Фактичний шлюб (34637)

Посмотреть архив целиком

Починаючи з часів Давньої Русі питання сім`ї та шлюбу знаходилось під юрисдикцією Церкви. Існувала тільки церковна форма шлюбу.

Демократизація сімейного законодавства в Росії почалася в епоху Олександра II. 19 квітня 1874 року були видані Правила, за якими було дозволено реєструвати шлюби в поліцейських дільницях.

Новим етапом в розвитку сімейного права стало введення більшовиками нової форми шлюбу, це сталося 20 грудня 1917 року. [1]

Протягом останніх років стала помітною тенденція до збільшення осіб, які не перебувають в зареєстрованому шлюбі, але проживають спільно.

Суспільство перестало ставитись до цього з упередженням і майже звикло до такого явища, тим паче, воно зовсім не нове в історії людства. Фактичні шлюбні відносини людей, які не могли вступити в законний римський шлюб (різне громадянство чи стан), дістали назву конкубінат. Йшлося про стійке співжиття чоловіка і жінки з наміром утворити сім'ю, а не короткочасний тимчасовий зв'язок, який суворо притискувався з часів Августа (ряд суворих законів, спрямованих на зміцнення моральних підвалин сім'ї, переслідування перелюбства, особливо з боку жінки). Конкубінат практично не мав ніяких правових наслідків. Діти, народжені в конкубінаті, не набували імені й статусу свого батька, не мали права на аліменти, не могли стати спадкоємцями після його смерті, не одержували статусу шлюбних дітей, на них не поширювалась батьківська влада. Жінка в таких відносинах не поділяла громадського становища і соціального стану свого фактичного чоловіка та ін.

Насамперед важливо звернути увагу на те, що поняття „громадянський шлюб”, яке досить широко використовується нині в суспільстві, не є синонімом „фактичного шлюбу”, оскільки розуміння зазначеного поняття як незареєстрованого шлюбу помилкове. Поняття „громадянський шлюб”, навпаки, означає шлюб, оформлений в органах державної влади, проте без участі церкви. Ця відмінність закладена історично. На підставі виданого 20 лютого 1919 року Декрету Рад наркому України законним став визнаватися шлюб, укладений в органах державної влади, а шлюб, що укладався за релігійним обрядом, більше не створював правових наслідків. За змістом згаданого джерела зареєстрований шлюб називався „громадянський шлюб”. Очевидно, перекладаючи цю назву українською мовою, слід було б говорити про „цивільний шлюб”. Отже, громадянський шлюб не слід плутати з фактичним.

Зараз поняття фактичних шлюбних відносин поширилося на ті сімейні союзи, які не визнані не тільки церквою, а й державою. Мається на увазі те, що виникнення спільного бажання в чоловіка й жінки – це тільки перший крок на шляху до становлення законного шлюбу. Для укладення останнього ще потрібно виконувати ряд умов, дотриматися встановленого спеціального порядку та здійснити державну реєстрацію шлюбу.

Отже, не сьогодні відносини між чоловіком і жінкою можна назвати фактичним шлюбом, коли по-перше, пара проживає на одній території, по-друге, веде спільне господарство і, по-третє, не реєструє свої відносини в органах державної влади. [2]

Найбільш активною прихильницею на­дання юридичної сили фактичним шлюбам є сучасна російська дослідниця Н. Тарусіна, яка вважає, що основоположний принцип шлюбного права про визнання лише за­реєстрованого шлюбу давно пора поставити під сумнів [3, с. 65].

Фактичний шлюб є різновидом поза­шлюбних союзів, що характеризуються певни­ми ознаками. Їх аналіз дозволив Н. Тарусіній сформулювати поняття «фактичний шлюб». Вона визначає його як союз чоловіка та жінки, що характеризується стійким, тривалим спіль­ним проживанням, веденням спільного госпо­дарства, організацією дозвілля, а за наявності дітей - батьківською турботою про них, тобто підтримкою сімейних відносин.

У літературі висловлена також інша точ­ка зору щодо сутності фактичного шлюбу. Так, А. Сергєєв вважає, що фактичним шлю­бом іменуються відносини між особами, які в них перебувають, та які відповідають усім вимогам та умовам укладення шлюбу, але не зареєстровані у встановленому законом по­рядку [4, с. 269].

Виступаючи з позиції необхідності юри­дичного визнання фактичного шлюбу, Н. Та­русіна зазначає, що, виходячи із сімейно-пра­вової байдужості до фактичного шлюбу та визнаючи сторони таких відносин суб'єкта­ми цивільного обороту, відносини фактично­го подружжя можна кваліфікувати як до­говір про партнерство з метою створення та підтримки сімейної спільності, ведення спільного господарства, народження дітей та турботи про них тощо. У цьому визначенні простежується аналогія з договором про спільну діяльність, надання послуг, побуто­вий підряд, безоплатне користування май­ном, довічний догляд та утримання. Це доз­воляє ставити питання грунтовніше та шир­ше, ніж намагання врахувати при визначенні фактичного шлюбу внесок членів фактично­го подружжя у нажите майно, домашню пра­цю [5, с. 67]. Можна також ставити питання про договір, аналогічний шлюбному договору, а саме договорів фактичного подружжя або „конкубінатний договір”.

