Цивільно-правовий договір (34875)

Посмотреть архив целиком

Вступ


  1. Поняття та значення цивільно-правового договору.

  2. Види договорів у цивільному праві.

  3. Зміст цивільно-правового договору та його тлумачення.

  4. Укладення цивільно-правового договору.

  5. Зміна та розірвання цивільно-правового договору.

  6. Свобода договору у цивільному праві.


Вступ


У договірному процесі первинна автономна воля учасників цивільних відносин до настання певних правових наслідків трансформується в їхню спільну консолідовану волю, яка висловлюється шляхом взаємоузгодженого волевиявлення. Актом такого волевиявлення, що легітимізує та певною мірою навіть сакралізує його, є цивільно-правовий договір (далі – договір).

Укладення договору повинно мати добровільний характер та базуватися виключно на взаємній вільній згоді його рівноправних сторін. Забезпечення сутності договору як домовленості сторін та свободи їхнього волевиявлення від диктату третіх осіб, зокрема органів публічної влади, є основною функцією однієї з фундаментальних засад сучасного цивільного права – принципу свободи договору.

 Цивільний кодекс України (надалі – ЦК) у ст. 3 прямо проголошує свободу договору однією з головних загальних засад цивільного законодавства. Згідно зі ст. 6 ЦК сторони мають право укласти договір, не передбачений цивільним законом, урегулювати у передбаченому законом договорі свої відносини, не врегульовані ним, а також відступити від положень закону і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Відповідно ст. 627 ЦК встановлює, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні змісту такого договору, а ст. 628 ЦК передбачає можливість укладення змішаних договорів, що складаються з елементів різних договорів.

  1. Поняття та значення цивільно-правового договору


У вітчизняній цивілістиці значення цивільно-правового договору прийнято розкривати щонайменше з двох точок зору:

1) його місця у структурі цивільного правовідношення (правової природи);

2) його функцій.

Щодо місця договору у структурі цивільного правовідношення у науці цивільного права склалося декілька підходів:

- договір розглядається як різновид правочину, тобто юридичний факт, на підставі якого виникає договірне правовідношення (Красавчиков Октябрь Олексійович, Луць В.В.)

Згідно з цією позицією договір відрізняється від правочину двома особливостями:

  1. договір представляє собою різні, але узгоджені дії двох або більше учасників цивільних відносин (сторін), які мають як правило протилежні інтереси, однак виражають їх взаємне волевиявлення (цим він відрізняється від одностороннього правочину);

  2. договір спрямований на виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків саме його сторін, а не інших осіб (договором в окремих випадках можуть встановлюватися права інших осіб, однак ним не можуть покладатися обов’язки на учасників цивільних відносин, які не є його сторонами).

- договір ототожнюють із цивільним правовідношенням, яке виникає на підставі правочину (Р.О. Халфіна), оскільки в поняття договору не достатньо включати узгодженість воль двох або більше сторін; він не може існувати без їх взаємних прав та обов’язків.

- договір пропонують розглядати як різноаспектне явище, яке поєднує в собі юридичний факт (правочину), і цивільне (зобов’язальне) правовідношення (Брагінський М.І., Вітрянський В.В.).

- договір в деяких випадках розуміється також як документ, який фіксує акт виникнення зобов’язання з волі його учасників (Іоффе О.С.).

В основу положень Цивільного кодексу України покладено третій підхід, згідно з яким договір розглядається одночасно і як юридичний факт (правочин), і як цивільне (зобов’язальне правовідношення).

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договір – домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Із цього визначення випливає, що договір трактується як юридичний факт – різновид правочину, в якому бере участь дві або більше сторін.

Водночас у ст.ст. 651-653 ЦК України вживаються терміни «зміна» та «розірвання», які прийнято вживати щодо правовідносин, а не юридичних фактів.

Систему функцій цивільно-правового договору було розроблено ще у 1980 р. професором Красавчиковим О.О.), до яких, зокрема, були віднесені:

1) Ініціативна;

2) Прграмно-координаційна;

3) Інформаційна;

4) Гарантійна;

5) Охоронна (захисна).

Регулятивна функція цивільно-правового договору.

