Участь експерта та спеціаліста у кримінальному процесі (34618)

Посмотреть архив целиком

14



План

Вступ

1.Експерт,як учасник кримінального процесу:

1) поняття «експерт» та його права і обов'язки

2) експертне дослідження як процес пізнання

3) класифікація экспертиз

4) висновок експерта

2.Спеціаліст,як учасник кримінального процесу:

1) поняття «спеціаліст», його обовязки та права

2) участь спеціаліста у досудовому слідстві

3) форми реалізації спеціальних знань спеціалістом

3.Порівняння правового становища експерта і спеціаліста:

1) відмінності між спеціалістом і експертом

2) спільне у правовому положенні експерта і спеціаліста

Висновок


ВСТУП

Необхідність застосування у кримінальному процесі наукових, технічних та інших знань пов'язана з тим, що розслідування злочину є складним процесом пізнання об'єктивної дійсності. Тому пізнання події злочину та порушника, який його вчинив, вимагає від особи, що прово­дить дізнання, слідчого та інших учасників кримінального процесу засто­сування різних спеціальних знань та навичок у певних видах діяльності.

Науково-технічний прогрес уможливлює більш широке застосу­вання його надбань у правоохоронній діяльності.

Запровадження у кримінально-процесуальну діяльність науко­вих досягнень повинно переслідувати не лише мету підвищення ефек­тивності роботи слідчих та судових органів, встановлення обґрунтованої істини у кримінальній справі. Воно сприяє дотриманню принципу об'єктивності досудового слідства, забезпечення честі, гідності та охорони законних ін­тересів особи.

Існує багато робіт присвячених питанням залучення осіб, які мають спеціальні знання, але вони переважно мають криміналістичне спрямування і не дають відповіді на такі питання :

  • а яка ж різниця між експертом і спеціалістом?

  • в чому ж полягає їхня участь?

У своїй роботі я намагався провести межу між експертом та спеціалістом та порівняти їх процесуальне положення у кримінальному процесі.

  1. Експерт, як учасник кримінального процесу.


    1. Поняття “експерт” та його права і обов’язки.

У чинному кримінально-процесуальному законодавстві України призначення експертизи розглядається як один із трьох способів використання спеціальних знань у судочинстві. Вона є способом збору доказів, а саме тих фактичних даних, які мають значення для правильно­го вирішення справи, - тобто тих неочевидних фактів, що можуть бути встановлені певним спеціалістом (спеціалістами) шляхом наукового дослідження відповідних об'єктів. На стадії досудового слідства екс­пертиза сприяє об'єктивності, повноті та всебічності пізнання події і обставин злочину. Експертиза призначається тільки після порушення провадження у кримінальній справі і вважається основною формою використання науково-технічних досягнень.

Згідно з частиною 1 статті 75 КПК «Висновок експерта»1 експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні у справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання

Законодавець не дав визначення самого поняття "експертиза" у кримінальному судочинстві. Тому протягом деяких років науковці самі намагалися у спеціальній літературі визначитись з цим поняттям, як і з поняттям "експерт".

Романюк В.Б. у своїй статті «Окремі питання вибору спеціаліста для проведення експертизи на досудовому слідстві» дає таке поняття "експерта": "експерт — це особа, котра володіє певними спеціальними знаннями, досвідом та навичками і залучається суб'єктом розслідуван­ня, коли за її допомогою необхідно провести глибоке та всебічне на­укове дослідження й аналіз зібраних матеріалів та об'єктів для відпо­відних висновків з обґрунтованими відповідями на питання, які мають значення для правильного вирішення справи. "2

Експерт у процесуальному значенні є фізичною особою, що має необхідні спеціальні знання, досвід та навички для дачі висновку з досліджуваних питань у кримінальній справі.

Спеціальні знання це сукупність науково-обґрунтованих відо­мостей окремого (спеціального) виду, якими володіють особи - спеціалісти у рамках будь-якої професії у різних галузях науки, техні­ки, мистецтва та ремесла і відповідно до норм кримінально-процесуального законодавства використовують їх для успішного ви­рішення завдань кримінального судочинства.3

Таким чином до експерта висувається такі вимоги: він повинен мати необхідні й достатні знання, досвід та навички у певних галузях науки, техніки, мистецтва або ремесла для теоретико-практичної діяльності у справі і дачі висновку з досліджуваних питань.

Експерт не повинен бути заці­кавленим у результатах справи, і тому не може залучатися слідчим до виконання своїх обов'язків, у якості судового експерта, у випадках прямо передбачених кримінально-процесуальним законодавством, а саме:

  1. якщо він є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем
    або родичем кого-небудь з них, а також родичем слідчого, обвинувача або обвинуваченого (п. 1 ч. 1 ст. 54, ч. 1 ст. 62 КПК);

  2. якщо він брав участь у справі як слідчий, обвинувач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільно­го відповідача (п. 2 ч. 1 ст. 54, ч. 1 ст. 62 КПК);

  1. якщо він під час розслідування справи вирішував питання щодо про­ ведення обшуку, виїмки, огляду, обрання, зміни чи скасування запобіж­них заходів, продовження строків тримання під вартою, або розглядав скарги на затримання чи на постанову про відміну в порушенні кримі­нальної справи або закриття справи (п. 2 ч. 1 ст. 54, ч. 1 ст. 62 КПК);

  2. якщо він під час розслідування справи розглядав питання про усу­нення захисника від участі у справі (п. 22 ч. 1 ст. 54, ч. 1 ст. 62 КПК);

  3. якщо він або його родичі зацікавлені в результатах справи ( п. З ч.1 ст. 54, ч. 1 ст. 62 КПК);

  4. якщо він у встановленому законом порядку визнаний недієздатною особою, а також має судимість (ч. 1 ст. 11 Закону України "Про судову експе­ртизу" від 25 лютого 1994 р. № 4038-ХП) [4];

  5. якщо він перебуває у службовій або іншій залежності від обвинуваче­ного, потерпілого або був у справі ревізором (ч. 7 ст. 75 КПК);

  6. при наявності інших обставини, які викликають у слідчого сумнів щодо його об'єктивності як експерта (п. 4 ч. 1 ст. 54, ч. 1 ст. 62 КПК).

Виходячи з вище зазначеного можна зробити висновок про те, що перелік випадків у зв’язку з якими експерт не може бути залучений до вирішення справи є невичерпним.

Також експертами у справі можуть бути особи, які раніше брали участь у слідчих діях як спеціалісти, за винятком ревізора.

Права і обов'язки експерта, як і його процесуальні повноваження. передбачено ст. 77 КПК. Зокрема, особа, яка призначена експертом на досудовому слідстві, зобов'язана з'явитися до слідчого і дати правильний висновок стосовно поставлених запитань. За злісне ухилення від явки до органів досудового слідства експерт несе відповідальність відповідно до ч.2 ст. 185-3 або ст. 185-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а за дачу завідомо неправдивою висновку або за відмову без по­важних причин від виконання покладених на нього обов’язків - відповід­но за ст. 384 чи 385 Кримінального кодексу України.