Проблеми, що їх спричиняли фактичні шлюби, існу­вали завжди, але вони рідко ставали об'єктом са­мостійних правових досліджень. Навіть прийнятий 10 січня 2002 р. Сімейний кодекс України (далі - СКУ) не дав конкретних відповідей на спірні питання, поро­джені наявністю досліджуваних у цій статті відносин. Однак у контексті Кодексу з'явився новий вираз - «жінка й чоловік, які не перебувають у шлюбі між со­бою». До того ж ст. 74 СКУ хоч і не повною мірою, але все ж таки намагається прирівняти фактичний шлюб до зареєстрованого. Водночас питання про можливість одночасного перебування у фактичному шлюбі з однією особою та зареєстрованому не припиненому шлюбі з іншою залишилося не вирішеним. Передбаче­ний ст. 25 СКУ фундаментальний принцип шлюбно-сімейних відносин - одношлюбність - досить часто по­рушується. Подібні негаразди, а також відсутність чіткої системи правового регулювання відносин фактичного шлюбу ав­томатично виключає єдиний підхід судових органів до вирішення пов'язаних з ним спорів.

Таким чином, погоджуючись на фактичний шлюб, гро­мадяни тим самим допускають певну невизначеність по­дальших відносин у юридичному розумінні, оскільки їх зміст становлять взаємні права та обов'язки. Останні ж пе­ребувають під захистом закону лише в зареєстрованому шлюбі (п. 2 ст. 21 СКУ), причому такого захисту вони не позбавляються навіть тоді, коли дружина й чоловік з по­важних причин (навчання, робота, лікування, необхідність догляду за батьками, дітьми тощо) не проживають спільно.

Як правило, відносини в незареєстрованому шлюбі будуються виключно на почуттях та усному договорі. Фактичне спільне проживання не вважається шлю­бом, а тривалість фактичних шлюбних відносин і ха­рактер подружніх зв'язків між їх учасниками (були вони серйозними чи випадковими) не мають право­вого значення.

Крім того, в разі потреби особи не зможуть підтвердити фактичний шлюб показаннями свідків або навіть спільною заявою з так званим «чоловіком» чи «дружи­ною». В суді зазначені докази не мають доказової си­ли, а заяви про встановлення факту перебування у фак­тичних шлюбних відносинах судовому розгляду не підлягають. Щоправда, існують винятки. Однак вони можуть знадобитися радше нашим бабусям і дідусям або їхнім нащадкам. Так, відповідно до п. 11 постанови пре­зидії Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31 березня 1995 р. № 5, встановлення су­дом факту перебування у фактичних шлюбних відноси­нах на підставі п. 5 ст. 273 ЦПК може мати місце, якщо такі відносини виникли до 8 липня 1944 р. і тривали до смерті (пропажі без вісти на фронті) одного з подружжя, внаслідок чого шлюб не міг бу­ти зареєстрований.

Якщо навіть і трапляються випадки визнання судом фак­тичних шлюбних відносин, що виникли після зазначеної дати, то, як правило, через недоско­налість судової практики. До того ж цей недолік досить лег­ко усунути, звернувшись до су­ду вищої інстанції.

Яких же юридичних формаль­ностей слід дотриматися? І які відносини позбавляються пра­вового регулювання за відсут­ності державної реєстрації шлюбу?

Що до особистих немайнових прав, то відмінностей між зареєстрованим і незареєстрованим шлюбом небагато. І в першому, і в другому випадку чоловіку й жінці гарантовані рівні права та можливості відповідно до основних прав і свобод людини. Зокрема, вони вільні у виборі занять, професії, місця проживання, мають пра­во на свободу думки, совісті та релігії. І при фактичному шлюбі, і при зареєстрованому жінка й чоловік наділені пра­вом розподілити між собою сімейні обов'язки та разом вирішувати питання життя сім'ї (наприклад, утримання, вихо­вання та навчання спільних не­повнолітніх дітей). Учасники сімейних відносин зобов'язані турбуватися про здоров'я, роз­виток і матеріальне забезпечен­ня своїх дітей. Обидві сторони відповідальні одна перед од­ною та перед іншими членами сім'ї за свою поведінку. І чо­ловік, і жінка мають право на особисту свободу, фізичний і духовний розвиток, на повагу до своєї індивідуальності та на повагу до будь-якої праці, що здійснюється в інте­ресах сім'ї.

Однак право одного з учасників сімейних відносин змінити своє прізвище на прізвище іншого учасника ви­никає лише у зв'язку з реєстрацією шлюбу.

Деякі труднощі з'являються при визначенні поход­ження дитини, батьки якої не перебувають між собою в зареєстрованому шлюбі. Йдеться про ситуацію, за якої батько дитини не бажає визнати своє батьківство. У за­реєстрованому шлюбі це питання вирішується набага­то простіше, оскільки тут панує таке правило: якщо ди­тина народилася у подружжя, то дружина записується матір'ю, а чоловік - батьком дитини (хоч він може й не бути біологічним батьком). У випадку фактичного шлюбу жінка за відсутності бажання батька дитини виз­нати батьківство зобов'язана доводити її походження че­рез суд. Якщо ж батьківство визнане, то оспорити його може лише жінка, яка народила дитину у шлюбі.


Случайные файлы

Файл
27826-1.rtf
10436.rtf
58254.rtf
153254.rtf
27318-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.