Відмінність договору від правового акта:

1) договір виражає волю сторін, а правовий акт – органа, який його прийняв (видав);

2) договір поширюється на відносини його сторін, правовий акт створю права та обов’язки для невизначеного кола осіб, тобто має загальний характер.

  1. Види договорів у цивільному праві


При класифікації цивільно-правових договорів за загальним правилом використовуються ті ж критерії, що характерні для поділу на види правочинів.

Разом з тим, для поділу договорів на види застосовуються і спеціальні критерії, які характерні лише для договорів як дво- або багатосторонніх правочинів.

За кількістю сторін:

1) двосторонні;

2) багатосторонні.

За розподілом прав та обов’язків між сторонами:

1) односторонні (односторонньозобов’язуючі);

2) двосторонні (двостронньозобов’язуючі).

За наявністю, або відсутністю майнового еквіваленту:

1) відплатні;

2) безвідплатні.

В цивільному праві існує кілька форм відплатності:

  • грошова;

  • речова (матеріальна);

  • відробіткова.

У ч.5 ст. 626 ЦК України закріплено презумпцію «відплатності цивільно-правових договорів».

За моментом укладення:

1) консенсуальні;

2) реальні.

За їх взаємозв’язком та значенням:

1)головні

2) додаткові.

За послідовністю досягнення цілей:

1) основні;

2) попередні.

За колом суб’єктів для яких створюються правові наслідки договором:

1) на користь сторін договору;

2) на користь третіх осіб;

3) про виконання третім особам.

За характером прав, які встановлюються договором:

1) зобов’язальні;

2) речові.

Статтями 633 та 634 ЦК України встановлені нові договірні інститути:

публічний договір і договір приєднання.

Групи цивільно-правових договорів:

1) договори про передання майна у власність (інші речові права);

2) договори про передання майна у тимчасове користування;

3) договори про виконання робіт;

4) договори про надання послуг

- фактичних;

- юридичних;

- змішаних (юридично-фактичних);

5) договори про розпорядження майновим правами інтелектуальної власності;

6) договори про спільну діяльність.


  1. Зміст цивільно-правового договору та його тлумачення


Зміст цивільно-правового договору визначається з урахуванням його правової природи, а саме: місця договору у структурі цивільного правовідношення.

Якщо виходити із правової природи договору як юридичного факту (різновиду правочину), то його зміст повинні становити умови договору.

Якщо ж підтримувати позицію про договір як зобов’язальне правовідношення, то його зміст становитимуть права та обов’язки сторін.

Разом з тим, у цивілістичній літературі став усталеним погляд про те, що зміст договору становлять його умови.

Ця ж позиція відображена у ст. 628 ЦК України, відповідно до якої зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З урахуванням цієї законодавчої норми усі умови договору за їх значенням прийнято поділяти на:

1) істотні;

2) неістотні.

Істотними в свою чергу вважаються у мови (ч.1 ст. 638 ЦК):

  • щодо предмету;

  • включені до тексту договору за вимогою хоча б однієї із сторін;

  • в якості істотних передбачені у законі;

  • не включені до договору, або не передбачені законом в якості істотних, однак є необхідними для договорів даного виду (умова щодо ціни; щодо строку у попередньому договорі тощо).

Типові умови договору:

1) у випадках, передбачених договором;

2) у разі відсутності посилання у договорі на типові умови можуть бути застосовані як звичаї ділового обороту.

Проблема звичайних та випадкових умов:

- звичайні не потребують їх включення до тексту договору;

- випадкові набувають правового значення лише у разі влючення у договір.

Згідно зі ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до загальних правил тлумачення правочину, закріплених у ст. 213 ЦК.

Таке тлумачення здійснюється з урахування кількох критеріїв:

  1. буквальне значення слів і понять, які вживаються у договорі, а також загальноприйняте у цій сфері відносин значення термінів;

  2. порівняння відповідної частини договору зі змістом інших його частин, усім змістом договору, намірами сторін;

  3. мета договору, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.


  1. Укладення цивільно-правового договору


Укладення договору (ч.1 ст. 638 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Проблема «неукладеного» та «недійсного» договору.

Форма договору (ст. 639 ЦК).

Традиційний та нетрадиційні (конкурентні) способи укладення договору.






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.