Експерт має право: ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються експертизи; порушувати клопотання стосовно надання но­вих матеріалів, необхідних для формування висновку; з дозволу слід­чого бути присутнім при провадженні допитів та інших слідчих дій і задавати особам, що допитуються, запитання, які стосуються експер­тизи, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.4


    1. Експертне дослідження як процес пізнання.

Незважаючи на важливу роль цього суб'єкта застосування спе­ціальних знань, законодавець (ст. 75 КПК) не стоїть на позиції обов'язкового залучення його у справі, за винятком тих випадків, котрі обумовлені у ст. 76 КПК і є обов'язковими для слідчого.

Обов'язковими випадками призначення та проведення у справі експертизи є: встановлення причин смерті; тяжкості і характеру тілесних ушкоджень; визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого при наявності у справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності; встановлення статевої зріло­сті потерпілої в справах про злочин, передбачений ст. 155 ККУ5; встано­влення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність; якщо про це не має відповідних документів і неможливо їх одержати (ст. 76 КПК). Слідчий незалежно від будь-яких обставин повинен обов'язково у цих випадках призначати і провести у справі експерти­зу із залученням експерта (експертів), що має спеціальні знання, досвід та навички для дачі висновку по поставленим перед ним питанням. Експерт, переважно, залучається слідчим за власною ініціативою, виходячи з обставин справи та необхідності проведення глибокого та всебічного дослідження й аналізу матеріалів та об'єктів у справі.

"Судова експертиза чи експертиза у кримінальному процесі, - пише М.В. Костицький, - це саме дослідження, процес пізнання, яке проводить експерт, і обґрунтування висновку відповідно до встанов­леного законом порядку"6.

Аналогічних поглядів дотримувалася більшість вітчизняних фахівців. Верховною Радою України 25 лютого 1994 року було прийнято Закон України "Про судову експертизу", в якому у ст. 1 дано таке ви­значення експертизи: "Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, попереднього слідства чи суду"7.

Проведення експертного дослідження - процесуальний по­рядок збору доказів слідчим за допомогою експерта, який само­стійно на підставі постанови слідчого вивчає необхідні об'єкти, що зібрані у справі, для встановлення нових фактичних даних з питань, які поставлені перед ним суб'єктом розслідування. А В.В. Циркаль і В.К. Лисиченко під експертним дослідженням розуміють "вивчення обізнаною особою наданих їй об'єктів і матері­алів справи, виявлення, аналіз або порівняння притаманних їм власти­востей і ознак із застосуванням відповідних способів, методик і технічних засобів, оцінка і формулювання на основі спеціальних знань висновків у вигляді відповідей на поставлені питання"8.

Оскільки призначення експертизи у справі є процесуальним рі­шенням слідчого та її проведення строго регламентовано нормами процесуального права, вона є процесуальною дією при доказуванні зі специфічною формою, де експерт, використовуючи свої спеціальні знання, навички і досвід, самостійно в межах своєї компетенції вияв­ляє нові докази, що мають значення для пізнання злочину. Саме цією специфічною формою експертиза відрізняється від інших процесуаль­них засобів доказування у справі і, в першу чергу, - від залучення спе­ціалістів при зборі доказів.

Виходячи з цього, необхідно чітко визначитися з предметом, суб'єктом і об'єктом такого дослідження.

Предмет експертизи визначається питаннями, які ставить слідчий чи інша уповноважена особа. Найбільш поширеними на практиці та описаними в літературі є такі експертизи: криміналістичні, серед яких: криміналістична екс­пертиза почерку, технічна експертиза документів, дактилоскопічна, трасологічна, криміналістична експертиза вогнепальної зброї, боєпри­пасів, вибухових пристроїв, холодної зброї тощо; судово-медична (екс­пертизи живих осіб, трупа, виділень і часток тіла людини, про непра­вильне лікування); судово-психіатричні; судово-ветеринарні; судово-психологічні; судово-бухгалтерські; судово-економічні, судово-хімічні; судово-технічні; судово-фоноскопічні; судово-одорологічні; пожежно-технічні; судово-технологічні; товарознавчі; агротехнічні; біологічні; фізичні; хімічні та ін.

Суб’єктом експертного дослідження є особа - експерт, яка во­лодіє спеціальними знаннями, навичками і досвідом у певній галузі нау­ки, техніки, мистецтва та ремесла, і діє у кримінальному процесі за дорученням слідчого з метою збору доказів у кримінальній справі.9

Згідно із Кримінально-процесуальним кодексом (ч. 1 ст. 66; ч. 2 ст. 75 КПК) як експерт може бути викликана будь-яка особа, яка має необхідні знання для дачі ви­сновку з питань, що досліджуються, тобто суб'єктом експертного до­слідження є фізична особа, котру визначає слідчий. Це відповідає про­цесуальній самостійності і незалежності слідчого при зборі доказів,

Слідчий несе персональну відповідальність за збір доказів і справу в цілому, отже він повинен сам вивчати компетентність спеці­аліста, що залучається як експерт, роз'ясняти йому права і обов'язки, а також особисто попереджати про кримінальну відповідальність за відмову від виконання покладених на нього обов'язків, а також за дачу завідомо неправдивого висновку. Про все це зазначається у протоколі, як наголошено у ч. 3 ст. 196 КПК. Експерт у визначених законом діях є також самостійним суб'єктом (ст. 75, 77 КПК).

Об’єктами експертизи є живі істоти, матеріальні предмети. документи, їх властивості й ознаки, явища і процеси, які містять пев­ну інформацію про обставини події (або її відсутність), що розслідує­ться у кримінальній справі.10

Таке широке визначення об'єктів експертизи пов'язане з тим, що злочини як суспільне небезпечні діяння конкретних суб'єктів є породженням ряду факторів, процесів та явищ живої і неживої при­роди та суспільства, в результаті яких зазнають змін навколишнє сере­довище та суспільні відносини. Весь цей комплекс об'єктів за умов злочинного діяння стає носієм певної інформації, сприйняття якої у необхідних випадках вимагає науково-дослідної діяльності того чи іншого експерта, який володіє спеціальними знаннями для її пізнання і використання у кримінальній справі.

Навіть у випадках, коли не було ніякого злочинного діяння або воно не було суспільне небезпечним, інколи у порушеній кримінальній справі із залученням експерта потрібно дослідити цілий ряд різних об'єктів з метою підтвердження того факту, що вони не зазнали ніяких змін, які б вказували на скоєння кримінального діяння або його суспільну небезпеку.

Експертне дослідження як науковий процес пізнавальної діяль­ності має два рівні пізнання - емпіричний і теоретичний. Наприклад, експерт-психіатр досліджує психічний стан людини, судовий медик - фізичний стан здоров'я людини для визначення її працездатності тощо. Звичайно, зазначені експерти не можуть дати повноцінного висновку без дослі­дження в комплексі й матеріальних предметів, а також документів, подій, явищ тощо, що спричинили зміну певного стану цих людей. Це саме спостерігається при проведенні у справі пожежно-технічної екс­пертизи, коли досліджується таке явище, як самозагоряння вугілля, торфу, негашеного вапна, соломи, проолієного ганчір'я та інших речо­вин. Експерти-автотехніки дуже часто досліджують взаємозв'язок між неправильними діями водія і наслідками дорожньо-транспортної події.

