Принципи кримінального процесу в Україні (32592)

Посмотреть архив целиком

ЗМІСТ.

  1. Вступ…………………………………………ст. 2

2. Поняття, загальна характеристика та класифікація основних засад кримінального судочинства……………..ст.3

3. Характеристика окремих принципів кримінального процесу………………………………………….ст.12

3.1.Загальноправові (конституційні) принципи кримінального процесу України………………………………..ст.12

3.2. Спеціальні (міжгалузеві) принципи кримінального процесу України………………………………..ст.34

4. Висновок…………………………………ст.43

5. Література……………………………………ст.44

ВСТУП.

Неможливо збудувати будівлю, не маючи фундамен­ту та загального уявлення про неї. У кожному окремому явищі є елементи загального. Щоб зрозуміти це, не мож­на обмежитися вивченням лише окремих ознак, особли­востей і деталей. Треба вивчати в першу чергу те, що об'єднує і становить їх основу (лат. рrincipium— прин­цип, засада), оскільки окремі ознаки, риси, деталі не ви­никають і не існують ізольовано одне від одного. Це правило притаманне всім явищам, що існують у природі, у тому числі і праву.

За В. Далем, «принцип — наукова чи моральна засада, підвалина, правило, основа, від якої не відступають»[1;431].

Відповідно до тлумачного словника української мови «засада — це основне вихідне положення якої-небудь наукової системи, теорії ідеологічного напряму і т. ін.»[2;714].

Кримінальний процес України як діяльність органів дізнання, слідства, прокуратури і суду з порушення кримінальних справ, їх розслідування, судового розгляду регламентується нормами кримінально-процесуального права. Тому принципи кримінального процесу України як основоположні начала цієї діяльності також повинні бути закріплені в кримінально-процесуальних нормах найбільш загального характеру, бо інакше вони не регулюватимуть правову діяльність і відповідні правові відносини.

Поняття, загальна характеристика та класифікація основних засад кримінального судочинства.

Неможливо збудувати будівлю, не маючи фундамен­ту та загального уявлення про неї. У кожному окремому явищі є елементи загального. Щоб зрозуміти це, не мож­на обмежитися вивченням лише окремих ознак, особли­востей і деталей. Треба вивчати в першу чергу те, що об'єднує і становить їх основу (лат. рrincipium— прин­цип, засада), оскільки окремі ознаки, риси, деталі не ви­никають і не існують ізольовано одне від одного. Це правило притаманне всім явищам, що існують у природі, у тому числі і праву.

За В. Далем, «принцип — наукова чи моральна засада, підвалина, правило, основа, від якої не відступають»[1;431].

Відповідно до тлумачного словника української мови «засада — це основне вихідне положення якої-небудь наукової системи, теорії ідеологічного напряму і т. ін.»[2;714].

Однією з основних функцій, які здійснює держава є забезпечення законності і правопорядку. До неї нале­жать соціально-економічні перетворення, заходи полі­тичного характеру, виховно-профілактичні зусилля, за­стосування примусу щодо осіб, які порушують вимоги закону. В системі заходів такого роду одне із централь­них місць посідає діяльність з боротьби зі злочинністю. Закон чітко визначає державні органи, які реалізують конкретні форми діяльності з боротьби зі злочинністю. Це органи правосуддя, досудового слідства, дізнання, органи оперативно-розшукової діяльності, органи роз­відки і контррозвідки, виконання вироків та прокурор­ського нагляду. Всі ці органи мають реальну владу, і неважко передбачити, які негативні наслідки можуть настати, якщо вони діятимуть свавільно. Оскільки діяль­ність цих органів має підвищену суспільну небезпеку, для неї встановлено підказані міжнародним і національ­ним досвідом та закріплені в законі відповідні правила, процедура. Через те, що ця діяльність пов'язана із засто­суванням кримінального закону, її називають кримі­нальним процесом. Для побудови кримінального проце­су необхідні загальні підвалини, загальні ідеї. Щоб ви­значити, яким у тій чи іншій державі є кримінальний процес, яка політична і правова сутність діяльності ор­ганів слідства, прокуратури, адвокатури і суду, треба з'ясувати, які принципові положення, засади покладено в основу їхньої діяльності. Не може йтися про вищу справедливість суду без впровадження у його діяльність тих положень, що забезпечують професіоналізм, абсо­лютну неупередженість та об'єктивність.

