Україна - незалежна демократична правова держава (34473)

Посмотреть архив целиком

УКРАЇНА НЕЗАЛЕЖНА ДЕМОКРАТИЧНА

ПРАВОВА ДЕРЖАВА


  1. Закріплення державного, народного й національного

суверенітету в Декларації про державний суверенітет України


1 грудня 1991 р. народ України на референдумі одностайно висловив свою суверенну волю побудувати незалежну державу. Загальні риси нової української дер­жавності було окреслено ще в Декларації про державний суверенітет України, прийнятій Верховною Радою Україн­ської РСР 16 липня 1990 р.

Саме поняття «суверенітет» дослівно означає верховен­ство, найвища влада. В юридичній теорії розрізняють:

Державний суверенітет важлива ознака держави, вер­ховенство державної влади всередині країни та її незалеж­ність у зовнішньополітичній сфері. [Це поняття Вам уже знайоме. Пригадайте, що означають такі риси державного суверенітету, як незалежність, неподільність, повнота і єдність влади.]

Народний суверенітет — повновладдя народу, тобто на­явність засобів і механізмів, що забезпечують реальну участь населення в управлінні справами держави і суспільства; визнання народу єдиним джерелом влади.

Національний суверенітет — повновладдя нації, її полі­тична свобода, право і реальна можливість визначати харак­тер свого національного життя, в тому числі політично самовизначатися аж до відокремлення та утворення само­стійної держави.

Ці три види суверенітету, без наявності яких не може бути справжньої демократичної держави, дістали своє за­кріплення в Декларації про державний суверенітет України.

Насамперед було проголошено «державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподіль­ність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах».

Зазначено також, що «громадяни Республіки всіх націо­нальностей становлять народ України. Народ України є єди­ним джерелом державної влади в Республіці. Повновладдя народу України реалізується на основі Конституції Республіки як безпосередньо, так і через народних депутатів, обраних до Верховної і місцевих Рад Української РСР. Від імені всього народу може виступати виключно Верховна Рада Української РСР».

Національний суверенітет було закріплено так: «Україн­ська РСР як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення. Українська РСР здійснює захист і охорону національної державності україн­ського народу».

Декларація про державний суверенітет України була прийнята ще в часи перебування її у складі СРСР, коли найпопулярнішим гаслом було не створення цілковито самостійної держави, а забезпечення реального суверенітету України в межах перебудованого на нових, більш демокра­тичних засадах Союзу. Історія вибрала інший шлях. Проте в Декларації було закріплено ряд принципових положень, які згодом було включено до Конституції України (колишньої Конституції УРСР 1978 р. з відповідними змінами), а ще пізніше вони стали фундаментом Конституції України 1996 р.

До числа цих принципів, крім вищезгаданих, належать поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, рівність усіх громадян перед законом, виключне право на­роду України на володіння, користування і розпорядження національним багатством України, самостійність України у вирішенні питань економіки, екології, культурного розвит­ку, зовнішньої і внутрішньої безпеки та міжнародних відно­син.


2. Закон про економічну самостійність України


Законом про економічну са­мостійність України від З серпня 1990 р. було визна­чено зміст економічної самостійності як необхідної умови дер­жавного суверенітету України. Проголошувалося, що Укра­їнська РСР самостійно: визначає економічний статус і стра­тегію соціально-економічного розвитку; здійснює управлін­ня економічними процесами з метою відродження і всебіч­ного розвитку соціальної та культурної сфери, задоволення потреб громадян України у матеріальних, соціальних і ду­ховних благах, охорони навколишнього середовища; визна­чає структуру народного господарства, пріоритетні напрями господарської діяльності, форми і методи господарювання та управління суспільним виробництвом; здійснює фінансо­во-бюджетну, грошово-кредитну, цінову, інвестиційну, на­уково-технічну і зовнішньоекономічну політику.

Зазначалося, що економічна самостійність УРСР ба­зується на таких основних принципах: власності народу республіки на її національне багатство та національний дохід; різноманітності і рівноправності форм власності та їх державному захисті; децентралізації власності і роздержав­ленні економіки; повній господарській самостійності і свободі підприємництва усіх юридичних і фізичних осіб у рамках законів УРСР; самостійності регулювання грошово­го обігу; захищеності внутрішнього ринку.