Таким чином, об'єктом експертного дослідження не завжди є речові докази та матеріали кримінальної справи. Об'єктами дослі­дження є будь-які предмети, явища і процеси, що зібрані, процесу­альне задокументовані та мають відношення до обставин, що роз­слідуються, у кримінальній справі.

Для об'єктивного пізнання експертом предмету дослідження, який випливає із питань, що поставлені перед ним слідчим, йому по­трібно дослідити максимальну кількість фактичних даних різних дже­рел. У цьому законодавець не обмежує експерта, а навпаки, він має право на отримання додаткових матеріалів чи зразків для дослідження (ч. 4 ст. 77, ч. 1 ст. 199 КПК). Єдиною умовою є те, що всі матеріали, необхідні для експертного дослідження, повинні бути зібрані слідчим і передані експерту.


    1. Класифікація експертиз.

Кримінально-процесуальне законодавство розподіляє експерти­зи на досудовому слідстві за такими ознаками:

а) за місцем проведення - на експертизи, що проводяться екс­пертами експертних установ та експертизи, що проводяться окремими фізичними особами зі спеці­альними знаннями (також експерами), котрі призначаються слідчими у кримінальній справі, тобто проводиться не в експертній установі (ч. 2 ст. 75, ч, 3, 4 ст. 196, ст. 198 КПК);

б) за кількістю експертів - на одноосібні та експертизи, що проводяться декількома експертами (ч. 3 ст. 75 КПК).

У науковій літературі та практиці останні прийнято ділити на комісійні та комплексні експертизи.

Комісійною експертизою називають таке дослідження об'єктів, яке проводить група (комісія) експертів, що володіють однаковими спеціальними знаннями, навичками та досвідом. Залучення декількох експертів до проведення експертизи часто викликається великою кіль­кістю об'єктів дослідження або його складністю. Комісіями із трьох експертів завжди проводяться судово-психіатрична, судово-медична експертизи з метою визначення втрати працездатності особи тощо. Комісійні експертизи призначаються для проведення повторних дослі­джень речових доказів чи інших об'єктів.

Комплексною експертизою прийнято називати експертизу, яку проводить комісія експертів, що володіють різними спеціальностями, оскільки встановлення тієї чи іншої обставини і вирішення певних пи­тань вимагає прикладення комплексу знань, навичок та досвіду з декількох галузей науки. Такі експертизи призначаються тому, що інколи один або навіть декілька експертів однієї спеціальності не мо­жуть дати конкретної відповіді на поставлені питання, які мають зна­чення у кримінальній справі, або досліджувані об'єкти вимагають од­ночасного вивчення різними спеціалістами.

Якщо експерт володіє спеціальними знаннями у різних галузях і застосовує їх при дослідженні, то така експертиза також матиме ком­плексний характер. Наприклад, при вогнепальних пошкодженнях на тілі людини можуть залишатися хімічні частинки металу, інших речовин та капоті. Для визначення, чи є ці пошкодження вогнепальними, який вид зброї, боєприпасів був застосований, потрібні спеціальні знання судо­во-медичного експерта, експертів-криміналістів та хіміків.

У результаті комісійної чи комплексної експертизи експертами складається загальний акт з викладенням своїх висновків. Коли екс­перти не дійшли згоди щодо спільних висновків, то кожен із них має право скласти свій окремий акт та висновки (ч. З ст. 75 КПК).

в) за кількістю і якістю досліджуваних об'єктів та повнотою і обґрунтованістю висновку - на первинні (ч. 2-4 ст. 75 КПК), додат­кові (ч. 5 ст. 75 КПК) та повторні (ч. 6 ст. 75 КПК) експертизи.

Первинною є експертиза, предметом якої виступає об'єкт, що досліджується вперше.

Додаткова експертиза призначається слідчим тоді, коли він ви­знає, що висновок експерта не викликає у нього сумнівів щодо прави­льності по суті, але ґрунтується на дослідженні не всіх об'єктів або не містить достатньо обґрунтованих, ясних і повних відповідей на всі питання, поставлені перед експертом. За названих обставин додаткова експертиза може і не призначатися, якщо слідчий при допиті експерта (ст. 201 КПК) та аналізі інших доказів у справі повною мірою з'ясує питання, які мають значення у справі.

В іншому разі слідчий за власною ініціативою має право при­значити додаткову експертизу. Ініціаторами такої експертизи на стадії досудового слідства можуть виступати також прокурор (ч. 1, п. З і 5 ст. 227 КПК), обвинувачений (ч. 2 ст. 202 КПК), захисник (ч. 2, п. 8 ст. 48 КПК).

Проведення додаткової експертизи, як правило, доручається то­му ж самому експерту, але може бути доручено й іншому експерту.

Виходячи із обставин справи, перед експертом, який проводить до­даткову експертизу, можуть ставитися і додаткові питання. Додаткові пи­тання можуть бути поставлені у тих випадках, коли з'явилася нова версія у справі, нові об'єкти, або опис дослідження останніх та обґрунтування пізнаного не дозволяють правильно оцінити висновок експерта.

Необхідність постановки додаткових питань може випливати із висновку експерта, який проводив первинну експертизу. Наприклад, при дослідженні об'єктів експерт виявив такі характерні ознаки, які можуть самі або у сукупності з іншими слугувати основою для певного висновку та відповіді на питання, які мають значення у справі, але постанові слідчого ці питання з певних причин не були висунуті перед експертом. Виявивши такі факти, експерт вправі на них вказати в своєму висновку (ст. 200 КПК).

Коли у процесі розслідування з'являються зовсім нові об'єкти, версії, які не мають прямого відношення до вже досліджуваних, але для їх пізнання потрібні аналогічні спеціальні знання, призначається не додаткова, а знову ж таки первинна експертиза, яка може бути до­ручена цьому ж самому або іншому спеціалісту.

Повторна експертиза - це дослідження заново іншим спеціаліс­том (спеціалістами) об'єктів попередньої експертизи, а також методи­ки її проведення для перевірки повноти, об'єктивності та достовірності висновків експерта(експертів).

Відповідно до частини 2 статті 75 КПК повторна експертиза у кримінальній справі призначається слідчим у випадках, коли:

а) висновок експерта буде ним визнано необґрунтованим;

б) висновок суперечить іншим матеріалам справи;

в) є інші підстави, що викликають сумніви у нього стосовно

правильності висновку.

г) за видом спеціальних знань, що застосовуються при прове­денні експертних досліджень.