Відомо три історичні форми кримінального процесу: ранній обвинувальний, який виник із первіснообщинно­го устрою, середньовічний інквізиційний та нинішній змішаний більш цивілізований, гуманний і змагальний процес. Ці види кримінального процесу з історичною послідовністю змінювали один одного під впливом еко­номічних, політичних, соціальних та інших факторів. Україна на порозі 21 ст. ще має у кримінальному процесі багато рудиментів інквізиційного процесу. Про це свід­чить той факт, що досудове слідство перебуває в руках виконавчої влади і значною мірою підпорядковано ді­знанню. Суди змушені виконувати не властиву їм обви­нувальну функцію, оскільки прокурор не бере участі у розгляді майже половини справ. Суди значною мірою залежать від виконавчої влади, у судових процесах не­має дійсної змагальності сторін, не забезпечена повна рівність сторін перед законом і судом, відсутня можли­вість апеляційного перегляду справи, а поняття пре­зумпції невинуватості, нечітко продекламоване у Кри­мінально-процесуальному кодексі, постійно порушуєть­ся на практиці. «В чинному КПК все ще на першому плані перебуває процедура обвинувачення, а захист реально не протистоїть процесуальній діяльності органів досудового розслідування»[3;286-288]. Все це відбивається на правах і свободах людини, на можливості їх реалізації, створює відповідні серйозні проблеми Україні в її сто­сунках з цивілізованим світом, є перепоною для її нор­мального розвитку.

Намагання переходу України в нову політичну і со­ціальну реальність спонукає її до сприйняття і закріп­лення в Конституції та відповідних законах усіх тих до­мінуючих у світі передових ідей, які світове співтова­риство впроваджує у кримінальному судочинстві. Ці ідеї спрямовані перш за все на поважання гідності людини, на захист її прав і свобод, на обмеження свавілля держа­ви та чиновників. Основні засади судочинства містяться у таких міжнародно-правових актах, як Загальна декла­рація прав людини, прийнята і проголошена резолюцією 217А(ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 р.; Міжнародний пакт про громадянські та політич­ні права, прийнятий резолюцією 2200А (XXI) Генераль­ної Асамблеї ООН від 16 грудня 1966 р.; Конвенція про захист прав і основних свобод людини, прийнята в Римі 4 листопада 1950 р. та у багатьох інших міжнародних актах.

Із змісту терміна «засада» («основа») випливає, що засадою кримінального процесу може бути визнано не кожне положення, що характеризує організацію і діяль­ність органів дізнання, слідства, прокуратури та суду, а лише головні, вихідні моменти, на яких у свою чергу ґрунтуються більш детальні положення.

Засадам судочинства у юридичній літературі приді­ляється багато уваги. Зокрема, М.С. Строгович визна­чав поняття основних засад кримінального процесу як найважливіші і визначальні правові положення, що на них будується кримінальний процес, які характеризують кримінальний процес як дійовий засіб активної бороть­би проти злочинних посягань на державу та правопоря­док і які виражають здійснення у кримінальному процесі демократизму і законності. Він вважає, що основні заса­ди кримінального процесу мають визначальне значення для всієї системи процесуальних форм та інститутів і відображають найістотніші риси і властивості кримі­нального процесу[4;124].

Засади кримінального процесу водночас є засадами судочинства, бо правові положення, що належать до за­сад кримінального процесу обов'язково діють на стадії судового розгляду.

Ю. П. Янович характеризує засади кримінального процесу як основоположні правові вимоги, що визнача­ють зміст і форму кримінального процесу в цілому, його стадій та інститутів, недодержання яких тягне за собою несприятливі наслідки у вигляді скасування прийнятих у справі рішень. На його думку, суть засад кримінально­го процесу полягає в тому, що це норми загального і визначального характеру, які містяться у Конституції, КПК та інших правових актах, що відображають істот­ніші риси і властивості кримінального процесу. Причо­му ці норми первинні, тобто такі, що не випливають з інших норм, вони конкретизуються в окремих кримі­нально-процесуальних нормах. Норми-засади діють у всіх чи кількох стадіях кримінального процесу і обов'яз­ково виявляються у центральній його стадії — судовому розгляді[5;28-29].

І.В. Тиричев до засад кримінального процесу відно­сить правові норми, які визначають права і свободи лю­дини і громадянина у кримінальному процесі[6;88].

З точки зору В.М. Тертишника засади кримінально­го процесу — це закріплені в законі основоположні ідеї, начала, найзагальніші положення, які визначають суть і зміст діяльності суб'єктів процесу, процесуальну форму здійснення правосуддя. Ці засади являють собою загаль­ні правила поведінки визначального характеру, які дістали закріплення у законі, звернені своїми правовими вимогами до всіх учасників процесу, мають загально­обов'язковий характер, забезпечуються заходами держав­ного примусу та мають правовий механізм реалізації[7;26].

На думку Л.Т. Ульянової, засадами кримінального процесу можуть бути не будь-які, довільно вибрані по­гляди на форми й методи судочинства, а лише ті, що відповідають соціально-економічним умовам розвитку суспільства і можуть бути реалізовані в умовах органі­зації розслідування і розгляду кримінальних справ на демократичних засадах[8;58].


Случайные файлы

Файл
56738.rtf
73153-1.rtf
114807.rtf
181681.rtf
kursovik.doc




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.