Закон визначав також основні положення організації фінансово-бюджетної, кредитної і грошової систем; загальні засади управління народним господарством, забезпечення зайнятості, соціального захисту і регулювання доходів насе­лення; економічні основи місцевого самоврядування; прин­ципи зовнішньоекономічної діяльності та міжреспублікан­ських відносин тощо. Закон у цілому було спрямовано на забезпечення еконо­мічної самостійності Української РСР у складі Союзу РСР в умовах поступового переходу до ринкової економіки. З розпадом СРСР ряд положень цього акта втратили свою актуальність, але багато норм, що стосуються внутрішніх аспектів економічної політики України, і сьогодні мають принципове значення.


3. Акт проголошення незалежності України


Вінцем багатовікових дер­жавотворчих пошуків укра­їнського народу стало прий-нятгя Верховною Радою Української РСР 24 серпня 1991 р. Акта проголошення незалежності України.

У цьому історичному документі закріплювалися незалеж­ність України і створення самостійної української держави, яка дістала офіційну назву «Україна». Проголошувалися неподільність і недоторканність території України, а також те, що віднині на цій території мають чинність виключно Конституція і закони України. Згідно з чинним на той час законодавством питання про реалізацію права народу України на самовизначення вихо­дило за межі компетенції Верховної Ради УРСР і мало вирі­шуватися виключно всеукраїнським референдумом. Тому того самого дня, 24 серпня 1991 р., крім Акта проголошен­ня незалежності України, було прийнято й постанову Вер­ховної Ради УРСР «Про проголошення незалежності України»^ якою, зокрема, передбачалося провести 1 грудня 1991 р. всеукраїнський референдум на підтвердження Акта прого­лошення незалежності України.

Референдум, який відбувся у намічені строки, не зали­шив жодних сумнівів. «Так» Акту проголошення незалеж­ності України сказали 90,32% громадян, які брали участь у референдумі. Після оголошення результатів референдуму почалася хвиля дипломатичного визнання України як неза­лежної держави.



4. Питання правонаступництва України


У зв'язку з проголошенням створення нової держави на українській землі слід було визначитися з долею державно-правових інститутів Україн­ської РСР і Союзу РСР.

Закон України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 р. встановив, що з моменту проголошення незалежності України найвищим органом її державної влади є Верховна Рада України в депутатському складі Верховної Ради Української РСР. Тимчасово до ухвалення нової Кон­ституції зберігає свою силу Конституція Української РСР. Закони та інші акти, ухвалені Верховною Радою УРСР, діють, оскільки вони не суперечать законам

України, ухва­леним після проголошення її незалежності. До створення на підставі нової Конституції України органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів України діють аналогічні органи Української РСР. Державним кордоном України було визнано Державний кордон Союзу РСР, що відмежовує територію України від інших держав, та кордон між Українською РСР і Білорусь­кою РСР, РРФСР та Республікою Молдова.

Україна визнала себе правонаступницею прав і обо­в'язків за міжнародними договорами Української РСР і Союзу РСР (стосовно договорів Союзу РСР було застере­ження — «які не суперечать Конституції України та інтере­сам республіки»). Україна дала згоду на обслуговування і зовнішнього боргу Союзу РСР за станом на 16 липня 1990 р. в частині, яка має визначатися окремою міждержав­ною угодою. Наголошувалося, що вона не несе зобов'язань за кредитними договорами та угодами Союзу РСР, укладе­ними після 1 липня 1991 р. без її згоди. Встановлювалося, що всі громадяни СРСР, які постійно проживали на тери­торії України на момент проголошення її незалежності, є громадянами України.

Окремі питання правонаступництва було вирішено в постанові Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991 р. У ній встановлювалося, що до прийняття відповідних актів законодавства України застосо­вуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Зазначена постанова мала дуже важливе значення, бо відповідно до загальносоюзного законодавства на той час здійснювалося пенсійне забезпечення громадян України, українські юнаки відбували загальний військовий обов'язок, регулювалися питання повітряного, морського і митного прав тощо. Зупинити одномоментно правове регулювання всіх цих відносин було просто неможливо, і тому та катего­рична (більш політична, ніж юридична) формула «Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України», яка містилася в Акті проголошення неза­лежності України, потребувала певного уточнення.






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.