У процесуальному законодавстві згадується лише два види даних екс­пертиз:

1) судово-медична, яка є обов'язковою для встановлення причи­ни смерті особи, тяжкості й характеру тілесних ушкоджень; статевої зрілості потерпілої у справах про зґвалтування; віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про кримінальну відповідальність і якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати (п. 1, 2, 4, 5 ч. 1 ст. 76 КПК), а також щодо осіб, які у зв'язку зі своїми фізичними вадами не здатні правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати про них показання (п. З ч. 1 ст. 69 КПК);

2) судово-психіатрична, яка є обов'язковою для визначення психічного стану обвинуваченого за наявності у справі даних, які ви­кликають сумнів щодо його осудності (п. З ч. 1 ст. 76 КПК), а також щодо особи, яка у зв'язку зі своїми психічними вадами нездатна пра­вильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати показання про них (п. З ч. 1 ст. 69 КПК).

Не дослідженим є питання стосовно проведення експертизи у кримінальній справі експертами зарубіжних країн. Відомо, що у ба­гатьох розвинених країнах заходу наявні величезні напрацювання у галузі криміналістики та інших сферах, наукові дослідження яких широко використовуються у кримінальному судочинстві.

Спеціальні норми, які мають регулювати залучення іноземних фахівців, у кримінально-процесуальному законодавстві України відсут­ні, але не існує і заборони (ст. 31, 75, 196, 198 КПК). Навпаки, у час­тині 2 статті 75 КПК зазначено, що як експерт може бути викликана будь-яка особа, яка має необхідні знання для дачі висновку з досліджуваних питань.

У статті 23 Закону України "Про судову експертизу" сказано, що керівники спеціалізованих установ та відомчих служб, які прово­дять судові експертизи, у необхідних випадках мають право за згодою органу або особи, що призначила судову експертизу, включати до складу експертних комісій провідних фахівців інших держав. Такі спіль­ні експертні комісії здійснюють судові експертизи за нормами проце­суального законодавства України.

Ця норма є дуже загальною, не дає відповіді на багато питань процесу залучення експерта і стосується тільки того інозем­ного фахівця, який проводитиме дослідження у складі комісії українсь­ких експертів, а не самостійно.


    1. Висновок експерта.

Акт судової експертизи складається із заголовка і трьох частин: вступної, дослідницької та висновків. У заголовку акта зазначається його номер, вид судової експертизи за наведеною нами вище класифі­кацією, дата його складання та місце її проведення.

У першій частині зазначається: посада і прізвище слідчого; ко­ли, яку і у якій справі він призначив експертизу; дата надходження постанови про призначення експертизи; які і як упаковані та опечатані матеріали, що поступили на експертизу; дата та спосіб їх доставки (якщо об'єктом є особа, то де вона знаходиться); відомості про експер­та (прізвище, ім'я та по батькові, освіта, спеціальність, вчений ступінь та наукове звання, стаж експертної діяльності та посада, якщо він пра­цює в експертній установі); перелік та зміст питань, які поставлені пе­ред експертом; відомості про осіб, які були присутні при проведені експертизи (прізвище, ініціали, процесуальне становище); коли і ким роз'яснені експерту його права і обов'язки, ким попереджений про кримінальну відповідальність за ст. 384, 385 Кримінального кодексу України. При проведенні додаткових, повторних, комісійних чи комп­лексних експертиз у вступній частині відповідно викладаються відо­мості про всіх експертів, а також коротко описуються попередні екс­пертизи у справі, хто їх проводив, висновки та мотиви призначення додаткових, повторних, комісійних чи комплексних експертиз.

У другій (дослідницькій) частині акта експерт детально описує: процес розпечатування, розпаковування об'єктів та результати їх огля­ду; в присутності кого це відбулося; процес та результати досліджень об'єктів експертизи, хто був присутній; яка застосовувалась науково-обгрунтована методика, довідково-нормативна документація, їх дже­рела; експертні експерименти та їх результати; способи фіксації та до­кументування досліджень і експериментів; які використовувались нау­ково-технічні засоби і в яких конкретно дослідницьких операціях екс­перта; відомості про експериментальні зразки та їх використання у дослідженні; з чийого дозволу, у чиїй присутності у процесі дослі­дження були знищені, пошкоджені чи видозмінені об'єкти досліджен­ня, як саме.

У дослідницькій частині окремо описується кожний об'єкт, вид дослідження та його результати. Якщо не вдалося установити певного факту, що випливає з поставленого питання слідчим, то експерт деталь­но описує причини неможливості дати відповідь. У цій же частині екс­перт описує нові факти і спосіб їх виявлення у процесі додаткової чи повторної експертизи у певному співвідношенні з попередніми експе­риментами. Експерт описує і ті факти, які мають значення для справи, але йому з цього приводу не були поставлені питання. Якщо експертизу проводять декілька експертів, то кожний експерт має право окремо ви­класти свою діяльність та дослідження або скласти окремий акт.

Дуже важливим для дослідницької частини є викладення екс­пертом аргументації кожного результату в дослідженнях та встановле­ного (пізнаного) факту, що не завжди робиться, а це, у свою чергу, ускладнює оцінку експертного дослідження слідчим і судом.

Не менш значущим є і те, що при дослідженні та мотивації його результатів експерт не повинен торкатися питань правового характеру, що знаходяться поза межею його компетенції. Це стосується не тільки питань кримінального права і кримінального процесу. Однаковою мі­рою це відноситься до будь-яких правових норм, у тому числі тих, що регулюють відносини у сфері його спеціальної діяльності. У своїй ро­боті експерт повинен керуватись законами, підзаконними актами, на них посилатись в акті, але не давати своїх суджень щодо правомірності чи не правомірності дій відповідних суб'єктів, котрим належало ними керуватись і виконувати. Це компетенція спеціалістів у галузі юрисп­руденції. У нашому випадку - слідчого і прокурора.

Якщо експерт не може відповісти на якесь питання слідчого, то він у дослідницькій частині акта детально описує причини цього (не­достатність матеріалів для дослідження, відсутність науково обґрунтованих методик, некомпетентність тощо).

У третій частині акта експерт викладає письмово свої висновки у вигляді відповідей на питання слідчого. Відповіді мають бути стислими, але глибокими за змістом, конкретними і по суті питань. Зміст цих відпо­відей не повинен викликати неясність і неоднозначність їх розуміння.

Якщо експерт не може категорично або взагалі з певних причин відповісти на питання, то викладає свої висновки про ймовірність встановленого факту або неможливість його встановити.

У свою чергу, категоричні та ймовірні висновки бувають пози­тивними або негативними, що залежить від поставлених питань. Коли перед експертом ставиться питання про підтвердження якогось факту, то він, прийшовши у процесі дослідження до стверджуючого виснов­ку, робить категоричний чи ймовірний позитивний висновок або від­повідь на питання слідчого, і навпаки.

Після складання акта експертизи експерт підписує кожну його сторінку і ставить підпис на останній сторінці після викладу своїх ви­сновків. Останній підпис експерта, якщо він є штатним спеціалістом експертної постанови, завіряється печаткою. Експертом підписуються також додатки до акту. Як додатки можуть бути фотографії, діаграми, голограми, різні магнітні та електронні носії інформації про об'єкти та процес і результати їх експертного дослідження, експертні і експериментальні зразки тощо. Вони мають значення у справі, а особливо коли у ході експертизи були знищені, пошкоджені або ви­дозмінені об'єкти, що були в єдиному екземплярі. Тому експерт пови­нен у таких випадках використовувати всі необхідні сучасні науково-технічні засоби для технічного документування експертних об'єктів на момент їх надходження на експертизу.

