, якщо сторони в договорі не визначили істотних для цього договору умов, то його вважатимуть неукладеним, тобто таким, що взагалі не породжує правових наслідків. Іноді таке обмеження щодо вільного вибору умов договору може стосуватися визначення ціни за договором, у випадках, коли ціна регулюється державними органами, наприклад, щодо хліба, медикаментів, комунальних послуг тощо.


2. Види договорів


Класифікація договорів має не тільки теоретичне, а й важливе практичне значення. Так, виявлення спільних типових рис договорів і відмінностей між ними полегшує для суб'єктів правильний вибір виду договору, забезпечує його відповідність змісту регульованої діяльності. Крім того, класифікація сприяє подальшому вдосконаленню і систематизації законодавства, слугує меті кращого дослідження договорів. Класифікація договорів здійснюється за різними підставами, що обираються залежно від поставлених цілей.

Залежно від моменту виникнення прав і обов'язків у сторін договору розрізняють договори консенсуальні і реальні.

Консенсуальні договори – це договори, які вважаються укладеними з моменту досягнення угоди з усіх істотних умов у формі, що вимагається законом. До них, зокрема належать: купівля-продаж, кайм, доручення, комісія, спільна діяльність та інші.

Реальними є договори, в яких для виникнення прав і обов'язків недостатньо угоди, а необхідна ще й передача речі (речей). Наприклад, договір позики вважається укладеним не з моменту, коли сторони домовилися про те, що гроші будуть передані в борг, і моменту передачі їх позичальнику.

Практичне значення такого поділу полягає в тому, що при консенсуальних договорах спір про виконання обов'язків і відповідальність за їх невиконання може вирішуватися судовими органі ми вже після досягнення сторонами угоди, навіть якщо передання майна ще не відбулося.

Однак, як зазначалося вище, для деяких договорів потрібні тільки досягнення угоди, а ще й оформлення належним чином, без чого договір не вважається укладеним.

Залежно від характеру розподілу прав і обов'язків між учасниками угоди договори поділяються на односторонні та взаємні – у ст. 626 ЦК вони іменуються двосторонніми та багатосторонніми.

У односторонньому договорі одна із сторін має лише права, інша – лише обов'язки. Таким, наприклад, є договір позики, і позикодавця є лише право вимагати повернення боргу, а у позичальника – лише обов'язок виконати вказану вимогу.

Взаємні (синалагматичні) договори завжди породжують права та обов'язки для кожного з учасників.

З урахуванням наявності або відсутності еквівалентності відносин договори поділяються на оплатні і безвідплатні.

Якщо обов'язку однієї особи щось зробити або передати, і виконати відповідає обов'язок контрагента надати зустрічне задоволення у грошовій або іншій матеріальній формі, то це відплатний договір. Таких договорів, де дії виконуються на відплатних засадах, у цивільному праві більшість. Вони встановлюються у вигляді загального правила (ч. 5 ст. 626 ЦК).

Якщо ж передача майна, надання послуг тощо не супроводжується відповідною компенсацією з боку іншої сторони, то це договір безвідплатний. Таким є, наприклад, договір дарування, де дарувальник безвідплатно передає іншій особі у власність майно.

За ступенем юридичної завершеності можна виокремити договори остаточні та попередні.

Остаточні договори безпосередньо породжують права та обов’язки сторін щодо виконання робіт, надання послуг, передачі майна тощо. Переважна кількість договорів має саме такий характер.

Попередній договір таких прав та обов'язків безпосередньо не породжує. Він лише створює інший, досить своєрідний обов'язок: після закінчення певного строку (чи з настанням певного терміну) укласти передбачений ним новий договір (ст. 635 ЦК). Іншими словами, попереднім договором є угода про укладення договору в майбутньому.

Залежно від значення договору для задоволення певних інтересів розрізняють звичайні (приватноправові) договори і договори публічні.

До публічних договорів належать договори, укладені комерційною організацією з метою встановити її обов'язки щодо продажу товарів, виконання робіт і падання послуг, що їх такі організації за характером своєї діяльності мають здійснювати стосовно кожного, і т до них звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, енергопостачання, готельне обслуговування тощо).

Режим публічних договорів є винятком із загального правила, яке ґрунтується на принципі свободи договорів. Вказаний виняток є одним із випадків дії публічних засад у цивільному праві. Режим публічних договорів є прямо протилежним режиму свободи договорів, який найповніше виражає приватноправові засади, що становлять основу цивільного права.






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.