Висновок експерта за кримінально-процесуальним законодавст­вом (ст. 65 КПК) служить джерелом доказів, а встановлені експертом в процесі дослідження об'єктів нові фактичні дані є доказами у кримінальній справі.

При дослідженні і оцінці предметів та інших матеріалів експерт з використанням своїх спеціальних знань і логічного мислення виявляє нові фактичні дані, які раніше не були відомі слідству, а тому вони мають бути ним аргументовані, що одночасно полегшує їх оцінку слідчим.

Висновок експерта, як й інші джерела доказів (ч. 1 ст. 67 КПК), має бути критично оцінений слідчим за своїм внутрішнім переконан­ням. Ніякі докази, у тому числі виявлені експертом (ч. 2 ст. 67, ч. 4 ст. 75 КПК), не мають наперед установленої сили. Тому висновки експерта по­винні базуватися на об'єктивному дослідженні об'єктів та достовірній інформації про них, критичній оцінці ним інших фактичних даних, зібраних у справі. При досліджені матеріалів експерт повинен володіти і вдало використовувати передові науково-обгрунтованні методики і науково-технічні засоби. У дослідницькій частині акта експерт зо­бов'язаний описати хід логічного мислення та аналізу пізнання, які спродукували його висновки. Висновок експерта повинен оцінюватись слідчим з позицій наукової методології пізнання і відповідності їх до­стовірним знанням про об'єкти дослідження. Слідчий перевіряє, чи дано відповіді на всі його питання, а також - правильність організації експертизи та правомірність дій експерта. Не менше важливим є простота викладу (опису) експертом в акті процесу дослідження для його доступності не тільки для слідчого, а всіх інших осіб, які беруть участь у судочинстві.

Судово-експертна діяльність в Україні може здійснюватися на підприємницьких засадах на підставі ліцензії, що видається Міністерством юс­тиції України.

  1. Спеціаліст, як учасник кримінального процесу.


  1. Поняття “спеціаліст”, його обов’язки та права.


В чинному кримінально-процесуальному законодавстві відсутнє визначене поняття «спеціаліст», але воно досить розроблене в наукових дослідженнях з цього права і криміналістиці.

Спеціалістце особа, яка володіє спеціальними знаннями і навиками в галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла.

Досліджуючи питання застосування спеціальних знань в кримі­нальному процесі, П.П.Іщенко запропонував під такими знаннями, що використовуються в кримінальному судочинстві, розуміти будь-які професіональні знання, котрі можуть сприяти виявленню, закріпленню та вилученню доказів, а під спеціалістом — особу, яка володіє цими знаннями та навиками, котра залучається органом дізнання, слідчим, прокурором або судом для сприяння у виявленні, закріпленні та вилученні доказів.

Велику групу процесуальних суб'єктів застосування спеці­альних знань складають спеціалісти. Вони є особами, які володі­ють певними спеціальними знаннями, досвідом та навичками і залучаються слідчим до процесу розслідування для надання йому консультативної, технічної та іншої допомоги під час прийняття процесуальних рішень та проведенні слідчих дій. Участь спеціаліста при проведенні слідчих дій передбачено ст. 1281 КПК.

За законом спеціаліст зобов'язаний: з'явитися на виклик; брати участь у проведенні слідчої дії, використовуючи свої спеціальні знання й навички для сприяння слідчому у виявленні, закріпленні та вилучен­ні доказів; звертати увагу слідчого на обставини, пов'язані з вияв­ленням та закріпленням доказів; давати пояснення з приводу спеціаль­них питань, що виникають при проведенні слідчої дії.

Спеціаліст вправі: звертатися з дозволу слідчого із запитаннями до осіб, які беруть участь у проведенні слідчої дії; робити заяви, пов'язані з виявленням, закріпленням і вилученням доказів. Спеціа­ліст, за наявності відповідних підстав, має право на забезпечення влас­ної безпеки шляхом застосування заходів, передбачених законами України.


  1. Участь спеціаліста у досудовому слідстві.

Законодавство передбачає три способи залучення спеціаліста у справі:

а) довільний;

б) необов'язковий;

в) обов'язковий.

Враховуючи, що у процесі слідства виникає необхідність застосування широкого спектру спеціальних знань, зако­нодавець в основному не обмежує слідчого у виборі спеціалістів та поля їх застосування при проведенні слідчих дій.

У статті 1281 КПК зазначається, що спеціаліст може бути залу­чений у необхідних випадках при проведенні слідчої дії. Це означає, що лише сам слідчий визначає таку необхідність.

У деяких випадках (при огляді, обшуку, виїмці, проведенні від­творення обстановки і обставин події, пред'явленні обвинувачення для впізнання і допиті неповнолітнього, обвинуваченого, а також ревізії) законода­вець пропонує в разі необхідності залучати спеціалістів, але це не є обов'язковим для слідчого.

Ряд норм регламентує не тільки обов'язкову участь у слідчих діях осіб, які володіють певними спеціальними знаннями, але й спеціалістів певного профілю. Кримінально-процесуальне законо­давство України передбачає обов'язкову участь педагога або лікаря при допиті неповнолітнього свідка (ст. 168 КПК), перекладача при пред'явленні обвинувачення глухим, німим, сліпим та їх допиті. а також допиті та інших слідчих діях з особами, які не володіють українською мовою (ст. 19, 128, 144, 169 КПК), лікарів (судово-медичних експертів) при огляді та ексгумації група, проведенні меди­чного освідування обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого або свідка (ст. 192, 193 КПК).

Визначившись із суб'єктами застосування спеціальних знань необхідно окреслити об’єкти, що протистоять їм у предметно-практичній та пізнавальній діяльності.

Загальним об'єктом, на мій погляд, що протистоїть слідчому та іншим суб'єктам, які володіють спеціальними знаннями, на досудово­му слідстві є певний факт, за яким проводиться розслідування.

Родовим об'єктом застосування спеціальних знань у справі ви­ступає сукупність певних обставин, явищ, процесів та їх взаємозв'язок, здобуття нових достовірних знань про які має вирішальне значення для правильного вирішення справи.

Безпосередніми об'єктами застосування суб'єктами спеціальних знань є: місце події, речові докази, предмети, документи, особи тощо.


  1. Форми реалізації спеціальних знань спеціалістом.

Форма реалізації спеціальних знань залежить, у першу чергу, від суб'єкта, виду діяльності та мети їх застосування.

Згідно з чинним процесуальним законодавством спеціаліст (ст. 1281 КПК) не є самостійним суб'єктом. Беручи участь у слідчих ді­ях, які проводить особисто суб'єкт розслідування, він лише сприяє слід­чому у виявленні, закріпленні та вилученні доказів; звертає увагу слід­чого на обставини, пов'язані з виявленням та закріпленням доказів; дає пояснення з приводу спеціальних питань, які виникають при проведенні слідчої дії. Який обсяг роботи при проведенні тієї чи іншої слідчої дії виконує спеціаліст, а який слідчий, вирішує останній суб'єкт. Це право слідчого, і законодавець у цьому слідчого нічим не обмежує.

М.О. Селиванов з цього приводу висловився так: "Компетенція спеціаліста не простягається далі надання допомоги при зборі вже іс­нуючих доказів і підготовки матеріалів для експертизи"11

Але це не означає, що спеціаліст є лише виконавець волі слідчо­го. Він має право на власну ініціативу, про що сказано у ч. 2 ст. 1281 КПК. Наприклад, виявивши на місці події плями застиг­лої речовини, він звертає увагу слідчого на те, що її необхідно вилучи­ти й дослідити. Ця речовина може бути кров'ю потерпілого. Ініціатива спеціаліста реалізується тільки через слідчого.

Абсолютно неприйнятною є пропозиція цих вчених щодо ви­значення спеціаліста як консультанта, оскільки консультація спеціалі­ста є лише однією із форм реалізації ним своїх спеціальних знань.

Особа, що залучається для проведення слідчих дій як спеціаліст, повинна відповідати трьом критеріям: мати необхідні знання у галузі науки, техніки та ін.; досвід та навички для теоретико-практичної дія­льності у справі; спеціаліст також повинен бути особою, яка не заціка­влена у результатах справи, фігурою безсторонньою. В іншому разі такий спеціаліст підлягає відводу за ст. 54, 62 КПК. Не менш важли­вим є його бездоганні морально-психологічні та інші особисті якості як людини.

Особу як спеціаліста викликає слідчий. У законі не зазначено, що такий виклик повинен бути письмовим. Але я вважаю, що він повинен бути тільки у письмовій формі. Адже відмову спеціаліста або ухилення його від виконання запропонованих слідчим дій буде важко довести для того, щоб повідомити про це адміністрацію підприємства, установи чи організації за місцем роботи такої особи або громадської організації для відповідного реагування (ч. 5 ст. 128'КПК). По-друге, це пов'язано з правом спеціаліста на відшкодування витрат на поїздку та отримання винагороди за свою роботу.

Перед початком слідчої дії слідчий особисто пересвідчується в особі та компетентності спеціаліста, його безсторонності у справі та роз'яснює йому права і обов'язки. Про виконання цих вимог слідчим зазначається у протоколі слідчої дії. Хоча на практиці ця вимога зако­ну з різних причин часто ігнорується, що не може розцінюватися іна­кше, як порушення законодавства.

У частині 3 статті 1281КПК зазначається, що спеціаліст вправі:

  • звертатися з дозволу слідчого із запитаннями до осіб, які беруть участь у проведенні слідчої дії;

  • робити заяви, пов'язані з виявленням, закріп­ленням, вилученням доказів.

На мою думку, спеціаліст спочатку повинен знати, з якою метою він викликаний у справі, яка необхідність застосування йо­го знань, навичок і досвіду, і що буде проводитися за його участю. Це дає змогу спеціалісту не тільки відповідно підготуватися, а й взяти з собою необхідні науково-технічні засоби або вимагати їх у слідчого.

Спеціаліст реалізує свої спеціальні знання у різних формах, а саме:

а) безпосередньої практичної діяльності у:

  • підготовці, організації та проведенні слідчих дій;

  • виявленні, закріпленні, вилученні доказів, зразків об'єктів для експертного дослідження, а в разі необхідності - їх огляді та досліджені;

б) методичної - з питань науково-практичних прийомів та мето­дів організації і проведення слідчих дій, виявлення та роботи з до­казами у справі;

в) технічної - у використанні науково-технічних засобів у про­цесі проведення слідчих дій, виявлення, закріплення, вилучення, огля­ду та дослідження речових доказів;

г) консультативної - яка виражається в усних роз'ясненнях, до­відках зі спеціальних питань, що можуть виникнути або виникають при підготовці, проведенні слідчих дій, роботі з доказами та процесу­альному оформленні їх результатів.

Безпосередня практична діяльність спеціаліста при прове­денні слідчих дій, де виникла необхідність застосування його спеціаль­них знань, навичок та досвіду, є завжди важливою, але особлива значи­мість його діяльності проявляється при розслідуванні злочинів, пов'язаних з порушеннями технічних правил, технології виробництва, експлуатації складної техніки, обладнання, транспорту, привласненням чужого майна тощо. Наприклад, спеціаліст під керівництвом слідчого при безпосередньому огляді бухгалтерських документів, різного облад­нання, технічних приладів може виявити суттєві порушення та матері­альні сліди злочину, що можуть мати важливе значення у справі. При допиті слідчим бухгалтерських працівників, інженерно-технічних спеці­алістів, технологів та інших осіб спеціаліст, ставлячи їм безпосередньо запитання, допоможе слідчому кваліфіковано провести їх допит та гли­боко з'ясувати у суть проблеми та обставини скоєння правопорушення.12

За безпосередньою участю спеціаліста слідчий може не тільки виявити і вилучити докази, а й кваліфіковано їх дослідити в межах своєї компетенції, про що вже йшлося. Тут лише слід зупинитися на дослідженнях спеціаліста детальніше тому, що ведуться спори науков­ців щодо компетенції спеціаліста, місця проведення ним дослідження та оформлення його результатів.

Спеціаліст діє у межах компетенції слідчого при огляді і дослідженні доказів. Докази за участю спеціаліста слідчий може до­сліджувати при огляді як на місці їх вилучення, так за стаціонарних умов лабораторії чи іншого відповідного закладу. Самостійне дослі­дження спеціалістом доказів та складання відповідних документів (до­відок, актів, висновків) після порушення кримінальної справи, що має місце на практиці, є сурогатом експертизи, посяганням на права екс­перта і через це вважається незаконним.

Дослідження, експертизи тощо, проведені самостійно обізнани­ми особами до порушення кримінальної справи, не можуть вважатися за процесуальні дії. Ці особи не є спеціалістами у справі, а документи, що засвідчують результати їх діяльності, можуть бути за певних умов приєднаними слідчим до справи як документи, що відповідно до ст. 83 КПК є джерелом доказів.

Методична допомога спеціаліста проявляється переважно в усній формі як процес реалізації його теоретичних знань і досвіду роботи. Це навчання та роз'яснення слідчому правильних, науково обґрунтованих методик щодо способів організації та проведення слід­чих дій, виявлення, закріплення, вилучення та огляду і дослідження доказів у справі. Найчастіше таку допомогу надають спеціалісти-криміналісти при підготовці та проведенні слідчих дій з метою вияв­лення і фіксації невидимих слідів злочину на місці події: слини, поту, папілярних узорів пальців рук тощо. Психолог або педагог може порекомендувати правильну форму пошуку психологічного контакту слід­чого з неповнолітнім свідком та комунікативних аспектів організації його допиту.

У деяких випадках спеціаліст може й практично продемонструва­ти слідчому деякі правила методики. Судовий медик дає слідчому мето­дичні рекомендації щодо правильного порядку огляду трупа та опису його в протоколі. Інколи, як буває на практиці, диктує слідчому виклад у протоколі деяких позицій, відомостей спеціального характеру тощо13.

Оскільки слідчий не завжди досконало володіє певними науко­во-технічними знаннями і навичками застосування технічних засобів, що потребує практика розслідування у конкретних кримінальних спра­вах, він залучає відповідного спеціаліста. Часом технічна допомога спеціаліста у безпосередньому застосуванні криміналістичних та ін­ших засобів викликається і певними обставинами. Наприклад, при від­творенні складної обстановки і обставин події за участю обвинуваче­ного слідчому необхідно основну увагу сконцентрувати на правильній організації слідчої дії, глибоко вникнути у кожну деталь процесу її проведення, точно викласти його у протоколі тощо. Звичайно, у такому разі слідчий для фіксації процесу проведення цієї слідчої дії технічними засобами може також залучати відповідного спеціаліста.

Таким чином, технічна допомога спеціаліста потрібна слідчому, коли він сам не володіє або недосконало володіє прийомами застосуван­ня технічних засобів, необхідність у яких виникає при проведенні слід­чих дій, а також, коли слідчий володіє відповідними навичками, але, з певних причин, визнає за необхідне використати допомогу спеціаліста.

Найчастіше для застосування науково-технічних засобів слід­чими залучаються як спеціалісти експерти-криміналісти, судово-медичні експерти науково-дослідних (криміналістичних) установ (бю­ро) системи МВС, МОЗ, МЮ України та ін.

Вагома технічна допомога слідчому надається спеціалістами-криміналістами при огляді місця події, відтворенні обстановки і обставин події злочину, обшуку тощо.

Важливо й те, що при проведенні цих та інших слідчих дій спе­ціаліст іноді може застосувати той чи інший технічний засіб, який є новинкою або просто поки що не відомий слідчому.

При проведенні огляду місця події та деяких інших слідчих дій важливо виявити, зафіксувати та вилучити непошкодженими невидимі неозброєним оком сліди злочину. Участь спеціаліста з метою застосу­вання новітніх і найскладніших науково-технічних засобів підвищує надійність гарантії виявлення, фіксації та вилучення таких речових до­казів і об'єктивність їх оцінки й використання у кримінальній справі.

Криміналісти надають слідчому технічну допомогу й у процесі виїмки, упаковки виявлених доказів та отриманні зразків для експерт­ного дослідження. Технічну допомогу слідчому можуть надавати та­кож інженери, техніки та інші спеціалісти. Необхідність та значимість такої допомоги не викликає заперечень науковців та практиків.

Важливою формою допомоги спеціаліста у проведенні слід­чих дій є його консультативна діяльність. Він таким чином в основному реалізує свої науково-теоретичні спеціальні знання.

При перерахуванні форм реалізації спеціалістом своїх знань на досудовому слідстві спеціально підкреслено, що консультативна фор­ма виражається саме в усних роз'ясненнях, порадах, довідках зі спеці­альних питань. Цим вона відрізняється від методичної форми участі спеціаліста. Методична допомога надається спеціалістом слідчому як в усній формі, так і у вигляді практичної допомоги за правилами нау­кової методики і технології виконання певних дій. Це друга ознака відмінності її від консультативної допомоги. Остання носить, перева­жно, довідковий характер стосовно предметів та явищ, а не технологі­чних процесів, методики їх пізнання та документування. При огляді місць подій, які пов'язані з автотранспортом та іншою технікою спеці­аліст, може дати їх технічну характеристику, розповісти про функціональне призначення тощо. При проведенні конкретного зважування вантажу, предмету спеціаліст-метролог може дати усну довідку про справність вагового пристрою тощо. Тому консультативна діяльність спеціаліста, поряд із іншими фор­мами його участі, займає важливе місце у процесі проведення слідчих дій.

Про залучення спеціаліста робиться відмітка у протоколі цієї слідчої дії, а також до протоколу заносяться роз'яснення спеціалісту прав і обов'язків, його запитання обвинуваченому та зроблені заяви. Однією із таких заяв може бути рекомендація спеціаліста про необхідність проведення у справі психіатричної експертизи.

Саме у процесі огляду місця події, коли виявлено невідомий предмет, схожий на гранату чи інший вибуховий пристрій, а не напе­редодні підготовки до огляду, потрібна консультація спеціаліста. Оглянувши ці предмети, спеціаліст може дати консультацію, що вони є імітацією вибухових пристроїв або дійсними вибухонебезпечними предметами, і як з ними слід чинити.

Офіційно залучений спеціаліст може консультувати слідчого не тільки у процесі огляду місця події, а й обшуку, відтворення обстанов­ки й обставин події та інших слідчих дій. Особливо це стосується за­вершальних стадій цих дій, коли складається протокол та додатки до нього і виникають питання щодо правильної назви окремих предметів, термінології тощо.

Залучення спеціаліста, який надає допомогу слідчому у прове­денні слідчих дій у будь-якій формі, у тому числі консультації, повин­но бути, як уже зазначалося, офіційно відображено у протоколі слідчої дії, оскільки інше не тільки порушує вимоги кримінального процесу, а може викликати негативні наслідки для самого доказування. Наприк­лад, при відтворенні обстановки та обставин події щодо складного технологічного процесу на виробництві слідчим, окрім обвинувачено­го і понятих, був залучений як консультант відповідний спеціаліст. При ознайомленні з матеріалами справи за участю адвоката, або при допиті у судовому засіданні обвинувачений почав висловлювати незгоду з тим, як було відтворено цей процес, називаючи допущені помилки і неправильність записів у протоколі. Все це, на його думку, відбулося ніби тому, що при цьому була присутня ще одна невідома зацікавлена особа, яка і давала неправильні поради слідчому. При першій же переві­рці підтвердиться, що ця "невідома особа" у протоколі не зазначається. Подальші події й наслідки передбачити неважко.

Слід також зазначити, що форми реалізації спеціалістом знань на практиці не мають між собою якихось чітко визначених меж. Спе­ціаліст-криміналіст при огляді місця події може одночасно давати кон­сультації з певних питань, надавати слідчому безпосередню практичну допомогу тощо. Все це залежить від обставин і обстановки, з якими стикається слідчий при проведенні слідчої дії. У більшості випадків просто неможливо визначити, яка саме допомога буде потрібна від того чи іншого спеціаліста. Форми такої допомоги можуть чергуватися та неодноразово повторюватися при проведенні однієї і тієї самої слід­чої дії. Слідчому важливо лише правильно визначитися зі спеціаліс­том, спеціальні знання якого допоможуть йому у вирішенні тих чи ін­ших питань. У процесі проведення слідчої дії може виникнути потреба в знаннях іншого спеціаліста чи групи спеціалістів. Тоді вони залуча­ються на будь-якому етапі проведення слідчої дії.

Таким чином, закон дозволяє слідчому залучати осіб, які воло­діють спеціальними знаннями, досвідом і навичками у різних сферах діяльності, при проведенні будь-яких слідчих дій.

  1. Порівняння правового положення експерта і спеціаліста.

  1. Відмінності між спеціалістом і експертом.

Проаналізувавши правове становище експерта і спеціаліста можна виділити основні їхні відмінності:

По-перше на відміну від експерта спеціаліст не несе відповідальності за злісне ухилення від явки до органів досудового слідства, за дачу завідомо неправдивою висновку або за відмову без по­важних причин від виконання покладених на нього обов’язків.

По-друге – особа, яка виступає спеціалістом при огляді місця події шукає, виявляє, фіксує, вилучає та оглядає доказові матеріали, застосовує для цього необхідні технічні засоби, тоді як експерт досліджує направленні йому на експертизу докази і формулює висновки з поставлених перед ним питань.

По-третє – спеціаліст лише надає допомогу слідчому з використанням своїх спеціальних знань й навичок і результат його праці не має доказового значення, а результат праці експерта є процесуальним актом (заключення експерта), який у кримінальному судочинстві згідно ч. 1 ст. 67 КПК є джерелом доказів.

Враховуючи те, що спеціаліст завжди взаємодіє зі слідчим, то експерт у кримінальному процесі є самостійним учасником.


  1. Спільне у правовому положенні експерта і спеціаліста.


Основною спільною рисою між спеціалістом і експертом є те, що в обох випадках особа повинна володіти певними спеціальними знаннями, навичками або досвідом діяльності у галузі науки, техніки, мистецтва та ремесла. Як експерт так і спеціаліст вправі знайомитися з матеріалами справи, або протоколу слідчої дії, якщо це не виходить за межі його компетенції.
Спеціаліст, як і експерт має право на винагороду та відшкодування витрат, пов’язаних зі з’явленням за викликом до правоохоронних органів. За наявності відповідних підстав, спеціаліст і експерт має право на забезпечення влас­ної безпеки.


ВИСНОВОК.


Ліквідація злочинності завжди пов'язана з розслідуванням злочинів, до якого залучаються як фахівці-юристи, так і особи, які во­лодіють спеціальними знаннями в інших галузях науки, техніки, мис­тецтва та ремесла.

Така діяльність спрямована, в першу чергу, на забезпечення об'єктивності досудового слідства, встановлення істини у криміналь­ній справі, що є основною метою розслідування.

Тому виникнення і розвиток інституту застосування спеціаль­них знань у кримінальному судочинстві тісно пов'язані з процесом розвитку та удосконалення теорії і практики кримінально-процесуальної форми досудового слідства та судового розгляду кримі­нальних справ.

Рушійною силою цих процесів є зміни у суспільних відносинах та науково-технічний прогрес. Вони вимагають постійної уваги науковців з метою вивчення та вироблення нових прогресивних правових норм для їх врегулювання з метою демократизації кримінального судочинства.

У своїй курсовій роботі я намагався висвітлити правове положення експерта і спеціаліста на даному етапі розвитку кримінального судочинства в Україні, охарактеризувати їхню діяльність. З вище сказаного можна зробити висновок, що як і експерт так і спеціаліст повинен володіти певними спеціальними знаннями, навичками або досвідом діяльності у галузі науки, техніки, мистецтва та ремесла, тобто у сфері своєї діяльності.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Конституція України: Прийнята Верховною Радою України 28 чер­вня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України.— 1996.— № 30.

Кримінальний кодекс України: від 5 квітня 2001 року.

Кримінально-процесуальний кодекс України.

Закон України “Про судову експертизу” від 25 лютого 1994 року № 4038-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1994. -№ 28 (12.07.94).

Кодекс України про адміністративні правопорушення. – К.: Атіка,2002.- 192с.

АроцкерЛ.Е. Права, обязанности й роль специалистов при производстве следственных й судебных действий // Вопросы кримина­листики. - М.: Госюриздат, 1962. - № 6-7. - С. 47,

Арсеньев В.Д. Проведение экспертизы на предварительном следст-вии. Волгоград, 1976.

Аубакиров А.Ф., Гинзбург А.Я., Лившиц О.Д. Значение экспертизы в расследовании преступлений. Караганда, 1991.

ВинбергА.И. Специалист в процессе предварительного расследования // Соц. законності,, 1961. - № 9. - С. 31-32.

ГоридькоА., Коновалов Е. Привлечение специалиста-криминалиста к расследованию преступлений: Учеб. пособие. - К.: РИО МВД УССР, 1968.

Лупинская П.А., Галкин В.М. Доказательства всоветском уголовном процессе. -М., 1960. -С. 10-11, 53-61.

Мельникова З.Б. Участие специалистов в следственных

действиях. - М.: Юрид. лит., 1964.

Притузова В.А. Заключение зксперта как доказательство

в советском уголовном процессе. — М.: Госюриздат, 1959.

Солпіевський М. Ще раз про поняття доказів у проекті КПК України // Право України— 2000— №11.— С. 64-66

Строгович М. С. Курс советского у головного процесса. - М., 1968.

Тертишник В. М. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України.— Харків: Арсіс, 2002. –1056 с. – (Нормативні документи та коментарії).

Алимджанов Б., Вальдман В. Компетенция эксперта в уголовном процессе. Ташкент, 1986.


1 Кримінально-процесуальний кодекс України.- К.:Юрінком Інтер,2003.

2 Романюк Б.В. Окремі питання вибору спеціаліста для проведення експертизи на досудовому слідстві // Право України. — 2003. — № 1.

3 Там само.


4 Кримінально-процесуальний кодекс України.- К.:Юрінком Інтер,2003.

5 Кримінальний кодекс України: від 5 квітня 2001 року.

6 Костицький М.В. Використання спеціальних психологічних знань у радянському кримінальному процесі. – К.: НМК ВО, 1990. – С. 5-6.

7 Закон України “Про судову експертизу” від 25 лютого 1994 року № 4038-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1994. -№ 28 (12.07.94). – 232.

8 Шейфер С.А. Следственные действия. Система и процесуальная форма. –М.: Юрид. Лит., 1981. – С. 74.

9 Дулов А.В. Вопросы теории судебной експертизы в советском уголовном процесе. –Минск: Изд-во. Беларус. Ун-та, 1959г. – 34.

10 Притузова В.А. Заклю'чение зксперта как доказательство в советском уголовном процессе. — М.: Госюриздат, 1959. - С, 14

11 Селиванов Н.А. Основания и формы приминения научно-технических средств и специальных знаний при расследовании преступлений // Вопросы борьбы с преступностью: Сб. науч. Тр. –М.: Юрид. Лит., 1968. – Вып. 7. – С. 112

12 АроцкерЛ.Е. Права, обязанности й роль специалистов при производстве следственньїх й судебньїх действий // Вопросьі кримина­листики. - М.: Госюриздат, 1962. - № 6-7. - С. 47,

13 ГоридькоА., Коновалов Е. Привлечение специалиста-криминалиста к расследованию преступлений: Учеб. пособие. - К.: РИО МВД УССР, 1968. - С.


Случайные файлы

Файл
133276.rtf
148360.rtf
2661.rtf
153913.rtf
72529.doc